Коли ми говоримо про охрещення Скандинавії, то так чи інакше йдеться про довгий і сповнений жорсткого північного гумору шлях. Християнство приймалось місцевим людом по-різному і часто викликало супротив, але також переходило в простір суто європейського відчуття гри: “ану ж, чий Бог сильніший і хто здобуде владу над народом?”
Візьмемося ж і ми розібрати один уривок з “Саги про християнство”, який прекрасно ілюструє складність християнізації Півночі. Як знає шановний читач (а як не знає, то ми йому про те розповімо), за наказом і благословенням великого конунґа і хрещеного чаклуна Олава Трюгвассона, лицар, пірат і єпископ (саме в такому порядку пріоритетності) наймення Танґбранд вирушив з місією до Ісландії. Не сказати, що Танґбранд був щиро перейнятий справою хрещення, але він дуже намагався. Серед наближених до Олава взагалі прийнято було відповідально ставитися до цінних вказівок конунґа.
Свій шлях хрестителя на острові Ісландія єпископ розпочав з урочистого служіння з нагоди Дня архангела Михаїла. Можливо, вибір саме архістратига Михайла як відправної точки для подальшого хрестового походу був невипадковим.
Скандинавські лицарі й в себе на батьківщині, і згодом на Русі (для скандинавів – Ґардарікі) були відомі любов’ю до святих і ангелів наділених атрибутами лицарської доблесті: чим важче був озброєний святий на іконі, тим більшою пошаною войовничої пастви він користувався.
Михаїл, який на іконах зазвичай зображується з мечем, часто зі щитом і в броні, який був ще й главою небесного воїнства, був гарантованим фаворитом для Танґбранда.
Той самий найсвятіший Михаїл, з яким Танґбранд піде на хрещення острова і який через тисячу з лишком років благословить протест на київському Майдані хрестом і мечем.
Опріч іншого, войовничий Михаїл у Візантії, звідки свої знання про християнство почасту черпали скандинави, і де, мабуть, прийняв свій хрест конунґ Олав, був відомий чудом захисту церкви від потопу, влаштованого язичниками. Щоб підтопити церкву вони улаштували на річці спеціальну греблю, але коли вода вже підступала до храму, то Архангел вдарив палицею в землю, де від цього удару виникла вирва, що поглинула воду. На честь цього дива, між іншим, містечко, де воно трапилося, отримало назву Хони (від грецького “вирва”, лат. chonae) і в XII столітті там народиться відомий інтелектуал, історик і ритор Микита Хоніат, відомий усім любителям візантійської історії.
Загалом, Танґбранд почав свій хрестовий похід по Ісландії на Михайлів день, наприкінці вересня. Однак, бувши більш рицарем, ніж єпископом, Танґбранд також більше піклувався про власну честь, аніж про Христову славу. Тут варто б зауважити, що хрестителя було обрано Олавом невдало, але це зовсім не так. Попри провал своєї місії Танґбранд, вочевидь, залишив у остров’ян цілком виразне уявлення про свою церкву, як про гніздовище войовничих проповідників, готових заради своєї віри вбивати й бути вбитими також, як їхні власні предки-язичники, що заселили острів. Наперекір оголошенню поза законом на острові Танґрбранд, гадається, чинив так, як ісландський етикет наказував поводитись людині честі і точно вразив спільноту своєю рішучістю. Навряд чи якийсь інший проповідник зміг би тоді досягти більшого на острові. Власне, цікавий для нас епізод і стосується цього оголошення поза законом на літньому альтинґу1 і подій, що до нього призвели.
Почнемо з того, що в протидії християнству ісландці поклалися на стару добру магію. Показово, що та сама магічна традиція в результаті благословить рішення про хрещення країни на одному з наступних альтинґів, вже після від’їзду Танґбранда.
Найпершим засобом, аби нейтралізувати шкідливого єпископа, ясна річ, був нід2. З нідом є, загально кажучи, неприємний нюанс: магічні вірші хоч і не засуджувалися суспільством так сильно як практики сейду3, за які чаклуна було прийнято колективно і рішуче закидувати камінням на місці, а все ж таки були формальним приводом для юридичних наслідків. Як водиться, юридичні наслідки в Ісландії на той час не блищали різноманітністю: нід вважали глибокою образою, іноді й інтенцією до вбивства адресата.
