Видатний український митець, новатор, що не боявся експериментів. Творчість Олександра Мурашка вийшла далеко за межі суто українського мистецтва і сміливо заявила про український живопис за кордоном.
Олександр Крачковський – саме таке прізвище Олександр отримав від народження – не знав батька, а мати покинула сина на виховання бабусі. Бабуся розпалила в Олександрі любов до козацтва та народного епосу, що відгукнеться у його творчості через роки. Невдовзі мати забирає сина разом з новим чоловіком Олександром Мурашком та продовжує його виховання серед людей, залучених до мистецтва. Вітчим Олександра – рідний брат художника Миколи Мурашка – мав власну іконописну майстерню, до роботи в якій постійно притягував пасинка.
Олександр Мурашко 
Митець з дружиною
Саме завдяки творчій родині Мурашко стає свідком величної події у мистецькому світі Києва: розпис Володимирського собору. Майстерня вітчима Мурашка отримує замовлення на підготовку стін до розписів, а також на виготовлення церковних меблів.
Мурашко із захватом спостерігає за роботою таких майстрів як В. Васнецов, М. Нестеров. Тоді ж майбутній український майстер вирішує присвятити життя мистецтву:
«Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту — стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні…».
Проте вітчим не надто радіє таким планам пасинка, йому потрібні робочі руки, а не молодий мрійливий митець.
Мурашко через конфлікт з вітчимом був вимушений піти з дому. Проте вже незабаром Микола Мурашко пропонує йому відправитися на навчання до Петербурга. І завдяки сумісним зусиллям Правова, Нестерова та Васнецова вітчима все ж вдається вмовити – він надає молодому Олександру кошти для подорожі до Петербурга.
Під час навчання Мурашко знайомиться з Малявіним та Кустодієвим. Манера письма Мурашка стає легкою, вибудована на тонких тонових відношеннях та притаманних теплих, світлих кольорах. Він навчається в Іллі Рєпіна, завдяки якому Мурашко опановує мистецтво портрету.
Дипломна робота Олександра Мурашка – перший успіх молодого митця. Вона стає єдиним полотном на історичну тематику. Полотно «Похорон кошового», за яку він отримав велику золоту медаль, дало можливість Мурашку подорожувати Європою.
Зокрема, його цікавлять Мюнхен та Париж. Панівні в той час імпресіонізм та модерн захоплюють увагу молодого українського митця. Відвідуючи Лувр, в першу чергу, Мурашко з особливою уважністю вивчає твори Веласкеса. Поєднання любові до таких течій як реалізм, модерн та імпресіонізм створюють для Мурашка основу його творчості. Легкість та етюдність в синтезі з наповненістю форми і стали впізнаваними особливостями його полотен.
Під час перебування у Франції Мурашко дедалі більше використовує мову модерну, тонкі та витончені лінії і форми.
У 1904 році Мурашко повертається до Петербурга, де прагне закріпити все побачене під час подорожі. І вже за кілька років, у 1906 році, Мурашко створює полотно, що принесе визнання не лише йому як митцю, але й підійме українське образотворче мистецтво на суттєво вищий рівень.
«Карусель» експонується на виставках, подорожує світом і заявляє про нового українського митця. На виставці у Мюнхені вона отримує золоту медаль, а творець отримує безліч запрошень зі столиць Європи. Майже одразу полотно придбали для музею у Будапешті, залишивши Україні лише ескіз, що нині зберігається у Художньому музеї.
Виставкова діяльність Мурашка розгортається з неабиякою швидкістю: як на міжнародних експозиціях, так і на виставках у рідному Києві, роботи Мурашка викликали фурор.
Його картини скуповують в колекції закордонних музеїв, подорожують світом від виставки до виставки.
Мурашко вніс неабиякий вклад і у розвиток художньої освіти. З 1909 року він починає викладати у Київському художньому училищі, проте через консерватизм дирекції був вимушений покинути викладання.
Але не полишав він надії на власну школу. У 1913 році він відкриває майстерню на інституцькій, куди переходять на навчання багато студентів з художнього училища. У 1917 році Мурашко стає одним з засновників Української академії образотворчого мистецтва.
Багато часу він приділяє академії та менше власній творчості. У щоденниках він згадує:
«Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці».
В його планах було перетворити Київ на мистецьку столицю, а вулицю, на котрій мешкав (Богоутівську), на своєрідне мистецьке містечко.
Але плани Олександра Мурашка раптово перервали. Червневої ночі 1919 року видатного українського митця було вбито. Мурашко разом з дружиною Маргаритою повертався додому, де на них було скоєно напад трьома невідомими.
Цей випадок буде описаний у газетах як «напад з метою пограбування», але дружина Мурашко ще багато років буде розшукувати нападників. Зрештою їй вдасться дізнатися ім’я вбивці, проте слідчий запевнить Маргариту припинити марні спроби добитися правосуддя – у справі були залучені вищі чини.
22 липня 1919 року у дворі Київської Академії Образотворчого мистецтва відбувся похорон Олександра Мурашка, видатного українського митця та педагога.
Усі твори дружина Мурашка подарувала художньому музею, де вони й нині експонуються серед творів Кричевського, Богомаза та Бойчука.
Автор: Анна Збаражська
