Георгій Якутович: феномен української графіки

Георгій Якутович: феномен української графіки

«Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого – ні. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші», – С. Параджанов

Українська графіка без внеску такого видатного митця та ілюстратора як Георгій Якутович навряд існувала би в сучасному вигляді. Його роботи є не просто прикладом для наслідування та натхнення для наступних поколінь, графіка Якутовича – це повернення до етнічності, відродження української графічної традиції. Його звернення до народних мотивів у поєднанні з витонченою технікою естампу створюють неповторний світ містичної країни. Він опанував фольклорні джерела, досліджував традиції та звичаї різних місцевостей й мав непосильний зв’язок з Карпатами, який віднайшов своє втілення у творчості майстра.

Георгій Якутович працював переважно над оформленням видань та книжковою графікою, проте неможливо не зазначити і його вклад в український кінематограф, що розпочався з запрошення до знімального майданчика режисером Сергієм Параджановим.

Саме коли Якутович займався ілюстраціями для оформлення книги Коцюбинського, встигнувши виконати лише три гравюри, був запрошений до знімальної групи у якості художника-постановника. Це був новий досвід для Якутовича, що вніс свої корективи у його подальший творчий шлях.

У березні 2016 року, у Мистецькому Арсеналі відбувся масштабний музейний проект «Тіні забутих предків.Виставка», що був призначений культовому фільму Параджанова. В експозиції були представлені також і невідомі раніше роботи Георгія Якутовича.
Експозиція мала на меті відтворити «шлях» фільму, детальніше розглянути його створення під різними кутами.

У своєму есе «Графіка і кіно» Якутович писав, що цей досвід знімання мав:

«… очистити творчість від усталених академічних норм, повернути втрачене почуття безпосереднього сприйняття, віднайти здатність такої її правдивої художньої інтерпретації, коли лінія, пляма та форма одразу ж ведуться в єдиному ключі, який передає музику природи».

Пізніше, у 1967 році, коли Якутович все ж продовжив роботу над оформленням книги, вийшло друком видання з його ілюстраціями. Його дереворити – це творче осмислення та художня інтерпретація твору. Ілюстрації поєднують героїв твору з динамікою природи Карпат, тут не присутні окремі образи, ілюстрації спонукають глядача розглядати дійство як одне ціле. Робота була високо оцінена критиками та художнім колом, як приклад гармонійного оформлення видання.

Не так давно, на початку 2019 року, керівниками проєкту «Академія Якутовича» була знайдена загублена робота Якутовича, що має назву «Стара Гуцульщина». Робота була створення під час знімання фільму, і зображує непорушний зв’язок гуцулів, а не окремих персоналій.
Провівши у Карпатах достатньо довгий час, Якутович відчув цей нерозривний зв’язок народу з природою, місцевістю, один з одним.

Під час роботи над фільмом «Тіні забутих предків», знімальна група, займалася плідним дослідження традицій та зв’язків гуцулів, дослідженням побуту та фольклору. Результати ми маємо можливість споглядати на творах Якутовича, який, абсорбуючи ці знання, зміг втілити їх у графіці.

«Георгій Якутович і Карпати – поняття нерозривні. Він любив ці гори, людей цих гір. Серед них він відчував себе собою. Бути художником – а, значить, бути людиною – він міг тільки в просторі життя, в просторі свого буття, в просторі Карпат…», – Сергій Якутович, син Георгія Якутовича.

Робота з творами Коцюбинського почалася для Якутовича не з «Тіней забутих предків»: подорожуючи Карпатами, він почав працювати над оформленням книги «Фата Моргана» у якості аспірантської роботи, що згодом була високо оцінена критиками.

Після роботи над першим фільмом Якутович був запрошений на знімальний майданчик вдруге для роботи над фільмом «Захар Беркут», а згодом і для консультації в роботі над кінострічками «Камінний хрест» та «Гетьманські клейноди».

Він захоплювався творчістю бойчукістів, що звісно не віталося владою Радянського союзу. Авторитетом для нього завжди лишався Володимир Фаворський, чий вплив помітно у творчості Якутовича. Його ілюстрації побудовані плямою на фоні білого, відкритого аркуша, активно взаємодіяли з простором книги. Такий метод надалі у своїх роботах буде використовувати і Якутович.

Син Георгія, Сергій Якутович продовжив справу батька. Невпинна зацікавленість українською традицією породила на світ велику кількість шедеврів. Його роботи є більш витонченними та деталізованими, схожі на мереживо. Він також працював на знімальному майданчику у якості художника-постановника у таких кінострічках як «Молитва за Гетьмана Мазепу» та «Тарас Бульба».

Єдина прижиттєва виставка Якутовича відбулася в останній рік його життя – у 2000 році. Сьогодні його творчістю опікуються куратори, створюється дедалі більше музейних проектів, метою яких є ознайомлення глядачів з творчістю видатного майстра.

Георгій Якутович  – заслужений діяч мистецтв, Народний художник, професор Академії та член Національної спілки художників. Проте найголовнішим лишається те, що він відродив українську традицію естампу, водночас наївну та мудру фольклорну образотворчість.

Автор: Анна Збаражська