Діснеєвська Фантазія: артхаус, новаторство і приреченість

Ймовірно, при згадці Діснею передовсім у пам’яті зринуть улюблені з дитинства оленятко Бембі, слоненя з довгими вухами Дамбо чи Русалонька. Хоча й зараз компанія змагається у виході на нові ринки збуту та дивує фанатів новими форматами розваг, усе починалося з візіонерства самого Волта Діснея.

Власне, Волт Дісней був затятим перфекціоністом і постійно прагнув зробити все якнайкраще, як у художньому аспекті, так і в технічному. Його «Фантазія» стала для компанії саме таким проектом – амбітним, інноваційним, дорогим і… душевним. Хоча виробництво було вкрай тривалим і ємним (загалом близько 600 тисяч ескізів), а в 1941 призвело до страйку аніматорів, для багатьох «Фантазія» лишилась улюбленим анімаційним фільмом.

Лише для наочності слід згадати, що Волт примушував ілюстраторів перемальовувати найдрібніші деталі персонажів сотні разів, через що виробництво сцени ходьби гномів у «Білосніжці», що на екрані тривала лише одну хвилину, розтягнулося на півроку. До нового проекту було залучено тисячі осіб, координували їх роботу режисер Джо Ґрант, сценарист Дік Г’юмер, керівник виробництва Бен Шарпстін. Але на чолі стояли Волт Дісней і Леопольд Стоковський.

Фантазія: великий експеримент

Все почалося з ідеї підкорити музиці зображення. Заледве давши критикам змиритися з можливістю існування повнометражних мультфільмів («Білосніжка та сім гномів»), Дісней знову шокує всіх двогодинним хронометражем, без єдиного діалогу – лише під акомпанемент класичної музики. Хоча він навіть дещо відступив він попередніх планів, викинувши декілька сюжетів під уже записані композиції: «Політ джмеля» Миколи Римського-Корсакова, «Місячне сяйво» Клода Дебюссі, «Політ валькірій» Ріхарда Ваґнера. Поєднує між собою епізоди церемоніймейстер, у ролі якого музичний критик і композитор Дімс Тейлор.

Епізод, який не ввійшов до «Фантазії»: «Місячне сяйво» Клода Дебюссі

Щоб показати глядачам у кінотеатрі цю стрічку, інженери Діснею розробили першу систему звукового кіно з багатоканальним звуковим супроводом, простіше кажучи, «об’ємний звук». Ця стереосистема отримала назву – Fantasound. Існувало кілька версій нової розробки, до прем’єри «Фантазії» було розроблено систему з 36 гучномовцями, розташованими по всьому периметру кінозали. Цією системою були оснащені 14 театрів мережі прокату студії Дісней у США. Проте інші кінотеатри через дороговизну апаратури не стали масово встановлювати обладнання. Попри це, Фантасаунд стала ключовою теоретичною базою для повоєнних розробок багатоканальних стереосистем.

Окрім звуку, велика команда інженерів працювала над спецефектами. Вони влаштували справжню дослідницьку лабораторію, керуючи процесом створення анімації для досягнення максимальної наукової точності: від виверження вулкану до відтворення падіння краплі води в двомірному просторі.

Документальний фільм про роботу команди зі спецефектів

Дісней фонтанував ідеями, запланувавши створити також при показі стрічки розповсюджувати парфуми, які ілюстрували б танець польових квітів у «Лускунчику», або ж запах пороху, який уособлював би чаклунство (подейкують, це вигадав сам Стоковський). Проте технічні можливості для реалізації таких ідей з’явилися лише через кілька десятиліть. 

До створення анімації було залучено понад 1000 художників. У стрічці на екрані з’являються близько 500 персонажів. Для відтворення необхідної кольорової гами фільму була створена нова багатопланова камера, що могла працювати з 7 планами кадрів. Мультиплікація була знята з допомогою Technicolor. Танець кислотних грибочків? Прогулянки кентаврів? Кожен рух на екрані вимагав роботи сотень осіб. Складність і тривалість обробки кожного кадру призвели до неочікуваного ефекту – остаточну версію останнього епізоду «Ave Maria» привезли в театр за чотири години до початку прем’єри.

