Вже вдруге в цьому році ми раді згадати нові платівки і поділитися ними з нашими читачами. Як і завжди, авангардність і прямолінійність, простота і витіюватість – і це все поряд, в рамках одного огляду. Попри те, що стилістичний розкид цього разу не є настільки великими, та все це звучить місцями дуже своєрідно.
Fléau – S/T
Оскільки після довгої зимової знемоги весна все ж повинна асоціюватись з припливом життєвих сил, тож і почнемо наш огляд із відповідної музики. Четверо французів з Fléau грають музику, в основі якої старий добрий прямолінійний і мелодійний Oi!-панк. Всі їхні тексти описують битви, а на сцені, якщо вірити написаному (адже в мережі їхні живі виступи знайти не вдалось), вони полюбляють дещо епатувати, вбрані в середньовічні обладунки, і обкладинка їхнього першого релізу на це натякає. Всього-на-всього чотири пісні загальною довжиною менше десяти хвилин, хороше зведення та вокал, характерна для стилю свята простота і гарантовано позитивний заряд.
Skøv – Family Feast
Полюбляєте норвежців з Kvelertak, і вас заворожує те, як елементи від початку «злого» блек металу органічно вплітаються у панк і творять якесь особливе безумство? Якщо ви втомилися десятки разів повертатися до одних і тих самих пісень, неспроможні знайти схожу емоцію, яку дає тільки Kvelertak, ми готові вас порадувати, адже знайшли гурт, який готовий підставити своє плече у ваших пошуках. Звісно, можна довго говорити, що вторинність – це погано, і коли наслідування є настільки очевидним, можливо, так воно і є. Але краще просто послухати музику і переконатися, що, по-перше, на платівці цих поляків присутній дійсно хороший матеріал, і по-друге, це згадане наслідування, яке навряд можна заперечити – (багато гуртів змішують блек метал із панком, але мажорність у звучанні та дуже особлива мелодійність притаманна саме Kvelertak) – не видається якимось вистражданим, немає враження, що музиканти намагалися штучно зшити певні частини пісень або підкоригувати їх, аби було обов’язково «як у Kvelertak». Загалом, цікавий матеріал, який точно має право на існування.
Bríi – Sem Propósito
Одразу ж перейдемо до повної протилежності двом попереднім платівкам. В наших оглядах вже виринала така назва, як Kaatayra – це дуже незвичний атмосферний блек метал проект одного бразильського музиканта. Так от за Bríi стоїть цей самий чоловік, і що найдивніше, обидва його проекти не просто живуть, але й видають нові альбоми із заздрісною швидкістю. В сенсі авангардності Bríi, напевно, слід віддати першість, якщо порівнювати його із і без того нетривіальною Kaatayra. Тут є все: дуже довгі електронні вставки, в яких трайбалістські ритми поєднуються із гіпнотичним техно, і власне такий самий психоделічний блек метал. Той факт, що альбом складається всього з двох безіменних пісень при загальній довжині аж у 56 хвилин безумовно грає йому на руку, адже дозволяє максимально неквапно розвивати головну тему, поступово додаючи до неї нових елементів.
Paradox Obscur – Singles & Rarities
Коли ми вже торкнулись синтезованої музики, згадаємо про те, що в березні також вийшов у світ новий реліз дуету Paradox Obscur. З назви платівки зрозуміло, що це компіляція пісень, які не були присутні на повноформатних альбомах, яких у гурту вже чотири, та які від того не менше заслуговують на те, щоб нагадати про себе. Це дійсно гідний дарквейв / мінімал синт, в якому і вокал і інструментал знаходяться на високому рівні. До речі, безперечно в плюс музикантам можна записати те, що у вік повальної цифровізації вони продовжують робити вибір на користь аналогових синтезаторів, тим самим творячи особливий звук.
POTOCHKINE – Sortilèges
В продовження теми дарквейву згадаємо про новий альбом французів POTOCHKINE. Музично кожна пісня альбому дещо відмінна від попередньої, однак загалом можна сказати, що інструментальна складова альбому замішана на суміші дарквейву, техно, а в деяких піснях помітним стає і EBM елемент. І все це приправлено виразним жіночим вокалом.
CIRQUE D’ESS – Black Synthetic and Dense
Ще один приклад музики, яка демонструє велику кількість джерел натхнення у її творців. CIRQUE D’ESS – італійський дует, який характеризує свою творчість як ритуалвейв, однак за цією назвою стоїть багато алхімічної роботи з поєднання дарквейву, того самого EBM, шугейзу, техно і навіть дрібки дроуну.
