Кожна людина мала справу з нічними кошмарами, прокидаючись мокрим від жаху та абсолютно дезорієнтованим. Здавалося б, жахливі сни є лише випадковістю та майже завжди сном, це звільнення нашого несвідомого, і те, що ми ховаємо якнайдалі, прагнучи уникати та тримати у таємниці від сторонніх очей. Це наші страхи та переживання, що у свідомому житті ми ховаємо на безвік. Та все ж, будь-яка прихована та придушена емоція прагне вивільнення, і рано чи пізно, вона його знаходить.
Дехто в пошуках тлумачення сну звертається до сонників, хтось відкриває посібник з психології та самоаналізу, а дехто, занурюється у трясовину власної свідомості. В будь-якому разі, нічні кошмари мають на нас великий вплив, інколи значно сильніший, а ніж нам здається.
Один з перших представників англійського романтизму, Генріх Фюслі, автор доволі провокативних «Нічних кошмарів», що сколихнули своєю появою суспільство. Його картини, суміш міфологічних сюжетів та живопису маньєристів: лякаючі персонажі, хтонічні істоти та морок. Все ж краще, ніж реальність?
Існує розповсюджена думка, що сон, наче маленька смерть, що змушує кожного дня прокидатися іншим. Сон — це законний спосіб втекти від реальності у світ вигаданого. Та як втекти, якщо кошмар знаходиться в нас самих?
Фюслі не знайшов відповіді, проте, знайшов візуальний вихід цієї проблеми. Полотна «Нічний кошмар» поєднують у собі витончену естетичність та символізм хтонічного світу. Контрастні стосунки між дівчиною та демоном ще більше підкреслюють вплив потойбічного, динаміку страждань та вивільнення несвідомого.
На полотні зображена дівчина, що вигинається чи то у ві сні, чи то від втрати свідомості, на грудях у неї сидить демон, а на задньому плані продивляється голова сліпого коня.
Мистецтвознавці часто критикували Фюслі за композиційні та технічні помилки, деяку етюдність його полотен. Не дивлячись на відсутність багатофігурного сюжету, Фюслі насичує полотно символічним змістом, що змушує годинами вдивлятися та одночасно викликає бажання якнайшвидше втекти від нього. Провокативність роботи змушує глядача все ж залишатися та розбирати символічні аспекти, які Фюслі, як вважають деякі мистецтвознавці, запозичив з скандинавської міфології.
Полотно Фюслі як збірка різноманітних художніх аспектів різного періоду: кольорова палітра картини має побіжні відношення до картин венеціанських майстрів, сама манера письма споріднена з маньєристами, а от яскравість образів та абсолютно сюрреалістичний сюжет є внеском самого Фюслі.
А за чим, як не за сюжетом та емоціями, створюються полотна? Існує доволі розповсюджена думка, що мистецтво — це будь-що, що викликає емоцію. Та широкий емоційний спектр все ж змушує задуматися чи дійсно викликане відчуття відрази та огиди є елементом мистецького впливу?
Дивлячись на картину Фюслі, ви не відчуєте глибокого естетичного потрясіння, вас не зачарує прекрасне обличчя дівчини, чи перламутр її шкіри, що в такому контексті виглядає скоріш мертвим, і не має відношення до аристократичної краси. Липкий жах, що тримає вас біля полотна, та намагається завадити вам піти.
Картина знаходиться у Франкфурті, у музеї Гете. Серед інших експонатів у залі знаходяться також пейзажі Каспара Давіда Фрідріха, і, блукаючи між залами, ви відчуваєте себе ніби у сні, що повільно перетікає від одного сюжету до іншого.
Мистецтвознавці доволі прискіпливо намагалися розібрати символізм полотна, та все ж залишаючи останнє слово за художником, не дійшли однозначної думки. Особливо в питанні чи присутній сексуальний підтекст у образі демона.
Образ сліпого коня, що проглядається на фоні, відносить нас до думки про одержимість демонами, міфологічному аспекту характерного для робіт епохи пізнього романтизму. Репродукція першого варіанту серії полотен нічних кошмарів довгий час знаходився у приймальні Фрейда.
Проте одним варіантом «Нічних кошмарів» Фюслі не обмежився, та створив ще 3 полотна, суміжні за сюжетом, та у різниці лише в декілька деталей. Можливо, до цього він прийшов через бажання якнайширше розкрити сюжет та глибше проникнути у підсвідомість глядачів, чи лише побачивши яскравість емоційного потрясіння суспільства даним сюжетом. У будь-якому разі полотна варті уваги: глибоке емоційне переживання та неоднозначне ставлення при перегляді забезпечене.
Зараз полотна знаходяться у різних музеях, у Франкфурті та Детройті, і, ніби оточивши світ своїми комшарами, Фюслі захопив наше підсвідоме, та тримає у постійній напрузі відчуття страху.
Сучасники говорили про нього «шекспірівський художник» через глибоке знання його творів, та любов до їх ілюстрування. Фюслі міг декламувати Шекспіра будь-де, вражаючи своїми знаннями. Багато сучасників згадували Фюслі у його виключній божевільності, та висловлювання Вільяма Блейка, близького друга Фюслі вартий, мабуть, окремої уваги:
«Один лишь человек, которого я знаю,
С которым я при встрече не зеваю.
Фюссли это, он еврей и турок в одночасье,
А это братьям-христианам не приносит счастья».
«Разюче божевільний, божевільний як ніколи, божевільний цілком і повністю», — так говорив про Фюслі автор готичних романів Хорас Волпол. І, можливо мав рацію, проте яким критеріями оцінюється божевільність складно зрозуміти. Адже Фюслі не створював страх, він лише знайшов для нього візуальний вихід.
Автор: Анна Збаражська
