Коли йде мова про піднесення Прусії у другій половині XIX ст., переважно згадуються постаті Отто фон Бісмарка, Вільгельма I та Альбрехта фон Роона. І часто несправедливо оминається фігура мовчазного Гельмута фон Мольтке — людини, що завдяки своїй орієнтації на технології та роботу з кадрами заклала основи легендарної потуги німецького війська. Незважаючи на спротив генералітету минулого покоління, він довго та наполегливо просував реформи, які в підсумку зробили збройні сили Другого рейху еталоном для модерних армій Європи.
«Стратегія — це система прийомів; це більше, ніж просто наукова дисципліна. Це втілення знань у практичне життя, вдосконалення вихідної провідної думки відповідно до умов, що постійно змінюються»
Дорога до Генерального штабу
Народжений в Пархімі, військове навчання Гельмут фон Мольтке розпочав у Королівському кадетському корпусі в Копенгагені. Коли йому було сім років, під час війни Четвертої коаліції, французи спалили батьківський Любецький маєток. Втративши більшу частину статків та перебуваючи на данській службі, генерал-лейтенант Фрідріх фон Мольтке перевіз родину до Гольштейна та прийняв данське громадянство. Тут його син разом із братами виховувався в сім’ї місцевого пастора. Ставши кадетом у дванадцять, після шестирічного навчання Мольтке перейшов на службу до данського піхотного полку.
Герби роду Мольтке (Девіз: «Спочатку зваж, потів наважуйся»). Заснований макленбурзьким лицарем XVIII ст. Фредеріком Мелтіко, рід Мольтке серед своїх представників має низку державних і військових діячів Німеччини та Скандинавії. Рід продовжується донині.
До прусської армії Мольтке перевівся у 1821 році після візиту до Берліна, розраховуючи на більші перспективи для просування по кар’єрній драбині, а в 1822 році отримав посаду другого лейтенанта Прусської лейб-гвардії та був направлений до Франкфурта-на-Одері. Військове навчання він продовжив у Берлінській військовій колегії, що було перерване на лікування через слабке здоров’я Мольтке. Цей час він використав для покращення своїх лінгвістичних та філологічних навичок: пізніше, крім німецької та датської, він володітиме французькою, англійською, італійською, російською та турецькою мовами. Зрештою, це дозволило Мольтке вивчати бойові звіти та військову теорію з різних частин світу та інтегрувати найкращі, на його думку, напрацювання у майбутній процес модернізації прусської армії.
Після закінчення академії Мольтке продовжував службу, однак, паралельно зайнявся літературною діяльністю, в першу чергу, для покращення власного фінансового становища. Він пише прозу та поезію, а у 1828 році публікує роман «Двоє друзів». В тому ж році Мольтке був призначений на посаду в топографічне бюро Генерального штабу; через 5 років він отримав звання старшого лейтенанта, вже маючи повноцінне кадрове місце у Генштабі в Берліні. В цей же час виходить друком його есе про відносини Голландії та Бельгії та оглядова праця про Польщу, в якій він описує соціальні та історичні особливості існування польського народу. З часом його літературні здібності (пізніше Мольтке стане одним з найбільш авторитетних авторів у історії німецького військового керівництва) привернули увагу окремих видавців і він отримав замовлення на перший німецький переклад «Історії занепаду та загибелі Римської імперії». Однак, незважаючи на те, що Мольтке виконав більшу частину роботи, ця праця, в підсумку, так і не була опублікована.
Призначення до Рима, в якості ад’ютанта хворого принца Генріха Прусського, він використав як можливість вивчити місцеві географічні та фортифікаційні особливості та на основі зроблених спостережень склав детальну топографічну карту Риму, в майбутньому аналітично доповнену в його праці «Римські походи». Після смерті Генріха, біля Гібралтара він зійшов із корабля, який перевозив тіло принца до Німеччини, та повернувся додому через Іспанію. Ця подорож стала основою для його «Щоденників з Іспанії». Регулярні службові поїздки стали доповненням до чудової освіти Мольтке. У 1835 році він консультував Махмуда II щодо модернізації турецької армії та навіть вступив до її рядів з дозволу прусського Генштабу. За наступні три роки Мольтке відвідав Валахію, Болгарію, Балкани, працював у Вірменії, де турецькі війська готувалися до наступу проти єгиптян, які захопили Сирію. *Провал цієї операції часто пов’язують з ігноруванням турецьким командувачем порад Мольтке.
