Жив колись у далекому північному Норегу (майбутній Норвеґії) легендарний конунґ на ім’я Транд. Тоді конунґ ще не був тим, ким він став згодом – синонімом європейського короля, але натомість був головою племені. Згодом таких називатимуть не саме конунґами, а гевдинґами. Гевдингом і названий Транд у Сазі про Гальвдана, яка також свідчить, що був він ні більш ні менш – онуком Одіна. Йменням Транда назвали Þrándheimr – Трандгейм, себто країна Транда, область на північному заході Норвеґії. Головним містом цієї провінції став легендарний Нідарос. Нідарос у середні віки назвали Тронгеймом, і до цього дня він несе це ім’я і зберігає пам’ять про конунґа Транда. Офіційною датою заснування Тронгейма вважається 997 р., а його історичним (нелегендарним) засновником – Олав Трюґвассон, великий норвезький лицар, король і чаклун, що виріс у Новгороді при дворі Володимира Великого.
Але історія не про Транда, а про його бастарда, Ейріка, відомого у сагах під ім’ям Ейріка Мандрівника. Ейрік був видатною людиною, і якось на йольському бенкеті, під час, коли бенкетуючі приносили обітниці, поклавши руку на голову клятвенного кабана, він поклявся відшукати Одайнсакр (Ódáins akr) – легендарні луки безсмертя. Ніхто до ладу не знав, де шукати Одайнсакр – чи далеко на півдні десь в Індії, чи десь на півночі, в межах міфічного Йотунгейма, різні саги говорять різне про це місце. Ейрік же вирушив на південь.
Ейрік спорядив корабель із одинадцятьома дружинниками і в кількості дванадцятого (так, аналогія з апостолами очевидна) відплив спочатку до Данії, де до загону приєднався датський принц, теж Ейрік, а потім з варягів у греки, в Міклаґард (Константинополь). Кажуть, що Ейрік із друзями стали зачинателями знаменитої згодом у століттях варязької гвардії. Там потому ще багато знатних скандинавів служили, наприклад, останній великий король-вікінґ, Гаральд Суровий.
Через кілька років служби у імператора Візантії Ейрік, правнук бога Одіна, після довгих розмов з імператором і священиками вирішив охреститися. Тут варто було б сказати, що він забув колишні обітниці і залишився назавжди жити у Візантії добрим християнином, але світ норвезького язичника був влаштований трохи складніше, ніж прийнято вважати сьогодні. І в цьому світі скоріше б розкололася небесна твердь, аніж норвезький принц порушив свою йольську обітницю. Через три роки служби при дворі імператора Ейрік на чолі свого невеликого загону вирушив до Сирії, і далі – в Індію.
Пройшовши Індійською країною сорок чотири милі, вони нарешті прийшли в таку темну область, де було так само ясно видно зірки вдень, як і уночі. У багатьох місцях вони знайшли великі брили золота. Також вони побачили багато інших чудес у цій країні. Вони довго пробиралися через густі й напрочуд високі ліси, але нарешті вийшли з цих лісів. Тоді стало ясно, і вони побачили попереду велику річку. Через неї був кам’яний міст. З іншого боку річки вони побачили гарну країну з великими квітами, повними нектару і відчули звідти солодкий аромат. Там усе було добре видно. Вони не побачили там ані вершин, ані пагорбів, ані гір у цій країні. Тоді Ейрік зрозумів, що це, мабуть, та країна, про яку розповідав грецький конунг. Йому спало на думку, що ця річка, напевно, тече з Раю і називається Фісон. Але, підійшовши до кам’яного мосту, вони побачили, що на ньому лежить жахливий дракон, який широко роззяв пащу, і він здався їм величезним. Тоді Ейрік попрямував туди, вирішивши у будь-який спосіб перебратися через річку. Ейрік Датський, побачивши це, заборонив своєму тезці йти туди і сказав, що дракон одразу проковтне його. Ейрік Норвезький сказав, що не побоїться дракона:
– І він не завадить моїй подорожі.
Ейрік Датський сказав:
– Я прошу тебе, найкращий друже, не віддавай себе смерті, краще повертайся разом з нами, бо ти одразу помреш, якщо підеш далі.
Ейрік сказав, що не поверне назад, і вони побажали один одному удачі. Ейрік Норвезький витяг меч і затис його у правій руці, а лівою рукою взявся за одного зі своїх супутників. Вони розбіглися і стрибнули в пащу дракона, і Ейріку Датському здалося, що дракон проковтнув їх обох. Він повернув назад зі своїми супутниками тією ж дорогою і через багато зим прийшов у свої володіння. Потім він розповів, що було, коли він востаннє бачив Ейріка Норвезького.
