Битва за терміни: палеорасизм та проблеми сучасної антропології

Битва за терміни: палеорасизм та проблеми сучасної антропології

Добігає кінця 2019 рік, невдовзі наступлять чергові 20-ті. А до України, тим часом, вперше більш-менш масштабно докотилася проблема «расизму»: у нас з’явився перший чорний депутат Верховної Ради; чорношкіра «жертва булінгу», що призвів її до самогубства; розплаканий футболіст «Шахтаря», якого образили вболівальники київського «Динамо». Раніше в Україні про расизм лише чули щось краєм вуха, проте зараз деякі ситуації, як-от розплаканий футболіст, стають причиною скандалів світового масштабу.

Що таке «раса»? Як сучасна наука бачить відмінності між різними антропологічними типами та наскільки універсальною є проблема «расизму»? І наскільки адекватними реальності – тези сучасних антропологів? Про все це та про багато іншого, зокрема про міфічну «арійську расу», ми поговорили з індоєвропеїстом Андрієм Богдановичем Поцілуйком.

Пломінь: Добігає кінця 2019 рік, невдовзі наступлять чергові 20-ті. А до України, тим часом, вперше більш-менш масштабно докотилася проблема «расизму»: у нас з’явився перший чорний депутат Верховної Ради; чорношкіра «жертва булінгу», що призвів її до самогубства; розплаканий футболіст «Шахтаря», якого образили вболівальники київського «Динамо». Раніше в Україні про расизм лише чули щось краєм вуха, проте зараз деякі ситуації, як-от розплаканий футболіст, стають причиною скандалів світового масштабу. Яким чином проблема «расизму» може вплинути на українське суспільство, котре все ще лишається переважно монорасовим?

Андрій Поцілуйко: В монорасових суспільствах не існує расових проблем, в моноетнічних суспільствах не існує міжетнічних конфліктів… Однорідні суспільства в цьому сенсі стабільні, в різнорідних завжди виникає напруга. Це явище можна назвати етологічною ізоляцією. А те, що когось образили в школі, сама проблема «булінгу» існувала завжди, навіть у гомогенних спільнотах,  і це вже зовсім інша тема. Міжрасова проблема є проблемою співіснування великих спільнот. Нанкінська різня, Голокост, геноцид в Руанді та Родезії, малайзійські погроми китайців, напади на бурських фермерів, погроми в Лос-Анджелесі… і це значно серйозніше, аніж «булінги» чи «тролінги»: когось тролять за колір шкіри, а когось за те, що він занадто худий або занадто товстий. Це проблема культури побуту та виховання, а не расова проблема.

Пломінь: А як щодо самого поняття «раса»? Сучасні західні антропологи, наприклад,  стверджують, що людських рас не існує. Що це – чиста схоластика, що має на меті деконструювати реальність та остаточно поховати білу людину на звалищі історії, новітня «лисенківщина» або ж термінологічна плутанина?

Андрій Поцілуйко: Це дуже кумедна проблематика для того, хто хоч трішечки обізнаний з історією філософії. Вона дуже нагадує середньовічні суперечки про універсалії. Тоді любомудри сушили свої світлі голови питанням «чи існують загальні імена (наприклад: «плід», «тварина», «емоція» тощо)?». Партія номіналістів заперечувала онтологічний зміст універсалій. Її прибічники (Росцелін, Абеляр, Вільям Оккам та інші) вважали, що існують одиничні, конкретні речі, а поняття «загальне» існує тільки у людській свідомості.

Іоанн Росцелін, представник крайнього номіналізму, оголосив універсалії лише коливаннями голосу, тим самим заперечуючи об’єктивність загального не лише в бутті, але й у розумі суб’єкта, що пізнає реальність.

Прибічники реалізму навпаки вважали, що справжньою реальністю володіють універсалії (загальне), а не одиничні речі чуттєвого світу. В реалізмі виділяють два види: крайній реалізм (Ансельм Кентерберійський), що вважає універсалії існуючими незалежно від речей, і помірний, що вважає, що універсалії реальні та існують в одиничних речах.

Для позначення існування речей вживався термін «екзистенція», а існування ідей позначалось терміном «есенція». Новітні інквізитори, служителі культу політкоректності  вирішили й собі зайнятися схоластичними питаннями, баламутячи мізки обивателів.

