Ономантика

Ономантика і «Таємниця Таємниць»: пророкування за допомогою імен серед православних слов’ян XVI ст.

Літери і цифри здавна були наділені особливим значенням. Починаючи із доби античності піфагорійці, неоплатоніки і гностики, а в Середньовіччі кабалісти, астрологи і алхіміки наділяли літери цифровими значеннями і вкладали в них різний смисловий зміст. Люди вбачали в них щось таємниче.

В «епоху Нью-Ейджу» подібні ідеї набувають нового звучання у різноманітних езотеричних ученнях, які базуються на античних і середньовічних уявленнях про знаки і числа. Використання чисел для мантики набуло особливого розвитку в тих культурах, які використовували алфавітні цифри. Тоді іменам почали надавати числове значення і таким чином літерами можна було маніпулювати арифметичним шляхом.

Подібний тип мантики називається «ономантія», або гадання за допомогою імен. Цей тип ворожіння відповідає на питання: «Що приховує твоє ім’я?» і, тим самим, формує особливі значення для імен людей і назв речей.

Кожне ім’я дає можливість створити унікальний результат мантики, зокрема про добру долю або нещастя, які очікують об’єкт або суб’єкт, над іменем якого здійснюється ворожіння. Основне правило ономантики полягає в тому, що парне число голосних в імені означає конкретний недолік лівого боку, а непарне – правого, наприклад хвороби частини тіла або слабкість об’єкта. Людина, що має велику кількість літер в імені вважалася дуже щасливою.

Наприклад одну із схем прив’язки сучасної кириличної абетки до цифр можна зобразити наступним чином: «а – 1, б – 2, в – 6, г – 3, д – 4, е – 5, ж – 3, з – 7, и – 1, к – 2, л – 3, м – 4, н – 5, о – 7, п – 8, р – 2, з – 3, т – 4, у – 6, ф – 8, х – 8, ц – 2, ч – 5, ш – 1, щ – 6, ю – 7, я – 2» [3]. Це пізній варіант числового значення кириличних букв, який виник у ХІХ ст. на основі російської абетки.

Тут буде описано один із методів ономантики, який зустрічається у кириличному рукописному тексті XVI ст., для того щоб продемонструвати давність цієї мантичної практики у культурному просторі Slavia Orthodoxa. Британський дослідник В. Ф. Райян віднайшов слов’янський текст із ономантичною таблицею в Бодлеанській бібліотеці у рукописі під назвою «Таємниця Таємниць» або «Арістотелеві врата». Цей твір відносять до традиції псевдоепіграфів Арістотеля. У слов’янському середовищі він з’являється у XV ст. На думку В. Ф. Райяна і М. Сперанського це був перекладений текст із давньоєврейської мови [5, c. 36-40; 6, с.114]. На нашу думку, це збірник перекладних текстів не лише з давньоєврейської, але також і давньогрецької мови, оскільки там зустрічається велика кількість гебраїзмів та грецизмів. Такий собі компілятивний текст з різних джерел. Нам, на жаль, не вдалося ознайомитися із оригінальною версією «Таємниці Таємниць», що зберігається в Бодлеанській бібліотеці, тому надалі будемо опиратися на дослідження В. Ф. Райяна. Він єдиний хто вивчав ономантичну таблицю із цього кириличного рукопису.

Ономантична таблиця із кириличного рукопису «Таємниці Таємниць» XVI ст. Оксфорд, Бодлеанська бібліотека, MS Laud Misc. 45, арк. 48 [5, с. 448]

За змістом тексту зрозуміло, що цю схему використовував Арістотель, котрий будучи учителем Олександра Македонського, визначає перебіг битви свого учня із індійським царем Пором, де Олександр вийшов переможцем. Імена в таблиці розділяються на дві пари: Олександр-Пор і Нестор-Лій. Історія про битву Македонського з індійським царем була відомою серед православних слов’ян. На думку В. Ф. Райяна цей сюжет був взятий із тексту Псевдо-Каллісфена, оскільки жоден інший античний автор не згадує цієї історії у своїй творчості [5, с. 449]. Єдина відмінність між оригіналом і слов’янським варіантом – це фінал історії. Антична версія подає правдиву історію про те, що після перемоги Македонського над Пором, індійський цар залишився живим і покорився завойовнику, тоді як слов’янська версія описує смерть Пора від руки Македонського. Цей сюжет був досить відомим і знайшов своє відображення у літописних історіях та іконописі православних слов’ян [1, с. 606].

Нестор і Лій – персонажі з не дуже популярної серед слов’ян ранньохристиянської історії. Як зазначає В. Ф. Райян сюжет із цими персонажами присутній лише в пізній редакції «Життя Димитрія Солунського» [6, с. 449].

