Відносно нещодавно світ побачили відразу два важливих фільми, які переосмислюють тематику кіновиробництва: чорно-білий байопік «Манк» Девіда Фінчера та експресивне «Вічне світло» Ґаспара Ное. Ми пропонуємо згадати найкращі фільми про те, як створюють кіно. Адже такі стрічки відкривають глядачам не тільки загадки та підводне каміння в індустрії, але й, в першу чергу, розповідають про прагнення до слави, ставлення автора до твору, про достовірність мистецтва. До чого може привести людська пристрасть і жага до влади? Фільм, фільм, фільм!
Увага: це не рейтинг, порядок фільмів є випадковим і ні до чого не зобов’язує.
«Бульвар Сансет» (1950), реж. Біллі Вайлдер
Класика нуара, яка заслужила визнання і від глядачів, і від багатьох кіноробів. Зокрема, Девід Лінч, котрий і сам звертався до теми створення кіно в своїх роботах (Малголланд Драйв та Внутрішня Імперія), називав «Бульвар Сансет» своїм улюбленим фільмом. І не дарма, адже саме ця картина практично вперше відкрила широкій публіці очі на непривабливі сторони голлівудського життя.
Стрічка про молодого сценариста, котрий зустрічає вже незатребувану зірку німого кіно, яка живе у світі власних ілюзій, містить безліч посилань до реальної історії скандальної актриси Мії Мюррей.
«Стан речей» (1982), реж. Вім Вендерс
Розмірене кіно про учасників знімальної групи, яка застрягла в напівзруйнованому готелі на березі моря. Для продовження зйомки фільму про ядерну війну не вистачає грошей, всі починають підозрювати, що справа пахне обманом і змовою. Не дочекавшись новин від продюсера, режисер приймає рішення особисто відправитися до Америки, в Голлівуд, аби розібратися із затримкою.
«Американська ніч» (1973), реж. Франсуа Трюффо
Тріумфальна стрічка для Франсуа Трюффо, яка принесла йому славу і цілу купу нагород, в тому числі, Оскар за найкращий фільм іноземною мовою. У легкій і звичній для свого стилю манері Трюффо зображує конфліктні ситуації на знімальному майданчику. Незважаючи на любовні інтриги і стреси, герої готові на все, аби створити гарне кіно, адже що ще може принести їм щастя і зафіксувати таку скороминущу реальність?
Цікаво, що Годару фільм не сподобався, він дорікав Трюффо в зарозумілості: «Чому, я питаю, режисер – єдиний, хто ні з ким не займається сексом в цьому фільмі?».
«Обережно, свята повія!» (1971), реж. Райнер Вернер Фассбіндер
Фільм від головного провокатора нового німецького кіно Райнера Вернера Фассбіндера. У замок на теплому іспанському узбережжі приїжджає знімальна команда. Заявлено, що планується зйомка фільму про людську жорстокість. Ось тільки досягти творчого результату заважають проблеми в стосунках учасників процесу, в тому числі, сексуального характеру.
«Внутрішня імперія» (2006), реж. Девід Лінч
Сьогодні багато хто чув розпіарену історію про те, наскільки незвичайною була своєрідна промо-кампанія фільму від Девіда Лінча. Він сидів на стоянці з живою коровою і плакатом з фото Лори Дерн – все, аби привернути увагу членів Американської кіноакадемії. «Внутрішня імперія» нами визнана найдивнішим фільмом Лінча – знятим на цифрову камеру, із заплутаним сюжетом і доволі відразливими ракурсами. Але історія про «жінку, яка потрапила в біду» (так характеризує її сам режисер) заслуговує на увагу, зокрема, через незвичайні рефлексії Лінча на тему зйомки кіно.
«Життя за кадром» (2000), реж. Девід Мемет
Відмінна акторська робота Філіпа Сеймура Гоффмана і просто кумедна історія про те, як насправді важко організувати знімальний процес. Мало того, що жителі міста стурбовані тим, що на їх території будуть знімати кіно, так ще і виконавець головної ролі помічений у зв’язках з неповнолітніми, через що доводиться вжити термінові зміни.
«Співаючи під дощем» (1952), реж. Джин Келлі, Стенлі Донен
Це не просто класичний мюзикл із хрестоматійними сценами, але і уособлення змін, що сталися з Голлівудом за час переходу від німого до звукового кінематографу. Сюжет фільму демонструє те, як одні учасники кінопроцесу зуміли пристосуватися до змін, а інші – ні. Якщо ви цікавитеся зазначеним періодом в історії кіно й тим, як ера майбутнього була сприйнята самими акторами, що звикли до певного способу вираження емоцій, цей фільм для вас стане must watch.
«Тінь вампіра» (2000), реж. Едмунд Еліас Мерідж
Якщо ви ніяк не можете себе змусити подивитися класику експресіонізму, ніщо не зацікавить краще, ніж фільм Меріджа, котрий розповідає про зйомки шедевра Фрідріха Мурнау «Носферату. Симфонія жаху». Причому в досить вільній манері, за участю неперевершених Джона Малковича і Віллема Дефо. Стрічка використовує на максимум потенціал образу вампіра для роздумів на тему автентичності мистецтва, пам’яті і смерті. «Якщо чогось немає в кадрі – цього не існує!».
«Ночі в стилі бугі» (1997), реж. Пол Томас Андерсон
Ви скажете, що ця стрічка не зовсім про кіно? Так, точніше, про кіно особливого характеру. Це фільм про молодого порноактора, який потрапляє в індустрію (це слово неймовірно важливе для опису стрічки) в розпал так званої «золотої епохи порно» в 70-х. Пол Томас Андерсон зняв кіно на тему американської мрії та кризи сімейних відносин в сучасному суспільстві, де люди позбавлені звичних патернів і змушені шукати такі спільноти, де зможуть відчути себе необхідними.
