«Кінь з обличчям людини»: традиція та еклектика нідерландського романізму

Як відомо, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків є найбільшим в Україні зібранням творів західноєвропейського живопису. Серед творів, що знаходяться в експозиції музею, окрему увагу звертає на себе картина Барента ван Орлея (нід. Barend van Orley; між 1488 та 1492 р.р. – між 1541 та 1542 р.р.) «Мучеництво святої Катерини». Тут одразу ж варто зазначити, що питання атрибуції твору досі залишається відкритим – достовірно невідомо, чи належить він пензлю власне ван Орлея, чи є точною копією його картини, виконаною його ж учнем приблизно в той самий час, коли міг бути створений ймовірний оригінал – на початку ХVI століття. Проте навіть у випадку, якщо картина з Ханенківської колекції є копією картини Барента ван Орлея, вона безперечно дає змогу отримати повноцінне уявлення про творчість художника і його стиль, який водночас є частиною великого живописного стилю – нідерландського романізму.

Портрет ван Орлея у виконанні Дюрера

Термін «романізм» походить від слова Roma – Рим, що як не важко здогадатися, вказує на зв’язок з мистецтвом Італії. На початку ХVI століття нідерландський живопис відчув вплив італійського відродження. Це був природній процес культурного обміну, що відбувався завдяки давній традиції художників здобувати мистецький досвід у закордонних подорожах. Романізм прагнув поєднати досягнення італійського ренесансу з традиціями нідерландського живопису – привнести в нього натуралізм, динаміку, знання про перспективу та композицію, якими володіли італійські майстри. Зачинателем стилю нідерландського романізму прийнято вважати Яна Госсарта (нід. Jan Gossaert; 1479 – 1541 р.р.), який перший поміж нідерландських майстрів потрапив під вплив Леонардо да Вінчі, Рафаеля та Мікеланджело. Серед представників нідерландського романізму варто також згадати Квентіна Массейса, Лукаса ван Лейдена, Йоса ван Клеве. Існує думка, що романізм є еклектичним стилем і що поєднання нідерландського живопису з живописом італійського ренесансу насправді не є органічним і наносить шкоду оригінальному нідерландському стилю. Попри це, романізм лишив по собі ряд видатних творів, художню цінність яких навряд чи варто було б піддавати сумніву.

Щодо Барента ван Орлея – достовірно відомо, що він з 1509 по 1515 здійснив подорож до Італії. Висуваються припущення, що він міг бути навіть учнем Рафаеля. У 1518 році, вже після італійської подорожі, ван Орлей стає придворним художником Карла V Габсбурга, що підтверджує його високий статус поміж живописців його епохи. Серед найвідоміших творів ван Орлея варто згадати великий вівтарний складень «Поклоніння Пресвятій Троїці», «Страшний Суд», «Зняття з хреста», «Плач над тілом Христа, знятим з хреста», «Спокушання Йова», «Святий Норберт». Таким чином ми бачимо, що основою творчості ван Орлея були релігійні сюжети, що безперечно свідчить про зв’язок з автентичною нідерландською живописною традицією. Попри італійський вплив, він залишався справжнім нідерландцем. Італійський вплив відображається в його прийомах композиції та прагненні до реалізму, однак не заважає виражати національні риси та розробляти суто фламандський колорит. Прагнучи до експресивності, ван Орлей іноді вдається до деяких перебільшень, що виражається у вимушених позах та міміці персонажів, проте він завжди залишається досвідченим знавцем техніки живопису.

Вище описані риси художнього стилю Барента ван Орлея можна дослідити, власне, на прикладі картини Мучеництво святої Катерини з колекції музею Ханенків. Зворушлива історія мученицької смерті святої Катерини Александрійської, закатованої за розпорядженням імператора Максиміана у 305 році, не лишалась без уваги художників протягом багатьох століть, і Барент ван Орлей був серед них. Картина ван Орлея безперечно несе на собі ознаки впливу італійського ренесансу, однак в цьому випадку ми можемо стверджувати, що в отриманому симбіозі двох великих стилів – нідерландського та італійського відродження, все ж таки переважила північна традиція. Трагедія мученицької смерті християнської святої розгортається одночасно у всіх її хронологічних етапах, і це закарбовано у чисельних дрібних деталях. У центрі композиції, на передньому плані, відбувається страта мучениці, в той же час на задньому плані янголи руйнують знаряддя, якими святу катували ще до страти, там само відбувається і кара небесна над тими, хто піддавав Катерину тортурам. Картина таким чином являє собою своєрідне «оповідання». Такий художній прийом насправді характерний більшою мірою для європейського живопису доби пізнього середньовіччя, однак нідерландські майстри використовували його впродовж ХV століття та подекуди навіть у ХVI столітті. Про вплив традицій Середньовіччя свідчить також типово готична «палаюча» драперія святої Катерини, манера зображення задніх планів, та чисельні деталі, поміщені у простір картини.

Власне деталі, які дуже часто вислизають з уваги спостерігача, дають вірне уявлення про художній задум творця і справжній зміст твору. На картині «Мучеництво святої Катерини», наприклад, можна розгледіти людські риси у головах коней, що розташовані у лівій частині картини, де зображена група вершників. Художник зобразив коней в якості мислячих та свідомих істот. Вони, так само як і зображені навколо трагічного дійства страти християнської мучениці люди, ведуть між собою бесіду. Примітно, що на «обличчях» коней можна вгадати обурення і жаль. Події, які їм доводиться спостерігати, безперечно засмучують їх. Чого, наприклад, аж ніяк не можна зауважити про присутніх на картині людей, для яких страта, ніби, цілком звичайна справа, а можливо навіть і розвага. Персонаж у крайній лівій частині картини навмисно вдає співчуття, за яким легко вгадується байдужість. Можна припустити, що в такий спосіб художник викриває гріховну природу людини, яка у виявах крайньої жорстокості може настільки занапастити себе, що стає нижчою навіть за нерозумних істот.

Тут також постає питання суто теоретичного характеру – чи варто вважати такий прийом відлунням середньовічного символізму, чи вважати його прийомом алегорії, більш типовим для ренесансного живопису і навіть маньєризму? Детальний аналіз творів, в яких поєднуються один чи декілька великих художніх стилів, часом може вилитися в плутанину. Між органічністю та еклектикою часом проходить доволі тонка межа, національне зливається з іноземним, символізм межує з реалізмом. Мистецтво розвивається і занепадає, поєднується і подрібнюється, постійно перероджується у невпинних пошуках самого себе. Чи був романізм для нідерландського мистецтва ступеню розвитку чи був насправді лише забаганкою окремих митців – питання дискусійне. Однак, неможливо заперечити те, що цей стиль породив чимало високохудожніх творів, які безперечно можуть бути прикладом високої майстерності та таланту їх авторів.

Автор: Руслан Штурм

поділитись