Але, як можна здогадатися, насправді Ейрік не помер. А потрапив він зі своїм супутником у якесь дивне місце:
Коли Ейрік Норвезький і його супутник стрибнули в пащу дракона, їм здалося, ніби вони пробираються крізь дим, і коли вони вибралися з цього диму, то побачили гарну країну, білі як дорогоцінна тканина трави з солодким ароматом і великими квітами, і медові струмки текли усією цією країною. Ця країна була протяжна та рівнинна. Там сонце світило, ніколи не було темно, і ніщо не відкидало тіні.
Треба сказати, ще на службі в імператора Ейрік виявляв велику цікавість устроєм світу, сенсом життя, та іншими питаннями, не зовсім звичайними для скандинавського вікінґа. Він своїми розпитуваннями імператора і всіх придворних вчених вкрай набрид. Можна сказати, саме ця цікавість штовхнула Ейріка в нову релігію. Тому, навіть опинившись, мабуть, у тому самому жаданому Одайнсакру, він не заспокоївся, а став негайно шукати, хто б йому все довкола пояснив. І тоді він зустрів янгола.
Янгол дуже серйозно глянув на Ейріка, важко зітхнув і почав відповідати на його запитання. І довелося янголу зізнатися, що місце, де вони опинилися, звичайно дуже непогане, але точно не рай. Тоді він пояснив Ейріку:
– Я твій янгол-охоронець, і я оберігав тебе в морі та на суші від усіх небезпек і охороняв тебе від усіх поганих речей[1]. Але ми не люди, а скоріше духи, які живуть у небесній вітчизні. Це ж місце, яке ти бачиш тут, все одно, що пустеля в порівнянні з Раєм, але це місце недалеко звідси, і звідти тече річка, яку ти бачив. Туди не можна потрапити живим, і там житимуть душі праведників. А це місце, яке ти зустрів, називається землею вічно живих.
Так Ейрік зрозумів, що обітниця формально виконана, але результат перестав його задовольняти. І тоді він спитав янгола, що, власне, йому робити далі. Але тут янгол розвів руками: живих у християнський рай не пускали. Ейрік був великий молодець, герой і взагалі, але усе-таки живий правнук бога Одина. Шлях до раю йому було закрито.
Янгол запитав Ейріка:
– Ти хотів би залишитись тут чи повернутися у свої володіння?
Ейрік відповів:
– Я хочу повернутися.
Янгол сказав:
– Чому ти хочеш повернутись?
Ейрік сказав:
— Тому що я хочу розповісти моїм знайомим про такі чудові звершення сили Господа, а якщо я не повернуся, вони повірять тому, що я помер наглою смертю.
Янгол сказав:
— Хоча зараз у Північних Землях приносять жертви богам, проте настане час, коли ці люди звільняться від ілюзії, і Бог покличе їх у свою віру. Тепер я дам тобі дозвіл повернутися на батьківщину і розповісти своїм друзям про милість Бога, про те, що ти бачив і чув, тому що вони швидше повірять у справи Бога та у всі його заповіді, якщо почують подібні історії. Часто молись. Тоді через кілька зим я прийду за тобою і віднесу душу твою до блаженства, і охоронятиму твої кістки в тому місці, де їм судилося упокоїтися.
Тоді янгол провів Ейріка та його супутника назад до страшної драконячої пащі, з якої вони вийшли неушкодженими, і вирушили до Константинополя, а звідти додому до Норвегії. Великий лицар Ейрік повернувся додому, виконавши обітницю вже християнським місіонером. Щоправда, він нікого не спонукав хреститися – до першого християнського конунґа на норвезькому троні, Гакона Доброго, залишалося ще багато часу. Ейрік приніс на північ вогонь нової віри і горів ним сам, не обпалюючи інших.
Він жив там десять років, і на одинадцяту зиму одного ранку він почав молитися. Тоді дух Божий забрав його, і його шукали, але не знайшли.
І тут закінчується земна історія Ейріка Мандрівника, як її знають та розповідають на півночі вже тисячу років.
P. S. Якщо вам раптом здалося, що ця історія схожа на роман Бавдоліно Умберто Еко, то що вдієш, ще Борхес писав, що у світі є всього 4 головні сюжети, і ми так чи інакше їх переказуємо стільки часу, скільки взагалі розповідаються історії під синім небом!
Автор: Володимир Гарькавенко
Під редакцією Семена Бондара
Примітки:
[1] Дуже серйозна для скандінава заява, адже янгол насправді говорить Ейріку, що, по суті, замінив йому hamingja, родову удачу, від якої не відмовлялися зазвичай навіть у хрещенні.