Проте його військова кар’єра, навіть після потрапляння до Генерального штабу в 1832 році, не відрізнялася яскравими подіями чи моментами стрімкого просування вгору по армійській ієрархії. Радше це була класична штабна офіцерська праця, яку, втім, Мольтке виконував на стабільно високому рівні, що відігравало ключову роль у збільшенні його впливу в армійському середовищі. Адже через посереднью зацікавленість у вибудовуванні комунікацій (пізніше Мольтке будуть називати «Великий мовчун»), чіткість та ефективність роботи була головною конкурентною перевагою молодого офіцера. Відповідна репутація стане йому в нагоді, коли в прусській армії відбуватимуться докорінні зміни.
«Говоріть мало, робіть багато і будьте більшим, ніж здаєтеся»
Фундамент для Мольтке: військові реформи 1807-1860 рр.
На початку XVIII ст. соціально-економічне становище Пруссії, яка мала амбіції стати одним із головних претендентів на статус провідної об’єднавчої сили у Німецькому союзі, потребувало змін. Аграрні реформи 1807-1811 років почалися зі скасування кріпосної залежності селян та спрямували прусську економіку по більш виразному ринковому вектору. Трансформації були затребувані також на рівні організації та технічного забезпечення армії. Поразка від Наполеона у битві під Єною та Ауерштедтом та шестирічна окупація Пруссії Францією болісно вказали на цю необхідність. У країні панував запит на модернізацію, яка мала би стати матеріальним втіленням розквіту німецької культури у новому столітті.
Саме під час наполеонівських війн у Пруссії була введена загальна військова повинність, що надало збройним силам національного характеру та підвищило відсоток вихідців з інтелігенції в її лавах. Для підготовки офіцерів створювалися військові академії, а організований Генеральний штаб став органом централізованого керування військовими справами. До Генштабу можна було потрапити лише після проходження непростого меритократичного відбору через академію: останню закінчувало близько половини курсантів, а до штабу, після шестирічної практики, потрапляла лише третина з них. Служба в Генштабі тривала 3-4 роки, після чого розпочинався новий набір, — це суттєво знижувало вірогідність формування мереж особистісних зв’язків, які могли негативно впливати на загальний рівень дисципліни. Утворення військово-історичного департаменту (котрий досягнув свого розквіту саме під час керівництва Мольтке) сконцентрувало військові теоретичні напрацювання в одному відділенні, сформувавши платформу для інтелектуальної взаємодії між найбільш обдарованими офіцерами.
Підвищення якості освіти особового складу стало в нагоді й під час пізнішого переходу Прусської армії на нові голчасті гвинтівки Дрейзе з паперовою гільзою. Вони вимагали від користувача розвинених технічних навичок, однак, на відміну від гвинтівок минулих поколінь, дозволяли перезаряджатися в лежачому положенні та робити втричі більше пострілів за однаковий проміжок часу. Доповненням до цього стало введення в масову експлуатацію нових 312-фунтових сталевих гармат від виробництва сімейства Альфреда Круппа. Вони замінили менш надійні бронзові аналоги та разом із гвинтівками Дрейзе послугували важливим фактором перемоги Пруссії у другій Шлезвізькій війні. Під час австро-прусської війни 1866 року, вперше в історії між собою зіткнулися дві армії, оснащені сталевими гарматами — які, пізніше, постачатимуться до різних країн континенту. Прусські нововведення формували технічні тенденції європейського озброєння середини XIX ст.
