Ігор Некраха: «Правильно підібрані кольорові та тональні гармонії це зазвичай одна з головних задач, які я перед собою ставлю»

Живопис, що повертає вас до найприємніших спогадів, викликає відчуття ностальгії та непорушного спокою. Саме такими є робити Ігоря Некрахи, харківського митця, який постійно знаходиться у пошуках прекрасних пейзажів аби потім перетворити їх у витвір мистецтва. Його роботи зберігаються в приватних колекціях України, Англії, США, Канади, Італії, Франції.

Мали невелику, але цікаву розмову з Ігорем Некрахою про особливості етюдів, колір та сприйняття:

Основну частину твоєї творчості складають пейзажі, вони для тебе ж є  основним джерелом натхнення?

Якщо говорити про живопис, то на даний момент пейзаж – це єдиний жанр, яким я займаюсь.

Я вважаю, що це безмежне поле для творчості та експериментів, і мені подобається бути та малювати на свіжому повітрі серед лісів, степів, та озер України і не тільки. Я почуваю себе досить гармонійно в цьому.

Ти маєш свій, впізнаваний стиль, особливо це стосується колористичного вирішення, чим обумовлено такий підхід і як ти прийшов до нього?

Завжди хотілось прийти до впізнаваного стилю, мати свій почерк, я і досі працюю над цим. Кольору придаю особливе значення, адже в пейзажі він відіграє неабияку роль, правильно підібрані кольорові та тональні гармонії це зазвичай одна з головних задач, які я перед собою ставлю.

Під час створення роботи що ти вкладаєш в неї, чи мають вони щось розказати глядачу?

На сам перед я намагаюсь передати той емоційний стан, який переповнює мене під час споглядання того чи іншого мотиву, якщо це вдається – я щасливий (але це буває нечасто). Стосовно глядача, тут все досить індивідуально, у мене немає мети донести щось особливе до людей, я люблю малювати пейзажі та малюю їх, якщо це подобається – супер, якщо ж ні, я не засмучусь.

Чим для тебе є мистецтво? Як ти ставишся до сучасного мистецтва та чи вважаєш ти себе його частиною?

Чесно кажучи, я не дуже люблю слово мистецтво, мені більше подобається слово творчість, чи захоплення діяльністю, якою займаєшся. Мистецтво звучить якось дуже абстрактно та пафосно у контексті моєї діяльності. До сучасного мистецтва ставлюсь по різному, є речі від яких перехоплює дух, а є досить поверхневі роботи, від яких не жарко ні холодно.

Ти доволі часто виходиш на етюди, це як особлива пригода? Чи маєш ти цікаві історії з етюдів?

Так, виходжу досить часто, я вважаю це азартною справою, ніколи не знаєш що вийде. Буває їдеш кудись дуже далеко, а коли приїжджаєш виявляється, що там немає нічого особливого. Так само це працює у зворотній бік, коли гуляєш собі недалеко від дому та бачиш, чи не найкрасивіший захід сонця у своєму житті, а під рукою фарб не має, залишається просто дивитись з захопленням.

Відношення митців до їх власних робіт завжди дуже різне. А як ти ставишся до своїх робіт? Чи важко з ними розлучатися у разі необхідності?

Ставлюсь до робіт спокійно, але розлучаюсь інколи досить складно. Намагаюсь усі роботи складати за порядком, щоб потім було зручно передивитись, це іноді допомагає подивитись на творчість ніби зі сторони глядача, а не автора.

Ти завжди розумів, що живопис – головне у твоєму житті? Не мав бажання змінити професію чи рід діяльності?

Я не вважаю, що живопис це щось головне, єдине і непорушне. Все досить рухоме і я не виключаю можливість, того, що буду малювати раз на місяць, займаючись при цьому діаметрально протилежною справою. Раніше так, була зацикленість в деякому плані, але зараз мені здається, що це дуже обмежує, бо дивишся на світ дуже стисло і не помічаєш якихось цікавих та нових можливостей. З приводу професії, то я не знаю чи маю я взагалі якусь професію, роблю що подобається і все.

Інтерв’ю взяла Анна Збаражська

поділитись