Довідка: Ігор Колесник – філософ, релігієзнавець, кандидат філософських наук. Засновник Лабораторії секулярної медитації. Сфера наукових інтересів: буддологія, філософія фантастики.
Нашим читачам, так само як і мені, цікава ваша особиста історія, особливо спогади, про те, як ви познайомилися з релігієзнавством. Опишіть, будь ласка, коли і як саме це трапилося.
Із релігієзнавством познайомився на першому курсі філософського факультету. У нас був хороший викладач, який умів зацікавити і давав читати першоджерела, дослідницьку літературу. Ще (і це, мабуть, найголовніше) він сприяв висловленню своїх думок, навіть якщо вони бували емоційними. Так я прочитав Фрезера і обурювався нудотністю цього класика. Щодо релігій та їхньої історії, то інтерес прокинувся ще раніше, оскільки було цікаво відкрити в якийсь момент присутність на планеті інших вчень, засновників, філософсько-релігійної літератури поза християнством. Для молодого розуму це було захоплюючим досвідом.
Наскільки мені відомо ви є автором досить цікавого посібника про Нові Релігійні Рухи. Розкажіть, що привело вас до цієї теми досліджень?
Кілька років тому видав посібник для студентів, щоб вони могли познайомитися із новими релігіями. Цей посібник далекий від ідеалу, бо аналогів на той час в українській освіті ще не було. Якщо буде час, то докладу більше зусиль до редагування, оскільки з часу видання багато чого змінилося. Зустріч із цією темою відбулася спонтанно – мені дозволили читати цей курс (Новітні релігійні течії та рухи) для студентів культурології та, згодом, для іноземних мов, поволі почав читати побільше літератури, яка, чесно кажучи, мене шокувала різноманіттям рухів та течій. Бували різні враження від цієї тематики – від фейспалму до смутку, а також відчував гордість за людство за його винахідливість.
Також ви досліджуєте «західний буддизм» і феномен медитації, а також є автором проекту «Лабораторія секулярної медитації». Розкажіть більше про мету та історію свого проекту і як це пов’язано з вашими академічними дослідженнями?
Інтерес до медитації у мене із шкільного віку. Ще з 12 років почав читати літературу про класичну йоґу, познайомився із основами практик медитації. Щось спрацьовувало, щось не дуже, але згодом глибше занурився у практики буддизму у процесі підготовки дисертаційного дослідження. Наразі працюю в основному із медитативними практиками, які доступні будь-якій людині, яка може дихати, має базову увагу, може мислити і має тіло. З усім цим можна працювати, полегшуючи больові ефекти, підвищувати до певної міри стресостійкість. І велике відкриття нашого часу – медитація не потребує насправді релігійного світогляду для ефективної адаптації. У межах діяльності цієї неформальної групи, організовуємо онлайн заняття, відкриті семінари, іноді початкові курси, на яких люди без особливої підготовки можуть познайомитися із засадами практики, окремими техніками і вже для себе визначитися, чи їм це пасує.
Цікаво дізнатися думку людини, яка досліджує і практикує медитативні техніки. Мені часто зустрічається інформація про використання медитативних технік для підготовки військових або новини про поліцейських в Канаді, які медитують. Наскільки медитація може бути ефективною у контексті вище зазначених професій?
Підготовка поліції та військових, а також снайперів за методиками, які походять із медитації – це факт. Однак слід розрізняти медитативні практики і mindfulness Кабат-Зіна. Поширеним є переконання, що медитація і mindfulness – це майже одне і те ж саме, однак із медитації не виключають етичний компонент. Людина, яка практикує медитацію, повинна розуміти, що це не можна використовувати для уважнішого вбивства на відстані. Однак у McMindfulness про це забувають і готові за певну суму грошей готувати будь-кого. Мій підхід не виключає етичного компоненту – основна мета «не бути мудаком», а також не вбивати живих істот, не завдавати їм шкоди (і собі також), поважати права інших бути такими, якими вони є (якщо вони при цьому не порушують наших прав). Якщо поліцейський буде спокійнішим при затриманні злочинця і зможе контролювати власний стрес, а також не калічити когось спеціально через втому і хронічний недосип – тоді я «за». Однак, якщо готують медитувати снайперів, які вбиватимуть людей «уважно» – я «проти». Це не медитація, а «уважне насилля».
Також цікава ваша думка щодо медитативних класів у школах, які відкривають в країнах ЄС, Австралії, Канаді, США і Нової Зеландії. Які ризики несе з собою практика медитації, зокрема, для дітей шкільного віку?
Нещодавно читав дискусію дорослих людей про ці класи медитації, а потім дорослі (які мудріші) запропонували дітям відповісти на питання щодо доцільності таких занять. Діти сказали – так, але не примусово. Це ключовий момент. Якщо дитині щось не пасує, вона має право відмовитися. Якщо вона хоче займатися далі – продовжує. Проблема полягає у тому, що не лише в українських школах дорослі хочуть обов’язково щось вводити для усіх. Щодо ризиків, то наразі відсутні наукові докази шкоди занять медитацією. За наявності клінічної депресії, травматичного розладу, шизофренії, епілепсії, варто консультуватися із лікарем щодо доцільності занять. Дітям не викладають складних, строгих практик, які потребують значних психічних і фізичних ресурсів – це базові вправи, які сприяють релаксації, фокусуванню на завданнях, кращому контакту із власним тілом.
Дякую за ваші відповіді!
Спілкувався Віталій Щепанський
