прекрасний мартін

«Старший за Дюрера» – Прекрасний Мартін біля витоків традиції німецької гравюри

Як відомо, зародження та розквіт мистецтва гравюри у Німеччині перепадає на середину ХV століття. Його стрімкий розвиток був тісно пов’язаний із розвитком друкарської справи. У середині 40-х років ХV століття ремісник із Майнцу Іоган Гутенберг сконструював перший друкарський верстат. Прорив у книжковій справі визначав нові завдання перед ілюстраторами, і тут, власне, гравюра була неабияк потрібна.

Ведучи мову про мистецтво гравюри варто зазначити, що воно бере свій початок із ювелірного мистецтва. Якість гравіювання, виконаного на дорогоцінному металі, перевірялося за допомогою паперу та чорнил. Чорнила обережно затиралися у канавки рельєфної поверхні, після чого виріб міцно притискався до паперу, на якому у наслідку залишалося зображення. Невигадлива ідея наносити зображення різцем на мідну пластину, і за допомогою останньої робити відтиск, ймовірно назріла сама собою. Перші мідні пластини з гравюрами датуються ще 30-ми роками ХV століття. Саме гравюра на міді, а не ксилографія (як могло б здатися) дала перший поштовх до розвитку мистецтва гравюри у Німеччині.

Прийоми передачі світла, тіні та напівтону, побудови об’ємного зображення були добре відомі живописцям ХV століття, однак, для графіки основним прийомом побудови зображення тривалий час залишалася лінія. Це характерно навіть для граверів Нюрбергської школи – Ганса і Вільгельма Плейденвурфів та Міхаеля Вольгемута, які були вчителями великого Дюрера.

Власне Альбрехту Дюреру приписують «прорив» у мистецтві гравюри – нібито саме він привніс у гравюру об’єм та світлотінь. Однак, насправді це було зроблено задовго до Дюрера. Його випередив Мартін Шонгауер, на прізвисько Прекрасний Мартін.

Шонгауер був старший за Дюрера на 21 рік. Насправді відомостей про життя Шонгауера не багато. Він народився у 1450 році в Кольмарі, де близько 1440 року оселився його батько – ювелір із Аугсбурга. Своє навчання Мартін Шонгауер Розпочав, власне, у майстерні свого батька. Пізніше його вчителем став видатний майстер «інтернаціональної готики» Каспар Айзенманн, що проживав по сусідству із родиною художника. Завдяки Айзенманну він також ознайомився з новим натуралістичним стилем раннього нідерландського живопису Яна ван Ейка та Рогіра ван дер Вейдена. Згодом Шонгауєр працював у тій самій майстерні Ганса Плейденвурфа в Нюрнберзі (депізніше навчався молодий Дюрер). У 1465 році Мартін Шонгауер був зарахований на кілька семестрів в Лейпцизький університет.

Це є дещо «загадковим» фактом у його біографії, адже діти ремісників (нагадаємо, що у Середні віки не існувало розмежування між мистецтвом і ремеслом) рідко ставали священиками, чи, наприклад, юристами. Пізніше, близько 1469/70 рр. він був змушений покинути Німеччину (французьке місто Кольмар, що у Ельзасі, у ХV столітті було частиною Священної Римської Імперії, і проживали у ньому переважно німці) та вирушити до Бургундських Нідерландів. Відтоді в його роботах все більше відчувається вплив мистецтва Рогіра ван дер Вейдена, а також Дірка Баутса та Яна ван Ейка. У 1470 році Шонгауер повернувся до Кольмару. Він досяг певного процвітання і навіть володів кількома будинками, однак із особистим життям у художника не склалося – він ніколи не був одруженим і до кінця життя лишався одинаком.

У 1489 році Шонгауер переїхав до Брайзаху, де отримав велике замовлення на розпис місцевого собору (фреска «Страшний суд»). Тут, у Брайзаху, у 1491 році художник помер. Через рік великий поціновував його мистецтва Альбрехт Дюрер вирушив до Кольмару, аби зустрітися з великим майстром, однак там він зустрів лише звістку про його смерть.

