Петер Вессель Цапффе і криза скандинавського духу
Як доводить практика, не обов’язково бути альпіністом, щоб бути норвезьким філософом, але такі вміння можуть стати у пригоді. Так трапилося і з найвидатнішими філософами Норвегії ХХ ст. Арне Нессом та Петером Весселем Цапффе, котрі були друзями у складний для Норвегії історичний час.
Петер Вассель Цапффе (1899 – 1990) – народився на півночі Норвегії в сім’ї аптекаря у місті Трьомсо. Своє дитинство провів за полярним колом у засніжених горах, «прив’язаний до мотузки біля хмар, що покривають Скандинавські гори», і це, можливо, доленосно вплинуло на світогляд філософа, який у житті постійно ніби балансував над прірвою, поєднуючи атмосферу людської боротьби та гірські вершини самотньої людини. Своє навчання він продовжив в університеті Осло на юридичному факультеті, що дало йому змогу оцінити загальні принципи справедливості судової системи Норвегії, в якій відверто розчарувався. Перед цим він встиг захистити докторську дисертацію з юриспруденції. Після чого пропрацював деякий час юристом. Однак Петер Вассель Цапффе полишає юридичну кар’єру заради філософії. У складних умовах 1941 р. захищає докторську дисертацію. Опонентом на захисті виступив його друг Арне Несс, котрий полишив підпільну діяльність у лавах військового опору, щоб бути присутнім на захисті.
Петер Вассель Цапффе працював у багатьох жанрах літератури, викладаючи власні думки у формі п’єс, есе та філософських трактатів. Найвідомішим серед цих творів, безперечно, можна вважати масивний трактат на 500 сторінок «Про трагедію» (норв. «Om det tragiske»), що був виданий 1944 р. Також існує велика кількість публікацій есе, новел, п’єс, інтерв’ю, газетних заміток та гумористичних оповідок, які не були видані окремими книгами, а лише друкувалися в газетах, журналах та академічних збірках.
Ось невелика підбірка його найвідоміших праць:
- «Om det tragiske» («Про Трагічне»), – Осло, 1941 і 1983 рр.;
- «Den fortapte sønn» («Блудний син»), – Осло, 1951 р.;
- «Indføring i litterær dramaturgi» («Вступ у драматургію»), Осло, 1961 р.;
- «Den logiske sandkasse. Elementær logikk for universitet og selvstudium» («Логічна пісочниця: елементарна логіка для студентів та самостійного вивчення»), – Осло, 1965 р.;
- «Lyksalig pinsefest. Fire samtaler med Jørgen» (« Потрійний день: чотири розмови з Йоргеном»), – Осло, 1972 р.;
- «Hos doktor Wangel. En alvorlig spøk i fem akter» (« З лікарем Вангелем: в жарті про серйозне. П’єса в п’яти актах»), Іб Хенріксон (псевдонім), –Осло, 1974 р.;
- «Rikets hemmelighet. En kortfattet Jesus-biografi» («Секрет Царства: коротка біографія Ісуса Христа»), – Осло, 1985 р.
Оригінальність Петера Васселя Цапффе не викликає сумніву. Можливо, якби він опублікував свої філософські твори однією з тогочасних світових мов, а не норвезькою, тоді його твори читало б значно більше людей. Власне, ідеї, що були розроблені норвезьким філософом, перетинаються в часі з ідеями Альбера Камю, котрий набув великої популярності як філософ і письменник. Хоча песимістично налаштовані ідеї Петера Васселя Цапффе були значно похмуріші, ніж ідеї французького екзистенціаліста.
У цьому твердженні норвезький філософ випередив ідею абсурду життя Альбера Камю, яку той виклав у «Міфі про Сізіфа» 1943 р. Зокрема, як було зазначено вище, скандинавська філософія більш похмура, оскільки Альбер Камю дає відповідь на питання безглуздості життя у дещо оптимістичному ключі у той час, коли автор «Останнього Месії» пише, що життя – це помилка і тотальне непорозуміння, тому вибір лише за людиною: вибирати віру в якийсь погляд на життя чи залишатися чесним із собою та розуміти, що життя абсолютно безглузде.
Для підтвердження Петер Вассель Цапффе наводить декілька аргументів у вигляді тверджень та питань, якими він пронизує всю свою творчість:
- Кожне нове покоління запитує – Який зміст життя? Способом задати запитання, який принесе більше відповідей, було б – Для чого людині зміст життя?
- Людина – трагічна тварина. Не через те, що вона маленька, а через те, що вона надто добре наділена життям. Людина має палке бажання і духовні вимоги, які реальність не може задовольнити. Ми очікуємо на справедливий і етичний світ. Людина вимагає змісту від беззмістовного світу.
- Зерно метафізичної чи релігійної прокази є в нас усіх. Для чесного споглядача, який не шукає сховища у вірі чи фантазії, ніколи не буде відповіді на його питання.