Кожен із епізодів має власне стилістичне оформлення: від романтизму до ар-деко. В уривку «Учень чарівника» відчутний вплив німецького експресіонізму. Це в незвичний спосіб дозволяє точніше передати дитяче світовідчуття – світ повен тіней, страхів і цікавого. Відомо, що Волт дуже любив Міккі Мауса та асоціював цього персонажа з собою. У кінці того ж епізоду Волт Дісней своєрідно ламає «четверту стіну», пускаючи мишу на сцену потиснути руку Леопольду Стоковському. Так символічно завершується «Фантазія»: анімація подружилася з музикою.

Якщо класична музика, то диригент – Стоковський

Але повернімося на самий початок, до створення. Знаковим і важливим для проекту було залучення людини, яка може взяти на себе музичну частину фільму. Таким чином після однієї вдалої вечері співавтором Діснея став диригент Леопольд Стоковський. При тому, композитор був настільки враженим ідеєю, що спершу погодився безкоштовно аранжувати, а вже згодом підписав контракт на 18 місяців із гонораром у $18000.

Волт Дісней і Леопольд Стоковський

На той момент його популярність була безсумнівною навіть для тих, хто мало розумівся на класичній музиці. З 1912 до 1938 він був керівником Філадельфійського оркестру. Саме з ним диригент і запропонував записати музику, що мала ввійти до мультиплікації. Запис тривав 7 тижнів на створену інженерами студії стереоапаратуру.

Повний запис концерту, який ліг в основу «Фантазії», 1940

Також Стоковський запропонував фінальну назву фільму, «фантазія» – це музична композиція вільної форми, що може являтися сумішшю різних стилів або імпровізацією. У своїх пізніших інтерв’ю митець казав, що кіно створило чудову можливість познайомити людей із класичною музикою, яка в багатьох випадках «лякала їх своєю величчю».

Уривок із фільму «100 чоловіків і дівчина», 1937

Чи не єдине, проте вагоме, за що критикували Стоковського музичні критики, це за його втручання в партитуру оригінальних творів композиторів. Така доля не оминула й «Фантазію». Хоча Стоковський був дуже врівноваженим і розсудливим у межах цього втручання, розуміючи, що це може обернутися неприйняттям критиків.

Залучення Стоковського також мало свій рекламний ефект, адже диригент був зіркою першої величини. На перших театральних постерах так і писали: «Фантазія Уолта Діснея зі Стоковським».

Перевтілення Міккі Мауса

Волт Дісней украй любив персонажа Міккі Мауса, проте до середини 1930-их його популярність упала, тому що з’явилися інші, більш позитивні персонажі. Тому сюжет із мишею став чи не центральним і йому приділялося чи не найбільше уваги. Для «Фантазії» образ Міккі був удосконалений – це знайома всім донині характерна виразність «обличчя» миші і дитяча рухливість.

У «Фантазії» глядачі побачили його нову іпостась уперше. Волт Дісней особисто озвучив Міккі Мауса. Мультиплікатор казав, що якщо хтось хоче дізнатися що таке «Фантазія», то можуть просто поглянути цей епізод мультиплікації.

«Я думаю, Міккі Маус в Учні чарівника мій улюбленець. Він зробив мене тим, ким я став нині».

Весна священна: еволюція на екрані

Хочете зобразити еволюціоністську теорію походження життя на Землі? Спершу зверніться до передових біологів, палеонтологів і астрономів свого часу.

Епізод «Весна священна» з «Фантазії», 1940

До створення «Весни священної» Дісней залучив саме їх: палеонтолога і натураліста Роя Чепмена Ендрюса, головного «мисливця на динозаврів ХХ ст.» і палеонтолога Барнума Брауна, біолога та еволюціоніста Джуліана Гакслі. Їм (і Волту Діснею) ми завдячуємо за популярний образ динозаврів, знайомий усім дітям. Дісней звертався навіть до Едвіна Хаббла, відомого астронома та космолога (саме на його честь названий космічний телескоп Хаббл). Тому кольори, форма планет і туманностей, потоки лави, хмари газу, землетруси та цунамі виглядають настільки правдоподібно. До речі, епізод мав закінчуватися винайденням вогню людьми. Проте Волт Дісней особисто сказав вирізати момент, побоявшись різкої критики креаціоністів.

