Перехід від однієї традиції до іншої завжди супроводжується конфліктом – обрядовим, духовним, етичним, військовим і далі за списком. Хрещення Півночі було довгим і драматичним епізодом європейської історії, але за сухими фактами і датами завжди ховаються чудові історії, які варто розповідати дітям перед сном задля виховання і дорослим задля вивчення уроків історії. Ця невеличка розвідка – про таку різну вдачу в християнстві і релігії давніх північан. Про вдачу, даровану Конунґом Юдеїв, і про Одінову гамінґ’ю. Про короля, який, мабуть, і досі править Норвеґією. Про гідну смерть і вірність своїм поглядам. А ще – про Ґардарікі, яка насправді – Русь!
Тож почнемо ми з імені Олав. Так звали чоловіка дуже драматичного у всіх сенсах слова. Але найголовнішою драмою його життя було ухвалення нової для скандинава концепції долі. Якщо всі його попередники були володарями свого персонального успіху і долі (hamingja), то він перший хто говорить про доручення себе і долі Богу – християнському, ясна річ.
В часи Давньої Півночі удача – гамінґ’я – вважалася найважливішою родовою та персональною характеристикою знатної людини, і конунґ уважно стежив за тим, щоб вона не покидала його, проводив правильні ритуали та ретельно тлумачив сни (це було вкрай важливо). Олав відмовився від своєї долі та спадкової удачі Інґлінґів і поклався на християнського Бога буквально з першого свого кроку Норвеґією в якості претендента на престол. І все життя (судячи з тексту Сноррі Стурлусона «Коло світове) мучився від свого вибору. Треба сказати, що хрестив Олава його попередник і тезка Олав Трюґвассон, який поганого в голові не тримав, і формально, будучи християнином, від своєї долі і удачі ніколи не відмовлявся. А ще багато чаклував, ворожив і пророкував (чим відрізнялися християни часу ранньої християнізації Півночі – особливо священицька каста). Загалом, вів звичний і приємний спосіб життя норвезького конунґа, хіба що жертви богам язичницьким не приносив (але це не точно). Знову ж таки, якщо уважно читати саґову літературу, можна дійти несподіваного висновку про те, що магічні здібності персонажа практично ніколи не пов’язуються на той час з його релігійними уподобаннями. Радше навіть чаклуни несхвально ставилися до старих язичницьких богів. А ось про хрещених чаклунів у саґах розповідається багато.
Але повернемося до перших кроків Олава норвезькою землею, як їх описує сага:
Тут йдеться про те, що коли Олав повернувся до своєї країни, він підійшов до берега в середній Норвеґії. Той острів, де вони зійшли на берег, називається Села, і розташований він неподалік мису Стад. Конунґ сказав тоді, що в щасливий день вони припливли до Норвеґії, тому що вони пристали саме до Сели, і в цьому він бачить гарну ознаку (sæla ісландською значить «щастя). Коли вони сходили на берег, конунґ ступив ногою на глину, послизнувся і впав на коліно.
Конунґ сказав:
— Я впав.
Грані тоді каже:
— Ти не впав, конунґу, ти міцно став на землю цієї країни.
Конунґ посміхнувся і сказав:
— Нехай буде так, якщо це завгодно Господу.
Фраза Олафа «я впав» дуже прозоро відсилає читача до аналогічного епізоду з життєпису його одноутробного брата Гаральда Суворого, який впаде з коня при висадці на анґлійський берег перед битвою з анґлійським королем Гаральдом Ґодвінссоном набагато пізніше за приїзд Олава на батьківщину. Епізод цей широкому читачеві добре відомий з роману Вальтера Скотта «Айвенго», де консервативний Седрік Сакс дослівно цитує саґовий текст (тут треба віддати належне найширшій ерудиції та енциклопедичній пам’яті Скотта):
Конунґ Гаральд син Сіґурда почав об'їжджати тоді своє військо й оглядати, як його побудовано. Він сидів на вороному коні з білою зіркою на лобі. Кінь впав під ним, і конунґ звалився з нього. Він швидко схопився і сказав:
— Падіння – знак успіху в поїздці!
А англійський конунґ Гаральд сказав норвежцям, що були з ним:
— Чи не знаєте ви, хто той високий чоловік, який звалився з коня, у синьому плащі та блискучому шоломі?
