Як відомо, художній стиль модерн був всеохоплюючим, і проявив себе у всіх видах просторових мистецтв. Особливо яскраво модерн проявив себе в архітектурі – будівлі, зведені у перші роки ХХ століття є окрасою європейських міст, і є надзвичайно цінними у контексті культурної спадщини.
Модерн виник в якості свого роду «опозиції» до історизму – стилю, що панував наприкінці ХІХ століття. Історизм, як не важко здогадатись, користувався запозиченнями з мистецтва (зокрема архітектури) попередніх епох, вдаючись до цитування та наслідування.
Історизм почасти критикували за еклектичність, існувало переконання, що він виглядав неприродно (і навіть незграбно) в умовах тодішньої сучасності. Критика однак – завжди справа смаків і вподобань. Сьогодні ми цілком в праві вважати історизм також видатним стилем і високо цінувати його пам’ятки.
Зрештою модерн та історизм не були чимось абсолютно взаємовиключним (скоріше навпаки) мали свої «точки дотику», почасти можна зустріти споруди на межі двох стилів. Власне сам історизм має власну класифікацію та періодизацію, яку необхідно брати до уваги, аби оцінити ідейну або стилістичну спорідненість або віддаленість вищевказаних стилів. То ж давайте з цим розберемося.
Розквіт історизму перепадає на 1870 – 1890 роки. В його розвитку можна виділити кілька етапів. Першим з них буде романтичний історизм. Він характеризується поступовим відмежуванням від класицизму. Його відомими підстилями є неоготика та неоренесанс, з привнесенням елементів інших історичних стилів. Таким чином романтичний історизм являє собою не просте копіювання, а творчу інтерпретацію. У романтичному історизмі також можливе з’єднання елементів європейських і неєвропейських стилів. Історизм у чистому своєму вигляді (1870 – 1890 роки) відтворював художні форм минулих епох та прагнув до їх гармонійного поєднання. Суб’єктивні інтерпретації, що притаманні романтичному історизму, відкидаються, в той же час здійснюються спроби пошуку нового та оригінального стилю. Головним джерелом натхнення для архітекторів залишається доба Відродження та стиль неоренесанс. У період пізнього історизму (після 1890 року зміцнюється орієнтація на архітектуру епохи Відродження, проте не оминаючи увагою мистецтва бароко (необароко). Композиція стає вільнішою, припускається асиметрія елементів: еркерів, ризалітів, куполів, елементів геометричного і рослинного декору. Починаючи з 1895 року історизм поволі занепадає. Це ознаменувало епоху модерну, на яку історизм певною мірою здійснив вплив. На той час історичний орнаменти ще використовувались, однак вже без прив’язки до історії.
Новий стиль – стиль модерн, все більше уникав історичних запозичень, йому притаманне використання умисно примхливих та мінливих форм та ліній. Модерн був «асиметричним», індивідуалізованим, його характерною рисою було також вільне планування, підпорядкованість усіх елементів загальній ритміці. Таким чином підхід до будівель нового стилю був абсолютно художнім, і конструктивні задачі в цілому підпорядковувалися мистецькому задуму.
У творчій біографії російського архітектора німецького походження Франца-Альберта Шехтеля (мал.1) два визначні архітектурні стилі – історизм та модерн, позначилися особливим чином. Шехтель без перебільшення був однією з найбільш значущих фігур серед архітекторів Російської Імперії кінця ХІХ початку ХХ століть, його проекти змінювали зовнішній вигляд багатьох міст у різних кутках імперії, а будівлі, що збереглися до нашого часу, набули статусу особливо цінних пам’яток архітектури. Він походив з баварців, що селилися біля Волги у часи імператриці Катерини Великої. Родина Шехтелів (як і багатьох інших німців в тодішній Росії) берегла національні традиції, релігію (однак у 1915 році архітектор перейшов з католицизму в православ’я та взяв російське ім’я Федір) та мову. Народився Франц-Альберт у 1859 році у Санкт-Петербурзі, юність провів у Саратові, а у 1875 році Шехтель переїздить до Москви та вступає на навчання до Московського училища живопису, скульптури та зодчества (відділення архітектури), однак вже 1878 році був відрахований за низьку відвідуваність. Примітно, що Диплом архітектора Шехтель до кінця свого життя так і не отримав. Перші проекти Франц-Альберт створював ще у студентські роки, однак справжня кар’єра архітектора розпочалася у 1882 – 83 роках, коли власне і сформувалося коло його художніх інтересів, творчій метод та (що важливо не в останню чергу) коло замовників. Починав молодий архітектор із проектування приватних домівок та садиб, виконуючи замовлення для представників дворянства та заможних верств населення.
Одним з по-справжньому яскравих проектів Шехтеля була садиба Локалова у селі Великому Ярославської губернії (мал.2). Будівля зведена у так званому «псевдоросійському стилі», що являв собою один з місцевих різновидів архітектури історизму. У 1890-х роках чільне місце у творчості Шехтеля зайняв романтичний історизм – той самий псевдо російський стиль а також неоготика.
