За сім років ми звикли, що ім’я Роберта Еґґерса – знак якості. Так трапляється рідко із режисерами, фільмографія котрих не перевищує двох повнометражних стрічок. Зате яких, відповісте ви. І це буде вірно, позаяк рівень прозорливості, витонченої майстерності у створенні саспенсу дозволив Еґґерсу стати справжньою зіркою після «Відьми» та «Маяка». Серед характеристик почерку режисера: любов до відтворення матеріальної культури епохи, до містики Нової Англії та зображення ірраціонального жаху. Коли стало відомо, що Еґґерс знімає «сагу про помсту» у скандинавських декораціях, вся увага його шанувальників була прикута до новин про майбутній проєкт.
«Варяг» у пресі отримав суперечливі відгуки – писали і про токсичну маскулінність персонажів, і про надмірну педантичність режисера, й про недоречну кількість надприродних явищ на екрані, але тим цікавіше проаналізувати те, що вийшло.
Не горрорами єдиними
Місце дії – Ісландія. Юний принц Амлет стає свідком вбивства батька його братом та викрадення своєї матері. Він дає клятву за будь-яку ціну помститися дядькові Фйольніру. Минають роки, Амлет так і не проронив ані сльозинки за завітами богів і набрався сил, ставши жорстоким воїном-найманцем. Набіг на одне зі слов’янських поселень змушує його згадати, що за доля насправді йому уготована норнами. Амлет вирушає до Ісландії разом із рабами з Київської Русі, удавши, що він є одним із них, аби покінчити із Фйольніром, котрий до того часу встиг втратити престол. Допоможе йому в цьому відьма Ольга, яка жадає свободи від поневолення вікінгами.
Для відданих фанатів скрупульозного Еґґерса та його талановитої команди, зокрема оператора-візіонера Джаріна Блашке, залишається справжньою загадкою, чому фільм провалився в прокаті. Багатостраждальний проєкт довго виношувався виконавцем головної ролі Александром Скашґордом, шведом за походженням, який з дитинства мріяв створити стрічку про вікінгів і став одним із продюсерів картини. Еґґерс, отримавши карт-бланш від студійних босів, старанно працював над фільмом, намагаючись утримати баланс між масовим кіно та арт-хаусом.
«Варяг» вражає візуальним багатством – похмурими північними пейзажами та п’янкими вогнями шаманських обрядів. Між сумним красенем Скашґордом і зухвалою Тейлор-Джой тримається потрібний градус сексуальної напруги, а доповнює все це музика Робіна Каролана та Себастіана Гейнсборо, що занурює нас у ритуальний захват. Втім, казковий епос може здатися недостатньо кривавим та динамічним любителям блокбастерів, які звернуть увагу і на дещо затягнутий хронометраж. Крім того, тематика вікінгів неабияк набридла глядачеві через однойменний серіал, який, будемо відвертими, затримався на екранах на кілька абсолютно зайвих сезонів.
Парадокс полягає в тому, що аудиторії припали до душі попсові північні чоловіки з розжованими, дещо сентиментальними психологічними портретами та величезною кількістю історичних натяжок. При цьому небилицею, судячи з критичних відгуків, здається чомусь «Варяг», у якому Еґґерс та його команда досить достовірно показали вірування та побут, військовий устрій давніх скандинавів та слов’ян – тією мірою, якою ми можемо їх уявити.
«Варяг» зображує той самий простір і період, але є більш вивіреною версією для справжніх нігілістів, яким не потрібні кумедні зачіски та войовничі феміністки з другосортних шоу. Ми можемо на дві години за допомогою кіно проникнути у світовідчуття стародавньої людини, і про цей досвід буде не соромно розповідати. До такого готові, вочевидь, далеко не всі.
Новий фільм Еґґерса радикально відрізняється від «Відьми» або «Маяка» – це зовсім не ще один зразок нової хвилі горрорів, а спроба сучасної людини побачити моторошну домодерну дійсність, в якій чомусь людям було не так страшно жити, як нам тут і зараз – тим, хто підстрибує від банальних «монстрів під ліжком», хто відірваний від природи і нескінченно блукає перед прірвою екзистенційного жаху.
Можливо, причиною фінансової (не творчої) невдачі витвору Еґґерса став навіть вихід фільму в розпал російсько-української повномасштабної війни, через що в цілодобовому моніторингу новин багатьом виявилося не до кінематографа. До того ж у стрічки була погана промо-кампанія, що включала надто вульгарні та недостатньо виразні постери. Але треба пам’ятати про те, що «Варяг» не монтувався заново за наказом студійних босів – це медійний міф. В прокаті була саме режисерська версія Роберта Еґґерса, який чудово розумів, що за виклик прийняв. Впевнені, що через якийсь час фільм цілком може бути визнаний класичним.
Про брекети, Конана-варвара та давніх українців
«Я не дозволяв собі жодних вільних відступів, крім тих речей, про які ми нічого не знаємо, тому що це було тисячу років тому», – так відгукується про правдивість зображеного у «Варязі» Еґґерс.
Для роботи над проєктом і справді залучили вчених у галузі історії, лінгвістики та експериментальної археології. З Еґґерсом працював фахівець з шаманізму та епосі вікінгів Ніл Прайс, ісландський лінгвіст Гаукур Торгейрссон, історик повсякденності стародавніх скандинавів Йоганна Катрін Фрідріксдоттір – зокрема, вона консультувала з питань жіночої тілесності та гендерних ролей.