- Ми приходимо з незбагненного Ніщо. Ми залишаємось на якийсь період у чомусь, що здається однаково незбагненним, тільки щоб зникнути знову в незбагненному Ніщо.
- Смерть – це найбільш певна і найбільш непевна подія, що існує в реальності.
- Людство може припинити своє існування за власною волею.
- Якщо хтось розглядає життя та смерть як природні процеси, метафізичний страх зникає і приходить «спокій розуму» [1, с. 40].
Центральним у його творчості та філософській спадщині виступає есе «Останній Месія» (норв. «Den sidste Messias», 1933 р.). Основна ідея якого полягала в тому, що, всі живі організми наділені певним рядом фізіологічних і соціальних потреб, а саме: потреба в їжі, відпочинку, безпеці, тощо. Ці потреби легко задовольнити, але, тим не менш, у людини існує своєрідна потреба, якої не мають інші живі організми. Це потреба в задоволенні всеосяжності сенсу життя, яку, згідно із поглядами Петера Васселя Цапффе, ми ніколи не зможемо задовольнити, не обманувши себе, тобто свою власну біологічну природу.
Навіть розглядаючи поняття сенсу він бере за основу біологічний аспект: «Щоб будь-який вчинок чи фрагмент життя мав певний сенс, необхідно, щоб він нам давав певні відчуття, які неможливо просто описати. Це можуть бути будь-які позитивні вчинки, ціль яких досягнути справедливості, рівноваги, схвалення – і тоді ми зможемо досягнути рівноваги» [1, с. 41]. Це твердження видається дещо невагомим, але воно містить у собі важливу тезу, а саме: сенс співвідноситься з ціллю направленою до світу, як певний запит. Петер Вассель Цапффе вважав, що ці дії вказують далі на щось значно більше, на життя, яке є чимось цілісним. Воно несе в собі метафізичне та екзистенційне підґрунтя для розуміння сенсу буття всього живого на планеті Земля.
Теорія Петера Васселя Цапффе полягала в тому, що люди народжені з надрозвиненими навичками (розуміння, самоусвідомлення), які не «вписуються» в задум Природи чи Бога [1, с. 41]. Людська жадоба до виправдання в питаннях життя і смерті не може бути задоволена, тому люди мають потребу, яку Природа чи Бог не може задовільнити, тому відбувається трагедія. Люди проводять увесь свій час, намагаючись не бути людьми. Отже, людське буття постає як парадокс і є неможливим.
В есе «Останній Месія» Петер Вассель Цапффе описав чотири головні механізми захисту, які людство вигадало і використовує, щоб уникнути зустрічі віч-на-віч із цим парадоксом:
- Ізоляція – «повністю випадкове звільнення свідомості від усіх думок і почуттів, які турбують і руйнують людину»;
- Пристосованість – «внутрішні фіксації основних світоглядних принципів у навколишньому середовищі; будування стін навколо себе, рідкісна сутичка свідомості між парадоксами» (тобто світ один, а ми живемо по-іншому). Механізм пристосованості пропонує індивідам цінність або ідеал, який дозволяє їм в послідовному способі фокусувати свою увагу на уявних цінностях. Автор також наклав принцип пристосованості на суспільство, стверджуючи наступне: «Бог, церква, держава, моральність, доля, закони життя, люди, майбутнє є прикладами первинних колективних принципів укорінення»;
- Розвага – коли «хтось обмежує увагу до критичних меж, постійно поневолюючи її враженнями». Розвага фокусує усю увагу на завданні чи ідеї, запобігаючи поверненню розуму до самого себе;
- Сублімація – перенесення (перефокусування) енергії з негативних виходів на позитивні. Індивід дистанціюється від себе і дивиться на існування з естетичної точки зору (наприклад, прозаїки, поети, художники). Сам Петер Вассель Цапффе переконував, що його роботи були продуктом сублімації.
Поділяючи ідеї Артура Шопенгауера про антинаталізм (ця ідея активно вкорінялася у філософію Норвегії), філософ стверджує, що народження дітей у цей світ є неприпустимим злочином, що, власне, він і довів на власному прикладі – Петер Вассель Цапффе. Він не мав дітей від жодного зі своїх двох шлюбів.
Залишаючись усе своє життя у світоглядному нігілізмі без віри у світле майбутнє, він прожив довге життя, постійно перебуваючи в боротьбі стихій природи та нікчемної перед ними людини.
У цілому критика сучасного позитивізму та намагання спрямувати норвезьку філософію в русло екзистенціальних пошуків майже ні до чого не призвела. Тому більшість сучасних філософів сприймають Петера Васселя Цапффе лише як письменника-драматурга. Ці традиції пов’язані з непрофесійною філософською думкою, представленою, головним чином, «поетократами» ХІХ ст. Такі письменники як X. Вергеланн (1808 – 1845) і Г. Ібсен (1828 – 1906) в історичному плані стали володарями дум цілих поколінь як носії ідей свободи націоналістичного та індивідуального духу.