FUATH – II
У світі поціновувачів блек металу назва Saor звучить грізно, так от FUATH – це дітище того самого Енді Маршала, який продовжує самостійно утримувати флаг шотландського блек металу. На відміну від Saor, FUATH позбавленийфолкових елементів і є більш класичним атмосферним блеком, хоча й відсилає до музики Darkthrone, Mayhem та Windir.
Aara – Triade I: Eos
Знов атмосферний блек метал, на цей раз зі Швейцарії. Із «Triade I: Eos» ми стоїмо лише на самому початку трилогії, яку нам обіцяють музиканти. На її створення їх, як вони самі і заявляють, надихнула готична новела «Мельмот-блукач», написана в 1820 році англомовним ірландським письменником Чарлзом Робертом Метьюріном. Цей твір свого часу вплинув на багатьох письменників, серед яких Оскар Вайлд, Оноре де Бальзак та Булгаков. Тепер же він змусив і цих молодих швейцарців закласти у свої платівки наскрізний наратив. Що вийде у підсумку із трилогії концептуальних альбомів будемо бачити у майбутньому. Надто багато говорити про музичну складову в цьому випадку – коли можна лише запевнити, що вона тут дуже якісна, і оповідь не дає засумувати – напевно, було б зайвим, адже атмосферний блек метал не той жанр, в якому надто часто доводиться дивуватись, а поціновувачі завжди знайдуть на що спокуситись в тому чи іншому гурті, за умови, що він не просто займається епігонством, а щиро виплескує себе у творчості і робить це вміло.
Frummyrkrið – Dauðans Myrkri
Ісландська блек метал сцена за останні роки завоювала собі значний статус, тоді як першопрохідці жанру, такі як Норвегія, вже рідко опиняються на слуху, ісландські гурти проростають як гриби після дощу: Andavald, Drottinn, Martröð, Naðra, Skáphe, Null, Misþyrming та багато інших. Тепер до цієї когорти додався ще один новачок, Frummyrkrið. Не може не радувати те, що все це звучить неоднаково. Frummyrkrið, наприклад, додають дещо прогресивності: десь з’являється чистий вокал, десь проникливе соло тощо. І не менш цікавий, ніж музика цього гурту, його склад. В Frummyrkrið, який по суті являє собою тріо, грають безпосередні родичі, два брати та сестра.
Oriflamme – L’égide ardente
Oriflamme – це ще одне нове ім’я, на цей раз вже з Канади, а саме з Квебеку. Вже така вказівка на походження гурту вже повинна казати про дещо, багатьом одразу ж стане зрозумілим, чого можна очікувати від ще одного представника metal noir Quebecois (про цю сцену ми якось напишемо окремий матеріал, адже наскільки вона своєрідна, настільки ж цікавим є контекст її зародження та існування). Тому, аби не казати чергові банальності, просто порадимо послухати цей альбом, і людина, яка ще не була навіть знайомою з цією сценою, зрозуміє, що квебекський блек метал – це швидко, мелодійно і обов’язково французькою.
Sunami x Gulch Split
Спільна робота двох молодих каліфорнійських хардкор машин. Обидва гурти домішують багато металу в музику, однак, попри те, що це все одно дуже добре, матеріал Sunami звучить досить звично – із домінуванням бітдаун ритмів, які втім задають темп більшій частині релізу в обох виконавців – та Gulch, чиї пісні на платівці представлені другими, одразу вривається зі своїм звучанням, яке вже можна називати фірмовим.
Integrity – Systems Overload (original mix)
І на останок у нас зовсім не нова робота. Цей альбом вийшов у світ аж у далекому 1995 році. Та останнім часом Integrity почали викладати в мережу оригінальні мікси своїх старих платівок, і, наскільки ми розуміємо, першість була саме за третім повноформатним альбомом «Systems Overload», та вже готується й такий формат видання альбому 2001 року, «Closure». Хоча це й не новий матеріал, якого ми, окрім синглів та кавер версій, не чули від гурту вже з 2017 року, та це все одно слушна нагода пригадати класику клівлендської хардкор сцени, адже є таким самим класичним альбомом, які перший повноформатник «Those Who Fear Tomorrow».
Автор: Іван Калюга