«Зрештою успіх приходить тільки до добре підготовлених»
Якісні кадрові зміни дозволили проводити ускладнене розділення армії на частини, створюючи більшу кількість загонів, тим самим підвищуючи варіативність оперативних дій. Набагато зменшився і обсяг занять на плацах, які так полюбляв старий генералітет. Першою причиною для цього була слабка бойова ефективність зімкнутого строю в умовах постійних обстрілів; другою – необхідність додаткового часу для молодших офіцерів на вивчення теоретичних аспектів бойових дій, замість канцелярської роботи. В армії були скасовані тілесні покарання та скоротився строк служби, що підвищувало інтенсивність потоку кадрів у збройних силах та, відповідно, розширювало загальну кількість громадян з досвідом військової служби. Цьому завданню також сприяло створення ландверу – територіальної «народної поліції», яка у майбутніх війнах Пруссії буде виконувати роль охоронної або тилової служби.
В умовах існування невирішених питань з Данією щодо Шльозвінга та Гольштейна, а також на тлі атмосфери скорого початку відкритого протистояння з Австрією за домінацію у Німецькому союзі, у прусських збройних силах відбулися вирішальні трансформації. Їх головним провідником виступив військовий міністр Альбрехт фон Роон, який мав вагомий вплив на прусську внутрішню політику та особисто рекомендував Вільгельму I кандидатуру Бісмарка на пост канцлера в період парламентської кризи. За новими правилами, кількість призовників зросла на 66% з терміном служби у 2-3 роки і зобов’язанням протягом наступних 5-7 років значитися у резервах, якими, в разі необхідності, поповнювалися основні частини. Солдати віком 25-27 років також були переведені з ландверу до резерву регулярної армії. Ці зміни призвели до подвоєння загальної чисельності прусської армії у військовий час.
На чолі Генерального штабу: дві війни до слави
На момент реформи 1860 року Мольтке вже декілька років займав посаду глави Генерального штабу: бувши ідейним прибічником військової модернізації, він органічно вписався в нову державну мілітарну парадигму та поступово піднімався по драбині армійської ієрархії. Тим не менш, до безпосередньої роботи над розробкою та реалізацією вказаних реформ Мольтке допущено не було: міністерство на чолі з Рооном намагалося тримати ці процеси у власних руках, а тому більшу частину інформації голова Генштабу отримував вже постфактум та в обмеженому вигляді. Однак Мольтке, традиційно уникаючи відритого протистояння всередині армії, планував змінити такий статус-кво і зосередився на посиленні авторитету та впливу Генерального штабу.
«Найнадійніший спосіб досягти мети – цілеспрямоване прагнення простих дій»
Перші роки на посаді він витратив на формування сильних офіцерських кадрів, проявивши себе ефективним організатором та лідером, здатним надихати людей власними ідеями. Систематизуючи аналіз тенденцій у економіці та техніці, Мольтке розвивав військову теорію, щоб отримати можливість продуктивно використовувати наявні знання у мілітарній сфері. До його приходу, офіцери Генерального штабу не користувалися високим авторитетом в армії, оскільки їх сприймали виключно як кабінетних функціонерів. Сам Мольтке не міг бути призначеним на будь-яку посаду оперативного командира, оскільки зовсім не мав досвіду служби в строю. Однак за наступне десятиліття кількість офіцерів у Генштабі збільшиться з 62 до 119: держава високо оцінить роль створеної структури у майбутніх перемогах, а принципи її роботи задаватимуть організаційний тон для інших європейських країн.
Свого роду науковою лабораторією прусської армії стало воєнно-історичне відділення, яке займалося збором даних та розробкою воєнної стратегії. Одним із популярних методів тут виступало колективне моделювання потенційних зіткнень та обговорення найбільш ефективних дій у тих чи інших умовах (часто в рамках польових виїздів на відповідну місцевість). До того ж, голова Генштабу безпосередньо брав участь у навчанні молодших офіцерів: якщо раніше теоретичною роботою з ними займалися лише польові командири, то Мольтке ввів у практику щорічні великі теоретичні засідання для кадрового складу, на яких детально аналізував обрані воєнні контексти.