А справа по суті в тім, що реальність – континуальна, а мислення – дискретне. Тому тут повністю повторюється схоластична полеміка: можна сказати, що наукові поняття існують як універсалії (есенція), а не як речі (екзистенція). Особливо весело стає тоді, коли політизовані неосхоласти вирішують, які універсалії мають право на існування, а які – ні. «Рас не існує. Це вигадане поняття», – заявляє журнал National Geographic, що присвятив один із номерів за 2018 рік расовому питанню. Scientific American називає расу «соціальним конструктом»; Newsweek нагадує, що ще в 1950 році ЮНЕСКО випустила заяву про те, що «раса – це міф, а не біологічна реальність».

Кожна дисципліна оперує поняттями. Поняття – це відображена в мисленні єдність сутнісних властивостей. Сутнісні властивості, у свою чергу, це те, завдяки чому об’єкти можна класифікувати. Моя вагова категорія, наприклад, не робить мене людиною, а-от конструкція голосового апарату є однією з ознак належності до виду сапієнсів.

Що є суттєвим для однієї науки, не є суттєвим для іншої. Хоча дельфіни і риби зовнішньо є схожими, для біології ця схожість не є суттєвою і вона відносить цих істот не лише до різних видів, але й до різних класів. А ось для фахівців з біомеханіки та гідродинаміки суттєвими є інші ознаки. Їх не цікавить внутрішня структура організмів живих істот, а лише манера їх руху. Тому для них є сенс розділяти всіх риб на вугревидні та скомброїдні за способом плавання. Терміном «порода» не користується біологічна наука, але він є важливим для зоотехнії.

Ось чому говорити, що якихось понять не існує, а якісь є реальними – це чистої води схоластична практика. Існують різні мови опису реальності. Раса – поняття однієї з таких мов. Ця мова – фізична антропологія. Це наука, яка вивчає морфологію людини. І це поняття також є вкрай ефективним та незамінним інструментом у медицині та криміналістиці, тому й вижило досі попри всілякі інквізиторські репресії.

Окрім того, якщо прийняти теорію еволюції, то можна дофілософуватися до того, що і людини як такої не існує, бо перехід від мавпи до людини не був чітким та одномоментним. Хто може сказати у якого пітекантропа, архантропа чи палеоантропа народилася дитина, яку можна по праву назвати «людиною»? Чіткої границі немає так само, як немає й чіткої межі між людськими расами, але ніхто чомусь не каже, що поняття «людина» – «це міф, а не біологічна реальність». Існує континуум від дріопітека до homo sapiens sapiens. Поняття «раса» є не чітким у просторі, а поняття «людина» – нечітким у часі.

Якщо прийняти постулати сучасного дарвінізму, то вийде не дуже політкоректна картина. Еволюція та утворення нових видів відбувається наступним шляхом: у залежності від зміни умов життя живих істот міняється їх поведінкова традиція і, відповідно, з генетичного пулу відбираються ті генотипи, які найкраще до неї пристосовані. Десь, щоб вижити й дати потомство, слід проявляти хоробрість та войовничість, а десь – здатність пристосуватися. Десь потрібно більше винахідливості й майстерності, а десь це не грає важливої ролі. У північних первісних культурах існувало на порядки більше технічних інструментів, необхідних для виживання, ніж у південних. Тому популяції принципово не можуть бути ідентичними.

Пломінь: З приводу згаданого вами  National Geographic. У березні минулого року, можна сказати, відбулася остаточна індоктринація «конструктивістських» ідей: Те, що «рас не існує» вони намагалися проілюструвати дуже своєрідною постмодерністською історією двійнят Марсії та Міллі Біггс…

Андрій Поцілуйко: Як на мене, то ця історія нічого не ілюструє. Чорно-білі двійнята – явище, хоча й надзвичайно рідкісне, але не надприродне. Так, воно ілюструє розмаїття варіантів результату міжрасового змішування, різні варіанти комбінації алелей.

Шанс народження чорно-білих близнюків у парі змішаного расового походження становить один на мільйон. За колір шкіри несуть відповідальність до семи різних генів, що працюють спільно. Якщо у жінки складний родовід, її яйцеклітина зазвичай містить суміш генів, що кодують темну і білу шкіру. Та ж сама історія з чоловіком змішаної раси, в чиєму сім’ї міститься безліч різних генів. Однак, у вкрай рідкісних випадках яйцеклітина та сім’я відповідають за кодування одного і того ж кольору шкіри, і дитина буде або світлошкіра, або темношкіра.

