В вересні 1972 року в Мюнхені під час Олімпійських ігор палестинська терористична організація «Чорний вересень» захопила в заручники ізраїльських спортсменів. В результаті загинуло 11 ізраїльтян, 5 бойовиків та один німецький поліцейський. Основна частина тих членів «Чорного вересня», які планували та організовували це захоплення, лишилась в живих. Вони продовжували нести загрозу для громадян Ізраїлю в будь-якій частині світу («Чорний вересень» вирізнявся тим, що організація влаштовувала теракти здебільшого в Європі, а не на Близькому Сході), тому ізраїльський уряд вирішує провести масштабну та надзвичайно складну операцію по вбивству всіх причетних до смертей ізраїльських спортсменів в Мюнхені. До того ж, операція «Заам ґа-Ель» (івр. «Гнів Божий») (а саме таку назву отримала ця операція) мала стати не просто нейтралізацією небезпечних палестинських бойовиків, які, окрім іншого, планували і вбивство прем’єр-міністра Ізраїлю Голди Меїр, а й символічним актом помсти, своєрідним нагадуванням для всіх, хто колись захоче організувати щось подібне до «Чорного вересня» – «Моссад» знайде вас будь-де.

Голда Меїр – тогочасний прем’єр-міністр Ізраїлю

Кажуть, що коли прем’єр міністр Ізраїлю Голда Меїр дізналась про захоплення в Мюнхені, вона сказала тогочасному голові «Моссад»: «Відправляй хлопців». В 1970-ті роки Ізраїль був вже далеко не новачком у справах шпигунських ігор, секретних операцій з нейтралізації ворогів держави та мав репутацію, яка була добре відома в усьому світі – Ізраїль мститься за своїх навіть через багато років. Наприклад, в травні 1960 року ізраїльські спецслужби викрали Адольфа Айхмана, якого звинувачували в тому, що він був одним з виконавців «остаточного вирішення єврейського питання» в нацистській Німеччині. Айхман переховувався в Аргентині. «Моссад» вистежив його і вивіз до Ізраїлю, не поставивши до відома навіть уряд Аргентини, який виступив зі звинуваченням Ізраїлю в порушенні суверенітету Аргентини.

Коли мова йде про відстоювання національних інтересів, Ізраїль не радиться ні з ким. Це стало вже своєрідною традицією в ізраїльській зовнішній політиці. Айхмана викрали, перевезли в Ізраїль, судили та стратили. Це була друга і остання страта за рішенням суду в історії сучасного Ізраїлю – як бачимо ті, кого Ізраїль визначив своїм ворогом, дуже рідко доживають до судових засідань. Цей випадок став найбільш голосним з цілої серії подібних операцій, якими Ізраїль займався після Другої світової війни.

Зрозуміло, що точних даних щодо структури та особливостей роботи ізраїльських спецслужб у відкритих джерелах немає, але відомо, що одним з підрозділів «Моссад» є Управління спеціальних операцій, до складу якого входить так званий спецпідрозділ «Кідон» (івр. Спис). В цей елітний підрозділ начебто входить дуже невелика кількість людей, і саме він займається організацією вбивств ворогів Ізраїлю за межами країни. Саме операція «Гнів Божий» стала однією з перших серйозних справ цього підрозділу.

Ясір Арафат – лідер Організації Визволення Палестини

Головою «Моссад» в 1972 році був Цві Замір. В той час акценти роботи ізраїльських спецслужб вимушено змістились з протидії коаліції арабських країн, які виступали проти Ізраїлю, на боротьбу з палестинськими організаціями на кшталт Організації Визволення Палестини, які завдавали інколи досить серйозних ударів по безпеці ізраїльтян не тільки в самому Ізраїлі, а й в інших країнах. Було створено декілька груп, які мали стати ударними командами, які підстраховували б одна одну в разі невдачі або якихось ускладнень під час операцій. За однією з версій, кожна з груп не знала, що окрім них існує ще якась. Всі цілі, які потрапили до списку «Моссад», були розділені на умовно «складні» та «прості». До перших потрапили ті палестинці, які конспірували свою діяльність, вели себе дуже обережно, що викликало додаткові складнощі в реалізації замахів на них. Другу групу складали ті, хто вів звичайне життя, не приховуючи своїх симпатій до палестинських рухів опору, або прямого співробітництва з ними.
Ясір Арафат разом з Алі Хасаном Саламе

