Війна підняла всі важливі питання. Тому люди звертаються до неї і прохають про їх вирішення. Проте жодна стадія не може бути завершена без вагомої причини, де необхідність і вільний вибір, самотність і соціум, статки і серця, час та вічність поєднується в одне ціле.
Що ж, якщо війна створена з метою вирішити поставлені нею запитання, то вона має випливати саме з цієї необхідності, одночасно з миром, який є її братом; і, направду кажучи, війна та мир — дві сторони того самого стану перевтілення, що ми звемо життям.
Завжди незвично спостерігати як люди прагнуть відділити війну від її сутності, як вони намагаються поглянути на неї усвідомлено, нібито на щось живе, те, що можна розглядати саме по собі, буцімто немає необхідності видивлятись затінки й умови і, таким чином, викорінювати наслідки війни, розуміти взаємодію, через яку все виникає.
Війна, як і мир, постійно взаємоприсутні. Тому що кожне життя завершується тоді, коли руйнує інше життя. Не існує перебільшення без применшення. Створюючи певні речі, ми розриваємо попередні зв’язки між ними, які слід було б зберегти. І мир завжди стоїть поруч. І де б ми не змінювали себе та інших, сутність, що рухає нами, залишається незмінною; і хто хоч раз споглядав на спокій і впевненість, з якими великий дух послуговується собою та своїм знаряддям у творчу мить світової історії, знає, що ця впевненість надходить із незнищеної впевненості серця, яке переконане в силі своєї вічності. Коли Ґете розповідав Екерманну про свою смерть, він зобразив цю впевненість: він зустрічає свій кінець з абсолютним спокоєм та безтурботністю, знаючи, що сила його вічна й незламна.
Таке життя й у величних історичних держав, повелителів душ, які, формуючи народи та імперії, рухають світову історію вперед, щосекунди несучи війну та мир одночасно. Це мир, оскільки в основі кожного душевного стану закладено невід’ємне, чисте, як кришталь, насильство, яким володіють визначні одинаки нації; воно залишається незмінним в усьому різноманітті історії.
Читайте також: Петер Банн: «Рейх» Фрідріха Гільшера
I
І цей мир є одночасно і війною, бо немає жодної людини, яка не загинула б, виконуючи свій обов’язок; немає жодної нації, яка сама цього не хотівши віддавала б себе в жертву; і немає жодного ворога, якого нам не потрібно було б наражати на небезпеку та знищувати, допоки ми не досягнемо свого. Способи руйнування різноманітні та їх можливості нескінченні, тож руйнування існуватиме завжди. І навпаки: чи не є сталим незмінний душевний стан, незалежно від того, якою є природа руйнування?
Таким чином, ми знаємо про війну та мир, як про дві ознаки життя, які виникають та продовжуються в будь-які часи; і ми знаємо, що таке життя є більш свідомою реальністю, ніж та, яку ми здатні пізнати та передбачити в розрізі місця та часу. Те, що стає відкритим у часі й просторі, є тим самим проявом конкретно цього життя, в якому містяться величні володарі душі, такі ж я і ми, окремі особистості в них.
Ми не можемо пізнати сенс усього життя, проте нам це і не потрібно, адже ми самі це робимо. Це відбувається всередині. Кожен із нас — це крапля у великому морі. Ось чому ми кажемо «так» такому життю, як воно є. Ми називаємо це необмеженим доступом, й інакше не сталося б. Тому ми й шануємо велике перевтілення світової історії, адже в ньому вирує сама вічність, війна та мир одночасно, перемога та руйнування, смерть і досконалість.
Той, хто впевнений у цьому, хто здатен сповідувати цю віру, знаходиться в центрі світу. Усе її різноманіття збігається в цей центр. Той, хто належить до неї, бере участь у всіх злетах і падіннях, у всіх стражданнях і піднесеннях; немовби Бог Ізраїля чи боги Греції, у ній воскресає народна мудрість римлян, таємничість Індії; приголомшена в глибині душі, вона відстежує свій центр у найвіддаленіших закутках і її доносять на Батьківщину хвилі минулого. Заради цього виру вона показує почергову зміну прірв і висот, яка відрізняє її від усіх інших держав світу. Кожен її вузол по-різному бере участь у розмаїтті сучасного, звивається в різних потоках; таким чином вітчизна має прокладати свій шлях у безперервних перевтіленнях. Війна ніколи не є однаковою, проте завжди залишається незмінною.
II
Навколо цієї будови обертається світ. Він обертається беззвучно. В цій будові нема нікого, без запалу Ґете в серці. Вони єдині з жагою Ніцше до влади, вірою Лютера у всесильність Бога, спокусою майстра Екгарта до королівських баталій із саги про Нібелунгів. З усіх них одна й та ж сама впевненість, та ж сама воля виголошує про ту ж волю, яка стає досяжною світові. Можна наділити її будь-яким іменем, проте незмінним залишиться проголошення волі до влади Ніцше або ж таємниче захоплення до Бога Лютером. Божа воля, поза межами добра та зла, яка вже остаточно вирішена, за всією природою і перевтіленнями — єдина сила.
Якщо ж дійсно існує батьківщина такої віри, царство душ, які пізнають всеосяжне в оточенні всемогутнього Бога, чи справді існує людський першопочаток, в якому це царство стає сприйнятливим, як існування є проявом божественної дійсності — то цей людський першопочаток має проростати як прояв священного Бога. Це одвічне царство обертається в історичному розвитку, оскільки всі віковічні сили Божого становлення розкриваються в історії як тимчасові перевтілення. Тоді, справді, лише представники Царства можуть осягнути, що вічне становлення є досяжним у вигляді єднання, подароване у битві. Тоді вони, й лише вони, мають віднайти сенс життя в звершенні своїх людських вчинків, бути воїнами заради війни, бути вірними воїнами взірцевого внутрішнього світу, лише тоді їхня участь у світі має притягти до себе всі сили землі, що мають простягтися по всій планеті Земля, без жодних сумнівів розширити її кордони, тоді глобальні зміни в історії мають присвоїти людству, в якому імперія стає помітною.
