дружин Франко Фреди Анна К. Валеріо

Анна К. Валеріо: «Серце, зачароване моментом»

StoriaVerità, січень-лютий 2011

Ми поговорили з Анною К. Валеріо, молодою очільницею “Le Librette di Controra”[1], серії книг на еротичну тематику від Edizioni di Ar. Філолог і мати двох дітей, вона ніколи не соромиться втнути чергову блискучу провокацію. Історію, яку творять маси, вона відкидає на користь суцільного екстазу швидкоплинності моменту.

Про Анну К. Валеріо надзвичайно складно говорити. Точно можна сказати лиш те, що народилася вона у Фріулі в 1979 році, за освітою – класичний філолог, мати двох дітей. Що далі? Кілька років тому ми натрапили на одну з її брошур, Contro la P. Melissa[2] – і вона нас шокувала. Ми були в захваті. Невеличку книжечку Одкровення Мелісси жбурнули, наче величезну каменюку: «жарт жалюгідних часів, викурення совісті, фрагментована гомілія, прикрашена рожевими вогнями» (с. 11). В чарівному маренні, слідом за Данте і Еліотом, Валеріо мовить:

«… почуття неможливо висловити. Описати можна те, що воно пробуджує, спробувати подати об’єктивну ситуацію чи звуки, що лишилися в пам’яті, викарбовуючи відлуння тієї атмосфери. […]; але тіло, плоть, поштовх, тремтіння, екстаз не можуть бути висловленні ні пошепки, ні криком. Їх треба викликати, розказати: створити» (с. 14-15).

З тих пір ми з величезною зацікавленістю стежимо за діяльністю цієї молодої інтелектуалки (та чи можна її назвати саме цим словом?!), творчість якої в іншому місці визначали як «уламок чистого стилю, закинутий богами в епоху розпаду, в якій ми мусимо жити, таємничий дар належності до правиці».

Саме так, правиці… Приклад Анни К. Валеріо – чергове свідоцтво того, що культурний ландшафт правих переживає сьогодні момент великого підйому. Хоча офіційні політичні групи, характеризовані як «праві», виявляють куди більше цікавості до інших речей, хтось все одно продовжує рухатися шляхом знань і науки; кола мислителів народжуються, зростають та запліднюють родючі поля ідей.

Що стосується правих, то кілька місяців тому Анна К. Валеріо завила наступне:

«У моєму лексиконі ярлик “правий” є, по суті, приношенням. Запропонувати напрямок, наскільки це можливо – абсолютно віддалений як від Маркса, так і від Фройда, умовно прийнятих за дві опори лівиці. В такому разі, ясна річ, мій підхід до розуміння еросу абсолютно відрізнятиметься від розуміння Леле Мора чи Бріаторе[3] (котрих зазвичай теж називають правими) – гадаю, це очевидно. Мій “ерос” не схильний чути голос грошей, лише музику сфер».

У цьому гіпотетичному просторі «правих» щось, безумовно, прийшло в рух… Валеріо є прикладом цього. Міф, естетика, пошук божественного, доленосність повертаються до головної сфери їхніх інтересів. І StoriaVerità, що покладає великі сподівання на успіх цих починань, розповість вам про них. Але куються ці починання не лише в ретельних дослідженнях архівних документів чи бібліографій. Вітайте головних героїв цієї історії, колекціонерів блискучих думок та інтуїцій, які проливають світло на цей дослідницький шлях…

Наша розмова з Анною К. Валеріо, очільницею “Le Librette di Controra”, серії еротичної літератури Edizioni di Ar, ідеально вписується в цей горизонт.

Як юна Анна К. Валеріо потрапила до видавничого царства Франко Фреди?

