У нашій країні (та й не тільки) про талановитих людей часто згадують лише тоді, коли вони пішли з життя. Два дні тому цей світ покинув культовий український музикант Михайло «Місько» Барбара, без якого не відбувся б феномен легендарного гурту «Мертвий Півень», що став символом, свого роду, «втраченого» покоління.
Що «ЕТО» було?
Для української аудиторії група «Мертвий Півень» асоціюється зі львівським вайбом, хоча й довгий час учасники проекту жили фактично на три міста: Львів, Київ і Харків. Втім, починалося все саме у Львові – в кав’ярні на вулиці Валовій, де на вході висів флюгер у вигляді залізного півника, звідки і з’явилася назва колективу. У 1989 студенти Любомир Футорський, Роман Чайка, Роман Рось, Тарас Банах, Ярина Якуб’як створили гурт, до якого пізніше приєднався й Місько Барбара, котрий спочатку грав на сопілці, а в 1992-1993-му став вокалістом-фронтменом. Вони перемогли на фестивалі «Вивих», виступили на сцені фестивалю «Червона Рута» й записали провокаційний перший альбом «ЕТО».
«Ми ніколи не могли зрозуміти, чому «совок» ніколи не цінував людей? Как один умрем в борьбе за єто! За шо? За 70 років не змогли відповісти на це питання. За що треба було мільйони людей вбивати? І воно десь там на рівні анекдоту десь там жило в нас», – Роман Чайка.
Після «етого» публіка однозначно запам’ятала харизматичних музикантів, які сформували інший простір мистецького андеграунду, співпрацювали й випивали в одних кабаках із українськими поетами й театральними діячами, виступали на камерних і не дуже поетичних вечорах, виставках.
Справжнім гімном, з яким у багатьох асоціюється «Мертвий Півень», стала пісня «Ми помрем не в Парижі», що за словами учасників гурту прийшла до них містичним чином, коли вони випадково знайшли текст – вірш Наталки Білоцерківець. Аналогічно, розгортаючи на випадкових сторінках поетичні видання та збірники комсомольських пісень, вони знаходили тексти для інших треків, що доповнювало експресивний, сумбурний й активний у творчому плані спосіб життя. Якщо уявити завсідників дешевих барів, в яких несподівано можна впізнати справжніх геніїв з величезним творчим вантажем і сумом в очах, ви отримаєте музикантів «Мертвого Півня» і, зокрема, вічно розхристаного Місько Барбару.
Вони записали кілька альбомів, серед яких «Міський Бог Ерос», «Шабадабада», «Афродизіяки» (разом з Віктором Морозовим), подарували вічно голодному українському слухачеві в кінці таких же голодних 90-х і на початку невизначених нульових іронічні та пронизливі пісні «Б’ютіфул Карпати», «Гуцулка Ксеня», «Франсуа» (кавер на однойменну пісню Ірини Білик, що популяризували на «Території А»), й багато інших – все не впишеш в один рядок, набагато краще послухати їх із келихом чогось міцного в руках.
В репертуарі «Мертвого Півня» є пісні на вірші класиків – Тараса Шевченка, Максима Рильського, сучасних українських поетів – Олександра Ірванця, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Сергія Жадана.
Ким був Місько Барбара
«Так, я справді не боюся смерті, чого я боюся», та й то навряд чи… Чим загравати з дебільним одноклітинним шоу-бізнесом, краще завжди залишатися в андеграунді».
Всім відомо, що гурт припинив існування на момент 2011-го, але не всі знають про те, що причиною були конфлікти серед учасників, що не поділили творчий доробок культового проекту. Майже всі з них дорікали Барбарі в тому, що він виступає сольно з їх старими піснями (за словами учасників «Мертвого Півня» всі пісні придумувалися спільно, без конкретного автора – в результаті колективної творчості).
Хай там як насправді, це неймовірно сумна історія, що анітрохи не зменшує таланту тих, хто створював колись музичні балади, котрі й до сьогодні змушують українців сміятися над вітчизняними реаліями й сумувати про втрачене кохання та роки.
Ще в 1998-му році Місько Барбара переїхав до Києва, куди його запросили працювати в театрі «Арабески». Він уявляв Харків не так, як його друзі і колеги, у яких місто, що стоїть на кордоні жаданівської «Месопотамії», й донині асоціюється з проросійськими політиками. Барбара мріяв створити локальний, підкреслено український культурний простір, брав участь в різних мистецьких та правозахисних проектах.
«Так, я співав на всіх революціях, на всіх протестах, але це були скоріше не протести, а посполиті зрушення. Це було важливо, і головне – це було безкоштовно», – Місько Барбара.
Музикант помер незадовго до дня народження. 14 листопада йому мало виповнитися 50 років. Дружина Михайла Світлана Олешко стверджує, що він не збирався йти з життя й нічим не хворів. Барбара помер у Харкові, в себе вдома. Йому стало погано, але лікарі не змогли допомогти.
«В кишенях темних попеліють президенти паперові, скипають вина, вибухає скло…»
Про що співав «Мертвий півень» у своїх ностальгічних куплетах, і чому музика вже давно «неживого» проекту, як і раніше, важлива для нашої культури?
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
(Наталка Білоцерківець)
Їх музика символічна для «втраченого покоління», чия молодість припала на важкі й дуже тривалі у всіх сенсах 90-ті, коли наша країна опинилася між цивілізаціями, що стрімко змінювались, розгрібаючи задушливі, запилені й криваві руїни радянського минулого.
Знову, курва, радiо, телебачення, курва, преса
Влада собi як влада: суцiльнi, курва, бандити
Нова українська інтелігенція жила в сформованому важкими зусиллями вакуумі, без можливостей маніфестувати на повну силу ідеї на батьківщині, де людей хвилювали більше шанси увірватися в прогресивний й не дуже капіталізм, без надії на майбутнє і без чіткої спадкоємності зі зруйнованим чужими руками минулим. «Сто баксів на місяць, подумав я. І всі тебе трахають».
Це було покоління, яке нічого не встигло і з’явилося невчасно, але своїм внеском дозволило нам сьогодні будувати щось далі, не втративши надію й слухаючи зі щемом у серці старі галасливі пісні.
Брат! Піва кончілась,
ти представляєш брат?
Брат! Піва кончілась, жена ушла!
Щоб зрозуміти, що таке сучасна українська література, досить подивитися на авторство текстів треків «Мертвого Півня», і зрозуміти, що ви, ймовірно, мало про неї знаєте, багато чого не читали, або розуміли неправильно.
Це була справжня рок-група, з піснями про безтурботні ілюзії молодості та її вологі еротичні мрії, бунтарські прагнення – про владу, війну – спільну та особисту.
Просто збиваючись у цьому диму,
Серце, з яким я живу роками,
Не зупинилось лише тому,
Що по ньому били весь час кулаками.
(Сергій Жадан)
Ми живемо в країні, схожій на ковбойський Дикий Захід, де все одночасно дозволено, й де нічого не можна. Тут неможливо лишатися аполітичним, тут відбулося за короткий час кілька революцій, і тут іде війна, що розділила світ на «до» й, на жаль, поки ще не «після». «Мертвий Півень» та українські поети багато в чому ніби передбачили той стан, в якому ми опинимося, оспівували у своїх творах атмосферу веселої приреченості, люті й безмірної любові.
Чуєш, мила, ну хіба ж так можна
Говорить на політичні теми?
Ліжко он стоїть таке порожнє,
То ж давай до нього ми підемо.
Автор: Анастасія Капралова