Їх твори за своїм філософським духом близькі до екзистенціалізму, зокрема до філософії Сьорена К’єркегора. Нинішні спроби частини філософів Норвегії повернутися до традиційного індивідуалізму, так само як і відродження ідей данського філософа Людвіга Фейльберга (філософії «тихих радощів»), є реакцією на відсутність змоги пояснити протиріччя сучасного суспільства методами лінгвістичного аналізу.
Залишаючись усе своє життя у світоглядному нігілізмі без віри у світле майбутнє, Петер Вассель Цапффе прожив довге життя, постійно перебуваючи у боротьбі стихій природи і нікчемної перед ними – людини. Він був активним альпіністом і одним із перших зацікавився захистом навколишнього середовища, тому подальші його напрацювання перейшли в ідеї «глибинної екології».
Ця форма захисту природи виникла з наміру не захищати природу, а уникнути людського втручання в природу. У Колсосі він навчився альпінізму, і будучи у себе вдома в м. Трьомсо, підкорив більше двадцяти вершин. Він зробив великий внесок в історію норвезького альпінізму своїми численними літературними творами та гумористичними малюнками.
«Спорт для індивідуалістів, непересічних особистостей і аутсайдерів. Спорт схожий з іншими видами спорту так само, як шампанське схоже з темним баварським пивом. Із цієї причини альпінізм ніколи не може стати масовим спортом у Норвегії. І хто б міг усерйоз додуматися до того, щоб привести маси людей туди, де не вистачає місця для однієї душі?» [1, с. 44].
Петер Вассель Цапффе відомий своїми літературними описами сходжень на гірські вершини. У кількох статтях і розповідях він із тонким почуттям гумору оповідає про свої пригоди. Його стаття «Стетінд» уперше вийшла у світ 1937 р. у щорічнику Туристичної асоціації. Він називає гору гігантом, титаном, величністю, пекельним рогом. «Наковальнею, на якій кують боги» [1, с. 45]. «Найбільша потворна гора, яку я коли-небудь бачив. Таких у світі більше не знайти» [1, с. 45]. Деякі зі статей Петера Васселя Цапффе зібрані у книзі «Суворі радості» (норв. «Barske glæder»), в яку входять і стаття «Стетінд», і до цього ніде не опублікована версія «Чотири походи на Піггтінд» (норв. «Fire Korstog til Piggtind»). Це зібрання статей, що відкрили світу гори північної Норвегії, і які на цей момент належать до класичної спадщини.
У своїх розповідях Петер Вассель Цапффе об’єднав північно-норвезький гумор з інтелектуальною думкою. Незважаючи на чотири зимові спроби підкорити вершину Піггтінда, першу з яких філософ здійснив на Різдво 1922 р., однак він так ніколи не був на вершині Піггтінда. Перше успішне зимове сходження на цю гору було здійснено ним лише 1971 р.
Петер Вассель Цапффе не зрадив власним поглядам щодо розуміння життя та бачення безглуздості існування людини. Слова, які він попросив зачитати на власних похоронах, несли в собі зміст його трагічних, але переповнених чорним гумором ідей і тривалих випадів проти абсурду існування.
Прощальні слова Петера Весселя Цапффе (були зачитані на похоронах 1990 р.):
«Шановні, всі хто прийшов попрощатися з втіленням, що було домом для мого духовного життя всі ці роки. Попрощайтеся з незбагненним синтезом, який виник 1899 року й зберігався упродовж 90 років, перш ніж він знову розкладеться на неорганічні рештки. Дякую, що прийшли всі ви, і кожен конкретно, щоб бути з власною точкою зору з тим, що трапилося. Частково ваш прихід був передбачуваний, а частково це лише плід чистої випадковості. Цьому ми, в деякій мірі, зобов’язані відреагувати з вдячністю.
Ця подія для нас є найвіроломнішим ворогом, якщо наша свідомість може такого уявити. І коли тобі не пощастило в цій фатальній лотереї, а завдало лише шкоду і, перетворившись на провалля, завдало тобі суцільного нещастя – не переймайся. Інколи здається, що дехто постійно перебуває у засідці, щоб вдарити нас у найуразливіший момент. У будь-якому разі ми прийшли з нічого і зійшли нанівець, тому не варто турбуватися. Прощавайте!» [1, с. 46-47].
Інколи нам не вистачає самоіронії, щоб безболісно прожити всі виклики, які нам підготувало життя. Ймовірно, філософія Петера Васселя Цапффе, вчить нас сприймати людське існування значно простіше, водночас кидаючи виклики перед нашою біологічною природою і можливостями людського тіла. На щастя його погляди не загубилися серед мільйонів філософських праць, а знайшли своїх послідовників, серед них, зокрема американських письменник Томас Ліготті та південноафриканський філософ Девід Бенетар.
- Щепанський В. Норвезька філософія: науковий нарис, 2012.
Автор: Віталій Щепанський