Ведучи мову про особливості графіки Мартіна Шонгауера ми звертаємо увагу не лише на майстерно застосовані прийоми передачі світла і тіні, але також про засоби моделювання об’ємної форми за допомогою штрихів, що змінюють свій напрямок. Таким чином художнику вдавалося детально передавати всі особливості рельєфу форми.

Це можна побачити на прикладі його гравюри «Архангел Михаїл».

Іконографія сюжету гравюри сходить до Об’явлення святого Івана Богослова (Апокаліпсис). Глава 12, вірші 7-9:

«І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну.

І змій воював та його анголи,

та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі.

І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені.» (переклад І. Огієнка)

Тут потрібно додати, що сюжети з Апокаліпсису особливим чином впливали на фантазію середньовічних митців. Робота Шонгауера демонструє наявність у художника непідробного релігійного почуття і прагнення осмислити зміст священного тексту через художню форму. Повертаючись до особливостей побудови зображення художником, варто звернути увагу на те, як лінії штриховки змінюючи свій напрям перетинаються одна з одною, створюючи таким чином глибину тіні та м’якість напівтону.

Гравюра «Архангел Михаїл» наділена особливою ритмікою, в цілому подібною до ритміки творів готичного живопису. Її тут задає «полум’яна» драперія з чисельними складками та переливами. Таким чином при загальній статичності композиції задається динаміка сюжету. Мартін Шонгауер був чи не найпершим із середньовічних граверів, хто зміг гармонійно зобразити рух та подолати ізольованість фігур у композиції.

Складні багатофігурні композиції, власне, також добре вдавалися Прекрасному Мартіну. Це демонструє нам гравюра «Успіння Марії», створена між 1471 – 74 рр.

Одразу звертає на себе увагу певна «перевантаженість» композиції, однак стиснутий простір гравюри забезпечує гармонійну взаємодію всіх зображених на ній персонажів. Тут так саме добре відчувається готична ритміка, яка підкреслена на цей раз доволі жорстким контрастом між освітленими та затемненими ділянками.

Попри те, що даний текст присвячений графіці, було б абсолютно несправедливо залишити поза увагою Мартіна Шонгауера – живописця. Як вже зазначалося, Прекрасний Мартін піддався впливу «нового мистецтва» Нідерландських майстрів, спочатку опосередковано – через свого вчителя Каспара Айзенманна, пізніше – в часи, коли мешкав власне у Бургундських Нідерландах. Попри це його живописним творам не притаманний той натуралізм, яким відрізнялися роботи Ван Ейка та Ван дер Вейдена.

Роботи Шонгауера залишаються питомо готичними, до того ж він порівняно рідко звертався до світських жанрів, віддаючи перевагу суто сакральному мистецтву. Його живописний стиль дивовижним чином поєднує в собі м’якість форм з контрастністю та виразністю кольорів. Як приклад можна навести «Благовіщеня» із вівтаря Орліако, написане у 1470-1475 роках.

«Благовіщеня»

Тут також важливо звернути увагу на неймовірно гармонійне поєднання об’ємних форм та декоративних елементів: крила янгола чітко окреслені фоном, і таким чином можуть сприйматися як елемент об’ємного зображення елемент декору водночас.

Попри безсумнівну самобутність стилю Шонгауера і водночас всупереч нідерландському впливу, манера його живопису без сумніву є суто «німецькою», і її тією чи іншою мірою можна також впізнати у творах «молодшого» покоління німецьких геніїв: Альбрехта Дюрера, Матіаса Грюневальда, Альбрехта Альтдорфера. Тож внесок Прекрасного Мартіна як в німецьке, так і європейське мистецтво на загал, важко переоцінити.

Автор: Руслан Штурм

поділитись