Існує непідтверджена, але досить цікава інформація, що одна з цих груп базувалась в Женеві і, готуючись до операцій, вийшла на людину, яка була пов’язана з головними обличчями ліворадикальної організації RAF (Фракції Червоної Армії), яка діяла в ФРН. Найвідомішими її представниками були Андреас Баадер та Ульріка Майнхоф. Людина з цієї організації начебто зацікавилась в можливості фінансування RAF агентами «Моссад», які грали роль потенційних інвесторів в європейський лівий тероризм. Деякі з членів RAF повірили в цю легенду, в результаті чого ізраїльтяни отримали доступ до цілої мережі європейських підпільних груп, велика частина яких підтримувала в свою чергу дружні і певною мірою союзні стосунки з ОВП та іншими палестинськими організаціями. Члени RAF, наприклад, проходили бойові вишколи в таборах підготовки палестинських бойовиків. Ці зв’язки ймовірно і допомогли вийти на тих палестинців, які в списку на знищення маркувалися позначкою «hard». Можливо, деякі з німецьких ліворадикалів пізніше допомагали «Моссад» в ході безпосередньої нейтралізації цілей, знаючи, що насправді відбувається.
11 ізраїльських спортсменів, вбитих під час мюнхенських подій 1972 року

Вже 16 жовтня 1972 року в ході спецоперації було вбито першого палестинця, якого пов’язували з діяльністю ОВП та «Чорним вереснем». Ним був Абдель Ваіль Зуайтер, якого «моссадівці» віднесли до групи умовно простих цілей. Він був перекладачем, письменником, активістом ОВП. Агенти «Моссад» застрелили його в Римі в під’їзді будинку, де він жив. Дехто вважає, що насправді Зуайтер не мав контактів з організаторами та виконавцями захоплення заручників в Мюнхені. Питання про те, чи насправді він був якимось чином пов’язаний з «Чорним вереснем» залишається до кінця не вирішеним. Ізраїльтяни заявляють, що він був одним з безпосередніх учасників організації мюнхенських подій. Абу Дауд, один з організаторів теракту в Мюнхені та один з ідеологів і керівників «Чорного вересня», пізніше в одному з інтерв’ю начебто говорив, що взагалі жоден з вбитих ізраїльтянами палестинців не був насправді пов’язаний з плануванням нападу в Мюнхені. За його словами, ізраїльтяни точно не знали імен справжніх організаторів, а так як між ОВП та взагалі палестинськими організаціями та Ізраїлем в той час йшла війна, то спецслужби Ізраїлю використали події в Мюнхені для виправдання вбивств палестинських активістів по всьому світу. В якості прикладу Дауд, зокрема, наводив саме Зуайтера, який, за його словами, був «філософом, який ніколи в житті не тримав зброї в руках». Сам Дауд пережив декілька замахів, організованих, на його думку, також «Моссадом», але помер він своєю смертю в 2010 році в одній з лікарень Дамаску в Сирії.
Наступні вбивства членів «Чорного вересня» відбувалися у Франції, на Кіпрі, в Греції, Лівані, Норвегії. Методи, якими «Моссад» користувався для нейтралізації палестинських бойовиків, часто відрізнялись один від одного і залежали здебільшого від рівня конспірації кожного окремого палестинця. Базіль аль-Кубайши був застрелений на одній з вулиць Парижу. Махмуд аль-Хамшарі та Хусейн Абд аль-Шир (за деякими даними ОВП контактувала з КДБ саме через нього) підірвалися на бомбах, встановлених в телефоні у випадку з аль-Хамшарі, і в ліжку готельного номеру у випадку з аль-Широю. Ще двоє загинули в результаті підриву автомобіля та мінування квартири. Для того, щоб вбити Махмуда Юсефа аль-Наджара, Камаля Насера та Кемаля Адвана, ізраїльтянам знадобились декілька груп спецназу, які 10 квітня, висадившись на одному з пляжів в Бейруті (Ліван), атакували одну зі штаб-квартир ОВП. Було вбито близько 100 членів ОВП. Також випадково загинуло двоє цивільних. Ця операція була спільною акцією «Моссад» та ізраїльського спецназу і називалася «Весна молодості».  Більшість акцій в ході операції «Гнів Божий» «Моссад» провів в 1973 році.
Зліва Алі Хасан Саламе, він же Абу Хасан або «Червоний принц». Зправа – Ахмед Бучікі, якого ізраїльські спецслужби вбили, переплутавши з Абу Хасаном

