Надар

Надар: фотографія як таїнство

Надар (1820-1910) – псевдонім одного зі найзнаменитіших парижан свого покоління – Ґаспара Фелікса Турнашона. За своє життя він встиг побувати журналістом, письменником, драматургом, карикатуристом, фотографом і повітроплавцем. Існує кілька версій про те, звідки у нього з’явився псевдонім, зокрема, пишуть, що якось один з його друзів сказав: «Ну який же ти Турнашон! Ти Тур-Надар!» (що означає «дзиґа»). Це так сподобалося Турнашону, що незабаром саме ім’ям «Надар» він почав підписувати роботи.

Відомо, що Надар починав як карикатурист і журналіст, а його першим успішним проектом серед паризької богеми став колективний шаржований портрет знаменитих сучасників – «Пантеон». Разом зі своїм братом Адрієном Надар хотів створити літографічну панораму, яка б відображала дух епохи. Проект залишився незакінченим: Надару вдалося виконати лише чверть задуманої роботи, але приніс йому славу серед французьких письменників і художників, які з радістю пізніше будуть позувати, коли він почне займатися фотографією.

Портрети знаменитостей

Подумайте про те, які фотографії позаминулого століття ви можете згадати? Напевно це будуть здебільшого портрети. Надар став відомим, в першу чергу, як «Тіціан фотографії», який створив безліч потретів відомих людей. Він знімав моделей в своєму ультрамодному ательє на бульварі Капуцинок. Будівля була пофарбована в червоний колір, а на ній красувалося справжнє нововведення на ті часи – барвиста сяюча неонова вивіска (створена, до речі, батьком братів Люм’єр – Антуаном Люм’єром).

Надару позували Наполеон III, Александр Дюма, Ференц Ліст, Сара Бернар, Еміль Золя, Едуард Мане, Огюст Роден, Ежен Делакруа, Жорж Санд, Віктор Гюго, Марсель Пруст, Олександр II, Михайло Бакунін, Петро Кропоткін, та б. ін. Зокрема, він фотографував Шарля Бодлера, з яким дружив з молодих років і до самої смерті поета в 1867-му. Надар навіть хотів взяти Бодлера разом із собою в перший політ на аеростаті «Гігант». Цікаво, що Надар відмовлявся фотографувати військових і актрис (за винятком молодої Сари Бернар), яких він називав неглибокими натурами.

Ймовірно, саме професія карикатуриста допомагала Надару в фотографії концентруватися на головному: живих манерах і звичках людини, її природному вигляді без штучних драматичних поз і непотрібних декоративних задників. Надар любив знімати своїх моделей зненацька, чим передбачив тенденції фотографії на багато років вперед. Це істотно відрізняло його лаконічні роботи від прихильників буржуазного підходу, котрі використовували безліч об’єктів для фіксації пози і складні фони на хвилі популярності «карт де візит» – технології створення восьми фотографій в різних розмірах, які люди колекціонували і таким чином створювали цілі альбоми з зображеннями друзів.

Шарль Бодлер

 «Експресії П’єро» і фізіогноміка

Однією з найбільш видатних серій фотографій Надара є «Експресії П’єро». Він знімав разом з братом міма Шарля Дебюро в костюмі традиційного персонажа ярмаркового театру і Комедії дель арте. До речі, Шарль був сином Батіста Дебюро, котрий створив ліричний образ П’єро, яким ми звикли бачити персонажа сьогодні. «Експресії П’єро» відзначені золотою медаллю на Всесвітній виставці в Парижі в 1855-му.

Обличчя міма виражало різні гротескні емоції, дослідники відзначають зв’язок цих фото з популярною в XIX столітті теорією фізіогноміки Йоганна Каспара Лафатера, який написав ще в 1783-му трактат «Мистецтво пізнання людей за допомогою фізіогноміки». Праця вплинула на багатьох містиків і дослідників людської природи відповідної епохи. Фізіогноміку намагалися маніфестувати як, уявіть собі, раціональну (!) науку, що дозволяє розшифровувати психологічні характеристики людини і її духовний потенціал. При цьому фотографія сприймалася як засіб фіксації фізіологічних особливостей людини, які є слідами психічної сутності.