Шлях цих переживань, чудес та переломів тягнеться від великого переселення народів до тридцятирічної й Першої світової воєн у майбутнє, започаткований скрипками Дона Джованні й диригента Крайслера, відображений у майстерні Троньє, сповитий сяйвом Крімгільда та довгим шлейфом вогненних духів, що проносяться від нескінченості до нескінченості, з шоломами, позначеними Мефістофельським вогнем та силою Фауста.
III
У результаті великого переселення народів Земля вперше пізнає таємне Царство. На даний момент можна лише визнати, що невпинна людська атака, по-дитячому невинна й сповнена кривавої люті водночас, розриває коло держав, заснованих навколо Середземного моря. Що вищезгадана лють не може усвідомити — це нечувану силу, з якою нова ціль притягує до себе думки й енергію, з якою вона стикається.
Багатство цієї люті невичерпне. Вавилон, Ассирія, Єгипет та Хетська держава конфліктували між собою. Між ними поставала ізраїльська непорочність, що втрапила до розпаленої сутички з завойовницькою персидською державою, яка перемагала за рахунок шабель Ахеменідів й навичок Зороастра. За персами рушили Еллада, Рим, Візантія. Війна характерів стала більш важливою за тілесну сутичку.
Боротьба закипіла всередині людей; і щойно вона проходить крізь ці невидимі ділянки, вона знову вивертається назовні. Рим, Візантія, Єрусалим, Афіни, Мемфіс, Вавилон розташовані по всьому Середземномор’ю, заклали в кожну людину насінину своєї сутності: людина стала полем бою, і таємничість боротьби підсилила її інтерес, допоки він не проросте в жорстокі баталії, в яких люди, проходячи хрещення, приносять у жертву свої серця, і фізичне тіло.
Загадкова імперія бере на себе весь силовий удар, задіяний у цій сутичці, коли вона посилає свою армію на війну за Середземне море. Завдяки королівській крові вона підкорює собі територіальний устрій Рима, непорочну витонченість Ізраїля, грецьке почуття прекрасного та візантійський дух. Вона бере всі завоювання близько до серця, з надмірною серйозністю заглиблюється в їхні закутки і таємниці, протистоїть їм, проникає крізь них у надра таїнства і до зеніту правління династії Гогенштауфенів. Арабська навала й кіннота монголів сягає її воріт.
У шістнадцятому столітті пробуджується Захід. Новий стан душі стає дедалі більш помітним. Його народ розташовується на захід від Рейну, а незабаром і за Атлантичним океаном, характеризуючись не культом сили, який приймали за божество, а культом матерії, прагненням не до мудрості чи сили, а до нагород, маючи за ціль і сенс — максимально можливу економічну вигоду.
Читайте також: Легенда про Фрідріха Гільшера: створення панантеїстичної «Церкви» у ХХ столітті та хибні інтерпретації
IV
У момент, коли ця історично нова держава якомога швидше закріплює свої позиції, населення Таємничої імперії у вогні Тридцятирічної війни спалює цінності, що вирощувала тисячоліттями. У свідомості Лютера й Шекспіра, які нібито постають одинаками серед натовпу, що став західним, у битвах за Брайнтенфельд та Лютцен відбувається переоцінка цінностей.
Тридцятирічна війна відкрила Лейбніца і Фрідріха Великого, Баха і Моцарта, Ґете і Геґеля: земля, перерита до самих глибин, дала тисячі плодів. Поки Захід поширює владу своєї економіки на весь світ, Таємнича імперія знаходить підтримку у Е. Т. А. Гофмана, Бісмарка, Ніцше та Вагнера.
У вирі цих героїв серця наповнюються загрозливим хвилюванням, кров клекоче, над державою сповита мертва тиша духу, підступна й німа поверхня залишається посеред шуму, з яким Захід проступає скрізь; його недовіра зростає, протягом багатьох років він готується завдати великого удару.
Проте коли настає час, його охоплює жах, що проступає від багаття до самих хмар. Він одразу відчуває й не втомлюється повторювати всьому світу: у складі сірої армії, яка вже чотири роки поспіль тримає землю на ціпку, Ніцше й Вагнер протистоять рівносильно Бісмарку та Фрідріху Великому. Сіре військо навіть не здогадується про це. Час ще не настав.
Коли нестримне полум’я згасло, світ перевтілився. Більше не існує окремих полів бою в Східній Азії чи навколо Середземного моря, проте є тільки одна земля, як арена протистояння всіх сил одночасно. Під приводом Заходу, всі сили Землі повстали проти Таємничої імперії. Таким чином можрна помітити, що всі сили Землі були модифіковані Таємничою імперією. Заходу кортіло закріпити свій економічний устрій. Він вагався в своїх головних уставах. Індія, Китай, Аравія перебували у вогні, як Росія і Японія.
За маскою вогню й крові Таємнича імперія відродилась і принесла в жертву свій народ втретє, взяла все в свої руки. І знову, як за часів Великого переселення народів, у всіх серцях завирував тайфун. Всі потоки тяжіли лише в одне місце.
Люди часто цікавляться в чому сенс життя на землі. Держави й народи чекають відзнак і див. Душі виливають свою кров у пекельний чавун Царства. Господарі ж душ обертаються навколо таємничої серцевини, коло незримого, закладеного, певно, в центрі життя, коло полум’я війни, в якому живе вищий світ.
