«Дивлюсь на підлогу — бачу, то звір, а то людина на коні».
Їх впізнають діти на обкладинках улюблених книг, знайомі й дорослі з фантастичними звірами Марії Примаченко. Майстриня наївного мистецтва у своїх роботах не просто зображує світ фантастичних звірів, але й показує протилежність добра та зла, потворного та прекрасного.
Вчора світ святкував день народження майстрині наївного мистецтва.
Народилась Марія Примаченко у селі Болотня 12 грудня 1909 році. Розпочинала свій творчий шлях Марія з розпису власної хати. Сусіди, спостерігаючи за роботою юної художниці, бажали й собі розписи від Марії:
«Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…».
Та й не дивно, що юна дівчина так тяжіла до мистецтва. Мати Марії вишивала сорочки, а батько був віртуозним теслярем.
Навчання Примаченко здобула у майстернях експериментального мистецтва, у Києво-Печерській лаврі, де навчалась поряд з таким художниками як Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха.
У 1937 році на виставці у Парижі роботи Марії Примаченко здобули золоту медаль, і після цього розпочалося визнання її майстерності. Роботи подорожували містами Європи, а от сама Примаченко лишалась у рідному селі. Не полишила рідної домівки Марія і під час аварії на Чорнобильській АЕС, хоча село було розташовано лише за 30-ть кілометрів від станції. Тоді ж майстриня створює серію робіт присвячених жахливій катастрофі.
Примаченко так і не вийшла заміж, хоча мала сина від коханого чоловіка Василя Маринчука. Але він був вимушений полишити вагітну Марію і відправитися на фронт. Він так і не побачив сина, загинувши на війні, а Примаченко лишилась у рідному селі з новонародженим, сподіваючись, що колись її коханий все ж повернеться.
Та він не повернувся, а Марія продовжувала відмовляти всім, хто приходив свататися. Так разом з сином вона прожила у рідному селі до 88 років, не дивлячись на хворобу – поліомієліт.
Нині мистецтво Примаченко шанується у всьому світові, її твори стоять на рівні з іншими майстрами наївного мистецтва: Ніко Піросмані та Анрі Руссо.
Окрім фантастичних звірів на полотнах Марія лишала також і послання на зворотному боці. І часто ці невеликі вірші, або ж декілька рядків відкривали нові сюжети полотна:
«Журяться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі».
Характерною ознакою, притаманною для полотен Примаченко, була також відсутність локальних площин. І хоча кольорових плям у її роботах достатньо, та все ж вони завжди містили в собі своєрідні орнаменти: риски, крапки, пунктир.
До кольору Примаченко ставилась з усією відкритістю, використовувала чисті насичені кольори. В її ранній творчості часто прослідковується робота з білим фоном, пізніше – з’являється глибше тло.
Нині роботами Марії Примаченко надихаються молоді митці, майстри декоративно-ужиткового мистецтва, а її ідеї продовжують використовувати й у сферах дизайну.
Автор: Анна Збаражська
