Франц Седлачек

Світ привидів Франца Седлачека

Австрійський художник Франц Седлачек малював картини на межі експресіонізму та магічного реалізму, його роботи сповнені таємничих нічних істот, гротескних антропоморфних створінь і химерної природи, що неначе приховує небезпеку. Живописом Седлачека надихався Ґустав Майрінк, серед найближчого кола художника був інший австрійський візіонер – графік Альфред Кубін.

Седлачек брав участь у двох світових війнах, а після зникнення на фронті про митця з «незручним» політичним минулим забули.

Хто такий Франц Седлачек?

Франц Седлачек (1891-1945) народився в багатій родині фабрикантів, довгий час жив разом із рідними в австрійському Лінці та здобув освіту хіміка, вивчав архітектуру. Неймовірним лишається факт, що він ніколи спеціально не вчився живопису, і все своє життя вважався самоуком. Однак, це не завадило йому стати досить відомим графіком свого часу, друкуватися в легендарних сьогодні журналах «Jugend» і «Simplicissimus». Він працював у Технічному музеї у Відні та приблизно в той же період, всерйоз захопившись олійним живописом, вступив у Віденську сецесію.  

Крім того, Седлачек заснував ще в 1913-му році власне об’єднання MAERZ разом із Гансом Поллаком, Гайнцем Бітцаном, та ін. Франц Седлачек дружив з австрійським графіком Альфредом Кубіним, який також перебував у групі MAERZ. І Седлачек, і Кубін працювали в журналі «Simplicissimus» і створювали графічні роботи зі схожими мотивами, зокрема, колись обидва намалювали ілюстрації до оповідань Едгара Аллана По.

У 1929 році художник отримав золоту медаль барселонської виставки, його роботи демонстрували в США. Після виставки в Нью-Йорку в журналі Life була надрукована стаття про Седлачека зі скандальною характеристикою його як «найбільш божевільного художника світу». Будь-який сюрреаліст першої половини століття міг би позаздрити подібному епітету. Картини Седлачека були включені в експозицію Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку. В 30-х він, втім, отримував за успіхи в мистецтві нагороди і у себе на батьківщині: в 1933, 1935 і 1937 був удостоєний Австрійської державної премії. Сьогодні роботи одного з найважливіших австрійських авторів міжвоєнного періоду знаходяться на постійній експозиції в Музеї Леопольда і в колекції галереї Альбертіна у Відні.

Франц Седлачек був одружений на Марії Альбрехт і виховував разом із нею двох дочок, вів активне світське життя, що не заважало йому захоплюватися фольклором і демонологією, а ще регулярно і довго прогулюватися уздовж старих вулиць, лісових і болотних стежок під місячним світлом, що неймовірно надихало митця.

Крім графіки і живопису, Франц Седлачек займався літературою. Він публікував вірші та театральні пародії, існує також видання його фантастичної повісті під назвою «Die Stadt». Фрагмент твору був опублікований лише посмертно, літературознавці відзначають схожість оповіді з демонічними герметичними лабіринтами Відня і замкненими персонажами Кафки.

Роботи Седлачека заворожують саме тому, що ми можемо нескінченно намагатися здогадатися, що ж художник насправді хотів зобразити в своїх потаємних світах із химерними будинками, зачарованими пейзажами, сомнамбулами й квартирними жахами.

Забуття спадщини художника припинилося відносно нещодавно. Несправедливо, що творчість подібної краси залишається поза увагою, тоді як ми чуємо одні й ті ж (хоча добре, якщо цікавимося хоча б ними) розпіарені імена сюрреалістів.

Магічний реалізм і «Нова предметність»

Містичний живопис Седлачек із гротескними образами мистецтвознавцями визначається як тісно пов’язаний із німецькою течією під назвою «Нова предметність».

Нова речевість або нова предметність, об’єктність (з нім. Neue Sachlichkeit) – художній напрям серед німецьких авторів, який у «золоті двадцяті» охопив літераторів, художників, архітекторів, фотографів, кіноробів і музикантів. У живописі ця течія виникла як протиставлення банальності академічного мистецтва, а також експресіонізму, хоча й перебувала в тісному зв’язку з експресіоністською художньою мовою, переосмислюючи реалістичні тенденції. Серед художників, яких відносять до Neue Sachlichkeit були і ті, хто в творчості виявився близьким до визначення магічного реалізму, до цієї ж групи належить Франц Седлачек.

Седлачека навряд чи цікавило соціальне підґрунтя експресіоністичних рефлексій. Світ його картин «потойбічний», у ньому простежується протиставлення сірої буденної реальності звичайної людини і невідомих містичних світів, які, втім, виявляються ближчими до нас, аніж здається на перший погляд. У творчості Франца Седлачека очевидним є вплив старих голландських майстрів, у деяких полотнах можна помітити оммажі на роботи Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля. Седлачек не просто знаходиться в експресіоністській орбіті, створюючи гротескні образи городян, сновид і чудовиськ, а вписує їх у «протосюрреалістичну» художню традицію, відсилаючи глядача до «Саду земних насолод» Босха або зимових пейзажів Брейгеля.

