Передмова
Сучасна наука має одну цікаву тенденцію. Полягає вона в перенесенні у сферу допустимих питань тих проблем, які у попередні епохи були чітко розмежовані на окремі дисципліни. Так, питання здоров’я, зброї й навіть ведення суперечок стали розглядатися під «нейро-лупою» науки.
Це зумовлено низкою ключових чинників:
- Наука як форма раціоналізованої діяльності значно розширила сферу свого впливу, поглинаючи традиційні концепції та трансформуючи їх у відповідності до наукових парадигм. Науковий редукціонізм, який прагне до максимальної точності, водночас сприяє дедалі більшій абстрагованості й розмитості меж самої наукової галузі.
- Історично спостерігається поступове зміщення цивілізаційного вектора від домінування гуманітарного знання до технічного. Якщо античність вирізнялася пануванням культурно-гуманітарної парадигми, то Новий час, позначений філософією механіцизму, започаткував процес технізації мислення, який в індустріальну добу набув форми тотальної технологізації.
- Наука (популярна й академічна) – це нова релігія, нове мистецтво, нова філософія й очевидно головна призма сучасності.
У цьому контексті відбувається також раціоналізація класичних філософських проблем — таких як свобода волі та природа знання — з позицій природничих наук. Зокрема, етичну проблематику свободи волі дедалі частіше інтерпретують у межах біологічного детермінізму, який розглядає поведінку суб’єкта як зумовлену низкою природних факторів. Водночас питання епістемології — тобто природи й обґрунтованості знання — дедалі частіше виводять із даних нейронаук та методів візуалізації мозкової активності.
Метою цієї статті є свідоме відсторонення від домінуючої наукової аргументації задля повернення до класичних, логіко-аналітичних засобів розгляду двох центральних філософських понять в епістемології та етиці — випадків Геттієра та Франкфурта.
Випадки Геттієра.
У 1963 році Едмунд Геттієр випускає трьохсторінкову роботу під назвою «Is Justified True Belief Knowledge?» (1). Робота була настільки ж мала, наскільки величезний був її внесок у розуміння нами «знання». Класично ми визначали знання, як «обґрунтоване, істинне переконання» (Justified True Belief, JTB). Ці три критерія були виведені ще з часів Платона і цього було достатньо, щоб верифікувати «щось» як знання.
Приклад 0:
«Анна знає, що сьогодні о 9:00 її колега Петро був на роботі»
Щоб визначити це як знання, Анна має відповідати всім трьом критеріям JTB:
(a) Обґрунтування (Justification):
Анна щодня бачить Петра, коли приходить на роботу — він завжди прибуває до офісу раніше за неї. Крім того, сьогодні вона бачила, як Петро заходив до будівлі й пройшов повз вікно, що виходить на прохідну. Вона також бачила його пальто на звичному гачку біля його столу.
(b) Переконання (Belief):
Анна переконана, що Петро дійсно був сьогодні на роботі о 9:00. Вона навіть сказала іншому колезі
(c) Істина (Truth):
Незалежно від її переконання, факт підтверджується: система безконтактного входу в офіс зафіксувала вхід Петра о 8:55, а його відвідування відзначено в електронному табелі.
Але з чим не погоджується Геттієр?
Головне заперечення Геттієра спрямоване проти традиційного визначення знання як «обґрунтованого, істинного переконання». Він демонструє, що навіть коли всі три компоненти присутні, це не обов’язково означає наявність справжнього знання. Іншими словами, людина приходить до правильного висновку, але випадковим шляхом.
Приклад 1 (адаптований приклад із статті Геттієра):
Припустімо, що Андрій і Василь подалися на одну й ту саму вакансію. Андрій переконаний у наступному твердженні:
- «Василь отримає роботу, і в кишені Василя — 10 монет».
Його переконання має підґрунтя: по-перше, перед співбесідою керівник компанії запевнив його, що вибір схиляється на користь Василя. По-друге, Андрій особисто бачив, як Василь нарахував у себе в кишені 10 монет. На основі цього Андрій формулює ширше переконання:
1.1 «У людини, яку візьмуть на роботу, у кишені 10 монет».
З погляду Андрія, це переконання є обґрунтованим, оскільки випливає зі спостережень і заяв керівника. Він щиро вірить у його істинність. На перший погляд, твердження (1.1) задовольняє всі умови JTB: воно істинне, Андрій у нього вірить, і воно має обґрунтування.
