музика La Femme

Музичний стиль La Femme: естетика подорожей на край ночі

В 2021-му «найбільш французька» сучасна рок-н-рольна група випустила новий альбом «Paradigmes», який змусив згадати, за що ви полюбили їх гіпнотичну й іронічну музику.

Тому ми маємо намір препарувати музичний стиль проекту La Femme і розглянути/почути всі стилістичні відсилки, щоби зрозуміти, чому їх люблять і праві, і ліві, до чого тут філософія, кабаре й театр жахів, фемінізм та фільми нової хвилі. Отже, вперед – на край ночі!

З чого починалася подорож

Історія створення колективу досить добре відома і може стати чудовою мотивацією для молодих, талановитих і невпевнених у собі.

Шкільні друзі Марлон Магне (вокал і клавішні) і Саша Гот (гітара) виросли в Біарриці (на секунду, це місто вважається європейською столицею серфінгу!), неподалік кордону з Іспанією, слухали європейську музику 60-х і 70-х та мріяли про дуже крутий спільний проект.

«Ми завжди говорили, що якщо у нас є група, вона повинна бути до чорта крутою», – Марлон.

Їх мрії привели до створення групи в 2010-му, а пізніше до колективу приєдналися інші учасники: Ное Дельмас (барабани), Сем Лефевр (бас-гітара), Лукас Нуньєс. Ну і, звичайно ж, складно уявити історію La Femme без вокалістки Клеманс Келеннек. Знайомство з нею відбулося в інтернеті і відразу ж після того, як до проекту прийшов успіх, саме вона стала візуальним символом бенду і виконала велику кількість головних партій у треках. Однак, є й інші змінні учасниці: Джейн Пейнот, Клара Лучані, Марілу Чоллет. Межі колективу постійно змінюються і розширюються, а тому акцент робиться на стилістичній і музичній концепції, а не на конкретних учасниках.

Épinglé sur Inspiration

Перші виступи були для групи катастрофою, адже ніхто не виявляв до них особливого інтересу. З 50 розісланих прохань про виступи в різних паризьких клубах тільки на дві отримали відповідь. La Femme виступали на неймовірно маленьких сценах, а поворотною точкою для них став тур з 20 концертів по США – практично випадковий, після недовгого листування з організаторами. Тоді ж у Франції вийшов їх ЕР, тому аудиторії довелося звернути увагу на недооцінений проект. Адже Америка чомусь же прийняла цих диваків?

Музичні референси

Наразі група вже випустила чотири ЕР і три повноформатних альбоми: Psycho Tropical Berlin (2013), Mystère (2016) і зовсім свіжий Paradigmes (2021). Їх музику часто визначають як суміш панк-року, психоделічного року, колдвейва і сінтвейва, а стиль останнього релізу учасники проекту визначають як «хардкор-джаз». Однак, La Femme не були б собою, якби не вплив французького жанру йе-йе, завдяки якому їх пісні і образи так сильно нагадують саундтреки до фільмів 60-х років.

Йе-Йе (yé-yé) – це ті самі ритмічні композиції на межі класичного шансону, джазу і рок-н-ролу, що були популярні в молодіжній культурі середини минулого століття. Пісні в цьому стилі були в репертуарі у Франсуази Арді, Марі Лафоре, Бріжіт Бардо, Даліди, Жака Дютрона, та б. ін.

Також, крім йе-йе, на La Femme значно вплинули краутрокери з Kraftwerk і альтернативне звучання The Velvet Underground.

Тому не варто дивуватися тому, що меланхолійна музика La Femme звучить, як спільний проект Лу Ріда і Сержа Генсбура, яким чомусь закортіло виступити в темному й п’яному кабаре.

Серед інших музичних референсів варто назвати:

  • Олдскульний джаз – згадайте те, як в треках звучить саксофон.
  • Східна психоделіка 70-х – особливо турецька музика, переосмислення якої стало модним протягом останніх років.
  • Старий французький рок – бунтарські панк-наспіви, що відсилають слухачів до улюблених учасниками проекту груп, наприклад, La Souris Déglinguée.
  • Темне кантрі – в останньому альбомі можна почути банджо, для запису якого довелося їхати аж у Мемфіс.
  • І навіть динамічні та світлі роботи Енніо Морріконе!