Знаючи специфіку подібної поезії, що часто рясніє натяками сексуального характеру, легко зрозуміти, що нід завдавав адресатові додаткової кривди, яку було заведено змивати кров’ю на місці. Отже, якщо адресат віршованого прокляття був відчайдухом і мав вплив, то цілком міг або зарубати невдаху скальда при зустрічі, або оголосити поза законом на тинґу. Неважко здогадатися, який з цих варіантів вибрав Танґбранд.
Нід на нього склали, за сагою, серед багатьох інших, двоє ісландців, Торвальд Хворий і Вітрліді Скальд4. Підбурювачем виступив Торвальд Хворий:
“Коли Танґбранд навчав віри людей в Ісландії, багато хто почав хулити його. Так зробив Торвальд Хворий, який жив у Затоці на Гримовому Мисі. Він написав вісу про Танґбранда і прочитав її Ульву Скальду:
Іґґ овчини Енділя
з проханням звертається –
мені володар сталі не огидний –
до Ульва:
другом ти мені був вірним —
зіштовхни з нори шумної
вовка жінкоподібного,
хто богів ганьбить,
як ниций боягуз, а я іншого скину.”
Загалом, вірш дуже непоганий, і крім складних кенінґів (Іґґ овчини Енділя – воїн) блищить алюзіями. Звертаючись до Ульва (його ім’я буквально означає “вовк”) Торвальд невипадково вплітає у свій вірш вовка, як би протиставляючи його адресату своєї віси. Тут ми покладемося на один із коментарів до перекладу, що вказує на незвичайне написання вовка в оригіналі віси “goðvargr” – вовк богів, у сенсі архетипового лютого звіра, Фенріра. І тут відсилання зроблено не до доблесті вовка та його войовничої іпостасі (інакше незрозуміло як він при цьому жінкоподібний), а до його антагонізму з асами, як до проклятого богами чудовиська. Під цим проклятим жіночним монстром Торвальд, ясна річ, має на увазі єпископа Танґбранда. За сам епітет “жінкоподібний”, як ми пам’ятаємо, ображений Танґбранд цілком обґрунтовано міг Торвальда і зарубати – звинувачення в гомосексуалізмі на острові трактувалися однозначно.
Чому ж Торвальд адресує такий вірш Ульву? Ймовірно, це своєрідна форма прохання до скальда приєднатися до віршовано толоки. Торвальд намагається залучити до складання ніду якнайбільше талановитих скальдів, адже тоді сила прокляття буде більшою. Жінкоподібний вовк протиставлений Ульву у вісі ніби натякає, що і сам Ульв, якщо він відмовиться від запрошення до написання ніду, автоматично потрапляє в гомосексуальний табір прихильників єпископа. Але ще цікавіша відповідь Ульва на вісу:
“У відповідь Ульв сказав:
Не візьму в тіснину — старий друг хоч просить
зубів баклана швидкого – священної бухти Гарбарда.
Злі чутки ходять, погоничу коня реї,
передбачаю шкоду велику, не проковтну я мухи.”
Тут наведемо повну розшифровку кенінґів Ульва: баклан тіснини зубів – язик (тіснина зубів – рот). Старий друг священної бухти Гарбарда – скальд (Гарбард – ім’я Одіна, його священна бухта – поезія); погонич коня реї – мореплавець (кінь реї – судно).
Відразу видно, навіть у перекладі, наскільки майстерніше заплетені кенінґи у вісі Ульва, ніж у Торвальда, але жоден коментар не висвітлює головного, на наш погляд, аспекту Ульвової віси. В останньому рядку скальд дає Торвальду відмову, але відмова дуже характерна, дивна, яка апелює до абсолютно однозначного фразеологізму з дрімучих часів старої скандинавської магії: передбачаю шкоду велику, не проковтну я мухи.