Мозаїка Святого Дмитра Солунського з собору Михайлівського золотоверхого монастиря, Київ, XII ст.).

Це оповідь про християнського мученика Нестора, учня св. Димитрія, якого римський імператор Галерій (305-311 рр.) засудив на смерть через гладіаторський поєдинок із вандалом по імені Лій. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як його супротивник скидав переможених християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до в’язниці вибити Димитрія Солунського. На світанку 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 306 р. його було вбито.

Враховуючи такий зміст фрагменту «Таємниці Таємниць», варто висловити припущення, що ця історія є нетиповою для літератури, написаної давньоєврейською мовою, тому давньогрецький варіант джерела цього сюжету видається вірогіднішим. Також подібна історія згадується у білоруському рукописі «гадання царя Давида» XVII ст., фрагмент під номером 39: «св. Нестор молитвами святого Димитрия поразив великого борца Лия, з высокого змаху зрушив и скрушив его, и царя посрамив, и скочив царь в стыду с места, и вси велможи его разбеглися розно, так и твои, человече, враги разбегутся розно, а с тобою Господь Бог, добро есть» [5, с. 449-450]. Загалом цей фрагмент нагадує трансформовану історію поєдинку Давида та Голіафа.

Описана в «Таємниці Таєниць» мантична практика зустрічається у різних культурах і у різноманітних формах. В. Ф. Райян у своїй статті наводить ряд прикладів: «Ідентичну таблицю наводить П. Таннері, коли аналізує давньогрецький текст. Він приписує авторство Піфагору, а замість Олександра і Пора, використовується сюжет битви Гектора і Патрокла. Тут доцільним виступає зауваження французького дослідника А. Фюстюжера, котрий припустив, що ця мантика походить від вчення неопіфагорійців. Його думки базуються на аналізі пізньоантичного тексту «De litteris» Теренціана Мавра, де також в табличці фігурують імена Гектора і Патрокла. Середньовічні арабські мислителі авторство ономантики приписували Піфагору або Аристотелю. Наприклад Туфік Фахд зазначає, що саме із грецької традиції це ворожіння потрапило в арабську культуру через вчення Піфагора. Ібн Халдун в «Мукаддімі» стверджує що ономантика співзвучна із «Політикою» Аристотеля і є її основою. Про це також зауважує французький дослідник давньогрецької магії О. Буше-Леклерк» [1, с. 604].

Середньовічна традиція приписувала перу Арістотеля різнорідне знання, в тому числі й прогностичну таблицю в науковому трактаті «Медична книга» ХІІ ст. Це збірник медичних порад, серед яких присутні поради Стагиріта для Олександра Македонського. Там також є ономантична схема: «вона була створена Аристотелем для царя Олександра, його царського учня, коли він вів війну проти Дарія Мідянина і Олександр переміг Дарія» [1, с. 603]. Там ім’я Пора замінене іменем перського царя Дарія. Як зазначає В. Ф. Райян, «у цьому тексті з’являється ще один суперник Олександра, а це в свою чергу демонструє надійність ономантики» [1, с. 604].

На нашу думку, латиномовний переклад «Медичної книги» був зроблений із арабського варіанту «Сирійської медичної книги». У ній зустрічається фрагмент, що пов’язаний з числовими та ономантичними мантиками. Там також присутня, хоч і менш складна за формою, математична група числових заклинань для лікування і передбачень. Вони збігаються з системою ономантики, яка передбачила результат із розрахунків, здійснених на сумі числових значень літер в іменах пацієнта. Саме ця таблиця потрапила у латинський переклад «Медичної книги».

Відомі нам латиномовні версії «Таємниці Таємниць» були перекладені з арабомовного джерела і не містять ономантичної таблиці. В. Ф. Райян віднайшов лише одну кастильську коротку редакцію і англомовний переклад праці де можна зустріти цей тип мантики [6, с. 650]. З тих пір, як латиномовна версія «Таємниці Таємниць» у перекладі Філіпа Тирольського набула популярності в середньовічній Європі, можна було б очікувати, що ономантична система стане дуже популярною. Однак, з того часу як римська система чисел стала частково акрофонічною, з додаванням або відніманням одиниць, її витісняє індо-арабська система, яка не була алфавітною. Тому, на нашу думку, переписувачі «Таємниці таємниць» опускали ономантичну таблицю, оскільки вона не підлягала адаптації та аналізу з точки зору тогочасної математичної науки.