Але припустимо, що виходить секретарка і вітає Андрія, а не Василя з роботою. На радощах, Андрій засовує руки в кишеню і знаходить там рівно 10 монет.
Тоді виходить, що 1.1 все одно істинна пропозиція, хоча виходить з хибного 1, де хибною є частина «Василь отримає роботу…» Але, якщо ми розкладемо її, як пропозицію — «Андрій вірить, що Вася отримає роботу», то вона теж істинна, бо виходить з обґрунтованих головою компанії переконань Андрія.
Таким чином, припущення «У людини, яку взяли на посаду, у кишені 10 монет» — є дійсно істинним, обґрунтованим переконанням, але Андрій не знав цього в правильному сенсі — його переконання виявилося істинним випадково.
Приклад 2 (авторський випадок помилкової ідентифікації):
Уявіть, що ви прогулюєтесь увечері центром міста і помічаєте вдалині силует, який здається вам знайомим. Ви вирішуєте, що це ваша подруга Анна. Наступного дня ви розповідаєте їй про це і дізнаєтесь, що вона дійсно перебувала в центрі міста в той самий час — щоправда, зовсім в іншому місці, ніж той, де ви її нібито бачили.
Розглянемо ситуацію за моделлю JTB:
(a) Переконання (Belief):
Ви переконані, що бачили саме свою подругу. Ваша пам’ять і візуальні спостереження дають вам підстави у це вірити.
(b) Обґрунтування (Justification):
Ваша впевненість ґрунтується на зовнішній схожості силуета з вашою подругою: зачіска, хода, зріст. Це — суб’єктивно логічна підстава для переконання.
(c) Істина (Truth):
Факт залишається істинним: ваша подруга справді перебувала в центрі міста того вечора.
На перший погляд, усі три умови JTB виконані. Проте в цій ситуації істинність вашого переконання — випадкова. Ви не бачили свою подругу, а лише когось, хто випадково на неї схожий. Отже, хоч ваше переконання і було обґрунтованим і істинним, воно не відповідало реальному причинному зв’язку між фактом і переконанням.
Фінальний приклад (версія Бірмінгемського університету):
Уявімо, що під час відсутності Андрія, його знайомий Василь незаконно проникає до його будинку. Перебуваючи там, Василь випиває дві банки пива «Львівське Різдвяне», які Андрій попередньо залишив у холодильнику. Однак, аби приховати факт проникнення, Василь замінює випите пиво на ідентичне та ставить нові банки на ті ж місця.
Андрій, повертаючись додому, переконаний, що в холодильнику на нього чекають саме ті дві банки пива, які він залишив перед від’їздом. Це переконання базується на його пам’яті про попередню покупку, відсутності підстав для підозри у зворотньому і звичному розташуванню предметів.
Андрій дійсно знайде дві пляшки «Львівське Різдвяне» , але вже не ті, що він купував. Таким чином, переконання Андрія обґрунтоване й істинне, але він не володіє дійсним знанням.
Отже, кейси Геттієра демонструють фундаментальну проблему епістемології: критерії JTB є необхідними, але недостатніми щоб гарантувати наявності справжнього знання.
Випадки Франкфурта.
Одним із дієвих аргументів за наявність свободи волі виступає так званий «принцип альтернативних можливостей (PAP)». Це означає, що логіка свободи волі виглядає як можливість нести моральну відповідальність за дії в тому випадку, якщо була можливість вчинити інакше.
Кейси Франкфурта, які були розроблені Гаррі Франкфуртом у його роботі «Alternate Possibilities and Moral Responsibility» (2), спрямовані проти принципу альтернативних можливостей, й вносять до дискусії ідею про те, що агенти можуть діяти вільно та нести моральну відповідальність за свої дії, навіть якщо детермінізм істинний, тобто, навіть якщо агент не міг вчинити інакше. Таким чином, випадки Франкфурта підкреслюють етичну концепцію компатибілізму, яка стверджує, що свобода волі сумісна з детермінізмом.