В цьому маленькому епізоді відбулася справжня революція на екрані: динозаври зображені не антропоморфними.

Переоцінити вплив цих напрацювань на подальшу культуру важко. Завдяки цьому епізоду виникає згодом «Парк Юрського періоду» Стівена Спілберга (його улюблений мультфільм, за словами режисера), «Земля до початку часів» Дона Блута та навіть «Прогулянки з динозаврами» від ВВС. Грубо кажучи, наша повальна зацікавленість у доісторичних істотах витікає не в останню чергу завдяки їх естетизації Діснеєм у співпраці з передовими палеонтологами свого часу. В США цей епізод тривалий час показували дітям у школах як пояснення процесу еволюції.

Для натхнення (та унаочнення) художникам до студії привезли ігуан і маленького алігатора. До речі, унаочнення було досить важливим для художників і Волт не скупився на гарні приклади. Для створення епізоду «Танець годин» (за балетом Амількаре Понк’єллі), в якому дуже граційно танцюють страуси та бегемоти, було запрошену Ірину Баронову, всесвітньо відому балерину Балету Театру, й танцівницю Мардж Чемпіон. Також аніматорам епізоду були придбані абонементи на виступи Російського балету Монте-Карло, який якраз гастролював у США.

Ігор Стравінський і (пост?)критика

Стравінський був єдиним із композиторів, чий твір прозвучав у фільмі прижиттєво – частина балету «Весна священна» (1913), авангардного для свого часу. Не менш авангардним був і візуальний ряд – творення життя на Землі.

Волт Дісней і Ігор Стравінський оглядають розкадровку епізоду «Весна священна» (грудень 1939)

Композитор сам дав згоду на звучання твору в стрічці, приїжджав на студію прослуховувати запис і навіть затверджував розкадровки до епізоду. Тобто спершу він був радий співпраці над проектом. І ніщо не віщувало біди.

Проте вже через 9 років Стравінський став одним із найбільших критиків музичного фільму, вважаючи, що візуальний ряд суперечив задуму та настрою його композиції, а також через те, що студія змінила тональність і порядок частин.

Хоча важко сказати, що він став у повну опозицію, адже для нього цей проект був важливим. Колись на прем’єрі балету Дягилева в 1913 році паризька публіка дуже контраверсійно поставилася до твору, ледве не заплювавши композитора. Вже за рік балет був визнаний класикою. Композитор із дружиною жив досить скромнот все життя, а гонорар за музику в «Фантазії» фактично дав йому дах над головою – на нього Стравінський купив маленький будинок у Голлівуді, де прожив до кінця життя.

Українське коріння Чорнобога

Екранний образ Чорнобога для анімаційного сюжету «Ніч на Лисій горі» (за музикою Модеста Мусоргського) розробляв ілюстратор Білл Титла, що народився в родині українських емігрантів. Існує думка, що джерелом натхнення аніматора слугував угорський актор Белла Лугоші, відомий своїм іконічним виконанням ролі Дракули. Проте аніматор заперечував це, казавши, що надихався та писав персонажа зі свого колеги – аніматора Вільфреда Джексона. Чорнобог – найтемніший персонаж в історії Діснею. Цікаво, що Білл Титла зробив також одного з наймиліших персонажів студії – слоненя з довгими вухами Дамбо.

Для «Фантазії» Титла анімував також образ Йена Сіда (анаграма Disney), чарівника, з епізоду «Учень чарівника» (за музикою Поля Дюка).

Ілюстрації та стиль для епізоду «Ніч на Лисій горі» готував датський художник та ілюстратор Кей Расмус Нільсен. Ще одна доволі знакова фігура для історії ілюстрації на початку ХХ століття. До роботи над проектом епізоду його запросив особисто Волт. Окрім того, за 4 роки колаборації зі студією Кей Нільсен також встиг підготувати ескізи та ілюстрації для мультфільму «Русалонька», який був реалізований уже посмертно для художника.