Я б навіть сказала, що моя доля мала бути протилежною. В тому сенсі, що моя сімейна історія, мій індивідуальний Stimmung зорієнтовує мене в зовсім протилежний від подібного політичного вибору бік. Я виросла під гомін радісних пісень тих, хто виграв війну. Мій дідусь був партизаном бригади Гарібальді, мій прадід – радше анархіст, аніж комуніст, – був першим червоним мером на моїй малій батьківщині, і, крім одного світлого предка, що влаштував невеличку бійню на благо фашизму, та потім наклав на себе руки через відразу до самого себе (розбитий одностайністю damnatio memoriae, про існування якого я дізналася суто випадково та досить пізно), всі вони були переможцями – брутальними, кровожерливими антифашистами. Вочевидь, частка цієї жорстокості передалася й мені – разом зі сп’янінням від свободи, що так захоплювала моїх «старших». Та я обмежилася більш правильним зорієнтуванням цих настроїв, обираючи Ar.

Сповнена ентузіазмом та впевненістю, я була зачарована виразною досконалістю всього двох рядків, написаних Фредою, на які випадково натрапила в якійсь книзі про містеріологію моєї батьківщини. Я подумала: ось воїн, справжній нігіліст, котрий водночас є гуманістом, здатним до яскравого фанатизму форми. І я сказала велике ні світові, в якому жила, та стала тою, ким я є зараз.

А зараз ви керуєте серією “Le Librette di Controra”…

Наша колекція еротичної каліграфії “Le Librette di Controra” народилася з випадкової вдачі, – я натрапила на блискучі романи, які ми пізніше опублікували за підписом Ф’яметти Оселладорі, – та з подальшої стурбованості, яку можна висловити словами з вірша Еудженіо Монтале: «Куди я поховаю здобуте золото?». Тому було вирішено створити окрему серію всередині Ar, аби повернути еротичному жанру звання тих полум’яних крил збудження і занепокоєння, котрі, від Платона до Еволи, завжди знаходились мудрими.

У словах, що обертаються довкола любові, багато плутанини. Як класичний філолог, допоможіть нам трохи розібратися в цьому питанні. Як би ви визначили та розділили поняття закоханості, любові, пристрасті та еросу? Ба більше, як би ви їх пов’язали?

Я є перш за все – і це набагато важливіше – тоталітаристкою, «моністкою», аніж філологом. Я не можу уявити собі любов, котра водночас не була б пристрастю, закоханістю, еросом, чарівністю, долею, літургією, гімном (і дарма, як довго вона триває – один погляд, поцілунок, хвилину чи тисячоліття).

Наш журнал присвячено історії. Що, на вашу думку, означає мати справу з історією? Чи можна написати історію? Чи володіє історик презумпцією істини? Якими є відправні точки, береги, непереборні границі професії історика?

Я захоплююся вашим терпінням, вашою ретельною увагою до найдрібніших деталей, я навіть захоплююся вашою презумпцією істини (котру, проте, вважаю дуже крихкою), я захоплююся серйозністю, точністю, холоднокровністю, строгістю вченого доброї волі. Але захоплення історією – разом із захопленням грою в шахи чи раціоналістичною наукою – є, скажу чесно, останнім, що може зачепити моє існування. З року в рік я забуваю обличчя й міри історії без жалю, завжди перечитуючи натомість одні і ті ж «непотрібні» книги, шукаючи пророцтва в непримітних прикметах. Саме так, у пошуках пророцтва, а не дедукції.

Та ми в будь-якому випадку маємо справу з історією. Але крім тих, хто пише історію, існують і ті, хто її творить. Що означає творити історію, бути її головним героєм? Чи вважаєте ви себе творцем історії?

Я належу до тих, хто не страждає схильністю до «пастки історії» (блискуча формула Джованні Даміано). Я не бачу жодної цінності в історії, жодної гордості за те, щоб бути її рушієм (особливо сьогодні, в цій огидній панорамі!). Історія твориться багатьма (занадто багатьма): величезними натовпами, масами, вимогами нужденних. Вона є результатом кочового ритму (з одного регіону в інший, з однієї ідеології в іншу) багатолюдних та спітнілих стад. Досконалість – в екстазі, а не в присутності (і тим більше в присутності тут і зараз). Мить «чуда», коли органи чуттів розчиняються перед обличчям вищої краси. Є моменти переконання, в яких Історія, історії розкривають свою істинну природу: як марна трата часу. Зустріч з красою, що вислизає з-під впливу минувшини і сьогодення, якості, що гучно сміється з ярма кількості – ось моє «велике прагнення». Кожному відома та мить, коли тіло завмирає, а серце насичується миттю, усвідомлюючи власну красу, концентруючись на власній цінності, маючи намір виправити себе, стати більш лагідним. Дайте нам сутність, і ми забудемо про історію… Хіба що написання історії повернеться до свого давнього значення – стане романом про сутність (тут потрібні окуляри та старанність, а також Муза).