 У парі змішаного расового походження подібна ситуація відбувається в одному випадку із сотні. Реалізація обох сценаріїв можлива, якщо жінка чекає неідентичних близнюків, і шанси знову складають один до сотні. Шанс запліднення двох яйцеклітин двома сперматозоїдами одночасно – знову один до сотні.

Коли один сперматозоїд із зарядом білих генів зливається з такою ж яйцеклітиною, а інший сперматозоїд із зарядом темних генів із подібною йому яйцеклітиною, то народжуються діти з абсолютно різним кольором шкіри.

Пломінь: Тож якщо припустити, що раса (або її аналог) таки існує, то які концепції виділяє сучасна антропологія?

Андрій Поцілуйко: Існує дві основні концепції раси – типологічна та популяційна.

Типологічний підхід базується на виділенні «чистих типів», і кожен індивід оцінюється за ступенем наближення до того чи іншого «чистого» типу. За такою схемою можна навіть виділити расову приналежність конкретної людини у відсотках.

Критики закидають, що застосування цього принципу призводить до того, що рідні брати можуть бути віднесені до різних расових типів. Крім того, існує таке явище, як конвергентна еволюція. Це коли генетично віддалені організми мають схожу форму. Як, наприклад, риби й кити. Аналогічним чином концепція екваторіальної раси об’єднує негроїдну та австралоїдну раси, хоча це дві дуже сильно генетично віддалені групи популяцій.

Отже, типологічний підхід слід розглядати як феноменологічну методологію опису форми людських тіл, а поняття «раса» як інструмент такого опису. І цей підхід має практичне застосування, тому й досі використовується, попри його критику.

Домінуючою на сьогодні є популяційна концепція раси. Тут раса розглядається як система популяцій. Популяція є терміном біологічної науки, яким позначається репродуктивно ізольована група, тобто така група, в якій відбувається більше 50 відсотків ендогамних шлюбів. Тож термін популяція також є конвенціональним, як і термін «чистий тип», бо науковці домовились саме про число «50» Чому не 40? Чому не 60?

Пломінь: А що таке «етнос»? Чи можна замінити слово «раса» на «етнос»?

Андрій Поцілуйко: Етнос – це дуже цікаве поняття. Поняття, яке містить у собі одночасно, виражаючись аристотелівськими термінами, ознаки «матерії» і «форми», субстанції і субстрату, оскільки є духовно/культурно-кровною спільнотою. З одного боку, можна відцуратись від свого племені, перейняти чужу мову і асимілюватись. З іншого боку, в політкоректній Франції на законодавчому рівні заборонили слово «раса» як пережиток темних віків, але оскільки наявний феномен якось треба назвати, то тепер його позначатимуть терміном «етнос».

Якщо «раса» – це якесь дерево, то «етнос» – видовбаний зі стовбура цього дерева човен, тобто сукупність і генетики певної популяції, і історично сформованої культури.

З терміном «раса» ми розібрались, окресливши популяційну концепцію. Етнопопуляцію також можна розглядати як частину певного генетичного кластеру. Так, якщо вірити спеціалістам, то українці мають «підвищену схожість із західними слов’янами, східними областями Німеччини та західним Причорномор’ям», а не з росіянами (Баланов, с. 219).

Пломінь: Колись давно, десь у 60-их, наші французькі товариші придумали термін «біологічний реалізм». Наскільки він може бути актуальним сьогодні?

Андрій Поцілуйко: Я не спеціаліст в області дослідження правого інтелектуального дискурсу та «французьких шістдесятників». У мене цей термін більше асоціюється з англосаксонським альтрайтом та психометрією, тобто науковими працями, що досліджують показники IQ різних популяцій. Адже навіть офіційна наука, незважаючи на всю залежність від диктату політкоректності, констатує наявність «комплексу алелей, що позитивно корелюють із високими інтелектуальними здібностями».