Одним з улюблених мотивів Франца Седлачека є його «трупольоти», як їх часто називають у різних статтях про художника. Літаючих моторошних істот він малював з юності, зокрема, їм присвячена величезна частина його графічних робіт. Тема ночі – залитих місячним світлом пейзажів, нічних кошмарів і містичних сутностей – цікавила Седлачека найбільше.

Інший мотив, що повторюється в Седлачека – це лабораторія вченого. Він малював фармацевта і хіміка за роботою (тут треба згадати про його власну освіту), садівника в оранжереї, фахівця з муляжів, книголюба в бібліотеці – будь-які локації, де персонажі можуть досліджувати загадки навколишньої дійсності і проникати в приховану від очей реальність.

Політичні погляди і забуття

Певно, ви не так уявляли собі творчість знаменитого художника, який був членом NSDAP?

У той час, як багато представників європейської богеми протиставляли себе нацистському політичному режиму як жорстокому та антилюдському, Франц Седлачек (хоч як би це не заперечували наразі його нащадки і родичі, які після багаторічного забуття намагаються всіляко «відмити» ім’я митця) брав участь в експозиціях «ідеологічно правильного» мистецтва і став членом націонал-соціалістичної партії ще під час роботи в музеї в 1937-му. Існують більш ранні свідчення його політичних поглядів, наприклад, малюнки художника в журналі «Simplicissimus» під час Першої світової війни з антибританською пропагандою.

Втім, Седлачек і сам пройшов Першу світову війну, а вже під час Другої світової війни був капітаном на службі у Вермахті, брав участь у Сталінградській битві, служив у Норвегії та Польщі. Відомо, що директор Технічного музею Відня намагався домогтися звільнення художника від служби в кінці війни, але йому не вдалося це зробити.

У січні 1945-го Франц Седлачек був визнаний зниклим на Східному фронті, в районі польського міста Торунь, а в 1972-му офіційно оголошений загиблим на війні. Безслідне зникнення художника в Польщі не було рідкістю в той час. Існують версії, що він потрапив у полон, і був відправлений до табору в Сибір, ​​але ніяких точних доказів цього факту так і не знайшли.

Після війни про «незручного» художника неначе взагалі забули, і лише пару десятиліть тому він отримав фактично нову хвилю популярності, коли про актуалізацію його спадщини почали турбуватися співробітники того самого Технічного музею Відня, де Седлачек працював багато років.

Франц Седлачек і Ґустав Майрінк

Коли картину Седлачека «Бібліотека» привезли з музею в Лінці до Відня, одним із зачарованих нею виявився сам майстер празької літературної школи Ґустав Майрінк. На картині зображений любитель книг на тлі численних томів його бібліотеки, а також жовтий папуга навпроти нього. Жива незвідана дійсність в образі птаха проти сухого мудрування.

Так само, як Альфред Кубін є одним із героїв оповідання Майрінка «Сонячний удар», Франц Седлачек згадується в оповіданні письменника під назвою «Білий какаду доктора Хазельмайєра».

Вплив картини «Бібліотека» на задум для написання розповіді є очевидним. Історія про смерть 80-річного доктора, який був важливою фігурою в пізніх творах Ґустава Майрінка, крім смислових відсилок до полотна, містить пряму згадку «старезного художника Седлачека», що досить кумедно, адже на час публікації твору Седлачеку виповнилося лише 37 років.

«Зараз, коли я дивлюся назад, навколо мене нікого і нічого немає – тільки книги, книги, книги… Ці незліченні томи – все, що залишилося від мого життя, похованого на їхніх сторінках, вони постійно множилися і, видершись до небес запиленими пірамідами, погрожували остаточно поховати мене під собою… Мертве знання… Дивлячись на ці потьмяніли корінці, що нескінченними рядами оточують мене з усіх боків, я мимоволі думаю про товсті прути клітки, в яку я сам себе заточив. І все ж я благословляю цю величну гробницю людського марнодумства, адже тільки після довгих років, проведених в її безплідній утробі, вдалося мені повною мірою усвідомити марність земного схоластичного мудрування, мертве дихання якого, що вбиває живу, безпосередню радість життя, змусило мою душу прокинутися і, пробивши дзьобом тлінну шкаралупу тілесного саркофага, розправити крила», Ґустав Майрінк, «Білий какаду доктора Хазельмайєра».

Обмін ідеями між художником і письменником був взаємним, адже Седлачек теж надихався оповіданнями Майрінка. В 1931-му художник намалював іншу відому свою картину під назвою «Пісня в сутінках», де зображений кажан у центрі композиції. Чим не відсилка до збірки Майрінка «Fledermäuse»? Всі ці уривчасті факти тільки говорять про необхідність подальших пошуків переплетень і дослідження біографічних відомостей.

В оповіданні Ґустава Майрінка «Білий какаду доктора Хазельмайєра» людське життя порівнюється з яйцем, із виношуванням прихованого плода, що перетворюється на прекрасного птаха, на Фенікса, який відроджується в момент нашої смерті.

Смерть Франца Седлачека стала відправною точкою для забуття його мистецтва, але сьогодні ми можемо заново відкрити для себе творчість неймовірного художника із загадковою долею.

Автор: Анастасія Капралова

Читайте також:

Карл Ганс Штробль і «Der Orchideengarten»: між політикою та декадансом.

Галерея робіт Франца Седлачека:

поділитись