мої думки тихі

«Мої думки тихі»: фільм про надію на диво, мрії та необхідність дорослішання

Ви давно дивилися по-справжньому смішну та щиру комедію? А смішну українську комедію? Якщо раптом ви ще не ходили в кіно на «Мої думки тихі», вирушайте скоріше й беріть з собою всіх, кого любите. Терапевтичний ефект забезпечено: фільм Антоніо Лукіча порушує питання, які близькі кожному з нас, незалежно від віку, професії та інтересів. Українська дійсність постає на екрані такою багатогранною, зворушливою та у гарному сенсі гротескною, якою ми її бачимо чи не кожен день. Читайте нашу рецензію на фільм «Мої думки тихі»  –  історію про цінність сім’ї, зіткнення поколінь і сутність ukranian dream.

Мої думки тихі

За сюжетом молодий звукорежисер і музикант-початківець на ім’я Вадим (Андрій Лідаговський) страждає від відсутності постійної роботи і стабільного матеріального забезпечення, але підвернувся вдалий шанс: йому надходить приваблива пропозиція – потрібно всього лише записати звуки, що видають різні українські (це дуже важливо, адже іноземні звучать зовсім інакше – сито і спокійно, ніби нічого не бояться, навіть смерті!) тваринки. В результаті виконання завдання можна отримати ще один джекпот – тисячу доларів і роботу в Канаді. Але для цього доведеться відправитися на озеро, кудись на українсько-румунський кордон, і записати рідкісний спів зникаючого птаха – рахівського крижня. Так починається веселе роуд-муві, причому супроводжувати Вадима в подорожі буде його мама (Ірма Вітовська-Ванца), котра, як здається хлопцеві, його зовсім не розуміє і відволікає від поставленого завдання.

Андрій Лідаговський

«Мої думки тихі» – це українська комедія, «яку ми заслужили» (в найкращому сенсі, який передбачає цей вислів). Тут немає вульгарності, нереалістичної подачі. Всі актори розмовляють так, як це можна почути в житті, використовують відповідний ситуації і персонажу діалект, повсякденні та нормально побудовані фрази без пафосного акторського вишколу, що попахує провінційними театрами. Скетчі та смішні сценки побудовані на тому, з чим кожен з нас стикається в реальності, але не обходиться і без інтелектуальних алюзій (ви здивуєтеся, коли побачите вставку з посиланням на Девіда Лінча), ліричних відступів. Операторська робота, художнє оформлення, саундтрек –  все це виконано більш ніж гідно. Давайте погодимося, що нам вже неабияк набридла вихолощена картинка з банальними, нарочито контрастними кольорами (гріхи пост-продакшна) і пафосні натужні пісні в якості музичного супроводу.

У кадрі постійно відбувається зіткнення традиційного і сучасного: ми бачимо гротескну суміш, характерну для українських родин, яка може поєднувати стару-добру забобонну релігійність, орієнтацію на поп-культурних ікон західного світу, «відкриття фрілансу» як можливості альтернативного заробітку для молодого покоління, а ще ukranian dream – думки про еміграцію і пошук кращого місця в світі (чи то для самореалізації, чи то для влаштування особистого життя).

Мої думки тихі

«Чай, кава, Тірамісу?», – ви побачите всі «принади» Укрзалізниці, милі пейзажі мальовничого весняного Ужгорода, що потопає в цвіту сакури, українські курорти, готелі, «бесіди» з прикордонниками, і багато інших цікавих моментів. Все це зроблено точно (зрезонує на 100%), акуратно і з величезною любов’ю. Рівень гумору у фільмі настільки високий і якісний, що ми не сумніваємося – «Мої думки тихі» заслуговує виняткового статусу культової української стрічки, яку розберуть на цитати.

Андрій Лідаговський
Мої думки тихі

Поступово, з розкриттям сюжету фільм трансформується з комедії з соціальним підґрунтям у справжнісіньку психологічну драму про стосунки матері і сина. Вадим мріє про те, аби вписатися в «креативний клас», знайти можливість для самовираження і поїхати подалі від сімейних проблем і тих реалій, які його не влаштовують. Мати хлопця щиро не розуміє, чому її сина не цікавить створення сім’ї та задає питання про те, коли він почне «жити нормальним життям». На що Вадим відповідає абсолютно закономірно й логічно: а як це – «нормально»  – може, мама покаже йому, як треба жити? Але героїня Ірми Вітовської знає лише, що означає «ненормально», тому нехай Вадим «подивиться і зробить все навпаки».