Отже, почнемо з ковтання мух: ця ідіома буквально означає “стати жертвою чужого злого чаклунства”.
Тобто Ульв не просто бачить погані наслідки в ініціативі Торвальда, він вважає звернену до нього вісу самостійним магічним актом і трактує його як недоброзичливий вчинок. У відмові Ульва ми бачимо не просто небажання, але неприкриту загрозу людині, яку намагаються зробити жертвою магічної провокації. Як ми пам’ятаємо, саме собою скаладання ніду могло стати причиною чвари, і Ульв тонко розуміє вісу Торвальда як поганий натяк на свою адресу, і своєрідний чаклунський примус, на який реагує погрозою у відповідь.
Тут треба сказати, що в подібному ж ніду легальному статусі знаходився мансенг5 – любовна лірика адресована дівчині, на якій скальд з якихось причин не збирався одружуватися. Якщо вірші були адресовані законній нареченій, це куди не йшло. Але магічний любовний вірш однозначно розумівся як примушування жінки до відносин, і сумна доля чекала на скальда, який наважився адресувати щось подібне, наприклад, чужій дружині. Магічний вірш не обов’язково мав містити прокляття, достатньо було вторгнення у вольову сферу іншої вільної людини, щоб спровокувати реакцію останньої, аж до вбивства. Звідси й різкість Ульва.
Що ж до передбачення, як будь-який пристойний ісландський маг, Ульв тонко відчуває долю, і розуміє, до чого може привести така системна провокація, направлена на Танґбранда, як колективний нід. Знаючи запал і рицарську натуру єпископа, здогадатися було нескладно. Загалом Ульв не повівся на провокацію Торвальда.
І вірно, наслідки ніда для найвидатніших його співавторів та ініціатора виявилися сумними. Серед скальдів впливу Торвальда піддався недалекоглядний Вітрліді. І ось:
“Вітрліді Скальд склав нід про Танґбранда, як і багато інших. Коли Танбранд та його супутники прийшли на захід на Річковий Схил, — а з ним був Гудлейв син Арі з Холмів Димів, — вони дізналися, що Вітрліді Скальд нарізає зі своїми працівниками торф. Танґбранд та його люди пішли туди та вбили його. Так говорили про Гудлейва:
Ненависника жита — йшов на південь країни щитів випробувач
– ложа Бальдра – в молитви кузню – стримати знаряддям перемоги.
Наказав випробувач віри сміливий смертельному молоту
землі звучати у ковадло битви Вітрліді Скальду.
Звідти вони вирушили на захід на Грімів Мис, знайшли Торвальда Хворого на Кінському Струмці й вбили його. Потім вони повернулися і другу зиму жили біля Галля, а навесні Танґбранд спорядив свій корабель. Того літа Танґбранда за ці вбивства оголосили поза законом.”
Серед усієї віси особливо вирізняється образ “кузні молитви” присвяченої вбивству Вітрліді, під якою прозоро мається на увазі Церква. Кузня для ісландців досить довго була одним із найважливіших центрів побутової магії, і тут можна негайно згадати Сагу про Егіля, де батько видатного скальда, коваль, якраз у кузні й чаклує. Католицька церква, навіть коли вона остаточно прийде до Ісландії як представництво панівної релігії з білим Ісусом, Трійцею, і рештою, ще на віки залишиться для остров’ян притулком магічної практики. Саме трактати ісландських священників збагатять нас знаннями про гальдрастави. Ба більше, справедливо сказати, що всі основні гальдрабоки, як відомі сьогодні, так і легендарні, написані священниками. Так спочатку й зрозуміли Церкву Христову острів’яни – як кузню магії. Чим та сама молитва не гальдр?
А на оголошенні поза законом, назагал, і починається кінець місії рицаря Танґбранда. Єпископ дав ще кілька боїв на острові, з усіх вийшов переможцем на славу Христову, і втратив у них мало людей, а його противники втратили багато. Всі зрозуміли це як диво нової віри й з тим Танґбранд, не проковтнувши жодної ісландської мухи, відплив з острова додому до конунґа Олава.