Принцип постійного перегляду наявних стратегій відносно поточних умов став основою домінування критичного підходу у воєнній школі Мольтке. Закономірно, що голова Генштабу намагався збирати інформацію про військовий розвиток держав серед більшості розвинених країн Європи та за її межами. Наприклад, через своїх спостерігачів він отримав низку детальних звітів про бойові дії в рамках Громадянської війни в США, які аналізував разом з офіцерами. Поширена теза, що глибоке знання теорії практично замінило йому практику.
«Якщо на війні з самого початку операцій все невизначено, крім тієї волі та енергії, які несе в собі командир, то не може бути практичної цінності стратегії у загальних принципах й правилах, що випливають із них, та системах, побудованих на цих правилах» (до критики радикального волюнтаризму у військовій теорії)
Разом тим ефективність наявних у Генерального штабу ідей ще треба було довести на реальному полі бою. Першим випробуванням для модернізованої прусської армії стала Друга Шлезвізька війна, де Німецький союз, представлений Австрійською імперією та Пруссією, зіткнувся з Данією у боротьбі за герцогства Шлезвіг та Гольштейн. Мольтке розробив детальну стратегію для об’єднаних військ Австрії та Пруссії, однак командувачу військами генерал-фельдмаршалу Врангелю не вдалося реалізувати закладений план. Не зміг суттєво змінити ситуацію і Фрідріх Карл, який прийшов на заміну Врангелю. Серед військового керівництва зростала напруга, яка могла загрожувати досягненню поставлених політичних цілей у цьому конфлікті.
Війна затягнулася й на цьому тлі, 30 квітня, під кінець третього місяця активних бойових дій, Мольтке взяв справу у свої руки. Він особисто зустрівся з Вільгельмом та домігся для себе позиції голови штабу союзних пруссько-австрійських військ. Автор задуму чудово проявив себе і в якості його реалізатора: наступ сил Німецького союзу невдовзі було відновлено і вже в середині липня війна завершилася підписанням мирної угоди, згідно з якою Шлезвіг та Гольштейн переходили до Пруссії. Мабуть, найбільш символічним моментом цієї війни стала абсолютна небоєздатність мушкетонів данської артилерії, більшість одиниць з яких під час вирішальної битви за острів Альс, не змогли зробити жодного пострілу. Остаточно втративши репутацію, ця зброя більше не використовувалися великими європейськими державами. Прусська армія довела свою міць як на технічному, так і організаційному рівні, а принципи роботи Генерального штабу стали орієнтирами для інших північногерманських держав.
Війна з Австрією мала визначити долю регіональної гегемонії: Пруcсія планувала виключити з Німецького союзу державу Габсбургів та одноосібно очолити нове державне утворення – Північнонімецький союз. Коли Бісмарк консультувався з генералітетом щодо майбутніх бойових дій, усвідомлюючи наявну на той момент технічну перевагу армії Пруcсії над опонентом, Мольтке виступав за їхній якомога швидший початок. Завдяки авторитету, який він отримав під час війни з Данією, Мольтке вдалося переконати Вільгельма та генералів у затвердженні саме його стратегічного плану. Відповідно до останнього, прусська армія мала провести оперативну мобілізацію та сконцентрувати більшість сил на здійснення швидкої операції на території Богемії, жертвуючи безпекою кордону з Францією.
«Помилка, допущена в початковому зосередженні армії, навряд чи може бути виправлена протягом всієї кампанії»
Останній пункт призвів до ряду заперечень, але аргументованість концепції Мольтке, разом із підтримкою Вільгельма, змусила навіть скептично налаштованих генералів, включно з міністром фон Рооном, прийняти його бачення. Незважаючи на спротив частини генералів, голова Генерального штабу, перебуваючи під протекцію короля, зумів довести свою ефективність і на рівні реального керування армією: він особисто командував бойовими діями у Богемії. Тріумфальна перемога при Садові завершила успішну реалізацію авторської стратегії Мольтке. Генштаб та його голова отримали загальнонаціональне визнання.