У класичному випадку Франкфурта описується ситуація, в якій суб’єкт приймає рішення самостійно, без зовнішнього примусу. Проте, якби він схилявся до іншого варіанту, певний механізм змусив би його все одно зробити саме той вчинок, який він і так зробив добровільно. Отже, хоч суб’єкт і не мав реальної альтернативи, його вибір залишався автономним, а отже — морально відповідальним.
Приклад 1:
«Андрій планує вбити Василя через зраду своєї дружини з ним. Про цей намір дізнається Богдан, чия дружина також була коханкою Васі. Богдан теж прагне смерті Василя, але хоче залишитися осторонь»
Щоб гарантувати здійснення вбивства, Богдан таємно гіпнотизує Андрія. Гіпноз влаштований так:
- Якщо Андрій самостійно здійснить вбивство, гіпноз не активується
- 2. Якщо Андрій завагається, гіпноз спрацює і змусить його вбити Василя
У результаті Андрій з власної волі, не знаючи про гіпноз, вбиває Василя. Хоча насправді в нього не було реальної альтернативи (будь-який інший вибір був би заблокований гіпнозом), гіпноз не активувався, оскільки його вчинок повністю збігався з власними намірами.
Цей приклад демонструє ключовий парадокс: хоча Андрій фактично не мав можливості не вбити Василя (через прихований гіпноз), він все одно несе повну моральну відповідальність за вбивство, оскільки здійснив його за власним рішенням, без активації гіпнозу.
Приклад 2 (авторський):
Уявімо, що Андрій обожнює рок-музику. Кожного разу, коли він заходить у свій улюблений музичний застосунок, наприклад, iTunes, він із задоволенням слухає добірки з рок-композиціями. Йому здається, що це його вільний вибір — і це дійсно так.
Проте Андрій не знає, що система рекомендацій iTunes сконструйована так, що у будь-якому випадку буде пропонувати йому лише рок. Алгоритм постійно підлаштовується під його попередні вподобання, і, навіть якби він одного дня захотів спробувати щось інше, система це або не покаже, або замінить варіанти на стилістично подібні до року.
В реальності, Андрій не має доступу до альтернативної музики, але він про це не здогадується, бо його бажання слухати рок і так збігається з пропозицією системи. Тобто він не міг вчинити інакше, але водночас діє добровільно.
Отже, цей приклад ілюструє, що вільна дія й моральна відповідальність можливі навіть у випадках, коли суб’єкт не міг обрати інакше. Саме це й доводять випадки Франкфурта, ставлячи під сумнів принцип, що альтернативні можливості є необхідною умовою свободи волі.
Фінальна теза.
Обидва випадки, Геттієра та Франкфурта, попри їх фундаментальне значення для сучасного розуміння знання та свободи волі, залишаються недостатньо відомими широкому колу читачів. Це зумовлено специфікою академічних дискусій, які часто не виходять за межі філософських кіл.
Втім, важливість цих кейсів у контексті загального розуміння знання та особистісної свободи не може бути недооцінена. Критерії понять які досліджують Франкфурт та Геттієр є базовими й необхідними, проте, при всій фундаментальності, залишаються недостатніми для обґрунтування етичних чи епістемологічних феноменів.
Ця стаття звертається до методу уявного експерименту в аналізі цих філософських дискусій. На відміну від сучасних наукових методів, які часто зосереджені на емпіричному та експериментальному вивченні явищ, уявний аналіз дозволяє глибше зануритися у суть понять та їх взаємозв’язки. У контексті статті підхід уявного експерименту засвідчує обмеженість класичних підходів до визначення знання й моральної відповідальності.
Проте ні кейси Геттієра, ні кейси Франкфурта не дають остаточних відповідей. Їхня цінність полягає в іншому — вони виступають каталізаторами для подальших мудрувань, критичних розмірковувань та розвитку філософії у своєму природному стані.
Автор: Ілля Рєпін
Бібліографія:
- Gettier, E. L. (1963). «Is Justified True Belief Knowledge?»
- Frankfurt, H. G. (1969) «Alternate Possibilities and Moral Responsibility»
- Goldman, A. I. (1967). A Causal Theory of Knowing. The Journal of Philosophy (Відповідь на проблему Геттієра).
- Clark, M. (1963). Knowledge and Grounds: A Comment on Mr. Gettier’s Paper.
- Fischer, J. M. (2010). The Frankfurt Cases: The Moral of the Stories (Контрпозиція до Франкфурта).