Франц фон Штук. «Дике полювання» (елемент)

Зрештою, зло перемагає добро. Й на екрані в напрямку світанку рушає колона зі свічками в руках під твір «Ave Maria» Шуберта. Це один із найпростіших і найважчих технічно елементів фільму, знятих на багатопланову камеру, ми зустрічаємо тут ефект паралаксу та тривале масштабування (буквально найдовший кадр в історії анімації на той момент).

Це глибоко інтимний, водночас піднесений епізод фільму, який має вселяти надію і віру в мистецтво. Це не релігійний момент, але піднесення в небо камери все ж до якихось піднесених міркувань штовхає неминуче.

Коли фантазія випереджає час

Ви повірили в те, що «Фантазія» була авангардним і експериментальним проектом?

А тепер іще трохи про візіонерство Волта. «Фантазія» була для студії третім масштабним проектом після «Піноккіо» та «Білосніжки». Він мав амбітну мету зробити серію музичних фільмів із анімацією. Показати що могли б уявляти собі слухачі класики, і що уявляють художники. Таким чином анімація мала подружити з класичною музикою дітей, ідея, що взяла свій початок у «Кумедних симфоніях».

«Фантазія – поза часом. Вона може тривати 10, 20 або 30 років. Це може тривати після того, як мене не стане. Фантазія – це ідея в собі. Я ніколи не зможу побудувати ще одну Фантазію. Я можу вдосконалити. Я можу вточнити. Це все».

Волт Дісней

Волт Дісней читає ноти

Прем’єра «Фантазії» відбулася в тому ж театрі, де вперше показали на великому екрані Міккі Мауса (перший звуковий короткометражний мультфільм «Пароплавчик Віллі») в 1928. У «Бродвеї» ж показали й перший стереофонічний мультфільм Діснею, через 12 років. У цьому був свій шарм, Міккі виповнювалося 12 років, і він повернуся до театру засвідчити своє «дорослішання»: від беззубої мишки до Міккі на вершині, що тисне руку диригенту.

Проте велика ідея розбилась об банальний провал у прокаті – $4.5 млн не окупилися навіть на половину. Не в останню чергу через Другу світову, яка відрізала чималу частину кіно-ринку. А також через спеціальне обладнання, яким необхідно було оснащувати театри для прокату. Для Волта Діснея провал «Фантазії» був болісним, але він завжди з теплом згадував про цей проект. «Одруження Моцарта з Міккі Маусом», за виразом відомого кінокритика, не відбулося. Але ж принаймні подружились? 😊

Кінокритики високо оцінили проект. Чого не можна однозначно стверджувати про музичних критиків, які відразу накинулися на неавтентичне звучання «Токкати і фуги ре мінор» Баха.

Завдяки «Фантазії» були удостоєні двох премій «Оскар» за видатні заслуги в кінематографі:

  1. Волт Дісней, Вільям Геріті, Джон Гоукінс та розробникии Фантасаунд: «за видатний внесок у звукове кіно завдяки виробництву Фантазії».
  2. Леопольд Стоковський і його оркестр: «за участь у створенні фільму Волта Діснея «Фантазія», що уявляє собою нову форму музичного видовища».

Ірвін Людвіґ, який керував прокатом «Фантазії» у театрах, сказав:

«Волт щонайменше на 25 років випереджав свій час і публіка не була готова до Фантазії. В 1969, однак, 18-30 річні нарешті віднайшли її – це та сама аудиторія, яку вона шукала весь час».

В 1998 році Американський інститут кіномистецтва включив «Фантазію» у свій перелік 100 найкращих фільмів за сторіччя кінематографу, поставивши її на 58 місце, серед анімованих стрічок – вона зайняла 5 сходинку.

У кінотеатри «Фантазія» повернулася лише в 1969 році. Тоді її вирішили показати на хвилі нової популярності та інтересу мас до класичної музики, ймовірно, не в останню чергу надихнувшись успіхом «Космічної Одіссеї 2001» Кубрика, що вийшла на екрани роком раніше. Рекламна кампанія, запущена в ЗМІ, також мала референс до кампанії «Космічної Одіссеї» – вже не «тріп», але «психоделік».

