Головною інтригою дострокових парламентських виборів в Ізраїлі, які відбулись 9 квітня цього року, було, чи закінчиться ера правління коаліції на чолі з партією «Лікуд», в свою чергу призвівши до зміни голови уряду Беньяміна Нетаньягу, який займає крісло прем’єр-міністра з 2009 року (також він був прем’єром з 1996 по 1999 роки).

Головним конкурентом «Лікуд» та Нетаньягу став сформований взимку цього року політичний альянс «Кахоль-лаван» (івр. Синьо-білий) на чолі з генералом Армії Оборони Ізраїлю Бені Ганцем та колишнім міністром економіки Ізраїлю, лідером партії «Єш Атід» (івр. Є Майбутнє) Яіром Лапідом.


Бені Ганц – генерал Армії Оборони Ізраїлю, лідер партії «Кахоль-лаван» та головний конкурент Беньяміна Нетаньягу

Окрім центристської партії «Єш Атід», до нового блоку ввійшли ще дві нові партії: «Хосен лє-Ісраель» (івр. Захист Ізраїлю), яка була заснована в грудні 2018 року Бені Ганцем і яка поєднує в собі праві погляди стосовно оборони держави та безпеки, ліберальні економічні позиції та ліві соціальні засади; «Телем» (івр. скор. Тнуа лєуміт мамлахтіт – Національний державний рух), яку заснував колишній міністр оборони Моше Яалон в січні 2019 року, і визначити яку можна як правоцентристську.

Важливо наголосити на тому, що, не дивлячись на те, що деякі ЗМІ говорять про «Кахоль-лаван» як про лівоцентристський блок (ймовірно, це було зроблено для того, щоб ще більше показати їхню опозиційність правому «Лікуд»), насправді він є скоріше правоцентристським. Розділення на правих та лівих в політичному спектрі Ізраїлю, в першу чергу, проходить не по економічним питанням, а по відношенню до захисту єврейського характеру Держави Ізраїль, що чітко виражено в програмі синьо-білих. Підтримка поселенського руху, припинення грошових виплат на рахунки Хамас, наголошення на необхідності збереження єврейської більшості в Державі Ізраїль, підтримка позиції про Єрусалим як єдину і неподільну столицю – це все для ізраїльської політики є прерогативою правих партій. Можливо, вони більш помірковані в питанні арабо-ізраїльського конфлікту, ніж «Лікуд» (з іншого боку, в чому, якщо Нетаньягу через Катар переводить гроші Хамасу, а Ганц виступає проти цього?), але їм далеко до класичної риторики ізраїльських лівих про необхідність створення незалежної палестинської держави, або навіть створення єдиної держави євреїв та палестинців.

Процедура виборів в Ізраїлі має свою специфіку, відрізняючись від звичних для нашого виборчого процесу правилами. Наприклад, військові почали голосувати ще в суботу 6 квітня, аби всі мали змогу віддати свій голос за обрану партію – частина з військових знаходилась в день виборів на бойовому чергуванні, тому, аби вони також реалізували своє конституційне право, вибори для військових тривали 72 години.


Ролик Аелет Шакед та партії «Нові Праві».
Він стилізований під рекламу парфумів, які називаються «Fascism». Супроводжується це фразами, які зазвичай закидають їй критики: «Розділення гілок влади», «Боротьба з судовим активізмом», «Реорганізація юридичної системи», звинувачуючи її в фашизмі. Закінчується все фразою «Фашизм. Для мене він пахне демократією»

Одного великого бюлетеня, на якому виборець відмічає партію, за яку він віддає свій голос, як це відбувається на виборах в Україні, на виборах в Ізраїлі немає. Перед виборцем розкладені окремі папірці, кожен з яких помічений спеціальним скороченням, яке відповідає окремій партії, наприклад, ШАС – שס. Виборець бере необхідний йому бюлетень, вкладає його в конверт і несе його до виборчої урни.

День виборів – офіційний вихідний. Дільниці відкриваються на годину раніше, ніж на виборах в Україні – о 7 ранку, і працюють до 10 години вечора.

