Герметичний орден Золотого Світанку був майже масонським братством, заснованим у 1888 році, завданням якого було дослідження активних форм езотеризму через церемонії ініціації та програму навчання своїх членів, заснована на змішаному духовному спадку західного езотеризму. Орден Золотого Світанку приваблював своїх членів з широкого кола соціальних станів, багато хто з яких були відомими постатями у світі мистецтва чи поза своїх професій, наприклад, Вільям Батлер Єйтс.
Ці люди присвятили роки, а деякі і десятки років свого життя принципам та технікам, які викладалися за допомогою ритуалів, лекцій і робіт, розроблених засновниками Золотого Світанку. Аби перейти до дискутування щодо ролі ордену у західному езотеризмі та його вченням щодо душі, спочатку необхідно з’ясувати походження ордену аби надати тло та контекст цій дискусії.
Орден Золотого Світанку був заснований у Лондоні, Англія, 1 березня 1888 року трьома людьми – Вільям Вінн Весткотт, Самюель Ліддел «МакГрегор» Мезерс та Вільям Роберт Вудмен. Всі вони були активними членами Вільних та Визнаних Масонів («Free and Accepted Masons») всередині основної Об’єднаної Великої Ложі Англії. Вони також додатково були членами Товариства Розенкрейцерів Англії.
Товариство Розенкрейцерів було окремою організацією, що повністю складалася з Вищих Масонів («Master Masons»), які цікавилися «окультизмом, Кабалою та особливо масонським символізмом». Це було місце, аби масони, які цікавилися такими езотеричними дисциплінами, як Розенкрейцерство, Кабала та езотеричне християнство, змогли знайти інших однодумців, відвідувати лекції та дискутувати щодо езотеричних ідей у братерському колі. Всі три засновники Золотого Світанку були старшими членами Товариства Розенкрейцерів, Вудмен був лідером організації до самої своєї смерті, тоді Весткотт взяв на себе це звання до 1925 року. Ця організація має особливу прив’язку до витоків Золотого Світанку, як це буде видно трохи нижче.
Також Весткотт та Мезерс були членами та лекторами в організації під назвою «Герметичне товариство», його «мета полягала в просуванні західної езотеричної філософії». Ця організація постала з відгалуження Теософського товариства, популярного в цей час під керівництвом Анни Кінгсфорд. Під егідою Герметичного товариства обидва, і Весткотт, і Мезерс давали лекції про езотеризм та Кабалу для членів цього товариства. Воно зосереджувалося на езотеричних темах, але, як писав Годвін, воно «досі не мало тієї речі, за якою прийшли так багато теософів, що вони так хотіли побачити у своєму товаристві: інструкції з практичного окультизму». Можливо, ця потреба і стала першим поштовхом до формування Весткоттом та Мезерсом Золотого Світанку.
Замість того, аби просто читати лекції з Кабали, алхімії та езотеричних тем, вони прагнули створити організацію, яка б повністю дослідила це з практичного боку, конкретно практикуючи магію замість звичайної дискусії про неї. Ні розенкрейцери, ні Герметичне товариство не могли запропонувати умов аби реалізувати це прагнення, тож вони вирішили здійснити це власноруч. Та модель, яку вони вирішили використовувати, була взята з їхнього особистого досвіду як розенкрейцерів та масонів.
Зв’язок як з розенкрейцерами, так і з масонами дуже багато говорить про структуру організації Золотого Світанку. Це було оточення, з якого Золотий Світанок постав як братерський орден. Золотий Світанок був масонським за своєю суттю, хоч в деяких випадках і непослідовним, приймав до своїх лав як чоловіків, так і жінок, та який зосереджувався на езотеричних дисциплінах. Масонство з їхньою зосередженістю на таємних ініціаціях та знаннях, що передаються за допомогою цих ініціацій та пов’язаних з ними лекцій, надало модель для Золотого Світанку з його храмами. Ця зосередженість на прихованості, на відміну від організацій на кшталт Герметичного товариства, також б дозволило їм тримати їхні справи та заняття поза зором потенційно ворожої громадськості.
Герметичний орден Золотого Світанку заснував свій перший організаційний орган (себто храм) 1 березня 1888 року, з підписанням офіційного статуту. Цим органом став «Храм Ізіди-Уранії №3».
