Контрацепція до ХХ століття: історія прийняття презервативів

Щороку в світі продається близько 18 млрд. презервативів, а це – 570 за секунду, тоді як ще в середині ХІХ століття одна американська повія могла працювати на нього кілька місяців. Сам нехитрий виріб пройшов достатньо довгий шлях до того, як став атрибутом повсякдення.

Перші згадки

Деякі археологи роблять припущення, що перший прообраз презервативу зображено на печерному малюнку у Франції, якому щонайменше 11 тис. років[1], або ж, подібний малюнок , правда ІІІ тис. до Р. Х. знайдено у єгиптян. Однак, трактування таких зображень різне, воно могло мати ритуальний характер, без жодного натяку на контрацепцію.

Антонін Ліберал – автор І-ІІ століття в своїх «Метаморфозах» розповідає міфічну історію про царя Криту Міноса, на якого ревнива дружина Пасіфа наслала прокляття і замість сім’яної рідини під час статевого акту в нього були змії та скорпіони. Щоб мати можливість зачати дитину, Пасіфа користувалась спеціальним міхуром, який мав захистити її від отрути.

Зброя проти сифілісу

Повноцінна ж історія презервативу починається в епоху Раннього нового часу. Тоді, коли моряки привезли з Америки сифіліс, і хвороба швидко розповсюдилась на теренах Європи, медики почали замислюватись над способами її профілактики. В 1564 році виходить робота італійського анатома Габріеле Фалоппіо «De Morbo Gallico», присвячена сифілісу, де він описує свій винахід. Як стверджує автор, він провів експеримент на 1100 чоловіках, які використовували льняну, просякнуту і висушену оболонку для статевого органу під час сексу, і жоден із них не заразився сифілісом[2].

Перший опис un petit linge (невеликої тканини) для запобігання вагітності, датується 1655 роком: у французькому романі L’Escole des Filles. (Філософія дівчаток).

Приблизно в той же період часу набувають поширення і презервативи з кишок або міхурів тварин; зразки яких відносять в Англії до часів короля Чарльза. З його лікарем пов’язують і одну з версій походження назви «condom», начебто від прізвища особистого лікаря короля, який рекомендував йому використовувати оболонку з баранячого міхура для профілактики венеричних хвороб.

Джакомо Казанова спочатку не визнавав презерватив корисним явищем, але, в більш зрілому віці, змінив свою думку. Казанова описав вигляд  презервативу свого часу як: «маленький жакет із дуже тонкої прозорої шкіри, довжиною вісім дюймів, закритий з одного боку, і в вигляді  шнурка на відкритому боці з вузькою рожевою стрічкою». Він же запропонував і перший метод перевірки якості презервативів – просто надував перед використанням.

В опублікованому 1737 році перекладі «De Morbis Venereis Libri Sex…» в передмові Вільяма Барроубі сказано:

«Мені відомо, що в останні роки в Англії, яка не ставить заборон мерзенним любовним романам, використовують невелику безшовну сумку, зроблену з тонкого сечового міхура в формі оболонки, яку вони називають Condum, і цим вони озброюють пеніс, щоб відчувати себе убезпеченими від заручин[3]».

«Венера і Марс», Карло Сарачені (1600)

У кінці 18 століття в Лондоні працювали дві крамниці презервативів. Вони були виготовлені з овечої кишкової оболонки і мали закріплюватися за кілька годин до використання, щоби встигнути прийняти правильну форму. Після ж їх промивали, висушували і зберігали в спеціальній коробочці до наступної потреби.

Про доступність презервативів свідчать і спогади Джеймса Босуелла. В записі за 25 березня 1763 року він згадує:

«Коли я повертався додому, цієї ночі я відчув, як бажання плоті вирують у моєму тілі. Я вирішив задовольнити їх. Я пішов у Сент-Джеймс Парк і, як сер Джон Брут, підібрав повію. вперше використавши зброю (презерватив), щоб знайти тупе задоволення[4]».

Тим не менш, наш герой, як показує подальша історія, міг знаходити задоволення і «без зброї», адже перебуваючи в Лондоні він вже хворів гонореєю (поради щодо лікування він просив у Ендрю Дугласа, шотландського хірурга).

«Венера та Адоніс», Нікола Пуссен (1626)

Англійський лікар Деніел Тернер у роботі присвяченій такій хворобі, як сифіліс, критикує презервативи, через їхню ненадійність. Віра в те, що вони зможуть захистити від зараження спонукала до необдуманих сексуальних зв’язків, що тільки поширювало венеричні захворювання. Матеріал він вважав грубим, і таким, що применшує бажання і задоволення, а отже, може бути причиною ерективної дисфункції в майбутньому. Його думку підтримує і чи не єдина жінка, що залишила свій відгук про тогочасну контрацепцію, Анна-Луіза Сталь-Гольштейн, більше відома як маркіза де Сталь. Презерватив вона називає «кірасою проти задоволення і павутиною проти небезпек[5]».