У частковому перекладі «Таємниці таємниць» Лойда Кастена кастильською мовою, ономантична таблиця була включена, але в транслітерованій формі, що позбавляє її будь-якого сенсу для здійснення розрахунків. Єдиною версією, що містить адаптовану ономантичну таблицю є кириличний рукопис «Таємниці Таємниць». Це був досить пізній переклад ХV ст., порівняно із латиномовними або кастильською версіями. Наприклад М. Сперанський пов’язує його появу із діяльністю руху ожидовілих [6,с. 114-115]. Версія, що містить в собі ономастичну таблицю говорить про чіткий інтерес до неї, принаймні, одного перекладача або переписувача.

В цілому, зміст мантичної кириличної літератури є добре відомим. Вона включає в себе такі тексти, як Громник (Brontologion), Лунник (Selenodromion), Трепетник (Palmologion) та інші приклади простих текстових форм візантійської магії.

Але серед них є небагато текстів, які включають у себе магічні практики пов’язані з числами або літерами. Винятком може слугувати уривок зі слов’янської Книги Еноха, в якому ім’я Адам є абревіатурою, тобто похідною від перших літер назв чотирьох точок компаса давньогрецькою мовою. Тут грецькі слова транслітеруються і стають назвою «зірка» [4, с. 99-100]. Як пише В. Ф. Райян «Такий буквений символізм Адама зустрічається в грецькій «герметичній» літературі та в працях Августина Блаженного і Беда Преподобного» [1, с. 605]. Також цей пасаж присутній у «Лексиконі» Памва Беринди 1627 р. [2, с. 172]. Окрім імені Адам існує магічний ребус або квадрат SATOR AREPO, що також часто зустрічається в кириличних рукописах і стародруках під назвою «Печатка царя Соломона» [5, с. 431-433]. Такі значення літерам у більшості текстах в Російській імперії надавалися до XVIII ст. Здебільшого, автори використовували модифіковану кириличну версію грецької абетки системи числення. Числові значення літер для криптографії і магічного значення, як правило, на основі візантійської моделі, зустрічаються в писемності східних і південних слов’ян з ХІІ ст. [7, с. 10-13]. Це також підтверджує нашу версію про візантійське походження «Таємниці Таємниць», а саме фрагменту з ономантичною таблицею.

В. Ф. Райян пише наступне: «Серед інших європейських мов схожий варіант ворожіння зустрічається лише в німецькому тексті XIV ст., авторство якого приписують філософу Фізітору. Наприклад Дж. Трахтенберг, дослідник єврейської магії, описує схожий метод мантики до того, що приписують Фізітору, але без назви. За останньою версією, базуючись на підрахунках, переможцем у суперечці буде один із двох, із імені якого буде вирахуване число 9. Якщо суперники схожі, і обоє євреї, за рівнем свого соціального становища і освіченості – то переможе той, чиє числове значення імені буде більшим, а якщо число буде однаковим – переможе той у кого в імені менше букв» [5, с. 450-451].

Загалом, у нас недостатньо достеменної інформації про походження ономантичної практики та про її поширення у ранньомодерних текстах у культурному просторі Slavia Orthodoxa. Оскільки вона збереглася лише одиничному екземплярі. Цей вид мантики відсутній практично в усіх інших європейських редакціях досліджуваного тексту. Стверджувати можна лише, що у слов’янській версії він адаптований до кириличної нумерологічної системи.

Запозичення сюжету із життя св. Димитрія також слугує доказом того, що цей текст набув нової оригінальності і, можливо, довів ефективність цієї «магічної таблиці» для тогочасних читачів «Таємниці Таємниць». Також, на нашу думку, це свідчить про досить високу популярність ономантики, що була одним із факторів заборони цієї книги на Стоглавому соборі 1551 р. і внесення її до індексу «Зречених книг», заборонених православною церквою.


  1. Ryan W. F. The Onomantic Table in the Old Russian Secreta secretorum / W. F. Ryan // The Slavonic and East European Review. – 1971. – P. 603–606.
  2. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вступ. ст. В. В. Німчука. – К., 1961. – 271 с.
  3. Ономантия или Онаматомантия [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://people-publishing.com/polnaya_entsiklopediya_gadaniy/slovar_gadaniy/onomantiya_ili_onamatomantiya_.
  4. Орлов А. А. «Потаенные книги»: иудейская мистика в славянских апокрифах / А. А. Орлов. – М.: Мосты культури / Гешарим, 2011. – 318 с.
  5. Райан В. Ф. Баня в полночь: Исторический обзор магии и гадания в России / В. Ф. Райан. – М.: Еовое литературное обозрение, 2006. – 720 с.
  6. Сперанский М. М. Из истории отреченных книг: Аристотелевы врата, или Тайная тайных / М. М. Сперанский. – М.: URSS, 2012. – 318 с.
  7. Сперанский М. Н. Тайнопись в юго-славянских и русских памятниках письма / М. Н. Сперанский. – Ленинград: Академии наук СССР, 1929. – 165 с.

Автор: Віталій Щепанський

поділитись