Говорячи про творців історії, необхідно розрізняти різні сфери, зокрема політичну та культурну. Величні інтелектуали сьогодні як ніколи віддалені від участі в політичному житті. Чому? Хотіли б ви отримати політичний досвід в строгому сенсі цього слова?

О, інтелектуал дійсно не може бути великою людиною. Ці ерудити та знавці всього на світі проявляють себе завжди у якості неабияк огидних та підлих, ганебних та брехливих істот. Строката, відгодована, суперечлива, пихата придворна публіка. Табори для перевиховання: ось єдине місце, на яке вони заслуговують. Я могла б добровільно організувати такий табір та керувати ними. І, ви знаєте, то була б найбільш гігієнічно чиста форма політичного досвіду!

Оберіть трьох фаворитів: історичну постать, сучасного політика, письменника.

По всіх трьох пунктах – Франко Дж. Фреда.

Які у вас плани на майбутнє? На додаток до того, щоб бути мамою та піклуватися про “Librette…”, чи маєте ви інші проекти? Розгалуження думок чи дій?

Це залежить від майбутнього і тих подій, які воно принесе. Нігілістичний темперамент однаково пасує життю в пустелі з сараною, де все є прахом, окрім служіння доктрині, і відкриттю будинку втіх. Що ж, побачимо. У будь-якому випадку, я надішлю вам листівку – чи то з раю, чи то з пекла…

Le Librette: перлове намисто

“Le librette di controra”: нетипове та символічне визначення для серії книг, виданих під керівництвом Анни К. Валеріо, що з’явилася кілька років тому в каталозі славнозвісного Еdizioni di Ar Франко Джорджо Фреди. Ці книги – серія еротичної літератури, призначеної передовсім розкрити чуттєве сприйняття сексуального життя, засноване на радості, творчій та природній «легкості», ніжності та свободі людського творіння; вони натхненні різними прикладами язичницького світу та класичною античністю. Класичний філолог, письменниця, уважний та пристрасний читач німецького філософа Фрідріха Ніцше, Анна К. Валеріо не раз підкреслювала різницю між її ідеєю еротизму з тим, що є типовим, наприклад, для сицилійки Мелісси П. (Автор роману Сто дотиків): остання, з прикрощами заявляє Валеріо, сповнена каяттям і хворобливістю, спрямована на відтворення того ж задушливого моралізму, проти якого повстає на словах, а те, що вони називають злочином, породжує вічне покаяння, безкінечно закручуючись по спіралі. Інформативна записка для тих, хто бажає зрозуміти позиції “Le librette di controra” (справжній штрих лінгвістичного генія Фреди).

«Контрора», пояснює Анна К. Валеріо, це та мить, настільки люба південним регіонам Італії, коли припиняється все робоче безумство, шум стихає, розуми й тіла розслабляються. Мить, що настає після обіду й поступово стихає, аби повернутися до фаустівського хаосу близько четвертої чи п’ятої години по обіді. Мить перерви, мить екстазу: мить бенкету непристойності на церемонії почуттів.


[1] Librette – італ. «Книжечка», слово Controra пояснюється в коментарі від журналу, якщо коротко – то це щось на зразок сицилійської сієсти.

[2] Мається на увазі письменниця Мелісса Панарелло та її роман Сто дотиків, екранізований Лукою Гуаданьїно у 2008 році.

[3] Італійські медіа-магнати.

Переклад: Сергій Заїковський

поділитись