Хоча це не було просто комерційним ходом, адже танець кислотних грибочків, вакханалія Бахуса (римське ім’я грецького бога Діоніса) в оточенні кентаврів і фавнів, зліт відьом, демонів і злих духів до Диявола на Вальпургієву ніч – було цілком у дусі нової популярності язичництва та міфології.

Хіппі клюнули – успіх у прокаті був нечуваним. Настільки, що в студії подумали про відродження франшизи. Проте останнім комерційним аргументом повернутися до «Фантазії» став успіх релізу касети для відеомагнітофону в 1989 році. Таким чином проект окупився для студії, хоч і через кілька десятиліть. Лише продаж відеокасет приніс студії $180 млн.

Фантазія 2000

Взятися за продовження вдалося вже в часи «Відродження Діснею», завдяки наполяганню і творчим потугам племінника Роя Едварда Діснея, котрий прагнув відродити старі традиції компанії. Він пам’ятав про мрію свого дядька, Волта Діснея, тож у 1991 році розпочав роботу над проектом продовження франшизи. До співпраці над музикою був залучений Джеймс Левін, піаніста, художнього керівника та головного диригента театру Метрополітен-опери у Нью-Йорку (1976-2018). Музику для фільму він записував із Чиказьким симфонічним оркестром (окрім «Учня чарівника», епізоду взятого з першої «Фантазії»).

У «Фантазії 2000» можна почути «П’яту симфонію» Людвіга фон Бетховена, «Блакитну рапсодію» Джорджа Гершвіна, «Карнавал тварин» Каміля Сен-Санса, сюїту з балету «Жар-птиця» Ігоря Стравінського, «Пінії Риму» Отторіні Респігі, «Концерт для фортепіано з оркестром № 2, Allegro, Opus 102» Дмитра Шостаковича, «Учень чарівника» Поля Дюка, «Урочисті й церемоніальні марші № 1-4» Едуарда Елгара.

Анімаційні сюжети представляють конферансьє, в ролі яких відомі актори й телеведучі: Стів Мартін, Іцхак Перлман, Бетт Мідлер, Квінсі Джонс, Джеймс Ерл Джонс, Анжела Ленсбері, Пенн і Теллер.

«Я ніколи не вірив у сіквели. Я не хотів гаяти час на виготовлення сіквелу; я би краще витратив цей час на створення чогось нового та відмінного».

Волт Дісней

Що найбільше відрізняє другу «Фантазію» – це те, що вона не була самостійним твором. Волт не любив сіквелів, а Рой не міг позбутися авторського бачення першого фільму. Кожна «Фантазія», за задумом, мала стати авторським творінням, чимось принципово новим, тим, як кожен своєрідно сприймає класичну музику. Вона мала показати широту польоту фантазії і те, як усі по-різному здатні сприймати мистецтво.

Але Рой Е. Дісней усе ж зробив сіквел, поставивши жирний акцент на данині першій стрічці та ідеям Волта. Тому в другому фільмі дублюється «Учень чарівника», Міккі Маус також приходить ддо конферансьє та загалом аналогічна композиційна будова. Можливо, в цьому слід вбачати його ніжну любов до першої «Фантазії», як улюбленого творіння студії. Проте схоже, своєю любов’ю він похоронив франшизу вже назавжди.

Без новаторства , втім, не обійшлося – «Фантазія 2000» стала першим повнометражним анімаційним фільмом, який демонструвався у форматі IMAX. Він же став першим найбільш касовим випущеним фільмом у IMAX на той момент. Фільм у прокаті зібрав понад $90 млн, повністю окупивши колосальні витрати студії у виробництві, що дуже не подобалися частині ради директорів компанії – Майкл Айснер це прямо називав «безумством».

Критики сприйняли другий фільм неоднозначно. Всі порівнювали його з «Фантазією» 1940 року і чимало відгуків були не на користь продовження. В ній знайшли замало авангардності, новизни, смислового навантаження. Дехто відзначив сильну різницю в якості цифрової анімації, яка, погодьмося, зараз трохи ріже око, як в епізоді «Пінії Риму» з літаючими китами (це був лихий 1994 і комп’ютерна анімація лише зароджувалася).