Своєрідним постскриптумом до місії Танґбранда став невеликий юридичний казус на літньому альтинґу вже після від’їзду єпископа-рицаря, який досить багато дає зрозуміти про живий характер ісландської юриспруденції часів хрещення острова:
“Влітку на тинґу були великі дебати про віру, яку проповідував Танґбранд. Деякі люди сильно богохульствували, а ті, хто був хрещений, паплюжили язичницьких богів, і тому почалися великі розбрати. Тоді Гьяльті син Скеґґі прочитав у Скелі Закону цей віршик:
Вже, мабуть, не злякаюсь назвати сукою Фрейю.
За цей вірш Рунольв Годі, син Ульва сина Йорунда Годі, звинуватив Гьяльті в богохульстві. Тим він показав більше свою владу і впертість, ніж справедливість, бо не зміг винести вирок, а засів на Мосту Річки Топора і велів обороняти обидва кінці мосту зі зброєю. Ніхто не брався підсумувати справу, перш ніж Торбьорн, син Торкеля з Долин Богів, не приєднався до суду і цього не зробив. На цьому суді Гьяльті був засуджений до вигнання за блюзнірство.”
Часи були прості й благословенні, і не кожен юрист умів тоді як слід сформулювати або аргументувати звинувачення, але кожен умів тримати в руках спис і сокиру. Хитромудру казуїстику сучасної юридичної практики остров’янам заміняли зрозумілі їм звичаї та правила честі. І тут кожному стає зрозуміло, що навряд чи конунґ Олав зміг би знайти більш відповідного місіонера для Ісландії, ніж рицар Танґбранд, який посіяв у серцях остров’ян насіння нової віри. І що з того, що замість городнього інвентарю лопат і заступів для цих посівів єпископ віддав перевагу Рицарському мечеві? У його власному серці горів вогонь, і мало де ще цей вогонь міг би знайти собі більше поживи.
А ми на цьому закінчимо історію про пригоди рицаря Танґбранда та його хрестовий похід. Мис, звідки відплив до Норвегії цей гідний єпископ і досі несе ім’я його дракара, “Залізного Короба”.
Мініатюра в середньовічному ісландському збірнику саг про єпископів, Hungrvaka. Невипадково ми бачимо тут постать із мечем, як знати-раптом це сам рицар Танґбранд?
- Альтинґ – зібрання родових вождів в середньовічній Ісландії; щороку проходив у червні натак званих полях у Тінгведлірі. ↩︎
- Нід (проклятий вірш) – один із жанрів скальдичної поезії, мета якого – відверто негативне висвітлення певного епізоду. Ставлення до цього жанру було дуже серйозним, оскільки вірш з негативними конотаціями сприймався як прояв чорної магії і виконавця й автора якого могли стратити на місці, і тому часто нід маскували під драпу, яка мала полярний зміст і вшановувала чесноти й красоти. ↩︎
- Сейд – обряд ворожіння, який містить в собі хорове виконання учасниками пісні «вардлок». Таким чином учасниці (адже це майже винятково жіночий вид магії) сейду звертаються до місцевих духів із проханням дати відповідь на питання, – примітка Віталія Кривоноса.
↩︎ - Колективне складання ніду – явище для Ісландії не унікальне, свого часу там усім островом написали найдовший вірш-прокляття на конунґа Гаральда Синьозубого за розграбування ісландського торгівельного судна його підлеглими. Гаральд, до речі, жив у тій же системі координат і понять про честь як і острів’яни – і коли до нього дійшли чутки про складання ніду і про зміст віршів (з однієї-єдиної строфи, що дійшла до нас, можна почерпнути цікаві відомості про сексуальну орієнтацію конунґа, як її трактували винахідливі ісландці) він завважив це за акт проголошення війни й зібрався на острів походом, мститися за зганьблену честь роду. Як і багато хто до і після нього, Гаральд передбачувано зазнав краху, але це зовсім інша історія.
↩︎ - Читач може побачити недвозначний зв’язок з німецьким мінезанґом і не помилиться в цьому.
↩︎
Автор: Володимир Гарькавенко
Під редакцією Семена Бондаря