Незважаючи на те, що в своїх есе і книгах Надар всіляко посміювався над спіритизмом і ставився до нього іронічно, все-таки мода на спірітуальні дослідження і фізіогноміку вплинула на його роботи, позаяк він вважав, що фотографія здатна показати повноцінний психологічний портрет людини, вловити приховані якості, емоції та прагнення. Таким чином, Надар визнавав за фотографією здатність якщо не вхопити людський дух, то передати внутрішній світ і особистість моделі.

У статті «Слідами Надара» американська дослідниця Розалінд Краусс пише наступне:

«Очевидно, що від спіритичного прочитання фотографії Надар був далекий … І все ж, не визнаючи майбутнього за всіма цими домислами, він певним чином визнавав їх реальність і користувався ними в якості теми: одним з лічених замовлень на посмертний портрет, які він виконав, була фотографія Віктора Гюго на смертному одрі (а Гюго був частим учасником спіритичних сеансів); сюжетом першої серії підземних фотографій він обрав паризькі катакомби, де укладені штабелями скелети з якоюсь археологічною ретельністю становлять своєрідний архів смерті; нарешті, наче віддаючи особливу ​​данину поваги цій темі, він почав свої мемуари з «теорії привидів».

Перші фотографії при штучному освітленні

Надару належать перші спроби використовувати штучне електричне освітлення в процесі фотозйомки. До нього вже використовували електрику для проведення медичних операцій, однак, саме Надар надав успішні результати експериментів з електричними батареями Роберта Бунзена в процесі створення фотографії, які продемонстрував Французькій фотографічній спільноті. Надар запатентував прилади штучного освітлення в 1860-х: саме це дозволило йому зробити знамениті серії фотографій з паризького підземелля.

У своїх книгах (а Надар написав цілих одинадцять праць) він пише про те, що фотографія змінила наше сприйняття і суттєво вплинула на історію, затвердивши творчу здатність матеріалізації того, що раніше було лише невловимою примарою.

Звичайно ж, фотографія була таїнством для Надара не так довго, як ми могли би подумати, адже вона стала чимось поширеним і банальним раніше, ніж здається. Однак, він ніколи не припиняв експериментувати і працювати в цій сфері, яка стала простором для розвитку його авантюрної натури.

«Коли пройшов слух про те, що двом винахідникам вдалося зафіксувати на посріблених пластинках зображення, усіма опанувало таке здивування, якого ми сьогодні навіть уявити собі не можемо, бо давно вже звикли до фотографії і наситились її поширенням».

Подорож до підземелля

Надар бачив Париж з висоти, але він досліджував і його таємниче підземелля, зробивши перші фотографії в міській каналізації і катакомбах. Сьогодні ми звикли думати про паризькі катакомби як про туристичну розвагу, однак, раніше вони мали більш небезпечний містичний флер, і справжня популярність до підземних екскурсій прийшла саме після поширення надаровських фотографій.

Увагу фотографа катакомби привернули не як об’єкт старовини, а як частина міського будівництва, що довгий час залишалася без належної уваги. Рішення перенести скелети з переповнених паризьких кладовищ у гігантські тунелі під землею, що утворилися внаслідок видобутку гіпсу, було цілком утилітарним. Складати черепа і кістки особливим чином в осуарії почали вже у 1800-х, тоді ж встановили вівтарі і колони, додали таблички з цитатами про смерть для того, аби залучити відвідувачів. Це дійсно було найбільш відповідним місцем для того, щоби «пам’ятати про смерть». У путівнику «Париж нагорі і внизу» Надар писав:

«В егалітарному безладі смерті меровінзький король спочиває у вічній тиші поряд із замордованими у вересні 1792 року. Валуа, Бурбони, Орлеанські чи Стюарти гниють упереміш, загублені між злидарями з Двору чудес і двома тисячами «релігійних», убитими в ніч святого Варфоломія».

