Один з найвпливовіших мислителів, що зробив значний внесок у розвиток теорії алхімії, був Олімпіодор Молодший (495-570), неоплатонік, астролог і натурфілософ. Його роботи – це коментарі до творів філософів античного періоду. Одна з книг, яка йому приписується, відома під різними назвами, одна з яких – «Олімпіодор – філософ Потас, царю Вірменії про божественне і священну в мистецтві». Нині назву цієї книги подають коротко – «Про священне в мистецтві»[1].
В його працях яскраво проявляється синтез неоплатонізму, герметизму та інтерес до астрології й алхімії. Показовими в цьому відношенні є міркування Олімпіодора про мікрокосм і макрокосм, людину і космос, вище і нижче в герметичній традиції.
Наприклад:
«Гермес уявляє людину як мікрокосм. Все, що міститься в макрокосмі, людина також вміщує в собі. Макрокосм містить створену землю і воду, в людини є блохи, воші і кишкові черв’яки. В макрокосмі є річки, джерела, моря, у людини є нутрощі. У макрокосмі є повітря, у людини є комарі. У макрокосмі є випаровування, що вириваються з його грудей, наприклад вітри, а у людини бувають скупчення газів. В макрокосмі є Сонце і Місяць, у людини – два ока, праве око співвідноситься з Сонцем, ліве – з Місяцем. Макрокосм має гори і пагорби, людина – кістки. У макрокосму – небо, у людини – голова. В макрокосмі 12 небесних знаків, у людини вони теж є – від голови, тобто Овна, до ніг, які співвідносяться з Рибами»[2].
Джек Ліндсей стверджує, що саме в книзі Олімпіодора вперше було сформульовано метало-планетну систему[3]. Щодо алхімії це твердження цілком справедливе. Однак, насправді, ця відповідність зустрічається значно раніше. Зокрема, у книзі відомого християнського теолога і філософа Орігена (185-254) «Проти Цельса» наводиться цитата з книги відомого гностика та критика християнства Цельса (II ст.). Там вибудовується чітка схема відповідності металів і планет, яка відображає гностичний світогляд мандрівки душі та етапи, які вона повинна подолати.
«Існують сходи з високими воротами. Перші складаються зі свинцю, другі – з олова, треті – з міді, четверті – із заліза, п’яті – з суміші металів, шості – зі срібла, а сьомі – із золота. Перша брама пов’язана з Кроносом (Сатурн), свинець вказує на повільність цієї планети; друга – з Афродітою (Венера), порівнюючи її з блиском і м’якістю олова; третя – із Зевсом (Юпітер), міцним і твердим; четверта – з Гермесом (Меркурій), залізо, як і Гермес, приносить прибуток і підходить для будь-якої роботи; п’ята – з Аресом (Марс), тому що, що складається з суміші металів, вони різнорідні і мінливі; шоста – зі срібла – з Місяцем, а сьома, що зроблена із золота – з Сонцем, оскільки ці метали нагадують їх кольори»[4].
На жаль, праці Цельса не дійшли до нас у повному вигляді. Тому докладніші висновки щодо походження джерела цієї теорії зробити досить складно.
Лише через кілька століть після смерті Цельса Олімпіодор Молодший запропонував свою схему, яка дещо відрізняється, як від тієї, що була представлена у викладі Орігена, власне, так і від тієї, яка стала класичною для алхіміків Середньовіччя. У Олімпіодора вона виглядає так: свинець – Сатурн, олово – Меркурій, електрум (сплав золота і срібла) – Юпітер, залізо – Марс, мідь – Венера, срібло – Місяць, золото – Сонце. І тільки у візантійського філософа, астронома і астролога VII ст. Стефана Олександрійського можна зустріти метало-планетну систему, яка стала найбільш поширеною.
Відповідно до цієї схеми ієрархія семи відомих тоді металів різного ступеня досконалості (золото, срібло, ртуть, олово, свинець, мідь, залізо) відповідає ієрархії небесних тіл, названих іменами богів (Сонце, Місяць, Меркурій, Юпітер, Сатурн, Венера, Марс). Ідея про еманацію (від лат. Emanatio – «витікання, поширення»), тобто закінчення, перехід від першооснови вищих форм буття до нижчих, була широко поширена у неоплатоніків. Алхіміки використовували ідею еманацій для пояснення походження металів і різноманітності їх властивостей. Вони вважали, що існування та властивості кожного з металів обумовлені еманацією відповідних небесних тіл. Таким чином, під впливом еманацій Сонця в надрах землі зароджується золото; під впливом Місяця – срібло; олово зобов’язане своєю появою Юпітеру і так далі. Ця схема впливу планет на метали, яка була взята на озброєння алхіміками, визнається й сучасними послідовниками алхімії, а метали в алхімічних трактатах традиційно позначаються астрологічними знаками відповідних планет.
Автор: Щепанський Віталій
[1] J. Lindsay, The Origins of Alchemy in Graeco-Roman Egypt. London 1970. р. 361.
[2] Ibidem, р. 362-363.
[3] Ibidem.
[4] Ibidem, р. 358-359.
