Майже у всіх індоєвропейських регіонах присутні ковалі або майстри – представники пантеону богів або ж наближені до них, хто допомагає їм створювати різні речі, котрі людина ніколи не змогла б створити. Ремісники займають велику частку міфологічного простору від Ірландії до Індії, не обійшли стороною вони й наші широти.
Перед вами – уривок з українського перекладу книги «Індоєвропейська поезія та міф» М. Л. Веста, де розповідається про схожі міфологічні елементи різних індоєвропейських народів.
У грецькій міфології будинки богів створені із золота (Іліада, 13. 21; Гесіод, Теогонія, 933; Піндар, Немейські Оди, 10. 88; Одіссея, 4.74), як і їхні трони (Іліада, 1. 611; Піндар, Піфійські Оди, 3. 94). Зал в Асгарді, де засідають скандинавські боги, – «є найбільшим й найліпше збудованим на світі. Зовні і всередині все, куди не глянь, схоже на золото (…) всі побутові предмети та все начиння було в них зробленим із золота» (Gylf. 14). Аси створили цю величну будівлю без допомоги майстра. Сноррі каже, що вони самотужки виковували й виготовляли всі власні інструменти, за допомогою яких потім задавали форми металам, каменям та дереву для будівництва. З іншого боку, будинки грецьких богів на Олімпі були збудовані для них Гефестом (Іліада, 1. 607 f.). Він є їх регулярним ковалем і головним ремісником. Також, він є ідеалізованою проекцією майстра з-поміж людей: він створює речі, які не зміг би створити ніхто із смертних, наприклад людиноподібні механізми, що займаються домашніми справами, або інші речі, що могли б бути використані також і в людському світі. Та не Гефест, але циклопи створили блискавки для Зевса.
Гомерівський Гефест має багато спільного з угаритським майстром-богом Котару-ва-Хасісу, а описи його діяльності можуть свідчити про вплив ханаанських поетичних традицій. Але боги-ремісники з’являються в кількох інших індоєвропейських міфологіях, і ми повинні розглянути, чи мають вони щось спільне.
У хеттських та палайських текстах є згадки про божественного коваля Хассаміллі, часто в контексті богів підземного світу. Він або перейнятий з неіндоєвропейського хаттського пантеону, або ж хаттське ім’я було прийнято на позначення фігури божественного коваля, яку мали індоєвропейські анатолійці.
Ведичні фігури, що спадають на думку, це Тваштар та три Рібху. Ім’я «Тваштар» є агенсом від застарілого слова tvakş, «фізична сила». Він володіє металевою сокирою; також він зробив зброю Індри та питний посуд для богів. Згадується, що він формує усі людські і тваринні форми, розвиває ембріон в утробі матері. Спочатку Рібху були смертними, та вони здобули божественний статус завдяки своїм чарівним навичкам. Дієслово takş (гр. τέκτων) зазвичай використовується для позначення їхньої роботи. Вони асоціюються з Індрою, коня якого прикрашали. Також вони зробили самохідну літаючу колісницю для Ашвінів, та корову, яка дає божественний напій sabar. Найвідомішим їх досягненням стало вдосконалення роботи Тваштара, розділивши питний посуд богів на чотири частини.
В осетинських сказаннях неодноразово фігурує божественний ремісник Курдалагон, який створює речі в небесній кузні. Як і Гефест, він робить речі на замовлення, аби задовольнити особливі потреби людських героїв: колиска для новонародженого Сослана, броня, зброя, плуг, флейта, яка сама грає мелодії. Є згадки про його ковадлу та пекельний вогонь його кузні, який підтримується дванадцятьма міхами.
Римський Вулкан лишається поза увагою, оскільки він по суті був богом вулканічного та іншого вогню, а не ковалем. Його літературні появи в цій ролі є наслідком його ототожнення з Гефестом.
Ірландським богам служили три божественних майстри, брати Кредне, металообробник, Лухта, столяр, та коваль Гойбніу. Вони створили зброю, з якою племена богині Дану перемогли фоморів. Найвидатнішим був Гойбніу, який зробив для Луга великий спис і якого також вважали цілителем. Його кузня знаходилася в різних районах Ірландії. Особливо він асоціюється з влаштуванням бенкету, на якому племена богині Дану випили елю, що зробив їх безсмертними та звільнив від старості та хвороб. Це тісно перегукується зі священною посудиною чи посудом Тваштара і Рібху, в яких тримався божественний напій. У Іліаді (1. 597) Гефест з’являється у постаті чашника, що наливає нектар богам. Складно не помітити спільну основу цих історій.
Хоча ми не бачимо серед асів коваля, Едда розповідає нам про легендарного коваля Волюнда лапландського походження: він не був богом, але був álfa lióði або vísi álfa, «принцом альвів» (Volundarkviða 10. 3, 13. 4, 32. 2). У давньоанглійській поезії він фігурує як Велюнд, і принаймні з Х століття його пов’язують з поховальним курганом на півдні Англії, так званим Вейланд Сміті. Він створював знамениту зброю для героїв, таку як меч Мімунг Бальдра та кольчугу для Беовульфа. У Сказаннях Велунда його поневолює шведський король – коваля утримують на острові та калічать, аби той не втік, але він перемагає свого кривдника хитрістю і рятується втечею за допомогою польоту. Історія була добре відома в Англії, як показують художні пам’ятки та літературні згадки. Вада перегукується з травмою Гефеста, тоді як втеча з острову асоціюється з іншим грецьким міфом про чудодійного ремісника: Дедала, якого Мінос утримував на Криті.
Згідно з давньоруським текстом 1261 року, боги, яким приносили жертви литовські язичники, включав у себе «Телявеля – коваля, що кує сонце (…) і закріплює його на небі». Здається, це було задумано як повсякденна подія. Серія латвійських народних пісень стосується небесного коваля, який працює у своїй кузні на небі, а іноді в морі чи біля нього; іскри летять, попіл падає на землю. Він робить вінець для своєї сестри, корону, золотий пояс або кільце для Дочки Сонця, шпори для Синів Божих тощо.
Серед цих міфів є велика різноманітність, і жодне з імен коваля не пов’язане з іншими іменами. Аргумент щодо єдиного міфічного прототипу не є надто сильним. Дж. П. Меллорі в розсудливому вступі до Енциклопедії індоєвропейської культури (с. 139) пише, що «можна очікувати наявність божеств, яких пов’язують з окремими ремеслами в будь-якій ідеологічній системі людей, що досягли належного рівня соціального розвитку».
З іншого боку, спеціалізація ремесел сягає щонайменше епохи неоліту і може бути прийнята певною мірою і для індоєвропейців. Вони зображували своїх богів антропоморфно, і якщо зображували їх у помешканнях і з матеріальними цінностями, то вони, вірогідно, могли б розповісти і про конкретного бога, який створив для них ці речі. Два мотиви, що повторюються в різних сферах традиції, виділяються як потенційно значущі: виготовлення винятковим майстром характерної зброї головного бога (блискавки Індри та Зевса; спис Луга) та асоціація бога-майстра з напоєм безсмертних. Це підводить нас до нашої наступної теми…
Переклад: Георгій Гугучія
