Історичні та етичні функції середньовічного епосу: французька сhanson de geste

Пік розквіту християнської релігії у європейському Середньовіччі дав право французькому досліднику, представнику школи «Анналів» Жоржу Дюбі охрестити цю епоху добою соборів. Християнське духовенство вже ніколи не зможе досягти того рівня могутності над умами мас, за якого їхнє слово і воля були головними впорядниками суспільного життя. Та поряд із ченцями та єпископами на сцені Середньовіччя не менш, а то й більш важливе місце виділене для ще одного образу, якому вдалось протягом наступних століть віднаходити у кожному поколінні охоплені романтичним поривом душі, котрі отримували у ньому джерело натхнення та життєвий взірець – це образ лицаря. Характерно, що традиція оспівування воїнського чину у героїчному епосі не просто не була придушена, а й фактично зрослась із християнською мораллю та не згасла у часи середніх віків, у Франції ж вона знайшла втілення у циклах жест (сhanson de geste) – пісень про діяння.

Формування французької жести як жанру, за переконаннями більшості дослідників, належить середині ХІ столітті, часу близького завершення генези класичного положення середньовічного лицарства. Саме подвиги й звитяга представників даного військового стану, як реальних, так і напівміфічних, склали основу фабули даного жанру. Та пісні про діяння не були єдиними – лицарство не могло поскаржитись на нестачу уваги, лишивши по собі згадки у численних літературних формах, так хронологічно сhanson de geste існувала поряд із куртуазним романом. Хоча обидва жанри й єднає спільний предмет, однак між ними наявні й важливі змістовні відмінності: в той час як герой жест у своїх подвигах давав можливість проявитися вищому рівню – доблесті та чеснотам усього народу, стаючи фактично глашатаєм його волі, що видно із контексту багатьох творів, лицарський роман був більш особистісним та станово замкнутим.

Як було зазначено вище, жеста виникає у період високого Середньовіччя, однак, невичерпне джерело сюжетів вона віднаходить у народній минувшині. Для Франції таким ідеальним періодом була доба найбільшої могутності та територіального максимуму франкської держави – каролінгська епоха. До неї відноситься й сюжет жанрового взірця – «Пісня про Роланда», текст якої сприяв формуванню одного з найбільш значущих архетипічних лицарських образів із набором відповідних чеснот – ревністю у вірі, відданістю сюзерену та готовністю захищати його та власну честь до загину. Трагічна загибель ар’єргарду війська Карла Великого у Ронсенвальскій ущелині, попри згодом виявлену історичну невідповідність, стала одним із найпопулярніших літературних сюжетів ще за часів Середньовіччя, про що свідчать численні переробки тексту поеми. А образи лицаря Роланда та його брата по зброї Олів’є, історичність яких втім так і не була доведена, отримали доповнення до власних життєписів, лише частково розкритих в основній поемі. До слова, це є однією з наріжних особливостей французьких пісень про діяння – наявність дійових осіб, наскрізно присутніх у цілому ряді творів, що дозволяє гуртувати поеми у цикли. Така зв’язуюча роль може належати не тільки особі, але й цілому роду. Французька традиція пісень про діяння налічує декілька циклів, однак виділяються серед них три основні – королівська жеста, в якій фігурує Карл Великий, а події у відповідних творах охоплюють усе життя короля, від юнацтва до останніх років життя («Пісня про Роланда» вважається належною саме до цього пісенного циклу); цикл про бунтівних феодалів або жеста Доона де Майанса; цикл Гільйома Оранжського.

Погляд у минуле й знаходження ідеалу у каролінгських часах, що характерні для французької жести, не єдині зчитуються у даному жанрі. Час появи більшості творів, а це ХІ-ХІІІ століття, не міг не залишити свій відбиток на сторінках поем. Адже неможливо уявити, щоб їх творці не пропустили крізь себе неймовірний пароксизм релігійного почуття, характерний для даного періоду – епохи хрестових походів, коли одна за одною армії європейських королів відправлялися на схід шукати вдачі у Святій землі, заманюючи за собою натовпи паломників, котрі прямували до відвойованих християнських святинь. Це були часи розквіту лицарства, пік втілення обов’язків захищати віру, що вилилось у заснування духовно-лицарських орденів, чий вплив на історію не тільки держав хрестоносців, але й Європи складно переоцінити, а їх історія овіяна багатьма легендами. До того ж відтік значної маси представників професійного воїнського стану з європейських держав давав сподівання на зменшення кількості феодальних міжусобиць на батьківщині, спрямувавши енергію та запал лицарства в експансивне русло.

У якості ворога воїни ісламу часто з’являються у текстах пісень про діяння, що й наштовхує на роздуми про впливи середовища на їх авторів. Адже пафосом боротьби проти ворогів християнства довгий час було просякнуте суспільно-політичне життя монархій та усі стани середньовічного суспільства – чого лише вартий перший хрестовий похід, коли попереду професійних військ до Святої землі відправились тисячі відчайдушних бідняків та звичайних селян під проводом Петра Пустельника, а буквально через століття європейська історія отримала особливий прецедент у вигляді дитячого хрестового походу.

