Скепсис, щодо європейського образотворчого мистецтва доби середньовіччя – явище повсюдне, і дуже часто можна почути, що середньовічне мистецтво «неправильне», і створене людьми нібито невмілими, і через те воно виглядає гротескним, почасти комічним, але здебільшого залишається просто незрозумілим.
При ближчому знайомстві виявляється, що створення будь-якого середньовічного твору мистецтва, картини, книжкової мініатюри, скульптури, вітражу, тощо – було процесом надзвичайно технологічно складним (від підготовки матеріалів до порядку виконання самої роботи), і припустити те, що володіючи всіма його тонкощами ремісник (саме ремісник, а не митець, адже фактично до XVI століття чіткої диференціації між мистецтвом і ремеслом не існувало, і митці працювали виключно в межах ремісничих цехів) банально не володів необхідними художніми навичками, було б щонайменше дивно. То ж що не так з середньовічним мистецтвом, чому воно викликає нерозуміння і подив? Як, з рештою, зрозуміти його і оцінити?
Радянський медієвіст Арон Гуревич справедливо зазначав, що правильно зрозуміти контекст минувшої історичної епохи можливо лише з’ясувавши головні світоглядні засади, що панували в ній. Він пропонував ґрунтуючись на таких засадах утворити певну умоглядну модель світу.
То ж спробуємо зануритись у Середньовіччя, з’ясувавши попередньо ті основи, на яких тримався світ середньовічної Європи. Дехто назве Середньовіччя епохою антигуманною, і певною мірою буде правий, адже в дійсності ця епоха не характеризувалася антропоцентризмом. В центрі християнського всесвіту був Бог. Церква та (християнська доктрина взагалі) в багатьох аспектах визначала вектор розвитку суспільства, в тому числі науки, філософії та мистецтв. Уявлення про світ в середньовічної людини будучи, безперечно, релігійним, все ж таки залишалося значною мірою міфологічним, де все, що було не відомим про зовнішній світ, наповнювалося плодами фантазії – чудовиськами, диковинними тваринами, драконами, єдинорогами, кінокефалами, тощо.
Попри християнську концепцію лінійного часу (що була запропонована на противагу античній концепції циклічності часу) час сприймався чимось статичним. Краще можна охарактеризувати Середньовіччя як певну «позачасовість» – світ, що застиг в очікуванні Страшного суду і кінця світу. Позачасовість як єдиночасність знайшла своє відображення зокрема у станковому живописі, де в одному просторі могло розгортатися одночасно кілька хронологічно пов’язаних подій з однаковими персонажами.
Вкрай невірно розуміти європейське Середньовіччя з позиції антагонізму до попередніх чи наступних історичних епох – «гіршим» чи «кращім» за античність або Новий час, розуміти його як певний проміжок між занепадом та відродженням, чи тим більше як «темні віки».
Історія не складається з грубих відрізків часу, і її також неможливо розглядати поза контекстом цивілізацій та культур.
Тому варто зауважити, що навіть у часи так званих «варварських королівств» (V-VIII ст.) поряд із суворими звичаями войовничих племен, було і високе мистецтво, успадковане від античного світу, писемність, книжкова вченість та філософія, що розвивалися в середовищі християнської церкви. Зрештою, остаточне формування європейської християнської Середньовічної цивілізації відбулося у Х столітті, і було ознаменовано появою нової наддержави – Священної Римської Імперії.
Розуміти європейське мистецтво Середніх віків поза контекстом самих Середніх віків і приміряючи його на реалії сучасності було б щонайменше не розумним. Щодо образотворчого мистецтва в даного періоду ми спершу відмітимо такі його основні ознаки як умовність і символічність зображуваного. На думку А. Гуревича, це, власне, обумовлено релігійно-символічним тлумаченням довколишнього світу.
«Оскільки справжньою, вищою реальністю, згідно тодішнім уявленням, був наділений не світ явищ, а світ божественних сутностей, то індивідуальні риси видимого світу виявлялися недостойними достовірного відтворення, і для їх зображення, тією мірою, в якій воно все ж вимагалось, було достатньо звернутися до певного умовного шаблону», – зазначав Гуревич у своїй праці «Категорії середньовічної культури».
Також дослідник зауважує, що вочевидь середньовічні майстри цілком усвідомлювали глибину простору, об’єм та пропорції, однак їх недостовірне відображення пояснюється власне певними естетичними та ідеологічними принципами. Однак впродовж XIV-XV століть середньовічне мистецтво все ж опановує прийоми побудови перспективи, об’єму, а також намічає деякі тенденції до натуралістичного відображення дійсності (точніше певних її елементів, адже самою дійсністю воно все ще мало цікавилось). Власне ці тенденції також були продиктовані оновленою релігійною доктриною, що у мистецтві виражалася через готичний стиль, покликаний підкреслювати велич церкви і водночас залучати мирянина у своєрідний містично-символічний простір, в якому втілюється ідея божественного і піднесеного. Так, наприклад, поява просторової перспективи у середньовічній картині тісно пов’язана із сюжетом «Благовіщення». Першим долучити глядача до цього священнодійства вирішив Амброджо Лоренцетті у 1344 році, зобразивши на своїй картині сцену Благовіщення в інтер’єрі.
Попри всі натуралістичні тенденції, навіть у XV ст. європейському живопису в значній мірі притаманний ілюстративний характер. Він спілкується із глядачем за допомогою символів, що містяться фактично у кожній найдрібнішій деталі зображеного. Власне цей ілюстративний характер образотворчого мистецтва доби Середньовіччя, що виходив з необхідності унаочнення священних (проте почасти зовсім не канонічних) текстів для мирян, породив безліч парадоксів іконографії, та значною мірою зумовив його гротескний характер.
Отже, у підсумку з вищезазначеного виходить, що для середньовічного образотворчого мистецтва характерні умовність, ілюстративність, символічність, а головне – підпорядкованість релігійній доктрині. Цього вимагав історичний контекст самих Середніх віків, а отже намагання оцінити це мистецтво з точки зору сучасної парадигми є неправомірним. Також варто завжди мати на увазі, що саме середньовічне мистецтво, з його технічними та технологічними напрацюваннями, а також сформованою в той час іконографією, заклало основу для мистецтва відродження та нового часу.
Автор: Руслан Штурм