В результаті ми можемо почути під час прослуховування одного альбому одночасно відлуння французького шансону, дикий техно-інструментал і солодкі орієнтальні мотиви. Втім, не варто аналізувати музичний стиль La Femme, спираючись виключно на порівняння і пошук відсилок. Їх мікс аудіальних пристрастей дійсно різноманітний, але їх унікальний загадковий естетичний образ будується і на змістовному аспекті, який ми рішуче налаштовані препарувати.

Стиль понад усе

La Femme не існує без гротескного позерства і постійного розвитку індивідуального стилю ідейних натхненників проекту. Поєднуючи в божевільній естетичній концепції все найбільш французьке у світі –  декаданс, мізантропію, фланерство, ексцентричність і сентиментальність – вони звертаються не тільки до музичних жанрів, але і різних напрямків у мистецтві, а також до молодіжних субкультур.

«Навіть у скінхедів все повинно бути підібрано певним чином, ваш бомбер і все інше, що кумедно, тому що вони дуже жорсткі. Трохи схоже на окремий стиль в моді, коли починаєш думати про культуру одягу: «Переконайся, що твоя взуття таке, як твої штани …». Зараз мені дуже подобається 19 століття, я повертаюся туди і назад. Я постійно треную свої естетичні погляди»[1], – Марлон.

Постмодерністські пошуки веселих модників закономірно призвели до того, що їх помітили і в fashion індустрії. У 2015-му група створила 20-хвилинний сексуально заряджений музичний супровід для шоу Saint Laurent під назвою Me Suive – баладу про чуттєві страждання та зізнання в коханні мецці всіх мрійників – Парижу.

Je lui ai fait l’amour toute la nuit
Mais j’aurais voulu lui faire l’amour toute la vie
Adieu[2]

Percer l’hymen me suive
Celui qui persécute et remarque
Et qui se réveille dans les rues de Paris
Paris, grande ville, Ville éternelle[3]

Марлон разом з групою були включені в серію потретів Еді Слімана для нової колекції Saint Laurent. Також Сліман під час співпраці з CELINE створив цілу колекцію, натхненну La Femme і використовував їх музику для шоу. Психоделічний трек Sphynx був включений Louis Vuitton до супроводу шоу Runway Cruise, а Oh Baby Doll в рекламу туші для вій від YSL.

З цього приводу вони лише говорять, що ходять на модні вечірки через безкоштовні напої, і тому що їм лестять запрошення.

«Людям подобається запрошувати нас на вечірки, бо ми круті і бла-бла-бла, але ми не люди зі світу моди, ми – люди музики. У Парижі мода всюди, її неможливо уникнути, все пов’язано з нею» [4].

І все-таки ми продовжуємо мріяти про те, аби почути їхню музику в черговому промо, скажімо, знятому Ґаспаром Ное, для якого-небудь люксового модного бренда.

Чому б не зняти телешоу з 70-х?

В інтерв’ю хлопці розповідають про свої плани зняти повнометражний фільм, що повинен вийти у вересні цього року. Саша Гот згадав, що це буде комедійна стрічка в стилі ексцентричних телевізійних шоу з 70-х (ми всі за ними сумуємо, навіть якщо не жили в той час, адже медіа тоді ще не були такими серйозними), а натхнення вони шукали в класичних науково фантастичних комедіях.

Схоже, нам слід приготуватися до чергового «дуже французького продукту», адже La Femme готують «суміш Монті Пайтона і Шоу жахів Роккі Горрора»[5], але «з французьким настроєм і п’яними людьми в беретах, які дудлять вино».

Жінка – містична сила

З назви зрозуміло, що жіночі образи займають велике місце в естетиці групи. Але стривайте … а звідки ж взагалі така містка й нехитра водночас назва? Це питання набило мозоль всім журналістам, котрі брали коли-небудь інтерв’ю в учасників колективу, але іноді все ж вдається почути конкретну відповідь:

«Я б сказав, що це (причина неймінга – прим.) комплекс багатьох причин, але в той період, коли це до нас прийшло, стало очевидно – ось наша назва. Крім того, ми запрошуємо дівчат-вокалісток, і нам подобається використовувати образ жінки як візуальний елемент, так що це більш цілісна концепція, розумієте. Нам подобається цей образ, і це може бути мати, дочка, дівчина або друг. Це жінка як містична сила»[6].