У статуті зазначено, що Храм Ізіди-Уранії Ордену Золотого Світанку повинен був мати трьох людей в якості керівників. Вони були головними членами Ордену в храмі та виступали в якості тріумвірату серед рівних на цій посаді. Через секретність та символізм члени Золотого Світанку не використовували свої мирські імена у справах Ордену, натомість вони брали псевдоніми в якості імен, часто навіть їхні абревіатури. У хартії названо трьох лідерів Ордену за допомогою наступних псевдонімів: «S Rioghail Mo Dhream», «Quod Scis Nescis» та «Magna est Vertias et Praevalebit». Це були псевдоніми, якими користувались Мезерс, Весткотт та Вудмен. У цій хартії зазначено, що статут храму Ізіди-Уранії №3 був наданий під владу трьох осіб з Другого Ордену, «Deo Duce Comite Ferro», «Sapiens Dominabitur Astris», та «Vincit Omnia Veritas». Другий Орден сформував, щонайменш на папері, внутрішній чи вищий порядок, що керував справами Першого Ордену. Як потім стало зрозуміло іншим членам Золотого Світанку, ці останні три псевдоніми були також псевдонімами, якими користувались у Другому Ордені Мезерс, Весткотт та Вудмен. «Sapiens Dominabitur Astris», якщо вірити Весткотту, офіційно був псевдонімом якоїсь Фройляйн Шпренгель з Німеччини, і він просто підписав її ім’я у статуті за неї. Мезерс, Весткотт та Вудмен видали хартію аби сформувати основу Золотого Світанку під власною владою, просто змінюючи свої імена у документах аби це приховати. Цей факт, звісно ж, не розкривався іншим членам Ордену, які приєднувались до храму Ізіди-Уранії.
Ця деталь багато свідчить про історію заснування Золотого Світанку та про представлення себе своїм членам. Історія заснування була пов’язана з нещодавно ініційованими членами Ордену в «Історичній лекції», написаній у 1888 році «Frater Sapere Aude» (Весткотт).
У лекції мовиться, що Золотий Світанок існував десятиліттями в Англії та століттями деінде. В його склад входили такі відомі масони та маги, як Кеннет Макензі (Kenneth Mackenzie), Фредерік Хоклі (Frederick Hockley) та Еліфас Леві (Eliphas Levi) колись давно. У цій лекції Весткотт пише, що Орден походить від Крістіана Розенкрейца і в кінцевому рахунку датується 1398 роком, але безпосередньо походить з німецького ордену під назвою «Die Goldene Dämmerung» (з нім. «Золоті Сутінки»). Весткотт заявляє, що засновники Ізіди-Уранії отримали хартію як спадкоємці вже неіснуючого органу, Храму Германубіса №2 з Англії через дозвіл однієї Фройляйн Шпренгель, яка уповноважила створення храму Ізіди-Уранії в листі, надісланому у відповідь на запит Весткотта з адреси, яку він знайшов в отриманих ним документах. Храм Германубіса № 2 повністю походив з німецького храму Licht, Liebe, Leben №1 (з нім. «Світло, Любов, Життя»). Окрім листів, що свідчили про зв’язок Весткотта з цієї жінкою, не було знайдено ніяких доказів перебування членів Золотого Світанку в різних орденах та організаціях, що передували храму Ізіди-Уранії.
Такі суперечності щодо походження Золотого Світанку можуть здатися корисними для його противників, але справа не в цьому. Причина у створенні нового храму, Ізіди-Уранії, як третього храму чинної організації замість першого храму нової організації дуже проста: легітимність. Аби здобути легітимність в очах людей, було необхідно створити величну та належну історію з залученням імен знаних персоналій та великих орденів минулого. Якщо б Весткотт, Мезерс та Вудмен зізнались, що самі власноруч заснували Орден Золотого Світанку та розробили ритуали та вчення, це не було б так вражаюче, як якби вони були спадкоємцями вже чинної традиції. Такий родовід дозволив Ордену фактично вирости в очах перспективних членів та залучити їх до себе. Окрім того, також був прецедент для таких хибних історій.
У ХІХ столітті, ері братських орденів та товариств, майже всі такі організації заявляли про свій міфічний родовід, і це, звісно, було далеким від реальності. Дана практика повністю походить з масонства, яке заявляло, що має за своїх предків масонів, що сприяли будівництву храму Царя Соломона тисячі років тому, до англійських джентльменів XVIII століття.