Для мене біореалізм – це перш за все праці Річарда Ліна про кореляції між національним IQ і ВВП на душу населення, темпом технологічного прогресу, і «фактором успіху» в цілому. Мені цікавий цей підхід саме тим, що тут застосовуються методи природничих наук, бо класичні расові теорії минулого і позаминулого століття, які зараз так активно цькують за «антинауковість», то в більшій мірі історіософські концепції, а не концепції, що опираються на природничо-наукові методи.

Класичні расові теорії, починаючи від Гобіно і далі – до Лапужа, Чемберлена, Гюнтера, яких так активно цькують за антинауковість ліберали, є історіософськими, а не біологічними. Історіософія – це не наука, але філософія (наука лише тією мірою, якою філософію можна вважати наукою).

Філософія є іншою форма пізнання дійсності. Загалом, можна виділити три глобальних підходи до пізнання світу і людини: релігійний, філософський та науковий. Релігійний підхід спирається на віру і переказ, зазвичай він не вимагає якихось додаткових підтверджень своєї правоти. Філософський підхід спирається на певний початковий набір аксіом, із якого шляхом умовиводів філософ будує свою картину світу.

Науковий підхід спирається на факти, встановлені під час спостережень і експериментів. Для пояснення зв’язку цих фактів висувається гіпотеза, яка проходить перевірку новими спостереженнями і, по можливості, експериментами, в результаті чого або відкидається (тоді висувається нова гіпотеза), або підтверджується і стає теорією. Надалі нові факти можуть спростувати теорію, в цьому випадку висувається наступна гіпотеза, яка краще відповідає всій сукупності спостережень.

А от філософія принципово не може бути зведеною до якоїсь однієї єдино правильної концепції. Ґенон говорив, що філософія – це сукупність опіній.

У деяких випадках про расу дійсно можна говорити буквально як про «соціальний конструкт», але такі «конструкти» не мали жодного стосунку до біології. Вони існували паралельно з науковими поняттями антропології для певних соціально-політичних потреб конкретних суспільств. У ПАР, наприклад, японські підприємці розглядалися як «білі» в системі чотирьох расових категорій, а китайці – як «азіати».

Пломінь: Чи правомірно стверджувати, що всі люди походять з Африки? Ліберали говорять, що «поліцентричні» гіпотези були повністю спростовані останніми дослідженнями людського генофонду.

Андрій Поцілуйко: Критиці домінантної моноцентричної концепції, як і критиці політичних сил, які за нею стоять, присвятив левову частину свого бестселеру Річард Ферле (Erectus Walks Amongst Us. The Evolution of Modern Humans). Для мене ці питання не є принциповими. Я вважаю, що не важливо, якою є генетична відстань між популяціями, чи вони розійшлись в епоху архантропів чи вже як популяції сапієнса. Основне, що наша імпліцитна операційна система, що відповідає за несвідомі автоматичні реакції та реалізує механізми етологічної ізоляції, ідентифікує чужинців як чужинців. Ліберали також люблять писати про велику генетичну спорідненість між людиною і шимпанзе, але наявність великої кількості спільних генів все одно не спонукає жити з ними в гніздах на деревах і радіти там життю.

Пломінь: Повертаючись до поняття «расизму». Расизм – це явище модерну? Використовуючи термінологію новомодного інтерсекціонального фемінізму, «стрілочка перевертається» чи ні? (Тобто чи існує расизм як соціальна практика за рамками сучасних білих європейських суспільств). Дуже поширеною є теза про те, що «расизм» виник у ХVI столітті, а до того як соціальна практика не існував взагалі. В якості аргументу наводять те, що раби в Античності могли були і білими, і чорними, проте в обох випадках вважалися не людьми, але знаряддям праці (хоча протилежні аргументи про те, що «проторасизм» таки існував, як і «протоантисемітизм», зібрано у книзі Бенджаміна Ісаака The Invention of Racism in Classical Antiquity). А що можна сказати про архаїчні культури?

Андрій Поцілуйко: Це дуже цікаве питання в епістеміологічному плані. Чи є «раса», а отже і «расизм», інтелектуальним конструктом?

Будь-яка дитина знає що таке «колір»: жовтий, синій, білий. Будь-яка видима річ має якесь забарвлення. Але мало хто знає, та й узагалі розуміє наукове визначення кольору. «Колір – суб’єктивна характеристика сприйняття світлової хвилі, яка ґрунтується на здатності людського зору розрізняти електромагнітне випромінювання з довжиною хвиль у межах видимого діапазону». Тут це поняття визначається через цілий ряд філософських і наукових термінів. Щоб зрозуміти це визначення треба знати, що таке суб’єктивне і об’єктивне, що таке електромагнітне випромінювання і довжина хвиль, а також видимий діапазон цих хвиль. Це не під силу дитині та навіть великій кількості дорослих.