Купити платівку LA FEMME - MYSTERE | Вініл Клуб

Згадаймо тепер обкладинку альбому Mystère, на якій красується цілком очевидна алюзія на жіночі статеві органи. La Femme часто співають про жіночі депресії та непоказні реалії життя. Ви коли-небудь прислухалися до тексту пісні Mycose? Цей трек розповідає про таку незручну проблему, як вагінальна грибкова інфекція. Лірична героїня страждає від неприємних фізичних відчуттів і хотіла б втекти від хвороби куди завгодно, хоча б і полетіти в космос:

Va-t’en, Je t’en prie, mycose, tu m’agaces
J’ai peur, ça me démange, ça me brûle, ça fait mal
Ça pique et ça gratte, oh, oh, mon organe génital
J’ai une mycose, ce n’est pas la première fois[7]

Провокаційний текст відсилає нас до питання відсутності контролю над тілесністю і над тим, що в нашому просторі можуть бути «кліщі, дріжджові інфекції та паразити». Всі ці брудні, хворобливі словосполучення відмінно доповнює відеоряд до пісні, де героїня буквально ланцюгом прикута до чогось мерзенного й живого, що виглядає як істота з фільмів Лінча або Кроненберга.

У пісні Tueurs de fleurs розповідається історія насильства чоловіка над жінкою, яке представлено у вигляді метафори – вбивства «квітів». Втім, якщо з квітами погано поводяться, вони можуть бути не такими вже й беззахисними, перетворюючись на м’ясоїдні рослини, здатні помститися своїм ворогам. 

В Le Blues de Françoise ми співчуваємо дівчині, котра переживає депресію після розриву відносин. А в треках La Femme і більшою мірою в Le Sang De Mon Prochain жінка постає ірраціональною й небезпечною істотою, що порушує тишу, може піти заради своїх бажань на угоду з самою смертю і взагалі готова на все, аби досягти своєї мети – бути коханою і не бути більш вразливою в цьому коханні.

Хтось може вважати такі загравання експлуатацією жіночих проблем або спробою створити профеміністичний контент, але подібний вибір тематики відроджує і наповнює новим, менш відірваним від реальності змістом набридле багатьом, декадентське сприйняття femme fatale – жінки, котра володіє містичною силою – звабливої і відстороненої, такої, що дає і забирає життя.

Розмови зі Сфінксом

Danser sous acide
Et se sentir comme une plume qui vole, qui vole au gré du vent

Moi, je viens de Bethléem
Et toi du nord.
Mais peu importe,
Car nous sommes frère et sœur
Nous ne faisons qu’un avec l’Univers
Comme les étoiles qui brûlent dans mon cœur[8]

Nuit psychidyllique avec La Femme - ScènesBelges

Загадковий Сфінкс проводить у світ наркотичних подорожей, де психоделічні речовини є символом єднання людей в процесі досвіду, що відкриває інші грані нашої свідомості. La Femme звертаються до орієнталістських езотеричних мотивів, які доповнюють їх гротескний образний всесвіт.

У той же час вони розповідають і про красу та безглуздість міських нічних тріпів, на які приречена міська молодь. Психоделічні барви містяться і в іншому треку – S.S.D, але тут ми спостерігаємо зворотну картину: поетичність розчарувань і тугу, що обов’язково настає після сп’яніння і веселощів.

Парадигми зникають

Багато в чому популярність пісень La Femme, крім оригінальності музичної складової, обумовлена ​​їх здатністю говорити на серйозні для покоління теми без пафосу і з напрочуд зворушливою наївністю. Одна з найвідоміших пісень групи Où va le monde розповідає про тривіальність людських життів, приречених на біль в постійно мінливому шаленому світі. І що лишається зробити нам всім? «Ми можемо просто відбутися жартами».

Mais où va le monde
Pourquoi des fois, je me demande
Si les filles et les garçons si cruels

La Femme часто торкаються історичних та соціальних тем, немов побіжно, використовуючи той чи інший феномен, щоби розповісти незвичайну захоплюючу історію. Наприклад, заспівати у From Tchernobyl with love про ліквідатора Чорнобильської АЕС, який пише лист про те, як ядерні відходи впливають на людську плоть, або про те, як в Psyzook смілива незаймана дівчина іде воювати в пустелю, або висловити абстрактні рефлексії про наступ арабського світу в Al Warda.

