Оділон Редон

Два періоди Оділона Редона

Символізм в образотворчому мистецтві репрезентований великою кількістю митців, кожен з яких важливий та винятковий за своєю манерою. Цей період характерний пошуком нових засобів виразності, відкритістю митців та свободою мислення. Пошук істини та пояснення реальності не обмежується навколишнім світом, тепер митці вбачають головне всередині людини, а не зовні.

Оділон Редон – французький художник, один із засновників течії символізму, сучасник імпресіоністів. Він не прагнув зобразити реальність, а звертався до містичного та несвідомого у своїх полотнах.

Умовно творчість Редона поділяють на два періоди. Перший – «les noirs», малюнки вугіллям, в цей період він захоплюється чорним кольором. Надихнули його картини Рембрандта, в яких майстерно передана гра світла.

Другий період – кольоровий. Редон поступово відмовляється від роботи вугіллям та переходить до іншого матеріалу – пастелі.

Ще у дитинстві покинутий батьками через хворобливість, Редон дедалі більше заглиблюється у переживання, пізнає свій внутрішній світ. Дитинство, сповнене відчуттям покинутості, проходить у місті Пейрельбад, у домівці рідного дядька. Певно, це і стане одним з перших поштовхів для появи його вугільних малюнків.

Через багато років він згадує дитинство у своїх щоденниках:

«… Я пам’ятаю себе сумним та слабким. Пам’ятаю себе споглядачем, що знаходив задоволення в тиші. Дитиною, я шукав тіні: згадую як любив ховатись за великими завісами, в темних закутках будинку, в кімнаті, де я грався. А коли виходив на вулицю, на природу, як мене зачаровувало небо!

І пізніше, не можу точно сказати коли, бо ви завжди ставились до мене як до неповноцінного, я проводив години, ба навіть цілі дні прислухаючись до землі в цих безлюдних місцинах, слідкував за хмарами, які пролітали та за їх миттєвими змінами. Не було й місяця, щоб я не відчував відрази до будь-яких фізичних навантажень».

Вже у 7 років, під час відвідування Парижу, Редон лишається під сильним враженням від побачених полотен у паризьких музеях. І через 8 років, у 15-річному віці, Редон відправляється на навчання до Станісласа Горена, де навчається техніці акварелі.

Варто зазначити, що брати Редона також пішли творчим шляхом: один став архітектором, інший – музикантом.

У 17 років Редон знайомиться з ботаніком Арманом Клаво, і це знайомство беззаперечно впливає на формування смаків юного митця. Арман – наглядач у ботанічному саду Бордо – знайомить Редона з творчістю Едгара Алана По та «Квітами Зла» Бодлера.

Згодом сюжети з творів цих видатних письменників з’являться у відомих «чорнотах» Редона.

Перші прояви стилістичних особливостей «чорнот» з’являються під впливом художника Родольфа Брехдена, котрий і навчає Редона технікам вугілля та літографії.

Після закінчення Франко-прусської війни, під час якої Редон бере участь у бойових діях, створюються перші його «чорноти». Сам Редон схвально відгукується про чорний колір:

«Чорний колір вимагає поважного ставлення, ніщо не може звульгаризувати його. Він не радує око, і не пробуджує чутливість. Він краще за палітру кольорів слугує для передачі духовного».

Оділон Редон в своїх записах трактує свої роботи як «реально-ірреальну естетику» і, водночас, звинувачує художників реалістів та імпресіоністів за те, що вони зображують реальність виключно поза межами людини, і не надають уваги тому, що коїться у її підсвідомості. Сам Редон прагне зобразити людські страхи, несвідоме та глибоке.

На початку творчого шляху, та протягом багатьох років несвідоме людини поставало для Редона у вигляді чогось темного, містичного та потаємного. Велику роль займали людські страхи та недовіра до цього світу. Це яскраво відображається у його «чорнотах». Через роки, його підхід до людської підсвідомості дещо змінюється, Редон відчуває більше довіри та чистоти, в картинах починають з’являтися спочатку пастельні, а згодом і чисті, відкриті кольори. Сюжети дедалі більше пронизані теплом та радістю, він звертається до міфологічних та релігійних мотивів.

Довгий час «чорноти» Редона лишалися без уваги, проте, після публікації у альбомах 1879 року вони дедалі більше впізнаються серед поціновувачів мистецтва. Його літографії та малюнки вугіллям відповідають тогочасним настроям Франції. Пронизані песимістичними настроями картини резонують з настроями fin de siecle.

Тут і прослідковується вплив творів Едгара По та Бодлера, хоча й немає жодних посиланнь до сюжетів. Присвячений один із альбомів і Арману Клаво, тому ботаніку з саду у Бордо, котрий і познайомив Родена з творчістю письменників-символістів. Окрім того, Роден захоплюється творчістю Гойї та серією його офортів «капрічос» з дияволічними створіннями та химерами.

У 1890 році творчість Редона поступово обертає нові риси: колір та світло. Звісно, такий перехід має причини, що пов’язані з особистим життям Родена.

У 1880 році Редон одружується, шлюб з Камілією Фольт стає надзвичайно щасливим. Каміль народжує Родену сина, проте, немовля помирає, через що Роден занурюється у депресивний стан. Все змінюється у 1889 році, коли народжується другий син.

Першою роботою з кольорового періоду вважається «Закриті очі» 1890 року, створена під враженням від смерті Армана Клаво. Очі досить часто з’являються у роботах Редона, проте, сам Редон рідко пояснює значення символів на роботах – він чекає пояснення від глядачів.

«Закриті очі» – тонкий перехід від чорнот до кольору, наче міраж проглядається крізь туман обличчя. Далі на полотнах з’являтимуться все більше кольорів, а впливатимуть на Редона тепер Гоген та твори Шекспіра.

«Циклоп» – одна з картин кольорового періоду, тоді ж Редон звертається до міфологічних сюжетів. Дедалі більше прослідковується вплив Делакруа та Моро, особливо в картинах з оголеною натурою на фоні пейзажів – характерні для символістів полотна в яких єднається природа та людина.

Образ циклопа Поліфема не лякаючий, ми відчуваємо лише співчуття. Його єдине око сумно глядить донизу, там, де танцює кохана Галатея, котру не одразу можна розгледіти серед буйності фарб.

Коли Редон дізнався про самогубство товариша Гогена на Таїті він присвячує серію картин у темному колориті – профілі Гогена.

Про творчість Редона у своєму творі «Наваки» говорить Гюїсманс:

«…Ці образи ні на що не схожі. Вони не вписувались в рамки образотворчого мистецтва, створюючи цілком особливу фантастичну реальність — світ гарячки та марення.

Зображення повністю божевільних очей замість облич, а також тіл, що втратили звичні обриси, ніби побачені через графин з водою, нагадували дез Естену нічні кошмари, які він бачив, маривши, коли в дитинстві хворів на черевний тиф».

Наприкінці життя Оділон Редон здобуває славу, нагороджений Орденом Святого Легіону у 1903 році, а також, знайомить зі своєю творчістю Америку на виставці у Нью-Йорку.

Кінець життя Редон присвячує написанню картин олією та пастеллю, проте його життя обривається у 1916 році і остання його картина «Діва» так і лишається назавжди незавершеною.

Автор: Анна Збаражська