— Це сам конунґ, — сказали вони. Анґлійський конунґ каже:
— Рослий чоловік і величний, але схоже, що вдача залишила його.
Саґові тексти про діяння Олава і Гаральда були записані і нормовані в той самий час, і згадка падіння Олава не може бути випадковою — це явна наративна конструкція, дуже важлива для оповідача.
Це падіння буде ознакою невдачі та швидкої загибелі. І те, що конунґ відзначив окремо факт свого падіння, говорить про його сумніви у власному успіху. Сумнівається Олав не на рівному місці, за норвезький престол йому доведеться битися, і від того, наскільки військо віритиме в удачу ватажка, залежить дуже багато. У результаті, він, очевидно, доручає себе новому Богу, і заходить до Норвеґії, де завойовує трон. Як би там не було, але після Олава жителі Півночі у важких життєвих ситуаціях, коли на власну удачу було мало надії, доручали своє життя Христу і Святому Олаву – заступнику Норвегії, і той невтомно творив чудеса.
Так ось, Олав Святий (тоді ще не святий, а відомий за прізвиськом Товстий) перші 10 років правил вдало, а потім так дістав норвежців своєю релігійною фанатичністю і суворістю законів, що вони його прогнали. А на його місце посадили Гакона, ярла Гладіра, який мав підтримку свого дядька, конунґа Данії Кнута Могутнього. Олава тоді зрадили багато його прихильників. Перед від’їздом з Норвеґії Олав сказав дуже характерну промову, яка добре показує його двояке ставлення до долі:
… він просив своїх друзів розраховувати на те, що він має намір знову собі повернути країну та владу, якщо Бог дарує йому досить довге життя. Він сказав, що, як він передчуває, усі люди в Норвегії ще служитимуть йому.
— Я думаю, що Гакон ярл недовго правитиме Норвеґією, і це нікому не здасться дивним, так як і раніше Гакону ярлу не було вдачі в розбраті зі мною. А що стосується Кнута Могутнього, то мало хто, напевно, повірить у те, що я скажу. Я передбачаю, що йому залишилося жити всього кілька років і що вся його держава розпадеться і його рід ніколи більше не підніметься, якщо все буде так, як я передбачаю.
Як це часто бувало в історії гладирських ярлів, музика недовго грала, недовго Гакон танцював. Він поїхав до Анґлії за своєю нареченою, а по дорозі назад потонув у морі. І тут багато хто (але не всі), хто спочатку відвернувся від Олава, замислилися. Одна справа – гладирські ярли, які не є свої, зовсім інша – дани. У розумінні норвежців, правити ними мав свій конунґ. А конунґ Олав тим часом зупинився при дворі свого друга, князя Ярослава Мудрого.
Дізнавшись, що Гакон ярл потонув, як про це вже було розказано, Бйорн Розпорядник почав каятися в тому, що зрадив Олаву конунґу. Він вважав, що тепер він вільний від клятви вірності Гаконові ярлу. Тепер є надія, подумав він, що незабаром країною знову правитиме Олав конунґ, якщо він повернеться до Норвеґії, оскільки країна залишилася без правителя. І Бйорн швидко зібрався в дорогу.
…Він не зупинявся, доки взимку на Йоль не приїхав до Ґардарикі до Олава конунґа. Коли Бйорн зустрівся з конунґом, той був дуже радий. Тут конунґ дізнався про все, що сталося у Норвеґії. Бйорн сказав йому, що ярл потонув, і країна залишилася без правителя. Ця новина втішила всіх, хто приїхав до Ґардарикі з Олавом конунґом з Норвеґії. У них залишалися там володіння, родичі та друзі, тож усі вони дуже хотіли повернутися домів. Бйорн розповів конунґу і про багато інших новин, які конунґ хотів знати. Конунґ запитав про своїх друзів і про те, чи зберігають вони вірність своєму конунґу. Бйорн відповів, що по-різному. Тут Бйорн упав до ніг конунґа, обхопив їх руками і сказав:
— Все у владі Господній і в твоїй владі, конунґу. Я взяв срібло у людей Кнута конунґа і присягнув йому у вірності. А тепер я хочу йти за тобою і не розлучатися з тобою, доки ми обидва живі.
Конунґ каже:
— Устань, Бйорне, я прощаю тебе, і нехай Бог тебе пробачить. Тепер я знаю, що трохи, мабуть, у Норвеґії людей, які залишилися мені вірними, навіть такі, як ти, зрадили. Правда, вони опинилися в дуже важкому становищі, адже я далеко, і вони віч-на-віч з моїми ворогами.