Хтось навіть може розгледіти в цих текстах вплив Уельбека або Селіна (якого учасники групи читають, зверніть увагу на їх Інстаграм), і в їхній естетичній концепції «подорожі на край ночі» дійсно грають важливу роль. Цієї ночі всі правила виявляються помилковими і вигаданими, зриваються маски та зникають парадигми.

Саме тому під музику La Femme з однаковим задоволенням танцюють і праві, і ліві, адже вона нагадує про те, що ми заповнюємо чимось час замість того, аби відчайдушно святкувати «порожнечу і безумство».

Їх новий альбом називається «Парадигми», і вже встиг здобути славу пророчого, адже oh mon Dieu! там йдеться про маски. Але навряд чи це має якийсь стосунок до пандемії, скоріше до запеклого стьобу над псевдоінтелектуалами, котрі вдають, що у них завжди є відповіді на всі питання та план дій в кризових ситуаціях.

Pendant la nuit, les paradigmes s’effacent
Les masques tombent pour célébrer le néant et la folie
Dans cette énigme qu’on appelle la vie
J’ai envie de courir et de pleurer[9]

«Ми любимо говорити про світ, життя і філософію, але ми ніколи не стверджуємо, що ми є фахівцями, і ніколи не намагаємося бути інтелектуальними. Це схоже на розмову з п’яним товаришем о другій годині ночі» [10].

Vidéo] Dans “Disconnexion”, La Femme ressuscite Michel Foucault - Les  Inrocks

Згадайте, коли ви без позерства й зашореності в останній раз вели дурні, але цікаві дискусії? Парадоксально, проте наспівуючи веселі мотиви ну дуже постмодерністського проекту La Femme можна відчути себе в світі, де ще не було сучасних чітких поділів, в тій же умовній Франції до 68-го і, тим більше, до війни, де можна було з легкістю перебувати в одному просторі з ідеологічними опонентами.

Саме тому ми можемо спостерігати блискуче висміювання сучасних філософів-пустодзвонів в Disconnexion. У відео уособленням таких спеціалістів, які весь час рекламують себе й свої книги, а ще люблять розповідати про «нігілістичну думку», Паскаля, et cetera, стає чоловік, підозріло схожий на Мішеля Фуко. І ось посеред його полум’яної промови вривається паралельна реальність з травесті, кабаре, банджо і клоунськими посмішками.

Все це знову повертає нас до старих гасел травня 68-го, про які навіть їхні шалені послідовники так легко забувають. Структури не виходять на вулиці та не будують барикади – абстрактне мудрування не призводить до справжніх змін. Відбувається роз’єднання, disconnexion, і ми занурюємося у вигаданий світ, щоби не дивитися на реальний – з крові, м’яса та сміху, той, де всі парадигми – лише умовність.

Декаданс і кабаре

У La Femme є кілька відеоробіт, що цілком зійшли б за експресіоністське кіно або вампірські горрори Жана Роллена. Образи з їх пісень (наприклад, Hypsoline, Le Sang De Mon Prochain) за всіма загальноприйнятими критеріями слід називати декадентськими. Ми спостерігаємо за маскарадом і таємними спільнотами, потойбічними сутностями, зловісними іноземцями та зіпсованою богемою з незвичайними іменами.

Все це красиве і таємниче дійство містить також відбиток впливу легендарного паризького театру жахів «Гран Гіньйоль», в якому бульварні горрори поетизували і зводили в культ. La Femme звертаються до містичних історій, dark кабаре й травесті, відволікаючи нашу увагу від марних спроб раціоналізації того, що відбувається.

Дадаїстський текст про магічні зілля та дивні експерименти, грайливі акорди а-ля на клавесині в Hypsoline створюють атмосферу гротескної повісті про занепалих аристократів. У Me suive ми чуємо про подорожі в часі та незримий зв’язок з усіма, хто любив і вмирав на вулицях міста, в Packshot – нуарну історію про помсту, ненависть і Східний експрес. Поки апофеозом фаталізму й декадансу в роботах проекту можна вважати ніжну й трагічну Le sang de mon prochain з останнього альбому (свого роду, продовження Hypsoline – у відео ми бачимо того ж героя), що розповідає про жінку-вампірессу, котра вибрала смерть «між життям і коханням».