Фотографа в підземний світ запросив інспектор, в чиєму веденні тоді перебували паризькі катакомби. Надар провів там майже три місяці і перші сто фотографій пізніше він подарував місту.

Дослідження підземелля Надаром дозволило перенести зйомки з використанням штучного освітлення зі студії. Однак, фотографу було дійсно нелегко притягти важкі з’єднані бунзенівські батареї, які ледь пролізали в вузьких проходах. Проблем, окрім розміру устаткування, додавали ще сморід батарей і шкідливі випари магнію. Втім, все це не завадило згодом Надару спуститися і в перебудовану паризьку каналізацію, модернізовану для боротьби з міазмами стоків бароном Османом.

Цікаво, що єдиною фотографією, на якій зображена жива людина, став автопортрет Надара на тлі стіни з кісток і з фотографічними реагентами біля ніг. Внаслідок використання магнієвого спалаху з тривалою витримкою, він не зафіксував працівників підземелля, котрі були змушені переносити й укладати рештки, тому що їм би довелося довго позувати, а це було фотографу не до вподоби.  Фото з працівником біля візка зроблено з використанням манекена, чия фігура потрібна лише для демонстрації масштабу.

Ці зйомки разом з романом «Знедолені» Віктора Гюго прославили загадковий підземний Париж, куди почали регулярно здійснювати екскурсії. У той час відвідувачі спочатку їхали на спеціальних вагонетках, а потім жінок везли на гондолах, тоді як чоловіки йшли поруч.

Надар і аеронавтика

Фелікс Турнашон прославився і як аеронавт: він сконструював знаменитий аеростат «Гігант», за допомогою якого п’ять разів підіймався над Парижем. За тим, як Надар відправився у свій перший політ, стежило більше 80 тисяч здивованих жителів столиці. Аеростат вміщував двоярусний кошик, що виглядав, немов невеликий будиночок. Незважаючи на те, що «Гігант» потрапив у аварію, в якій сам Надар і його дружина отримали травми, фотограф аж ніяк не покінчив із повітроплаванням і продовжив літати.

«Гігант» після аварії

Саме прилад Надара зображено на картині Мане «Всесвітня виставка 1867-го року», крім того, авантюри з повітряними подорожами сприяли тому, що Надар став прототипом журналіста Ардана в романах Жуля Верна «Із Землі на Місяць» і «Навколо місяця». Письменник був секретарем в Товаристві повітряних пересувань, де президентом був наш герой – Фелікс Турнашон, якому вдавалося поєднувати відразу кілька сміливих захоплень.

Надару вдалося зробити перші фотографії в повітрі під час підйомів над Парижем на повітряній кулі. З висоти 80 метрів він зафіксував зображення одного з приміських сіл, а вже до кінця 60-х років Надар зробив фотографію столиці з висоти 500 метрів.

У 1863-му році Надар виступив в Парижі з «Маніфестом динамічного повітроплавання», проголосивши необхідність управління польоту людиною. Раніше вважалося, що політ повністю вільний і залежить лише від напрямку вітру і погодних умов. Крім того, Надар очолив під час облоги столиці у Французько-прусській війні бригаду аеронавтів, котрі виконували авіаційну розвідку.

Відомо, що разом із сином Надар провів перше фотоінтерв’ю, присвячене сторічному ювілею хіміка Ежена Шевреля. Питання з відповідями були опубліковані в газеті під зробленими Надаром фотографіями. В останні роки життя Надар продовжував писати для різних видань, намагаючись покращити фінансове становище, випустив книгу «Коли я був фотографом» і спогади про Бодлера. Після смерті фотографа всього за кілька тижнів до 90-річного ювілею його справу (в тому числі управління ательє аж до 1939-го року) продовжив син Надара – Поль.

Автор: Анастасія Капралова

поділитись