Отже, існує «колір» як наукове поняття як певний теоретичний конструкт, та «колір» як щось інтуїтивно зрозуміле навіть маленькій дитині.

Це ж саме стосується і сприйняття раси. Тому правильніше буде говорити про «палеорасизм» як невід’ємний атрибут біологічної природи сапієнса. Як показало спільне дослідження психологів зі Стенфордського університету, Університету Пенсільванії та Університету Берклі, білі жителі США на підсвідомому рівні асоціюють чорношкірих з тваринами. А саме – з мавпами. В ході експерименту піддослідні, в ролі яких виступили студенти вищезазначених вузів, пройшли серію тестів. В одному з них, наприклад, їм показували відеоролик, на якому відображено, як білі поліцейські б’ють персонажа, обличчя якого важко розгледіти. Ряду учасників дослідження показали версію ролика, в якому миготіло лице чорношкірого чоловіка, який виступив у ролі жертви побиття, а інші добровольці побачили варіант з білою жертвою. З’ясувалося, що глядачі більш схильні виправдовувати дії поліцейських у першому випадку, ніж у другому.

Інший досвід зводився до того, що студентам на екрані комп’ютера показали слайд-шоу, в якому миготіли, змінюючи один одного, зображення європейців, африканців та мавп. Картинки чергувалися дуже швидко, з періодичністю в частки секунди. Піддослідні мали встигнути натиснути кнопку, щоб вибрати найбільш подібні зображення. Найчастіше вони поєднували представників негроїдної раси та мавп.

Автори дослідження, яке, до речі проводилося під керівництвом афроамериканки – професора психології Дженніфер Еберхардт, – заявили, що шоковані результатами свого експерименту.

Дженніфер Еберхардт

Але така підсвідома реакція повністю узгоджується з логікою еволюції. Це прояв механізму так званої етологічної ізоляції, яка є одним із чинників процесу видоутворення. Згідно з сучасною теорією, яка пояснює походження видів, популяція розпадається на кластери або в результаті географічних бар’єрів, або за «способом добування їжі»: одна група, наприклад, полює вночі, а інша вдень. А далі запускається механізм, який робить ці дві групи «психологічно» несумісними. Спочатку представників двох кластерів дратує поведінка іншого, а коли генетична відстань збільшується та фенотип міняється, то дратує вже й ксеноморфний вигляд.

Ось, наприклад, два види чайок. Зовні вони схожі, і їх легко сплутати один із одним не тільки нам, а й самим чайкам. Заважає цьому програма етологічної ізоляції видів: вони карикатурні, огидні одне одному по поведінці. З чайкою іншого виду, дуже схожою зовні, якось «не витанцьовується», вона все робить не так, як чекаєш, як ніби навмисне плутає всі «па» ритуальних рухів, розрахованих на впізнання своєї особи. Це викликає у особини близького виду все більш наростаюче роздратування, і шлюб стає неможливим.

Етологи називають це етологічною ізоляцією близьких видів.  Чим  тварин генетично ближчі, тим більше карикатурні, огидні одне одному. Найчастіше природний відбір «спеціально» посилює відмінності в поведінці у схожих видів, міняючи місцями окремі пози ритуальних рухів. І не допускає цим їх можливості змішування, унеможливлює створення змішаних пар. Цей механізм етологічної ізоляції спрацьовує і в людях. Саме це ми можемо простежити як прояв палеорасизму в древніх культурах.

Отже, щоб відчувати себе «кращими» і «вищими» за інших, расова теорія абсолютно не потрібна. Всі первісні племена без будь-якої науки вважали себе не те, що «кращими» за інших, але й взагалі єдиними людьми. Багато племен мисливців та рибалок називають себе дуже просто: «люди». А всі решта хто? Звісна річ, що не люди.