Наступні чотири роки він готував план для війни з Францією, яка мала перетворити Північнонімецький союз на геополітичного лідера тепер вже всієї континентальної Європи. І в ній Мольтке остаточно підтвердив свій статус гросмейстера військової стратегії: голова королівського штабу керував германськими силами у облозі Парижа та історичній битві при Седані, в результаті якої Наполеон III та сотня тисяч його солдат здалися у полон.
Десять років до того Мольтке не допустили до складання програми військової реформи де Роона. Цього разу він був одним з організаторів процедури проголошення Німецького рейху і, вже в статусі генерал-фельдмаршала та носія Залізного Хреста, став головою Великого Німецького Генерального штабу – вищої ланки імперського військового керівництва. Військове ж міністерство віднині виконувало переважно виконавчі функції.
«Рухатися окремо, битися разом»: ідеї Мольтке
Спочатку Мольтке приділяв менше уваги загальнотеоретичній складовій, однак, зайнявши позицію голови Генерального штабу, усвідомив необхідність такого напряму підготовки офіцерів та рядових. З цією метою, наприклад, він підготував декілька лікбезних статей про флангові позиції та похідні колони. За його внесок у розвиток воєнної думки, підтверждений епохальними успіхами на полі бою, ще за життя Мольтке почали ставити в один ряд із Клаузевіцем. Відомо, що славнозвісний «план Шліффена» базувався саме на його методологічній школі. Мольтке заклав норми, які стали загальновизнаним базисом організації модерної армії передових країн протягом цілого століття: з середини XIX-го до кінця першої половини XX-го.. Він написав велику кількість теоретичних робіт, з яких особливою цінністю відзначаються «Військові повчання» та «Історія франко-німецької війни 1870-1871 рр.».
«Тактичний результат бою формує основу для нових стратегічних рішень, оскільки перемога чи поразка у битві змінює ситуацію настільки, що жодна людська кмітливість не здатна побачити щось більше, ніж перша битва. У цьому сенсі слід розуміти висловлювання Наполеона: “У мене ніколи не було плану операції”. Тому жоден план операції не виходить за межі першого контакту з головними силами противника»
Стиль Мольтке відрізняється чіткістю, структурованістю текстів, механічною послідовністю наведення аргументів, а також високою орієнтацію на практичну складову. Критичний підхід став його візитівкою, допомагаючи визнавати помилки та оперативно знаходити шляхи їх рішення. Згадаємо, як у війні з Данією були виявлені проблеми з розвідкою та функціонуванням розгалуженої мережі штабних офіцерів; до початку війни з Францією ці недоліки були виправлені, незважаючи на необхідність радикальних кадрових рішень. Разом з постійними польовими практиками та особистою участю у роботі з кадрами, це послугувало чудовим фундаментом для створення покоління офіцерів нового типу: впливових та незалежних, – що стало орієнтиром для інших модерних армій.
Мольтке на зображеннях останньої чверті XIX ст.
Кадрова політика була одним із основних напрямів роботи Мольтке. Він виходив за рамки орієнтації виключно на майстерність солдатів та офіцерів, і великою вагою наділяв незалежний розум та психологічну стійкість. Високі вимоги до індивідуальних якостей офіцерів випливали з характеру організації армії нового типу. З огляду на її розміри та розчленованість на велику кількість підрозділів, кожен з локальних керівників мав бути достатньо професійним, аби приймати ефективні рішення у режимі реального часу. Належні умови для імпровізації керівників на місцях були створені завдяки зміні характеру формування наказів: замість чітких «оперативних вказівок» офіцери отримували «загальні директиви», в рамках яких могли діяти на власний розсуд.
Керівник з’єднання повинен уміти адаптувати власні тактичні рішення до загальної довготривалої стратегії. Модернізована прусська армія демонструвала досі небачені на континенті стандарти організації руху військ: оперативна мобілізація, роздільне пересування, з’єднання в місцях битви. Все це було можливо завдяки завдяки стабільному ресурсному забезпеченні, зокрема завдяки інтенсивній взаємодії між підрозділами.
