Далеко не всі історики філософії схвалюють біографічний підхід як метод. Звичайно, наразі можна було б підняти одвічні суперечки про суб’єкт та об’єкт чи про автора та його творіння, які, мабуть, вже давно стали класикою філософської полеміки. Проте насправді не так вже й важливо, чи є кореляція між поглядами філософа та його вченням − сам «продукт творчості» є більш цікавим для дослідження. Скоріше за все, кореляція дійсно є, хоча і не настільки очевидна − і тим цікавіше віднайти особливості стилю автора у його власному житті.
Карл Теодор Ясперс (1883-1969) − відомий німецький філософ, психолог та психіатр. Філософські погляди були доволі різноманітними, але основним напрямом, до якого можна було б віднести Ясперса, є екзистенціалізм. Серед інших напрямків його досліджень можна виокремити наступні: психіатрія, богослов’я, філософія релігії, політична філософія, історіософія, епістемологія, етика, естетика. Двома найбільш значними його філософськими ідеями можна назвати «граничну ситуацію» та його теорію «осьового часу».
Майбутній філософ народився в 1883 році в Ольденбурзі, на території сучасної Німеччини. На той час Ольденьбург був столицею однойменного герцогства, яке проіснувало аж до кінця XIX століття. Територіально знаходиться неподалеку від Північного моря, в тогочасній Нижній Саксонії. Біографісти Ясперса стверджують, що далеко не останню роль в формуванні його як філософа зіграла місцевість, в який він виріс. Хоча дана теорія спочатку виглядає досить дивно – в цілому не можна відрікатися від впливу навколишнього середовища на формування особистості. Дослідник Перцев стверджує, що недаремно кантіанство, наприклад, народжується серед похмурих пейзажів, де все довкола здається померклим і не викликає ніякої радості від існування. У випадку з Ольденбургом йде мова про спокійні північні ландшафти, які, тим не менше, не позбавлені певної суворості в реаліях відображення. На півночі Німеччини, неподалеку від моря, було багато боліт, температура повітря була доволі прохолодною. Саме ці ландшафти і болота, які оточували Ясперса з самого дитинства, цілком можливо, вплинули на його світоглядні позиції в майбутньому. Навколо було спокійно, сіро й прохолодно − багато дерев та суцільна тиша. Прогулюючись такими місцинами, колись дійсно можна почати задумуватися про сенс навколишньої природи, мету людського існування, про буття одинокого індивіда серед мертвого холоду реальності.
Асистент Ясперса Х. Занер впевнено стверджує, що саме північні пейзажі Німеччини примусили його задуматися над сенсом людського існування і зрештою зробили його екзистенціалістом. Сам мислитель (у власній автобіографії) згадував, що споглядання цих ландшафтів дійсно вплинули на нього, як на філософа. Прогулюючись природою рідних країв, він мав змогу замислитися над вічним і поринути у власний внутрішній світ. Також важливу світоглядну роль для Ясперса відіграло море, до якого було лише 30 кілометрів від рідного міста. І хоча він бачив його лише кілька разів у житті, воно справило на нього значне враження і він встиг полюбити його. Протягом усього життя він жив «з морем у душі» – навіть тоді, коли переїхав до гірської Швейцарії. «Загадка Карла Ясперса, таким чином, розгадана: він став мислителем, дивлячись на приморські болота з одного боку, і на морський простір − з іншого».
Звичайно, як зазначає вищезгаданий Перцев, на Ясперса вплинули не лише ландшафти. Загалом, не можна сказати, що він сформулював власні погляди лише завдяки морю та болоту. Інакше будь-хто, хто жив у тій місцевості, автоматично ставав би екзистенціалістом. Саме тому Ясперс «спроектував на болота і море уявлення про себе». І це уявлення було сформоване саме так званим біографічним середовищем – не лише природою і ландшафтами, але й культурою, суспільством, рівнем виховання і т.д.
