Ведучи мову про німецьку скульптуру доби Третього Райху бодай хоч трохи обізнані в цій темі люди одразу згадують два прізвища: Арно Брекер та Йозеф Торак. Їх часто називали конкурентами в боротьбі за звання «першого скульптора Третього Райху», однак тут варто зазначити, що маючи справу зі скульптурою Торака і Брекера ми знаходимо абсолютну протилежність їх творців. Конкуренцію Торака з Брекером можна було б назвати «протистояння богів та титанів».
Саме «титанізм» є характерною ознакою скульптури Йозефа Торака. Якщо в Брекера ми бачимо «божественні» форми, пластичні прийоми запозичені в античних майстрів, то статуї та рельєфи Торака масивні, вони мають колосальні розміри, фігурам притаманна детально пророблена мускулатура, гіпермаскулінність, агресія.
Яскравим прикладом титанів Торака є скульптурна композиція «Побратимство», що експонувалася на міжнародній виставці ЕКСПО – 37 у Парижі. Дві чоловічі фігури з гіпертрофованою мускулатурою посеред інших скульптур виглядали свого роду втіленням «права сили». Це було певною алюзією що до Німеччини по відношенню до оточуючих її інших європейських країн.
Народився в Австрії, у 1889 році. Дитинство Торака пройшло у монастирі Едмундсбург, що у Зальцбургу, а юність пройшла у поневіряннях по країнах Східної та Центральної Європи у пошуках заробітку. В 1906 він повертається до Австрії, а в 1910 Тораку вдається вступити до Віденської академії мистецтв. По завершенню навчання у Відні Торак відправляється до Берліна, де проходить ще один курс навчання в місцевій академії мистецтв. У 20-30 роки Йозеф Торак працює над історичними та солдатськими пам’ятниками. У 1936 році, так само як і Арно Брекер, Йозеф Торак працює над оформленням олімпійського стадіону, (бронзова статуя Торака «Боксер» мала 4 метри заввишки та була дійсно такою що вражає) а у 1937 році, як вже згадувалося, бере участь у Паризькій виставці ЕКСПО – 37.
Скульптурні композиції «Сім’я» та «Побратимство», що експонувалися на ЕКСПО – 37 подібно до того як участь Арно Брекера у конкурсі на оформлення Олімпійського стадіону стало тріумфом для Торака, в наслідок якого він був помічений нацистською партійною верхівкою. В наслідок цього у 1937 році Торак отримує чи не найбільше з можливих державне замовлення на велетенські статуї для оформлення Почесної трибуни Березневого поля на території партайтага у Нюрберзі. Хто такий Йозеф Торак?
Кремезний чоловік, мовчазний та ззовні не товариський, отримав успіх та визнання досить пізно, коли йому вже було далеко за 40.
В тому ж таки 1937 році Торак одночасно з Брекером отримує звання професора, після чого він став очільником класу скульптури у Мюнхенській академії мистецтв. Також для своєї роботи скульптор отримав майстерню, в якій можливо було створювати статуї фактично будь-якого розміру.
Наприкінці 30-х Торак відзначився також як чудовий портретист, працюючи над портретами діячів культури. Так, наприклад, у 1939 році він створив портрети Ріхарда Вагнера (у двох варіантах – у бронзі і в мармурі).
Якщо говорити про твори, що якнайкраще характеризують творчість Йозефа Торака, то разом із «Побратимством» варто також згадати про «Пам’ятник праці» та скульптурній композиції з двох кінних скульптур – «Прапороносець» та «Мечоносець». Останнім притаманна певна схематичність, проте вони насичені архітектонікою, що надає їм знакової виразності. Меч та згорнутий прапор на плечах вершників утворюючи собою єдину лінію перетворюються з аксесуарів у головний елемент композиції. З точки зору образу «Прапороносець» та «Мечоносець» подібні до фігур із вищезгаданої скульптурної композиції «Побратимство».
Разом із загибеллю Третього Райху загинула і більшість монументальних статуй Йозефа Торака.
В повоєнні роки Торак жив у Зальцбургу, де займався релігійною скульптурою та виготовляв невеликі (як для нього) пам’ятниками історичним діячам. Сьогодні у Зальцбургу можна побачити пам’ятники Парацельсу, Копернику та архітектору Фішеру фон Ерлаху у виконанні Йозефа Торака.
Помер скульптор у 1952 році.
Автор: Лейтенант Штурм