Є багато прикладів того, що війна для первісних людей – це не боротьба з собіподібними, а вид полювання. Якщо себе називають не просто «люди», а «справжні люди», то це вже велика трансформація свідомості. Адже решта людства розглядається вже як певна подоба «справжніх» людських істот. Саме таким є значення самоназви чукчів «луораветлан» – «справжні люди». Для племені яна, що живе в Амазонії, ми з вами – взагалі не люди. Для них немає ніякої різниці між мною та моїм котом. А для чукч різниця вже є. Для них я вже чимось відрізняюся від кота, хоча є незмірно нижчим від чукчі.

Леві-Строс описав цікаве індіанське плем’я мбайя, що перебувало на дуже низькій стадії технологічного розвитку, але вже мало своїх власних королів та королев. Одного разу вони завоювали плем’я з іншою мовою та культурою – гуана – і змусили їх займатися важкою роботою. Індіанці гуана обробляли землю, і щоб збройні вершники мбайя не грабували та не вбивали їх, вони відкуповувалися від них частиною врожаю. Один німецький дослідник у XVI столітті, який ризикнув вирушити до їх володінь, порівнював ці відносини з тими, що існували між феодалами та кріпаками в Центральній Європі його часу.

Пиха цих індіанців справила враження навіть на іспанських та португальських першопрохідців, які зверталися до них «дон» і «донья». За деякими свідченнями, білошкіра жінка могла бути спокійною за свою честь у полоні у мбайя, жодному воїну ніколи б і в голову не прийшло «зіпсувати» свою кров подібним союзом. Кілька знатних індіанських дам відмовили у зустрічі дружині віце-короля Португалії, говорячи про те, що вона нічим не краще торговки; а одна юна особа, відома як донья Катаріна, відхилила запрошення губернатора Мату-Гросу приїхати в місто Куябу, вона вже досягла шлюбного віку і вважала, що цей сеньйор може попросити її руки, а вона не могла ні допустити подібного нерівного шлюбу, ні образити його відмовою.

Так само ставилися до «своїх» і так само бачили «ворогів» не лише первісні племена. Стародавні єгиптяни називали азіатів «синами диявола», «проклятими». Їсти разом із ними було «гидотою для єгиптян» (Бут. 43.32). Слово «людина» в давньоєгипетській мові було еквівалентним слову «єгиптянин».

Римляни і греки називали всіх «несвоїх» варварами, тобто такими що бормочуть «бар-бар-бар» і «не говорять». Тільки латина і грека визнавалися людськими мовами. Аристотель всерйоз писав, що варвари народжені бути рабами. Рим вони так і називали – Urbe, тобто Місто з великої літери. Єдине «справжнє» місто, а всі інші – наче й не міста.

Пломінь: А якщо говорити про індоєвропейців?

Андрій Поцілуйко: В першу чергу ксеноморфність фенотипу (чужерідність зовнішності) є одним із «ключових подразників», тобто психологічних механізмів, які запускають механізм етологічної ізоляції. Іншими такими чинниками є мова і культурні та поведінкові патерни. І ксеноморфність є чинником дуже сильним, вона завжди асоціювалася з негативом. Це дійсно легко простежити в культурі давніх аріїв, які зіштовхувались із дуже відмінними людськими істотами.

Дравидів, аборигенів Індостану, арії називали словами даса або дасью. Один із вождів аріїв носив ім’я (або прізвисько) dasyave vr̥kas, «Вовк для дасью» (Рігведа 8.551.1, 8.56.1-2). Оскільки дравіди були темношкірими, завойовники називали їх також «чорними» або «смаглявими» і протиставляли їм себе як «світлих». Вважаючи себе нащадками (Першо-) Людини (Manu), арії визначали дравідів як «нелюдей» (a-manuṣa): «Цей Індра, вбивця Вритри, зруйнував (фортеці) / дасів з чорними в утробі, він, руйнівник фортець. / Він породив для Людини землю і води» (sá vr̥trahā índaraḥ kr̥ṣṇáyonīḥ / puraṃdaró dãsīr airayad ví / ájanayan mánave kṣām apáś ca) (Рігведа 2.20.7);  «П’ятдесят тисяч чорних  Індра здолав. / Ти зносив (їх) фортеці, як старість (зношує) одяг» (pañcāśát kr̥ṣṇā ní vapaḥ sahásrā / átkaṃ ná púro jarimā ví dardaḥ) (Рігведа 4.16.13);  «Вбивця Врітри як господар корів. / Він витіснив чорних за допомогою світлих» (ádediṣṭa vr̥trahā gópatir gā / antáḥ kr̥ṣṇām̐ aruṣaír dhāmabhir gāt) (Рігведа 3.31.21).