Єдине, що насправді не було сфабрикованим в історії походження Ордену – це зашифрований манускрипт. Він містив детальні схеми ритуалів з ініціацій та лекції-пояснення для них, і це потрапило до рук Весткотта ще до заснування Ордену. Цей манускрипт разом з працями Весткотта та Мезерса фактично стали ядром ритуалів Ордену Золотого Світанку. Весткотт заявляв, що отримав цей манускрипт від іншого посвяченого безпосередньо перед заснуванням Ордену, та використовував його як базис ритуалів Золотого Світанку за допомогою Мезерса. У 1912 Весткотт написав листа членові Ордену, що він отримав цей манускрипт від А.Ф.А. Вудфорда, хто був одночасно і масоном, і дослідником масонів, мовляв, той дав манускрипт Весткотту у 1886, за кілька місяців до власної смерті. Але незважаючи на зізнання Весткотта, не можна довести, що той отримав манускрипт саме таким чином, відомо лише, що він вже володів документом у 1887.
Цей манускрипт відомий як «Зашифрований манускрипт» («Cipher Manuscript») серед істориків-дослідників Ордену. Оригінал та його транскрипції знаходяться у приватних колекціях Ордену, але вони були досліджені рядом вчених Золотого Світанку, наприклад, Р.А. Гілберт, їх розшифровування були опубліковані нещодавно.
Шифр, що тут використовується для кодування тексту – це простий замінний шифр «Polygraphiae et Universalle Escriture Cabalistique» Йохана Тритемія, опублікований у 1561 та з яким Весткотт був знайомий. Зразок зашифрованого тексту можна побачити на малюнку 1, це перша частина церемонії неофіта Ордену. Цікаво, що засновники заявляли про німецьке походження Золотого Світанку, одночасно з цим зашифрований текст був англійською мовою. Зашифрований манускрипт містив схеми перших п’яти ритуалів з ініціації та лекції-пояснення цих схем посвяченим, які використовувались в Ордені. Він також містить титули членів, які проводять церемонії, зображення ритуальних регалій, малюнки атрибутики та схеми, що використовуються в цих ритуалах. Більшість дослідників, що вивчають зараз цей манускрипт, сходяться у думці, що ритуали, описані тут, були складені вищезазначеним Кеннетом Макензі, який був масонським вченим з зацікавленістю в езотеризмі, він також мав кваліфікацію у криптографії. Макензі був членом численних масонських організацій протягом всього свого життя, включаючи Розенкрейцерське товариство. Схеми ритуалів були короткими та не завжди належним чином деталізованими. Дослідники зауважують, що імена та ритуальні титули повністю збігаються з розенкрейцерськими, навіть якщо ритуали не збігаються зовсім. Вищезазначені схеми з’явилися під час споглядання за ритуалами невідомої групи людей, або, скоріш за все, це нотатки під час створення нової групи ритуалів, оскільки вони є повністю унікальними та схожих на них не було зафіксовано ніде. Дослідник Гілберт вважає, що манускрипт, можливо, був призначений чи для Обряду Сведенборга («Swedenborgian Rite»), певної масонської організації, чи для окультного братського ордену «Товариства Восьми». Макензі був членом обох організацій, але це лише припущення. Фредерік Хоклі згадував у вищезазначеній «Історичній лекції» Ордену, що він також був членом Товариства Восьми.
Макензі помер у 1886, і в контексті його роботи над відродженням Обряду Сведенборга, Весткотт отримав від вдови Макензі багато його робіт. Це встановило поважний зв’язок між Весткоттом та Макензі, за допомогою якого Зашифрований манускрипт потрапив до рук Весткотта після смерті його попереднього власника. Це також було посилене фактом, зазначеним Гілбертом, що чернетки розшифрування Весткоттом манускрипту були зроблені на спеціальних листах, які використовувались в Обряді Сведеборга, які Весткотт міг отримати тільки від вдови Макензі.
Макензі був добре відомим у контексті його роботи з таро, також як автора Масонської енциклопедії, за його членство у багатьох масонських організаціях, та за його візит в юних роках до Еліфаса Леві, відомого французького окультиста та автора. Його Масонська енциклопедія також була першим англомовним джерелом імен та імен за їх ступенями членства, які використовуються як Золотим Світанком, так і Розенкрейцерським товариством. Таким чином, Макензі виявляється найкращим кандидатом для написання Зашифрованого манускрипту з його включеннями з окультним символізмом таро всередині масонських ритуальних форм.
Окрім цього, Гілберт стверджує, що зображення у Зашифрованому манускрипті повністю відповідають зображенням, зроблених рукою Макензі під час транскрипцій ритуалів Дивних Братів («Odd Fellows») десятиліттями тому.
