Анатомія станом на кінець XV століття вже починала ставати на звичний нам шлях розвитку. Ще у XIII столітті в ході конфронтації з Папою імператор Священної Римської імперії Фрідріх II видав указ, який дозволяв препарувати мерців, що раніше суворо заборонялося церквою. Потім, у 1315 році, вже з дозволу Ватикану Мондіно де Луцці провів розтин перед студентами Болонського університету. При цьому кафедри медицини в західноєвропейських університетах існували з Х століття, але вивченням внутрішніх органів на практиці там не займалися.
В 1778 році були знайдені анатомічні малюнки і рукописи Леонардо да Вінчі, які зараз знаходяться в королівській бібліотеці Віндзора і вражають своєю досконалістю.
Леонардо почав детально вивчати анатомію під впливом професора Моркантіно делла Торро, про діяльність якого говорить Джорджо Вазарі: «…вивчав, але далеко глибше, анатомію людини спільно з месером Маркантоніо делла Торро, видатним філософом, який тоді читав лекції в Павії і писав про ці питання». Але, необхідно зазначити, що жодної з праць делла Торро нам не відомо. Існує гіпотеза, що Леонардо мав ілюструвати його книгу, виконуючи замальовки червоним олівцем, але світ ця книга не побачила, оскільки делла Торро помер від чуми. Ймовірність цього підтверджують самі малюнки Леонардо, частина з який справді виконані «червоним олівцем і заштрихувавши пером» (дод. А).
Тогочасні реалії давали можливість дослідникам людського тіла дихати вільніше. Леонардо був відомою і популярною постаттю, що полегшувало доступ до відповідних ресурсів, приміщень та обладнання. Вазарі пише, що малював да Вінчі з власних розтинів, «….змалював усі кістки, а потім усі нерви, вкривши їх мускулами; спочатку – тими, що прикріплені до кісток, далі – тими, що зв’язують їх, і, нарешті, – тими, що рухають їх», робив помітки, кодуючи їх так, що прочитати можна було тільки в дзеркальному відображенні. Дослідження він проводив в госпіталі Флоренції – Санта Марія Нуова, звідки повертався з горою заміток і нарисів[1]. Леонардо стає першим, хто працює в анатомічних залах без керівника, що свідчить про високий рівень довіри до цієї людини. Крім легально дозволених патологоанатомічних оглядів, можемо припустити, що майстер працював і підпільно, про що пише сам в «Анатомії» коли оцінює ставлення до цієї роботи: «И если ты имел бы любовь к этому предмету, тебе, быть может, помешал бы желудок, и если бы он не помешал, то тебе, может быть, помешал бы страх находиться в ночную пору в обществе подобных мертвецов, четвертованных, ободранных, страшных видом своим…[2]». При цьому, Леонардо виходить за межі прийнятої пізньосередньовічної традиції – створювати ілюстрації для вже написаних медичних праць. Він сприймає свої малюнки як джерело для нових досліджень, виведення закономірностей та спільності.
Щодо самих малюнків та спостережень да Вінчі, не можна обійти увагою висновки, до яких він приходить у ході роботи. На зображенні серця (Дод. Б), датований 9 січня 1513, видно легеневі артерії та перегородку між шлуночками. Він правильно розумів будову серця з чотирьох камер: «В сердце – четыре желудочка, а именно – два верхних, называемых ушками, и под ними – два нижних, правое и левое, называемые желудочками», та його структуру як м’язу. Леонардо спробував створити протез клапану аорти, з якого кров мала надходити в скляну модель, аналогічні макети камер серця та частини аорти він робив з воску. Тканини серця художник промальовує з точністю до волокон; так він підходить до зображення будь-яких м’язів, особливо, якщо вони перебувають у русі.
Dimonatrazioni – так Леонардо називав свій підхід до зображення органів і кісток. Він не тільки відтворював рухи, а й описував одну й ту ж деталь з різних ракурсів (свого роду ренесансна томографія?). Найзручніше для цього підходила опорно-рухова система, кістки та суглоби. До цього, разом з забороною розтинів діяла заборона на випуск скелетів, через що, здавалось би, найдоступніша (з огляду наявності матеріалу) система організму була мало вивчена. Він першим правильно описав лордози і кіфози хребта, та окреслив пропорції будови скелету, які на той час були лише у вигляді загальних схем.
З опорно-руховою системою пов’язаний один прорахунок да Вінчі – будова ноги людини. Він не погодився з давньоримським медиком Галеном щодо кількості кісток: да Вінчі вважав, що їх 25, Гален – 26. Зараз медики подають виключно 26 кісток нижньої кінцівки, підтверджуючи те, що античний вчений мав рацію.
«…Ради анатомии костей, которые нужно распилить и показать, какая полая и какая нет, которая мозговая и которая губчатая, и которая снаружи внутри толста и которая тонка, а иная имеет в некоем месте большое истончение, а в ином толста и в ином полая или заполнена костью, мозговая или губчатая», – підхід Леонардо да Вінчі, який, по суті, лежить в основі сучасної найпростішої класифікації кісток за типом і структурою.
Трохи моторошний експеримент провів митець з розвитком дитини під час вагітності. Розтинаючи свиней та корів на різному терміні він робив малюнки онтогенезу плоду, а потім – проекцію в тілі жінки. Оскільки розтини частіше проводили саме на тілах жінок він міг вивчити будову внутрішніх органів настільки, що згодом моделював їхнє природне зміщення під час вагітності (Дод. В).
Вазарі згадує, що да Вінчі лишив не тільки анатомію людини, а й коня (Дод. Г). Ці малюнки не були науковими, швидше – розробками зображень для картин. Зараз ми маємо лише окремі малюнки, оскільки сама «Анатомія» були втрачена під час захоплення Мілану королем Франції.
Проблема збереження творчої спадщини Леонардо залишає відкритим питання завершеності низки робіт митця. Вазарі неодноразово вказує на те, що він легко міг кинути одну роботу і взятись за іншу, але з анатомією пов’язана значна частина його життя (малюнки підписані датами з 1484 до 1515). Сам Леонардо пише, що мав 120 зошитів заміток та замальовок, але нічого про розмір чи кількість сторінок цих зошитів не вказує. Часто це були аркуші такого формату, які можна було завжди тримати при собі, використовуючи за необхідності.
Отже, підсумовуючи сказане, безперечно можемо стверджувати про професійність анатомічних праць Леонардо да Вінчі. Володіючи винятковим талантом художника він залишив по собі низку різнопланових малюнків органів та моделей, як в статичному положенні, так і в динаміці. Анатомічні твори Леонардо не ілюстрації, а дослідження, хоча вони не були так і оформлені. Висновки автор пише як короткі замітки, зазвичай шифровані. Саме Леонардо розпочинає практичне вивчення тіла – основу медицини, та створює основи, для своїх наступників. До XVIII століття анатомічна спадщина флорентійця була невідома, і, співставляючи її з тогочасним матеріалом, приходимо до висновку, що да Вінчі значно випереджав наукову думку своєї епохи.
[1] Шевчук, С. Леонардо да Винчи / С. Шевчук. – Харьков : Фолио, 2010. С. 98
[2] Леонардо да Винчи. Анатомия. Записи и рисунки / ред. В. Н. Терновского. – Москва: Наука. 1965. С. 50
Автор: Оксана Родікова