Мольтке виступав категорично проти принципу сконцентрованого пересування військ «наполеонівської» воєнної школи, який призводив до великих втрат, постійного відставання хвосту колони та проблем із забезпеченням. Натомість він віддавав перевагу стратегії швидкого розконцентрованого руху в загальній синхронії з фінальним наступом на сили ворога з різних флангів.
Революційна мобільність була досягнута завдяки використанню сучасних технологічних трендів. І це стосується не тільки інтенсивної експлуатації ліній телеграфу та нової артилерії. Як згадувалося вище, Мольтке уважно аналізував військові дії під час Громадянської війни в США, яка багатьма аналітиками вважається першою війною сучасного типу. Він побачив, наскільки важливими можуть бути ефективні технології в тиловому забезпеченні: високорозвинена мережа залізних доріг стала одним з головних факторів, які призвели до підсумкової перемоги Півночі.
У 1859 році ще не прославленому Мольтке коштувало чималих зусиль добитися згоди на створення профільної залізничної комісії з представників різних німецьких держав; пізніше він організував відповідну секцію при Великому Генштабі. Крім того, він не тільки спонукав державу до розбудови залізничних шляхів, але й особисто займав посаду директора залізниці Гамбург-Берлін та інвестував у цю сферу власні кошти. Отримані в майбутньому прибутки склали основу його статків. В підсумку саме завдяки високому розвитку залізничної системи, Мольтке зумів остаточно замінити у прусській армії тактику обмежених флангових атак широким обхідним пересуванням та продовжити розвиток прусської воєнної стратегії згідно з власним інноваційним баченням.
«У більшості випадків історія демонструє перед нашими очима лише обставини війни, приховуючи від нас внутрішні передумови – бої та блискучі подвиги утворюють світлі плями, про які кожен охоче читає. Складнощі з ресурсами, труднощі переходів, страждання в госпіталях та спустошені країни є тіньовою стороною. Вивчати останню важко та малопривабливо, але, втім, конче необхідно»
Підсумки служби
Незважаючи на свою вірність державі, Мольтке, як досвідчений депутат Рейхстагу від консервативної партії, мав достатній авторитет, щоб проводити власну політику, часом вступаючи в протиріччя навіть із Бісмарком. Він отримав 47 нагород різного гатунку: 11 прусських, 18 від інших німецьких держав та ще стільки ж іноземних. На 90-річчя Мольтке в Рейху було організоване пишне святкування, а на його честь названо берлінський міст через Шпрее. Ще за життя йому було встановлено декілька пам’ятників. Прихід Вільгельма II у 1888 році Мольтке зустрів із прохолодою та знайшов у цьому доречний привід для виходу на пенсію. Його дружина Марія фон Бюрт померла на 43-й рік спільного життя. Ще довго після її смерті Мольтке щоденно відвідував каплицю, в якій вона була похована поруч із його сестрою Августою. Мольтке зберігав характерну для себе терпимість і в релігійному питанні. Незважаючи на статус протестанта, він без упереджень ставився до католиків та навіть критикував Мартіна Лютера за ворожнечу з Римом.
Своє життя він закінчив у Крейзау, де проживав у власному маєтку до самої смерті у 1891 році. Символічно, що Гельмут фон Мольтке, який носив прізвисько «великий мовчун», став єдиною людиною, народженою у XIX ст., чий голос було записано на плівку. У архівах Томаса Едісона було знайдено записи з голосом великого фельдмаршала, датовані 1889-м роком, котрі зробив колега американського винахідника Теодор Вангеман. На них Мольтке читає уривки з Ґете та «Гамлета», а також робить компліменти революційному творінню Едісона. Таким чином доля підкреслила його статус особистості, яка проголосила нову технологічну еру європейської воєнної історії.
Автор: Лад Буряний