«Артист» (2011), реж. Мішель Хазанавічус
«Артист» є великою даниною поваги німому кінематографу. Стрічці Хазанавічуса вдалося зачарувати глядачів, не просто попри незвичайний формат, але навіть завдяки йому. Романтична історія про двох акторів з різних епох – німого і звукового кіно – немов примирює існуючий конфлікт між минулим і майбутнім. І все це заради любові – любові до мистецтва і життя.
«8½» (1963), реж. Федеріко Фелліні
Одного разу Фелліні сказав своєму продюсеру Анджело Ріццоллі: «Я збираюся зняти кіно про режисера, який забув, про що його фільм». І зняв шедевральну стрічку, яка сьогодні вважається еталонною для всіх поціновувачів незалежного кінематографа. Гвідо в «8½» задається тим же питанням, яке хвилювало і самого Фелліні: «Чи можливе мистецтво на замовлення?». Режисер-деміург в цій історії заплутався у своїх відносинах з жінками і самим собою, адже доля творця – майже завжди залишатися самотнім.
«Одного разу в Голлівуді» (2019), реж. Квентін Тарантіно
Всі фільми Тарантіно – визнання в коханні до кінематографа і поп-культури, адже, щонайменше, майже всі вони сповнені величезною кількістю відслок до різних стрічок та серіалів. «Одного разу в Голлівуді» загальновизнано красивою казкою і особистою ностальгічною мрією Тарантіно. Фільм про зірку вестернів і його дублера у виконанні дуету Ді Капріо та Пітта позбавлений рівня, яким славляться інші роботи Тарантіно. Але в цьому і міститься основний посил режисера, який рефлексує на тему насильства та правдивості кіно. Все у фінальних сценах, друзі.
«Ед Вуд» (1994), реж. Тім Бертон
Жив-був Ед Вуд – людина, про котру ви могли чути як про того, хто здобув репутацію «найгіршого режисера всіх часів і народів». Тім Бертон, який часто розкриває у фільмах героїв-ізгоїв, відкинутих суспільством зі своїими мріями, зняв про нього захоплюючий байопік за мотивами біографічної книги «Кошмар екстазу» Рудольфа Грея.
«Мандрівка Саллівана» (1941), реж. Престон Стерджес
Головний герой цього фільму – молодий голлівудський режисер Джон Салліван – пропонує продюсерам зняти фільм про страждання та злидні. Ті відповідають йому, що він сам не знає, що таке бідність, а тому не здатен зняти гідний фільм на таку тему. Саллівану нічого не залишається, як переодягнутися волоцюгою та відправитися з парою центів просто світ за очі.
Ну а потім закохатися, стати жертвою пограбування, втратити пам’ять і навіть зізнатися у власному вбивстві.
«Гравець» (1992), реж. Роберт Олтман
Олтмен назвав свій фільм «м’якою сатирою», але в дійсності вийшла досить гостра критика індустрії, де для того, щоби на основі твого сценарію зняли фільм, необхідно всього лише піти на шантаж. Тільки не дивуйтеся, якщо потім вас прикінчать та навіть заведуть інтрижку з вашою другою половиною. Нічого особливого, це Голлівуд.
«Зневага» (1963), реж. Жан-Люк Годар
Як ви думаєте, що відчував пророк французької нової хвилі Жан-Люк Годар до кіноіндустрії і продюсерської кліки? Правильна відповідь криється в назві фільму з мільйонним бюджетом і зірковою Бріжіт Бардо в головній ролі.
Любовний трикутник між актрисою, режисером і відомим письменником на зйомках історичного фільму приносить незручність всім героям. А незручності продюсерам Годара додала його дотепна критика, закладена у стрічці.
«Злі і красиві» (1952), реж. Вінсент Міннеллі
Кірк Дуглас виконує роль продюсера, який зруйнував життя не однієї людини, причетної до кінопроцесу. Тобто актриси, сценариста і режисера, які діляться своїми спогадами про нього. Фільм з описом біографії вигаданого продюсера нагадує «Громадянина Кейна» і експлуатує реальні події з життя Девіда Селзника та Вела Льютона.
«Адаптація» (2002), реж. Спайк Джонс
Ви чули про Чарлі Кауфмана? Цей оригінальний сценарист підірвав в кінці минулого року всім мізки з його фільмом «Я думаю про те, як все закінчити». «Адаптація» – стрічка, знята за його сценарієм. І якщо бути точнішими – за сценарієм про те, як важко писати сценарії. Проте тільки здається, що все заплутано. Насправді, це витончена трагікомедія про двох братів, один з яких зіткнувся з довгою творчою кризою.
І обох грає Ніколас Кейдж – забули про найголовніше.
«Горе-творець» (2017), реж. Джеймс Франко
Існує ще один найгірший фільм в історії та режисер, який став мемом. «Кімната» Томмі Вайсо стала справжнім феноменом, який захоплює увагу якраз через те, що все настільки погано, що від цього навіть добре. Ну, принаймні смішно. Джеймс Франко і Сет Роген створили фільм про те, як самовпевнений і неповторний Вайсо знімав свою «Кімнату». І навіть спробували відтворити цілих 20 хвилин зі стрічки.
«Хай живе Цезар!» (2016), реж. брати Коен
Брати Коени знімають протягом всієї кар’єри кіно в форматі дотепних притч. «Хай живе Цезар!» не є винятком. Це історія про містера Меннінкса, який займається тим, що залагоджує незручні проблеми знаменитостей для того, щоб їх власна репутація не постраждала. І ось одного разу Едді Меннінксу доводиться шукати актора, який зник прямо в процесі зйомок.
Автор: Анастасія Капралова