На Русі Олав багато думав, що робити далі. Сам він хотів усе кинути і йти в паломництво до Єрусалиму, Ярослав з дружиною пропонували йому залишитися і обіцяли допомогти з вокняжінням в одній із сусідніх язичницьких країн (для того, щоб Олав хрестив там населення), а друзі та дружинники хотіли їхати домів у Норвеґію. Але щоб їхати додому, людей в Олава було обмаль[1].
І він сумнівався, чи варто випробовувати долю і вирушати з таким невеликим військом назустріч своїм ворогам, коли весь народ приєднався до них і виступає проти нього. Він часто думав про все це і звертав свої думки до Бога, просячи, щоб Бог вказав, як йому найкраще вчинити. Всі ці думки не давали йому спокою, і він не знав, що йому робити, бо бачив, що йому не уникнути лиха, хоч би як він вчинив.
Аж ось:
Одного разу вночі Олав лежав у своєму ліжку і довго не міг заснути, думаючи про те, на що ж йому зважитися. На душі в нього було дуже неспокійно. Втомившись від таких думок, він нарешті заснув. Він побачив сон, але такий ясний, що йому здавалося, ніби він не спить, а бачить усе наяву. Він побачив біля свого ліжка високого благородного чоловіка в розкішному одязі. Конунґ подумав, що це, мабуть, «його хрещений батько» Олав син Трюґві. Цей чоловік сказав йому:
— Ти мучишся і не знаєш, як вчинити? Мене дивує, що ти ніяк не можеш ухвалити рішення, а також, що ти збирався скласти з себе звання конунґа, яке дано тобі від Бога, або хочеш залишитися тут і отримати володіння від іноземних конунґів, яких ти зовсім не знаєш. Краще повертайся у свої володіння, які тобі дісталися у спадок. Ти довго правив там із Божою допомогою і не дозволяв своїм підданим залякувати себе. Слава конунґа в тому, щоб перемагати своїх недругів, і славна для нього смерть — пасти разом зі своїми людьми у битві. Чи ти сумніваєшся, що боротимешся за праву справу? Ти не повинен дурити себе. Тому ти можеш сміливо повертатися до своєї країни і Бог дасть тобі знамення, що вона – твоє володіння.
Коли конунґ прокинувся, йому здалося, що він бачив тінь людини. Після цього сну його залишили всі сумніви, і він вирішив їхати назад до Норвеґії.
Бог і справді повернув Норвеґію Олаву, але не зовсім в тому вигляді, якою цього хотілося б друзям конунґа. Щоб повернутися на престол Олав мав дати бій своїм політичним опонентам – війську бондів (землевласників). Вони зустрілися під час сонячного затемнення при Стікластадірі, де Олав загинув як рицар, король та християнин – з мечем та хрестом у руках. Щось таке незрозуміле сталося під час цієї битви, що багато противників конунґа дуже сильно задумалися про життя, і через рік Олав був визнаний (у тому числі вчорашніми своїми ворогами та вбивцями) святим та вічним конунґом Норвегії, а на Русь до Ярослава поїхала делегація, тепер уже за сином Олава, Маґнусом – кликати того на норвезький престол.
Маґнус цей, до речі, увійшов в історію норвезької королівської династії під ім’ям Маґнус Гідний (Magnus den Gode), що багато говорить про нього особисто і якість виховання при дворі Ярослава.
Але з того часу й донині завжди на престолі Норвеґії сиділо двоє конунґів: один звичайний, а другий Олав. Так вони на троні і штовхалися задами, а оскільки першим прізвиськом Олава було «Товстий», його послідовникам бувало тісно. Але то вже інша історія.
Автори: Володимир Гарькавенко, Віталій Кривоніс, Семен Бондар
Примітки:
[1] Олав насправді відрікся від родової вдачі (і долі) в обмін на божественну, тому і вагається, чи варто повертатися. Бо знає, що тепер на землі його предків духи місцевості і його роду не будуть на його боці. Але вирішує повернутися, щоб поміняти місцеву вдачу на божественну, і розповсюдити свою – від Бога дану – гамінґ’ю на всю Норвеґію. Що, зрештою, і сталося. – Примітка Віталія Кривоноса.