Звичайно, будь-яке формування особистості починається з «маленького соціуму» − сім’ї. А родина у Ясперса була доволі цікавою. Його прадід по батьківській лінії був успішним купцем, який активно займався контрабандою, а пізніше став бургомістром (головою управління міста). На його фоні дід майбутнього філософа був зовсім іншим – отримавши від батька значну спадщину, він купив великий маєток, як в аристократів. І хоча аристократичного походження не мав, дід Ясперса по батьківській лінії відрізнявся схильністю до всіх позитивних та негативних аристократичних атрибутів життя, включаючи відсутність праці, великий дім та елітні вподобання. На щастя, він міг собі це дозволити. По лінії матері дід Ясперса мав більш просте походження – він був селянином, хоча й дуже заможним. Пізніше також був пов’язаний із політикою, був володарем великого сільського господарства – у своїх спогадах про дитинство сам Ясперс згадує велику кількість працюючих людей на полі та в домі, багато худоби (у філософа навіть була цікава асоціація діда з біблійним Авраамом).
Батьки Ясперса мали різний менталітет, походження і бачення світу – але саме це, на думку самого Ясперса, і було причиною вдалого шлюбу, в якому батько і мати філософа прожили все життя. Батько Ясперса мав свій бізнес, був політиком та банкіром. У вільний час, заспокоюючись і поринаючи в себе – полюбляв малювати пейзажі. Мав юридичну освіту, атеїстичні погляди в релігії та ліберальні ухили в політичному світосприйнятті. Сам Ясперс зазнав значного впливу від батька, якого дуже поважав і називав «благородним буржуа». Мати Ясперса, походячи із простої родини і отримавши лише базову освіту, ввібрала в себе життєву мудрість батька і риси простих людей – приязність, оптимістичний погляд на світ, працьовитість і вірність. В той час, як батько активно займався суспільною діяльністю, мати повністю присвятила себе вихованню дітей і утриманню домашнього господарства. З матір’ю стосунки у філософа також були теплими. На відміну від батька (який не міг осягнути його творів), вона завжди намагалася читати філософські доробки сина, хоча і мало що в них розуміла. Можливо, саме через гармонічну родину і гарні стосунки батьків, особисте життя Ясперса в майбутньому також склалося вдало. Сам себе Ясперс називав «практичним інтелектуалом», маючи на увазі те, що увібрав в себе найкращі риси як від батька, так і від матері. В родині загалом не сприймали впливу церкви, тому філософ виріс без будь-якого релігійного ухилу. Навіть навпаки – більшість родичів підтримували атеїстичну позицію, а в глибокій старості його батько сам добровільно вийшов з лона церкви, вважаючи це правильним рішенням. В його сім’ї загалом було достатньо впливових і доволі владних людей, що також відобразилося на характері мислителя. Беручи приклад з інтелектуального батька, Ясперс у молоді роки також починає шукати себе, вивчаючи різні дисципліни. Закінчивши класичну гімназію, під впливом батька Карл Ясперс вступає на юридичний факультет Гейдельбергського університету (пізніше навчався в Мюнхені) в південно-західній частині Німеччини. Але вже на 3 курсі навчання майбутній філософ розуміє, що юриспруденцію не може назвати власним покликанням, тому змінює фах на медицину в 1902 році. В 1908 році успішно завершує навчання на медичному факультеті, і вже в 1909 отримує звання доктора медицини. Одразу ж після отримання ступеню Ясперс починає свою психіатричну практику в Гейдельбергській психіатричній лікарні. Саме в цей період у філософа, за його власними спогадами, виникає теоретичний інтерес до комунікації (яка відіграла значну роль у його вченні), так як йому самому було доволі важко спілкуватися із психічно хворими людьми.
В 1913 році Ясперс захищає докторську дисертацію, яка зробила його популярним у наукових колах – «Загальна психопатологія». Дисертація мала цікавий ухил – друга її частина була присвячена феномену молодих дівчат-вбивць. З 1909 до 1915 року він продовжує свою практику в лікарні, а також викладає психологію в університеті. Посада педагога для Ясперса спочатку була тимчасовою, але пізніше його утверджують на кафедрі на постійній основі, і Ясперс залишає свою психіатричну практику.
До речі, неприхований інтерес до медичних наук протягом усього життя Ясперса цілком можливо викликаний його власними проблемами зі здоров’ям. Коли Ясперсу було лише 18, йому діагностували бронхоектатичну хворобу. Це захворювання викликало серцеву недостатність і, на жаль, не лікувалося. Для підтримання життя доводилося суворо слідкувати за своїм режимом: не перенапружувати нервову систему, ніяких перевтом і недосипів, полишити активні заняття (їзда верхи, плавання) і перейти на спокійний ритм життя. Лікарі стверджували, що з цією хворобою можна дожити максимум до 35 років. Однак, як можна побачити, Ясперс помер аж у 86 років, значною мірою покращивши статистику.