Також надзвичайно цікавим є випадок, який стосується жести «Німський віз» із циклу про Гійома Оранзького. Автор даного твору в описах мотивації головного героя, фактично повторює ситуацію, характерну для феодальної системи Європи – нестачу наділів. Саме безземельні та малоземельні лицарі склали основу хрестоносних військ, сподіваючись у боротьбі із арабами здобути право на володіння землею вже на нових та далеких територіях. Тільки в той час як потреби та ситуація ХІ-ХІІ століть гнали закутих у лати авантюристів у спекотні землі Близького Сходу, герой жести Гійом Оранзький випрошує у короля Людовика І Благочестивого право силою здобути собі володіння в Іспанії, захопленій арабами.

Говорячи про можливі впливи на появу та характер жанру, ми впритул наближаємось і до вирішення питання функцій французьких пісень про діяння. У даному випадку незамінним буде простеження особливостей поширення жест, характеру їх декламації. Тож варто звернути увагу на той факт, що хоча й більшість авторів таких пісень лишились анонімними, історичній науці відомі власне безпосередні виконавці жест – це так звані співці-жонглери. Велика частина сhanson de geste відома сьогоденню якраз завдяки своєрідним невеликим записникам, що містили тексти пісень та використовувались співцями для пригадування поем. Соціальне походження жонглерів не може бути порівняне із знаменитими трубадурами, однак, ці мандрівні співці мали доступ до різних верств населення, виступаючи як на міських святах та ярмарках, так і перед нобілітетом. Таке широке та строкате коло слухачів неодмінно повинно було вплинути на зміст пісень, котрі свідчать про рух у напрямку універсальності посилу.

Перша функція французької пісні про діяння лежить на самій поверхні та є характерною для літературної традиції всіх епох, що передували виникненню системи народної освіти – це передача історичної пам’яті. Міські свята, будинки заможних містян чи палаци феодалів ставали територією, на якій співець, як медіатор між минувшиною та сучасністю, допомагав слухачам відновити усвідомлення своєї причетності до єдиного народного тіла зі спільною історією та героями. Тож у випадку Франції не було кращого варіанту за звернення до часів найбільшого розквіту франкської держави, першої спроби відновлення європейської імперії з часів падіння Риму у 476 році.

Очевидно, що відтворення сюжетів народної історії не обмежувалось сухим викладом фактажу, а було тісно пов’язане із наступною функцією, яку в загальних рисах можна окреслити як дидактична. Патріотичний та релігійний пафос, характерний для сhanson de geste, крокував пліч-о-пліч із моделюванням ідеальних воїнських типів, наділених взірцевими християнськими чеснотами та відданістю монарху. Можна припустити, оскільки пісні про діяння часто виконувалися перед звичайним людом, що в них відобразились і загальні народні чаяння, так, наприклад, у жесті «Коронування Людовика» у настановах Карла Великого своєму синові звучить відлуння уявлень про ідеальний устрій феодального суспільства, де лицарі невідступно дотримуються своїх клятв, а особлива увага приділяється долі бідних та знедолених в образах сиріт, яких тільки поганий король може позбавити феоду, та вдів, яких гріх прагнути розорити до останку. Така позиція прослідковується й в інших творах циклу про Гільйома Оранзького, котрий наряду із Роландом став однією з найбільш знакових та взірцевих лицарських фігур у середньовічній літературі.

Також жести свято оберігають середньовічну феодальну ієрархію, а особливо абсолютну відданість та прозорість позицій васалів відносно монарха. Усі дійові особи, які дозволяють собі стати на шлях безпосередньої зради чи банально засумніватись оточуючим у власному благочесті, неминуче зазнають краху та піддаються жорстокій карі, зазвичай їх проступок не дозволяє навіть прийняти гідну лицаря смерть від меча – як приклад, Ганелон, чия змова із ворогом і стала причиною розгрому ввіреного Роланду війська, та Рішар Руанський із сином, котрі здійснили спробу захопити королівський престол після смерті Карла Великого у «Коронуванні Людовика».

Наостанок лишається зазначити, що твори сhanson de geste надзвичайно філігранно підкреслюють окремішність та привілейоване положення лицарського стану. Вони не просто концентруються на описі подвигів героїв, на чиїх плечах тримається монарша влада та могутність держави, активний воїнський шлях у поемах не зазнає жодних ієрархічних утисків з боку духовної влади. Що не відміняє необхідності щирої віри. Окремі сюжети творів, як-от обіцянка папи римського лицарю Гільйому гарантованого потрапляння до Раю, в разі згоди на поєдинок із суперником, свідчать про можливу наявність уявлень про фактичну самодостатність лицарського чину для досягнення не тільки земних благ, а й посмертного спасіння.

Автор: Іван Калюга

поділитись