Епізод «Жар-птиця» за музикою Ігоря Стравінського, якого вже не було в живих, аби протестувати проти виходу «Фантазії 2000» створювали художники, які певний час очолювали паризький Дісней – Пол та Гаетан Бріцці. В основу історії лягло виверження вулкана Сент-Геленс 1980 року, що стало одним із найбільших у ХХ столітті. Як і в житті, на екрані глядач побачить руйнівну силу стихії, яка за лічені години знищила все живе на своєму шляху: тисячі оленів, ведмедів, лосів, птахів, риб, гризунів і всю флору. Пройшли роки, перш ніж природа оговталася від втрат і життя повернулося в це місце. В анімації події виглядають не менш трагічно.

Окремо слід згадати «Рапсодію в стилі блюз», аніматором епізоду був Ерік Ґольдберг. Деякі критики справедливо називають «Рапсодію» найкращим сюжетом у фільмі. Достатньо динамічним, гостросюжетним, ідейно виразним і музично строкатим.

Художником і керівником художнього процесу епізоду став американський карикатурист Ель Гіршфельд, який працював на популярні американські видання (до речі, він також має українське коріння). Для нього це була не перша колаборація з Діснеєм, раніше він працював над виробництвом «Аладдіна» (1992). В самому епізоді уважний глядач може побачити карикатуру на композитора «Рапсодії» – Джорджа Гершвіна.

Попри все, «Фантазію 2000» вважають останнім подихом «Ренесансу Діснею».

Пастораль

«Фантазія» 1940 року – перший анімаційний фільм, який використовує міфологію в якості сюжетної основи. Передовсім, це «Пасторальна симфонія» (Симфонія №6 Бетховена), в якій використовуються персонажі та істоти греко-римської міфології: Діоніс, Зевс, Гефест, пегас, кентаври, купідони, фавни. При тому, спершу музичною основою був балет Ґабрєля П’єрне «Cydalise et le Chèvre-pied», який змінили на Бетховена, попри негодування Стоковського.

Симфонія Бетховена має структуру, яку повністю композиційно відтворили в анімаційному епізоді:

  1. Allegro ma non troppo. «Пробудження радісних відчуттів від прибуття у село»
  2. Andante molto mosso. «Сцена біля струмка»
  3. Allegro. «Веселе зібрання сільського люду»
  4. Allegro. «Гроза, буря»
  5. Allegretto. «Пісня пастуха. Відчуття радості і вдячності після закінчення бурі»

При створенні художники надихалися творами символістського мистецтва. Приміром, у Франца фон Штука можна знайти чимало пасторальних сюжетів із античної міфології, а також цінний приклад зображення кентаврів-жінок. Картини Арнольда Бекліна, зокрема «Острів мертвих», лягли в основу розробок бекграунду «Пасторальної симфонії».

Арнольд Беклін. «Острів мертвих»

Попри все вищевказане, епізод зазнав чи не найбільшої критики. Тому що вважали, що комедійний сюжет не гідний твору Бетховена.

До греко-римської міфології після «Фантазії» студія зверталася лише одного разу – «Геркулес» (1997).

Спершу художники зробили автентичні зображення персонажів із міфології, проте на той момент іще діяв Кодекс Хейса, тож довелося приховати груди кентаврів за вінками з квітів. Але студії вдалося трохи «похуліганити», залишивши оголених відьом в епізоді з Чорнобогом.

Зрештою, в основі сюжету «Ніч на Лисій горі» лежить слов’янська міфологія – бог темряви Чорнобог, який скликає на шабаш усю нечисть: злих духів, відьом, чортів. Певно, це було єдиним посиланням до східноєвропейських терен для студії взагалі.

У «Фантазії» Волта Діснея не просто стикаються наука та релігія, природа та людина, доросле та дитяче, диявольське та божественне. Це експериментальне анімаційне есе про мову мистецтва. Яке місце істині в мистецтві? Чи може бути безпроблемне мистецтво? Де межа між комічним і трагічним? Які виклики ставить мистецтво заради мистецтва? Маленький Міккі, беручи чарівного капелюха, це кожен із нас, хто підходить до цих питань, як до сокровенних таємниць буття і прагне зазирнути в їх темряву. Фантазія не пропонує відповідей – лише ставить влучні питання, зрозумілі й дитині.

Автор: Анна Врядник

поділитись