Каучукова революція

Нова сторінка в історії контрацепції починається з відкриття каучуку. Так, перший гумовий презерватив було випущено в 1855 році, і до кінця 60-х – поставлено на масове виробництво. Шматок резини обгортали навколо форми, занурювали в спеціальний розчин та чекали висихання. Такий презерватив спочатку замовляли за індивідуальними мірками, і лише згодом, фабрики почали випускати кілька лінійок універсальних розмірів.

«Оголена, що лежить», Амедео Модільяні (1917)

Так, в ХІХ столітті зароджується дві протилежні точки зору, перша – за розповсюдження «каучуків» для зменшення індексу венеричних захворювань, друга – за заборону, так як можливість займатися захищеним сексом розглядалась як руйнація інституту сім’ї та пропаганда проституції.

Впродовж ХІХ століття засоби запобігання вагітності були поза законом в Німеччині і Італії (але якщо в цілях медичної профілактики, то можна), в Ірландії заборона діяла на рекламу і пропаганду, але не на виробництво. Закон Сполучених Штатів від 1870 року оголосив поза законом «… every article or thing designed, adapted, or intended for preventing conception or producing abortion, or for any indecent or immoral use[6]». Покарання за розповсюдження таких матеріалів визначалось штрафом, максимального розміру в 5 тис. доларів, або ув’язненням до 5-ти років, або і тим і іншим. Ідеолог і автор цього закону Ентоні Комсток розгорнув свого часу цілий «хрестовий похід» за мораль. Справа в тому, що його близький друг, раптово помер і відповідальність за це він поклав на Чарльза Конроя, який «продавав еротичні матеріали з підвалу на Уоррен-стріт». Так, його покійний друг розбестив тіло, став легковажним, захворів і помер. Він влаштовував рейди вулицями за підтримки християнської організації YMCA та «арештовував» непристойні матеріали, звіт і опис про що детально вписував у бухгалтерську книгу.

Так, найбільшим постачальником презервативів у промислових масштабах стане Німеччина, як країна, де профілактика венеричних хвороб почне найпершою впроваджуватися в армії. До початку Першої світової війни майже всі презервативи в Європі були імпортовані з Німеччини. Німеччина не тільки експортувала презервативи в інші європейські країни, а й була основним постачальником в Австралію, Нову Зеландію і Канаду. Це лідерство змістилося на роки війни, але вже в 1920-х – німці знову стають першими.

Так, в багатьох європейський країнах в першій половині ХХ-го століття все ще зберігалась заборона засобів контрацепції, але, як говориться, той хто шукає – знайде. Презервативи не переставали вироблятись з огляду потреб армії, їх можна було дістати в борделях, барах і на чорному ринку.

Упаковки презервативів американського виробництва, 1930-ті

До виготовлення латексного презервативу, жодна з версій не була задовільної якості, втім, з огляду на дорогу ціну, все одно відповідала потребам ринку. Самі медики ставилися до них з обережністю, суспільство розділялося на прибічників і скептиків. І якщо профілактична функція викликала деяке схвалення, то запобігання вагітності довго вважалось злочинним. Це і породило двоїсте ставлення до презервативів та контрацепції в цілому, як до предмету осуду, який не намагались жодним чином викорінити з ужитку.


[1] Parisot, Jeannette. (1987). Johnny Come Lately: A Short History of the Condom. Translated and enlarged by Bill McCann. London, UK: Journeyman Press Ltd.

[2] Youssef H (April 1993). “The history of the condom”. Journal of the Royal Society of Medicine. 86 (4): 226–8.

[3] Barrowby W. A treatise of venereal diseases in nine books. Astruc J, Innys W, Richardson J, Davis C, Clarke J., Manby R, Cox HS, trans. London, 1754:281 –2

[4] Boswell J. London Journal 1762 –1763. Pottle F.A., ed. London: Heinemann, 1951:157 –8, 221

[5] Oriel JD. The Scars of Venus. A History of Venereology. London: Springer Verlag, 1984:115 –16

[6] Section 211 (enacted 1873) of the Federal Criminal Code

Автор: Оксана Кот

Більше матеріалів про історію: t.me/legoffhistukr

LegOff — спільна справа активної молоді, котра займається поширенням та популяризацією історії та культури України. Вони організовують тематичні онлайн-лекції, запрошують цікавих спікерів та пишуть дописи про події в історії України.

поділитись