Незважаючи на те, яким чином до Весткотта потрапив цей текст, він містив в собі раніше незнані ритуали езотеричного характеру, які включали як чоловічі, так і жіночі, та базувались на символізмі Кабалістичного Древа Життя, та який пов’язував карти таро з цим Древом (останнє – це новий концепт, тільки нещодавно опублікований Еліфасом Леві французькою). Весткотт зміг розшифрувати ритуали в манускрипті, але вони були лише в схематичній, оглядовій формі та не могли виконуватись, як це було написано. 4 жовтня 1887 року Весткотт написав листа Мезерсу, в якому розповів про Зашифрований манускрипт, він написав: «Я сподіваюсь, що ти погодишся на статус співавтора, я попрошу тебе розписати це з твоїми глибокими знаннями, якщо я надам тобі простий переклад шифру. Ми повинні обрати собі третього члена та докласти зусиль, аби більш детально розписати схеми ініціацій». Це справжній початок Ордену та його три істинні лідери. В іншому листі Весткотта своєму другові, іншому членові Золотого Світанку Ф.Л. Гарднеру, 5 квітня 1912 року, він написав: «Я заплатив Мезерсу аби той переклав та доопрацював ритуали з моїх нотаток з дешифрування».
Ці, здавалося б, дрібниці про походження та використання Зашифрованого манускрипту є важливими, оскільки необхідно усвідомлювати, що хоча ритуали та вчення Ордену були створені з Зашифрованого манускрипту, створення дієвих ритуалів з ініціацій, написання лекцій-пояснень до них та доопрацювання пізніших навчальних програм та вчень були повністю роботою цих двох людей, Уільяма Весткотта та МакГрегора Мезерса. Манускрипт сформував базу ритуалів Ордену, проте те, чого навчали та що практикували в лоні Золотого Світанку, було насправді як роботою цих двох осіб, так і функціонуючою організації навколо них. Будь-які згадки про внесок Вудмена до розробок Весткотта та Мезерса відсутні, він помер у 1891 році, залишивши їх керувати справами в Ордені. Деякі дослідники висували гіпотези, що Вудмен був включений як член цієї трійці виключно для додання поважності та легітимності через його статус Верховного Мага («Supreme Magus») Розенкрейцерського товариства, а не через його якийсь особливий внесок у розвиток Золотого Світанку. Весткотт та Мезерс разом заснували Перший Орден, або Зовнішній Орден Золотого Світанку («First Order or Outer Order of the Golden Dawn»). Пізніше, у 1982, Мезерс самостійно розробив додаткові, явно розенкрейцерські ритуали аби заснувати Другий Орден, який б був значно більш розенкрейцерським за своєю основою. Саме в цьому, Другому Ордені, вчення були зосереджені на практичному окультизмі та містичним технікам, а не просто на навчання окультного та кабалістичного символізмам.
Розквіт справжнього Золотого Світанку був між 1888 та 1900. Це був час створення Весткоттом та Мезерсом основних ритуалів, лекцій, текстів з деякими допоміжними роботами, створеними адептами Ордену.
Між 1900 та 1903 мали місце ряд суперечок та чвар всередині організації, причиною чому послугувало відкриття істинного походження Ордену та самодержавницький характер Мезерса, що і розбило Золотий Світанок на декілька самостійних організацій. Однією групою продовжував керувати МакГрегор Мезерс, та після його смерті влада перейшла до його дружини, Моіни Мезерс, яка керувала Орденом до закінчення Першої Світової війни, проте Ізіда-Уранія, справжній храм Золотого Світанку, був закритий 1915 року.
Після розколу 1902 року послідовниками була заснована нова гілка Ордену «Стелла Матуніна» («Stella Matunina»). У 1912 був заснований храм цієї організації під назвою «Смарагдум Талас» («Smaragdum Thalasses») у Новій Зеландії. Цей храм зберігся під назвою «Whare Ra», мав активних членів до самого моменту закриття у 1970-х. В Англії Ізраель Регарді був прийнятий до Стели Матуніни у 1934. Після розчарування в Ордені він зайнявся публікуванням вчення Золотого Світанку в чотирьох томах з 1936 по 1940. Саме з цих видань більшість людей ознайомились з вченням Ордену, і завдяки ним його вплив поширювався. Останній храм Золотого Світанку в Англії, Храм Гермеса у Бристолі, закрився у 1972 році.
Всі інші ордени та храми, які виникли пізніше, були порівняно малими. У 1890-х орден Золотого Світанку мав тисячі прихильників у своїх храмах, та це була організація, що зростала та розвивалась, з новими вченнями та ритуалами.
Автор: Луї Альберт Біллінгс
Переклад: Даниїл Тидинян