У 1893 році Франц-Альберт Шехтель спроектував маєток на замовлення подружжя Морозових (крупних російських промисловців) в стилі «англійської готики», який було зведено на вулиці Спирідонівка, що у Москві (мал.3). Будівлі судилося стати по справжньому видатним витворм, який можна вважати першим серед найкращих у творчій біографії Шехтеля. Проектуючи маєток Шехтель відійшов від поширеної на той час фронтально-фасадної композиції міських будівель, розтошувавши будівлю посеред ділянки з відступом від червоної лінії вулиці. Архітектор приділив увагу не тільки головному, але і всім іншим фасадам будівлі, надавши художньої виразності кожному з них. Індивідуальний підхід Шехтеля застосував також при проектуванні планування будівлі, організувавши всі приміщення навколо своєрідного «ядра», яким слугували парадні сходи (мал.4). В проекті маєтку архітектор вперше застосував характерний для його подальшої творчості прийом навмисного збільшення окремих декоративних деталей а також висоти приміщень, досягаючи таким чином враження монументальності споруди. Примітним також є той факт, що до внутрішнього оформлення маєтку Морозових Шехтель залучив видатного художника Михайла Врубеля. Врубель оформив малу готичну вітальню особняка трьома панно «Ранок», «Полудень» і «Вечір», виконав скульптуру «Роберт і Бертрам» для парадних сходів і зробив малюнок вітража із зображенням лицаря на коні.
З початком нового століття стиль архітектора зазнає значних змін. Рішучий влив на Шехтеля справила паризька Всесвітня виставка, що відбулася у квітні 1900 року, де він піддався новим віянням світу мистецтва. Європейське мистецтво захопив новий стиль – м’який, легкий, витончений, вигадливий. Це був модерн. Як вже зазначалося – модерн був великим, всеохоплюючим стилем, актуальним в рівній мірі для образотворчого мистецтва, дизайну, і звісно ж, архітектури. Перші модернові елементи можна спостерігати у спроектованій Шехтелем будівлі типографії А. А. Левенсона (мал.5).
В цілому «готична» споруда містила, однак, принципово нові конструктивні рішення, а також облаштування інтер’єру. Серед найбільш значущих робіт Шехтеля у стилі модерн окремо варто виділити такі споруди як маєток А. И. Дерожинської (1901 р. Москва) (мал.6) та маєток П. П. Смірнова (1901 – 1906 р.р. Москва) (мал.7). Цим будівлям були притаманні фактично всі характерні ознаки стилю – плавні обриси, декоративне оздоблення інтер’єру та фасаду, високі фігурні вікна, загальна асиметричність, однак врівноваженість композиції.
Творчі рішення щодо інтер’єрів будівель також заслуговують окремої уваги. Для прикладу заглянемо у середину маєтку Смірнова (мал.8). Спершу здається, що будинок має лише два поверхи, насправді ж їх 4. Перший поверх маєтку в наш час перетворився на підвал через те, що так званий «культурний шар» Тверського бульвару виріс на 70 см (подібну ситуацію можна часто спостерігати на прикладі історичних будівель). Тут розташовані господарські приміщення. Другий це анфілада парадних залів, кожен з яких виконаний в унікальному історичному стилі і носить промовисту назву – північний парадний вестибюль і готичний кабінет, мала гостинна, романська гостинна, грецька гостинна, рокайльна кімната, класична зала, єгипетська зала.
Після 1910 року Франц-Альберт Шехтель вкотре змінив напрям своєї роботи, на цей раз повертаючись до минулого. Однак це вже не було чистим історизмом – неросійський стиль та неокласицизм Шехтеля у цей період відрізняються певною уніфікованістю та спрощеністю форм.
З 1917 році будь-яке будівництво в колишній імперії припинилося. Життя в післяреволюційній і радянській Росії стало насправді важким випробуванням знаменитого архітектора. Родина Шехтелів, як тисячі інших, повністю збідніла і лишилася, фактично, на грані виживання. З 1918 року Франц-Альберт (тепер вже Федір) Шехтель викладав теорію та історію мистецтва у Вищих художньо-технічних майстернях (ВХУТЕМАС), на початку 20-х проектував радянські пам’ятники (в тому числі пропонував один із варіантів проекту мавзолею Леніна, який, однак, не було затверджено). Доля зіграла із Шехтелем надзвичайно злий жарт – спроектувавши за життя десятки розкішних будівель, сам наприкінці лишився власної оселі та помер у бідності від важкої хвороби у 1926 році. Незадовго до смерті великий архітектор у відчаї сказав: «Я будував усім Морозовим, Рябушинським, фон Дервізам і залишився в бідності. Безглуздо, але я чистий».
Автор: Руслан Штурм