В 1919 році Ясперс закінчує свою першу значну роботу, яка приносить йому великий успіх – «Психологія світоглядів». Через два роки Ясперс знову змінює фах і стає професором філософії. Наступні 16 років Ясперс активно створює свій філософський доробок, паралельно займаючись викладацькою діяльністю. Свою діяльність продовжує аж до 1937 року, коли його знімають з посади професора під час приходу до влади в Німеччині нацистського режиму. Під час своєї філософської діяльності Ясперс спілкується у відповідних інтелектуальних колах. Найбільше на нього вплинули неомарксисти Блох та Лукач, а також Макс Вебер з його ліберальними поглядами. В значній мірі відобразився вплив Гайдеггера – звичайно, через екзистенціальну філософію. Хоча, починаючи з 1933 року (коли він вступив до партії), Ясперс відхрещувався від дружби з ним через його нацистські погляди. Також на початку його філософського шляху на нього вплинули праці відомого соціального філософа та представника «філософії життя» Георга Зіммеля. Окрім вищеперелічених філософів, Ясперс зазнав впливу Гете, Мейстра Екхарта, Імануїла Канта, Фрідріха Ніцше та Сирена К’єркегора. Сама ж філософська творчість Ясперса надалі вплинула на Жан-Поля Сартра, Альбера Камю, Отто Фрадріха Больнова, Олександра Кожева, Поля Рікера, Ганса-Георга Гадамера, Ганну Арендт.
З Гайдеггером відносини у нього не склалися в першу чергу через погляди політичні. До того ж, Ясперс одружився з єврейкою Гертрудою Майєр (сестрою Ернста Майєра, який разом з Ясперсом навчався в Гейдельбергському університеті) з 1910 року. Його жінка отримала професійну філософську освіту, тому була здатна підтримувати його в творчості. Можливо саме тому, що він знайшов собі дружину, яка була близька йому за духом, вони прожили в злагоді все життя. Після приходу до влади нацистів Ясперс через хабар зміг дізнатися дату відправлення його дружини і його самого в концтабір. На щастя, до запланованої дати залишалося майже 8 років. У 1945 році, буквально за лічені дні до відправки у табір, Ясперса та його дружину врятували американці, які увійшли до міста.
Усі ці 8 років Ясперс пише «у стіл», так як його було позбавлено можливості друкуватися та викладати. Він спілкується лише з найближчими друзями. Усі інші радять йому не писати свої дослідження, адже все одно вони не будуть опубліковані після депортації. Але не зважаючи на обставини, філософ продовжує свою діяльність і пізніше, коли заборона була знята, починає друкувати праці, написані в цей період. В 1945 році, по закінченню Другої світової війни, Ясперс повертається до викладацької діяльності. В 1947 році він переїздить до Швейцарії, де починає викладати в Базельському університеті. В 1953 році пише власну автобіографію, де яскраво описує своє становлення як філософа, згадуючи ландшафти, родину і свої перші спроби наукових досліджень. В 1959 році філософ стає лауреатом нещодавно заснованої в Нідерландах премії Еразма (на честь Еразма Ротердамського) за значний внесок у розвиток європейської культури. За 5 років (у 1964) отримує значний орден «За заслуги». Ще через 5 років (у 1969) Карл Ясперс закінчує свій життєвий шлях у м. Базель, Швейцарія, де викладав після Другої світової війни. Його іменем назвали астероїд та Центр перспективних транскультурних досліджень (при Гейдельбергзькому університеті).
Його захоплення екзистенціалізмом було значним аж до війни, а пізніше він публікує праці щодо комунікації, історії та релігії. До речі, його тритомна праця «Філософія» справила значне враження на філософську тенденцію цього часу. Вона містила в собі різні історико-філософські дослідження автора (включаючи навіть вивчення китайської філософії), а також розмисли про самогубство (з клінічної та філософської точки зору). Враховуючи наукові інтереси його дисертації – це цілком логічно.