Арії Ірану мали легенди про героя Ферідуна, який вигнав з іранської країни «негрів», чия раса виникла під час панування злого узурпатора Аждахаки. В час його правління «від поєднання демона-дева з молодою жінкою, а молодого чоловіка – з відьмою» виникли чорношкірі люди.

Пломінь: Останні 10 років дуже бурхливо розвивається нова наука – палеогенетика. Який базовий «мінімум» потрібно знати читачу про всі ці генофонди та гаплогрупи, аби не заблудитися?

Андрій Поцілуйко: Палеогенетика є відносно молодою наукою, і її термінологія є малознайомою та малозрозумілою широкому загалу, оскільки немає нормальної науково-популярної літератури, яка б усе розставила по поличках… Мало хто розуміє, наприклад, різницю між поняттями «гаплогрупа» та «генетичний кластер». Тут дуже потрібен спеціаліст-популяризатор. Я хоч здавна цікавлюсь цією тематикою, але не ризикую ставати популяризатором, бо для цього необхідна фахова біологічна освіта. Моя справа досліджувати загально індоєвропейські соціокультурні коди, архетипи, гештальти. Патерни, ментальну матрицю.

Пломінь: Часто можна зустріти такий страшний термін, як «арійська раса». Що ж це таке з наукової точки зору?

Андрій Поцілуйко: «Арійська раса» – це юридичний термін, що використовувався у гітлерівській Німеччині. Ми вже говорили про типологічну концепцію раси з її ключовим поняттям «чистого типу». Такі чисті типи були виділені для рас Європи, причому виділені не лише німецькими вченими. Цією ж термінологією користувався і найпотужніший антрополог ХХ століття, американець Карлтон Кун.

«Ці шість рас [нордична, фальская, західна, східно-балтійська, східна, динарська] іменуються відповідно до нашого законодавства арійськими. Таким чином, арійцями є в Німеччині ті люди, які належать до однієї з цих шести рас або несуть в собі властивості цих рас в змішаному вигляді. Неарійцями ж є оріенталіди і передньоазіати або суміш цих двох рас з іншими расами, таку суміш представляє єврейська народність» (Richard Rein. Rasse und Kultur unserer Urväter. Ein methodisch-schultechnisches Hilfsbuch für Unterricht und Vorträge in der Vorgeschichte. 1936. Frankfurt/M. S.).

Пломінь: Яким чином корелюється раса і мова? Якою є вірогідність того, що колись, у найвіддаленіші епохи в історії людства, носії певного антропологічного типу могли бути також носіями певних пра-мов?

Андрій Поцілуйко: Замість відповіді на перше запитання просто зацитую фахівця: «Ці кластери утворені народами, спорідненими за мовою, тобто мітохондріальний генофонд Європи впорядкований за лінгвістичним принципом» (Баланов, с. 136).

Стосовно другого питання, то зацитую дослідників, які шукають генетичні витоки індоєвропейців: «Індоєвропейці є нащадками давніх північних євразійців – мисливців-збирачів прильодовикового мамонтової степу, мали переважно чоловічу гаплогрупу R* і жіночу гаплогрупу U*. Прийшовши в Східну Європу з Сибіру раніше кінця останньої льодовикової епохи (тобто раніше 14 тис. до н. е..), вони утворили тут спільність східноєвропейських мисливців-збирачів – носіїв головним чином, що виділилися з R* чоловічих гаплогруп R1a та R1b. Близько 5000 року до н. е. під впливом балканських неолітичних землеробів в середовищі цих мисливців-збирачів поширюється скотарство (в меншій мірі також землеробство) та мідна металургія. Внаслідок цього в першій половині V тис. до н. е. їх носії одомашнюють дикого коня – тарпана, нащадками якого є всі сучасні домашні коні». Це було стартовим моментом формування мілітарної культури Великого степу, що стала основою формування індоєвропейських цивілізацій від Британії до Індії та Китаю.

От вам в якомусь сенсі і та міфічна «чиста арійська раса», якої не могло бути в природі на думку «політкоректних» вчених.

Розмову вів Сергій Заїковський

поділитись