Але не всі з цих епізодів були вдалими для ізраїльських спецслужб. Алі Хасан Саламе, також відомий як Абу Хасан або «Червоний принц», який вважався головою організації «Чорний вересень» та одним з головних організаторів та ідейних натхненників нападу на ізраїльських спортсменів в Мюнхені, звичайно також потрапив до списку на фізичне знищення. Перше спроба його вбити закінчилась для ізраїльтян провалом. Агенти, які мали застрелити Абу Хасана в Норвегії переплутали його з Ахмедом Бучікі, марокканцем, який не мав жодного відношення до палестинських організацій і працював офіціантом в норвезькому місті Ліллегаммер. Декілька «моссадівців» потрапили на лаву підсудних в Норвегії, отримавши досить невеликі терміни ув’язнення, але були відпущені до Ізраїлю раніше, ніж встигли відсидіти весь строк. Алі Хасан Саламе буде вбитий в Бейруті в 1979 році. «Моссад» закладе в його авто вибухівку, від вибуху якої і загине «Червоний принц». Але і на цей раз не обійшлося без випадкових жертв: окрім самого Абу Хасана, в результаті вибуху загинули 4 людини, ще біля 20 отримали поранення.

В результаті операції «Гнів Божий» ізраїльськими спецслужбами було ліквідовано майже усіх, хто, за даними, які мав «Моссад», мав відношення до організації захоплення та вбивства ізраїльських спортсменів в Мюнхені. Ця операція дуже швидко стала легендою серед секретних служб усього світу, представники ЦРУ, МІ-6 та інших розвідок досі вчаться на прикладі і цієї операції. Вона також обросла величезною кількістю міфів, чуток та таємних прогалин. Зокрема, існує міф про те, що в тілі першого вбитого в ході цієї операції палестинця агенти «Моссад» залишили рівно 11 куль – рівно стільки ізраїльських спортсменів загинуло від рук «Чорного Вересня».

Ще говорять, що сім’ї вбитих членів «Чорного вересня» одразу після смерті свого родича отримували від «Моссад» квіти та лист, в якому було написано щось в стилі «Нагадування, що ми не забуваємо і не пробачаємо». Мовляв цими посилками займався спеціальний відділ ізраїльських спецслужб, відповідальний за ведення психологічної війни. В 2005 році Стівен Спілберґ зняв фільм «Мюнхен», в якому зображено роботу груп «Моссад», відповідальних за знищення палестинських бойовиків під час операції «Гнів Божий». Фільм критикували колишні ізраїльські розвідники за те, що зображене в ньому абсолютно не відповідає дійсності і скоріше є фантазією режисера, а не адекватною та реалістичною оповіддю. Ті, хто виступає з антиізраїльських позицій, критикували операцію за те, що декілька людей загинули випадково, а в одному з епізодів самі агенти ізраїльської розвідки помилились, вбивши невинну людину. Питань для дискусії цей епізод в сучасній історії викликає чимало. Але всім, не дивлячись на власне відношення до Держави Ізраїль та ті чи інші симпатії в питанні палестино-ізраїльського конфлікту, має бути зрозуміло одне: в Ізраїлю є чому повчитись – не забувати ворогів свого народу.
Автор: Валентин Дзюбенко