Je suce le sang de mon prochain
Je sème la mort et la tempête
Je suis la vengeance et la haine
Et je vais là où le vent m’emmène
Je cherche le cœur de mon amant
Pour y planter mes dents[11]

Панки жалкують про вересень, що минув: до чого тут фільми «нової хвилі»

Замріяні треки La Femme ніби створені для того, щоби продовжувати традицію фільмів французької нової хвилі, які розповідають про розчарування в любові, самотність, ностальгію та втрачений час. Їх музика цілком вписується в канон, в якому Анна Каріна і Жан-Поль Бельмондо танцюють на вулицях, а персонажі Жана-П’єра Лео дорослішають і страждають від нерозділеного почуття.

У Exorciseur ліричний герой збирається нанести «400 ударів», в Septembre – жалкує про те, що ми втрачаємо, розриваючи зв’язок з дитячими переживаннями, а в Cool Coloradoзачарований далекою Америкою та вітром свободи. Годара і Трюффо на них нема! Ось вже дійсно варто згадати й кліпи La Femme, зняті іноді «на колінці», як на Où va le monde. Ці сентиментальні панки немов говорять вам про те, що «старість не радість», але й молодість – ще та *уйня. Давайте разом веселитися і разом скаржитися на життя!

Подорожі на край ночі у La Femme завжди закінчуються надією на новий схід сонця. Вони співають про нові зустрічі й далекі горизонти, до яких ми обов’язково прийдемо. Час іде, перекочується, як морські хвилі, що змінюють одна одну.

Une vague se déforme
Et une autre se reforme
Ainsi va la vie
Et l’eau poursuit son cours

«У будь-який момент ви можете потрапити в аварію, захворіти, але в той же час ви можете прочитати відмінну історію і зробити щось хороше в своєму житті. Ви переходите від одного кінця до іншого дуже швидко й драматично. Нічого не очікувати від життя – це хороша філософія, тому що, якщо ви очікуєте занадто багато, ви завжди розчаровуєтеся»[12].

Тому відкладіть всі сумніви й зайві думки куди подалі, налийте собі склянку вина та послухайте один із треків La Femme. А краще зробіть це разом із кимось дуже важливим, адже гарною музикою і любов’ю потрібно ділитися.


[1] https://www.anothermag.com/another-man/13218/la-femme-band-marlon-magnee-sacha-got-interview-paradigmes-new-album

[2] Я займався з нею коханням всю ніч безперервно
Але я б все життя хотів займатися з нею коханням
Прощавай!

[3] Проколи дівочу пліву, йди за мною
Той, хто переслідує і зауважує
І хто прокидається на вулицях Парижа
Париж, велике місто, Вічне місто

[4] https://www.godisinthetvzine.co.uk/2021/03/29/in-conversation-la-femme-dance-on-your-problems-is-a-good-way-to-do-music-and-to-live/

[5] https://www.gigwise.com/features/3397873/interview-chic–la-femme-are-so-much-more-than-just-that

[6] https://atwoodmagazine.com/lfme-la-femme-interview-2020-music-third-album/

[7] Іди, будь ласка, дріжджова інфекція, ти мене дратуєш
Свербить, пече, болить
Жалить і свербить, ох, мої геніталії
У мене грибкова інфекція, це не в перший раз

[8] Танцюю під кислотою
І відчуваю себе пером, яке летить за вітром

Я з Вифлеєму,
Ти родом з Півночі
Але це не важливо,
Бо тут ми брати і сестри,
Ми утворюємо єдине ціле з усім Всесвітом,
Подібно до тих зірок, що горять в моєму серці

[9] Вночі парадигми зникають
Маски падають, щоб відсвяткувати ніщо і безумство
У цій загадці під назвою життя
Я хочу бігти і плакати

[10] https://www.anothermag.com/another-man/13218/la-femme-band-marlon-magnee-sacha-got-interview-paradigmes-new-album

[11] Я п’ю кров свого ближнього
Я сію смерть і бурю
Я мщу і ненавиджу
І я йду туди, куди мене забирає вітер
Я шукаю серце свого коханця
Щоб встромити в нього зуби

[12] https://www.godisinthetvzine.co.uk/2021/03/29/in-conversation-la-femme-dance-on-your-problems-is-a-good-way-to-do-music-and-to-live/

Автор: Анастасія Капралова

поділитись