В історико-філософському та біографічному підході Ясперс базується на своїх класичних поглядах. На його думку, життя однієї особистості завжди буде цікавим для інших особистостей. Історія філософії для Ясперса – це історія абсолютної свідомості. Автор не вважає, що слід детально вивчати лише величних, усім відомих особистостей, а й звертати увагу на інших, які зробили менший внесок. Адже кожна особа має право на історичність. Стосовно історії філософії ідея Ясперса – створити «історію філософії, яка філософствує». Тобто, акцент потрібно змістити з історичного саме на філософське. Дослідник має зрозуміти, чому філософська думка має історію і що ця історія самій цій думці надає. Загалом ідея філософського погляду на історію філософії в певному сенсі належала ще Гегелю – тому не зважаючи на різний підхід (Гегель виступав за домінування розуму в історії) і значну його критику, в деяких аспектах Ясперс базується на його вченні.
На думку Ясперса, «історія філософії, яка філософує» має стати певною реконструкцією усієї історії людства. Автор опирається на телеологічне бачення історії, але звертає увагу на те, що вона «відкрита і в минуле і в майбутнє». В майбутнє – тому що певні події ще не актуалізувалися, то передбачувати їх немає сенсу. Відкритість історії в минуле – ним мається на увазі відкритість інтерпретацій. Ми ніколи не можемо поставити остаточну крапку в історичному пізнанні і ствердити що все було саме так, як ми виклали – адже в майбутньому можуть відкритися нові факти, які проллють світло на минуле і змінять його бачення. Отож, інтерпретації завжди можуть бути різними. Говорячи математичною мовою, історія для Ясперса є прямою, яка немає початку і кінця (а не променем з початком, або відрізком, який має початок і кінець).
Тим не менше, нам слід намагатися осягнути цілісність історії, не зважаючи на те, що абсолютно повністю це зробити неможливо. Людина, за Ясперсом, є тим, чим вона є, але зі своїм минулим. Тобто, історія виступає певним базисом для людської особистості і підтверджує історичність самої людини. Як і історія, людина є незакінченою. І саме завдяки історії людина трансцендентує – стає істотою, яка прагне вийти за власні межі.
Ясперс виокремлює три основні теми в історії філософії: історія форм думки (історія свідомості взагалі і знання), історія змістів (історія буття, ідей, світу і трансценденції) та історія філософських особистостей (екзистенції). Розподіл виглядає наступним чином: історія форм думки (історія понять, історія постановки питань, історія систем); історія змістів (змістовне і зміст – зміст є духовним буттєвим наповненням змістовного), історія філософських особистостей (їх біографія відіграє роль в їх філософських вченнях). Не зважаючи на власну приналежність до психології та психіатрії, філософ наголошував на важливості подолання банального психологізму в біографічних дослідженнях та історико-філософському підході загалом.
Справжнє, істинне буття для Ясперса не належить ні суб’єкту, ні об’єкту. Адже людина в під час трансцендентування також долає ці суб’єктно-об’єктні відносини. І саме в розчепленні суб’єкту та об’єкту створюється всеохоплююче буття або ж буття саме по собі. Буття поділяється на трансцендентне (оточуючий світ) та екзистентне (наше, людське буття).
Не зважаючи на те, що осягнути цілісність буття неможливо, нам слід намагатися осягнути його частини. В біографічному підході робиться спроба поглянути на біографії мислителів як «збірку часток». Кожен філософ має виключно своє бачення цілісності, але жоден із цих поглядів не можна вважати абсолютно повністю істинним. Кожна філософська концепція, філософське бачення – лише шлях до неї. На думку Ясперса, аби осягнути думку певного мислителя максимально широко як частку історичного процесу, ми маємо осягнути в першу чергу його екзистенцію. Таким чином, основна мета філософії випливає в розкритті «шифрів буття» (тобто, проявів трансценденції світу).
Загалом, інтерес певної епохи до біографій віддзеркалює ступінь усвідомлення нею фундаментальності індивідуальних маніфестацій всезагального. В будь-якому історичному дослідженні ми не можемо підбити остаточні підсумки, бо воно завжди знаходиться в стані тривалості. Ясперс зазначає, що філософія дослідників завжди має в собі відбиток їх біографій, тому не може претендувати на абсолютну істинність. Але абсолютна істина все одно існує, проте жоден із філософів не має на неї монопольного права. Філософія кожного мислителя – це прояви істини, шлях до неї, але не вона сама. І вивчення біографії філософів – надзвичайно важливе (на відміну від підходу Гайдеггера, який так не вважав, виступаючи за «чисту філософію», без будь-якої біографії), адже біографічні відомості допомагають глибше проникнути в позицію мислителя і зрозуміти мотиви його вчення.
Автор: Катерина Лобанова