За автентичність наративу і поезію відповідав друг Бйорк (до речі, у «Варязі» вона вперше виконала акторську роль у фільмі з часів співпраці з Трієром) – поет, що заново відкрив магічний світ Півночі, Сігурйон Біргір Сігурссон, більш відомий як Сйон, котрий став співавтором Еґґерса. Сам постановник вивчав під час роботи над фільмом Старшу та Молодшу Едду, саги – про Греттіра, про Людей з піщаного берега та про короля Рольфа. Основним джерелом натхнення, що зрозуміло з синопсису, були «Діяння данів» Саксона Граматика, звідки запозичив і згодом самостійно інтерпретував сюжет про принца Амлета сам Вільям Шекспір. «Вишенькою на торті» став і багаторазовий перегляд Еґґерсом «Конана-Варвара» Джона Мілліуса – його гіпермаскулінний образ відразу ж вгадується в статній фігурі довговолосого Скашґорда в першій половині стрічки.
Новий фільм Еґґерса – справжнісіньке джерело задоволення для всіх, кого цікавлять індоєвропейська релігійність і, зокрема, обрядовість скандинавів та слов’ян. Складно пригадати, де ще так само яскраво був показаний обряд ініціації – із символічним спуском, відсилками до прадавнього культу собак і вовків та розбещеною чоловічою поведінкою, прийомом наркотичних речовин та зануренням у родову спадкоємність, відновлення справедливості якої і стане головною метою для нашого героя.
У фільмі все наближене до найбільшого ступеня достовірності – від щитів до костюмів та посуду. Персонажі в цьому всесвіті розмовляють із простором, що веде до їх долі. І в цьому фантастичному колообігу нікуди не дінешся без слов’янської магії Матері-Землі, без Одіна, без Іґґдрасіля та норн, Вальгалли та валькірій, без забутих курганів та жертвоприношення рабів на похоронах вождів. Усі деталі відточені так, аби у вас не лишилося сумнівів – це не просто чергова голлівудська екранізація, для створення якої полінувалися прочитати півтори підручники. «Варяг» – це унікальний продукт.
Тим кумедніше читати звинувачення Еґґерса в тому, що валькірія у його фільмі нібито носить брекети. Режисер відповідає глядачам, вказуючи на канавки на зубах вікінгів, виявлені при археологічних розкопках, які ті заповнювали кольоровою емаллю, аби попросту виглядати крутіше.
Роберт Еґґерс – людина, що одержима точністю зображення матеріальної культури. Для «Варяга» збудували цілі села та створювали прикраси та зброю за унікальними ескізами. Чого ще хотіти від того, хто засинає під «Antiques Roadshow»?
Крім демонстрації побуту та магічних штучок, Еґґерс – педант і в питаннях етнічної та мовної приналежності. Так, у своїх інтерв’ю він вказує на те, що мова, якою заклинає «сіверський вітер» героїня Ані Тейлор-Джой – давньоукраїнський діалект, та плем’я, знищене найманцями, яке оплакує безока відьма – також «ancient ukrainian». Ще один маленький виграний бій на культурному фронті сьогоднішньої війни, адже російські «вчені» люблять спекулювати спільним корінням східнослов’янських народів та міфічним існуванням їх єдиної прадавньої мови.
Усі дороги ведуть до смерті: здорова версія «Гамлета»
Можливо, ви скажете: навіщо нам ще одна адаптація заїждженого сюжету, який колись зробив мегапопулярним Шекспір? Ми відповімо, що під час війни це найкраще, що ви можете подивитись, і що обов’язково зрезонує зі сприйняттям дійсності в період складних випробувань. «Бути чи не бути?», – відоме питання з «Гамлета», що пояснює всю суть суперечливої західної цивілізації, і стоїцизм творіння Роберта Еґґерса несподівано презентує його для нас по-новому, відкриває глядачеві маленьку надію.
Десятиліттями ми у пошуках оригінальних художніх рішень робимо вибір на користь творів, де традиційний шлях героя виявляється перерваним, а він – стороною, що програла перед жінками, можновладцями або самою матерією (що, в цілому, символізує одне й те саме). Амлет у «Варязі» проживає сепарацію від зрадниці матері та на максимум використовує наданий божественним надприродний ресурс, за що отримує найважливішу нагороду, крім очищення батьківського імені – продовження себе у вічності, у «королівському дереві» його сім’ї.
Літературознавці стверджують, що головне значення п’єси «Шекспіра» – приготування Гамлета до смерті. Те саме можна сказати і про фільм Роберта Еґґерса. Пережита героєм колись загибель близької людини робить смертний досвід реальністю, а буття ризикує здатися низкою абсурду, що веде до окресленого жорстоким провидінням кінця. Еґґерс зазіхає на класичні наративи, можливо, сам про те не підозрюючи, й оптимістично відповідає на питання, яке звучить роками з вуст уславлених акторів. Життя варте того, щоб бути прожитим, але лише в тому випадку, коли ви слідуєте шляхом вашого призначення і не відмовляєтеся від власної, можливо, тільки вам зрозумілої боротьби.
«Варяг» – неймовірно рідкісний приклад душевного маскулінного кіно, яке при цьому все-таки працює у мистецькому плані. Якщо ви хочете говорити з богами – повчіться у Роберта Еґґерса. Він все покаже.
Автор: Анастасія Капралова