І мати, і син через обставини, що склалися, і особливості характеру по-своєму інфантильні (втім, в даному конкретному випадку засуджувати героїв за це не доводиться) й не влаштовані в житті. Фільм демонструє, що прірва між поколіннями не так велика, як здається. Ми всі – дуже часто всього лише самотні й дезорієнтовані діти, вкинуті в історію своєї країни і сім’ї. І все, що потрібно, аби хоч трохи поліпшити становище – це крихта любові, турботи й довіри, спроби порозумітися.

Ірма Вітовська-Ванца

Мілленіалам сьогодні зручно думати про свою винятковість і можливість змінити абсолютно все, якщо сильно захотіти. Нам кожен день з усіх щілин, звідусюди розповідають про розвиток, мотивацію та креативність. Але чи завжди це означає справжнє дорослішання, усвідомлення свого дійсного положення, істинний пошук ідентичності та місця в житті?

Вічна «українська мрія» полягає в тому, аби виїхати з країни, знайти більш «тепле місце під сонцем», де можна буде досхочу їсти й пити, працювати та надсилати гроші/подарунки додому, розраховуючи на заздрість родичів і сусідів, які залишилися на батьківщині.

Погоня за мрією може перетворитися на недосяжну зірку на небосхилі, яка, можливо, і не потрібна зовсім, а лише служить ще одним проявом тенденції до ескапізму й способом піти від проблем. Символом мрії Вадима є та сама пташка, яка ніби як качка, але не зовсім качка, бо особлива, вміє співати і взагалі з рідкісним пір’ям фіолетового кольору (запам’ятайте цю деталь!).

Рахівський крижень метушливий

Іноді для того, щоб подорослішати й зробити крок до усвідомленості, треба зупинитися, озирнутися, ступити в туманну прірву із зав’язаними очима, а потім спуститися на землю. І чим болючішим виявиться удар, тим ліпше.

Мої думки тихі Антоніо Лукіч

Попри те, що фільм зачіпає безліч соціально значущих питань – від того ж масового виїзду українців за кордон до корупції в правоохоронних органах – картина не сприймається, ніби модна нині «соціалочка», не демонструє моралізаторства, а робить акцент на емоційній, можна сказати, ліричній складовій. Тобто тій, що гарантовано дарує в кінці стрічки катарсис і сльози очищення (а ще змусить вас зателефонувати батькам або обійняти їх, якщо раптом підете на сеанс разом із ними).

Мої думки тихі

Фільм не даремно відкриває комічна сцена в ч/б зі спробою мандрівника продати монахам «молочний зуб Спасителя», який нібито повинен принести в їхнє життя чудо. У перші ж секунди нам дають зрозуміти, що буквально через кілька годин, після битви все буде завойовано османами. Але надія на диво та можливість мріяти – це саме те, що утримує кожного з нас на землі, адже всім відомо, що життя, власне кажучи, закінчується завжди однаково. Нам хочеться у щось вірити, нехай навіть і відомо, що чудотворний артефакт – ні що інше, як fake, підробка.

«Viva forever, I’ll be waiting

Everlasting like the sun …».


Стрічка «Мої думки тихі» постає для глядача напрочуд тонким і пронизливим гімном життю. «Viva forever» – так називається пісня Spice Girls, котру любить слухати мама Вадима, що обрала для себе Вікторію Бекхем як рольову модель «успішної жінки і матері» та помістила її фото поруч з іконами в авто. Життя триває, попри на всі падіння, і важливо знати, що материнська любов знайде вас усюди, нехай навіть і не в тій формі, яка була б доречна й зрозуміла.

« – Хочеться одного разу взяти і з’їсти горохового супу. І будь що буде.
 –  Мамо, не їж гороховий суп. Ніколи. А коли захочеться, телефонуй мені по Skype, і я тебе відмовлю».

P. S. Залишається ще раз від щирого серця подякувати творцям стрічки за їх роботу, що зміцнює віру в майбутнє українського кінематографа.

Українська комедія

Для режисера, оператора, художника, продюсера і виконавця головної чоловічої ролі ця стрічка стала дебютом у повнометражному кіно. Фільм був високо оцінений на кінофестивалі в Карлових Варах, де отримав Спеціальну премію журі, також він відзначений трьома нагородами на 10-му Одеському міжнародному кінофестивалі й перемогою в двох категоріях Національної премії кінокритиків «Кіноколо».

Трейлер:

Автор: Анастасія Капралова