Перша світова війна – доленосна подія в історії Німеччини, свого роду вісь, навколо якої оберталися політичні та культурні процеси і явища. Німецькі письменники, мислителі та художники у своїх творах тим чи іншим шляхом намагалися осмислити події війни, оцінити їх значення для суспільства та держави. Говорячи про спогади та рефлексії щодо Першої світової як в літературі, так і в образотворчому мистецтві, ми маємо справу з доволі різнорідними поглядами та переконаннями як свідків, так і безпосередніх учасників військових подій.
Війну змальовували і експресіоністи, і представники академічної школи, хтось відображав враження, а хтось – документальні свідчення. Для деяких війна назавжди лишилася основним мотивом творчості. Інші персоналії заслуговують окремої уваги.
Безперечно одним з найвизначніших художників війни був Отто Енгельгардт-Кифхойзер ( нім. Otto Engelhardt-Kyffhäuser; 1884-1965 р.р).
Отто Енгельгардт-Кифхойзер мав академічну художню освіту. З 1901 по 1907 він навчався в Академії мистецтв у Касселі, а пізніше навчався в Берліні та Веймарі. У 1914 році він провів першу виставку в Дармштадті.
Під час Першої світової війни Енгельгардт-Кифхойзер служив у 4-му Резервному єгерському батальйоні в якості військового художника. Він малював безпосередньо в окопах першої лінії, брав участь у боях у Кампаньє, північній Франції та Фландрії, у 1916 році брав участь у «Верденській м’ясорубці», після чого був перекинутий на Cхідний фронт у Галичину, а в 1917 році повернувся на Західний фронт. Наприкінці війни Отто Енгельгардт-Кифхойзер вже володів значною кількістю картин і замальовок.
З 1919 по 1939 рр Отто Енгельгардт-Кифхойзер працював в Гьорлітці викладачем загальної художньої освіти в гімназії Луїзеншулє. У 1928 році в цьому ж навчальному закладі він створить чотири монументальні настінні розписи (втрачені наприкінці Другої світової війни).
Наприкінці 20-х художник став членом NSDAP та SS. В цей же час він написав кілька картин на військову тематику, а також багато портретів націонал-соціалістів. У 1929 році Отто Енгельгардт-Кифхойзер створив картину розміром 8 х 3,5 метрів для Палати міської ради у місті Артерн.
У 1935 році Отто Енгельгардт-Кифхойзер взяв участь у Великій художній виставці в Дрездені, де експонувалися 110 картин художника.
На прохання Гіммлера в січні 1940 року Отто Енгельгардт-Кифхойзер відвідав Польщу і спостерігав за переселенням у Німеччину етнічних німців з території Галичини і Волині, що відбувалося згідно радянсько-німецького пакту 1939 року. Художник задокументував переселення в серії малюнків і картин, які були експоновані у Берліні в травні 1940 року. У тому ж році Отто Енгельгардт-Кифхойзер опублікував ілюстровану «Книгу Великого шляху». Картини та малюнки Отто Енгельгардта-Кифхойзера також послужили основою для фільму «Хеймкер» (Повернення на Батьківщину) Густава Укіцького.
У 1941 році художник відправляється на Східний фронт, де також робить замальовки до майбутніх картин. В той самий час (1940 – 45 роках) Отто Енгельгардт-Кифхойзер брав участь в чисельних виставках, зокрема у щорічних «Великих німецьких художніх виставках».
На думку російського дослідника німецького мистецтва доби диктатури націонал-соціалістів Галини Дятлєвої, саме картини фронтових художників виділялися серед маси інших живописних творів непідробною емоційність, правдивістю та щирістю. Героїзм, відчай, жертовність, побратимство – добре знайомі слова, але воїни, напевно, розуміють їх зміст набагато краще за інших.
Отто Енгельгардт-Кифхойзер певним чином зачіпає тему «метафізики війни». На картині «Фронтові дороги» темні фігури бійців окреслюють промені світла, в бік якого вони втомлено крокують. Тут очевидна алегорія переходу в інший світ, де солдатські душі нарешті знайдуть спокій і розраду. Схожий мотив відслідковується у картині «Гранатний бій», де силует солдата можливо є алегорією на душу загиблого, яка лишається «навічно у строю».
Сьогодні роботи Отто Енгельгардта-Кифхойзера можна побачити в музеях Гьорліца, Баутцена і в музеї Остхаус в Хагені. Міська рада Артерна зберегла стінопис художника. Значною кількістю творів Отто Енгельгардта-Кифхойзера також володіє Центр військової історії армії США, що у Вашингтоні.
Автор: Руслан Штурм