Ізраїльські дипломати та їхні сім’ї також проголосували раніше дня виборів. Явка за межами Ізраїлю склала 76%. Ті ж громадяни Ізраїлю, які не належать до сімей дипломатів, але на момент виборів знаходяться за кордоном, голосувати права не мають.

Результати виборів мали були офіційно оприлюднені ще 11 квітня, але зранку цього дня відбулося наступне. Партія «Ха-Ямін ха-Хадаш» (івр. Нові Праві), яка була створена в грудні минулого року Нафталі Беннетом та Аелет Шакед, які вийшли з партії «Ха-байт ха-Єгуді» (івр. Єврейський Дім) за даними на вечір 10 квітня не проходила електоральний бар’єр. Але в ніч з 10 на 11 квітня почався підрахунок голосів в так званих подвійних конвертах – бюлетені військових, дипломатів та їх родичів, хворих з лікарень та ув’язнених. Зранку 11 квітня почалася з’являтись інформація, що за рахунок голосів військових «Нові Праві» проходять в Кнесет з чотирма мандатами. Але вже за декілька годин виявилося, що кількість порахованих голосів, які внесено в комп’ютерну систему, відрізняється від того, що відображено на сайті ЦВК.

За даними ЦВК «Ха-Ямін ха-Хадаш» отримала 3.26% голосів і проходить в Кнесет. За іншими даними в них 3.21% і для того, аби отримати місця в парламенті їм не вистачило менше 1000 голосів. Шакед та Беннет почали вимагати перерахунку голосів з подвійних конвертів, наголошуючи на тому, що їхні представники не були допущені до процедури завершення підрахунку голосів. Ситуація виглядала надзвичайно драматично. Кінцевий результат неначе зависнув у повітрі.

Вночі 12 квітня були оприлюднені офіційні результати виборів. Перше місце з 26.45% зайняла партія «Лікуд» на чолі з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу, отримавши 36 депутатських крісел.

Наступними йдуть головні конкуренти «Лікуд» на цих виборах – «Кахоль-лаван» з 26.11% і 35 місцями в парламенті. Третьою стала партія іудеїв-ультраортодоксів «Шас» – 5.99%, що дає їм 8 парламентських мандатів.

Інші партії, які пройшли в Кнесет з меншою кількістю місць: «Яхадут ха-Тора» (івр. Об’єднаний іудаїзм Тори) – блок двох партій ортодоксальних іудеїв, але, на відміну від сефардської «Шас», ашкеназів – 7 місць в Кнесеті;

«Хадаш-Тааль» – об’єднаний блок комуністів з іншими лівими з «Хадаш» разом з арабською партією «Тааль» – 6 місць (явка арабів з ізраїльським громадянством склала лише 50%);

«Авода» – одна з найстаріших ізраїльських партій, яка колись гриміла на всю країну, соціал-демократи з сіоністськими ідеями, в Ізраїлі традиційно вважається лівоцентристською партією, отримала лише 6 парламентських крісел;

«Ісраель Бейтейну» (івр. Наш дім – Ізраїль) – партія колишнього міністра оборони Ізраїлю, який пішов з цієї посади в 2018 році, а його місце зайняв прем’єр Нетаньягу, Авігдора Лібермана, яка стоїть на правих позиціях секулярного сіонізму, основним електоратом якої є так звана «російська вулиця» в Ізраїлі, тобто певна група російськомовних репатріантів з СРСР, які погано асимілювались в країні, створивши фактично окремий прошарок суспільства – 5 місць.

«Іхуд Міфлагот ха-Ямін» (івр. Об’єднані Праві) – альянс трьох правих партій: вже згадана вище «Ха-байт ха-Єгуді», яка фактично є продовженням Націонал-релігійної партії і представляє інтереси релігійних сіоністів, «Ткума» (івр. Відродження) – також релігійні сіоністи і консерватори, а також «Оцма Єгудіт» (івр. Єврейська Сила) – напевно, найбільш радикальна з усіх трьох партій, є ідеологічним нащадком забороненої в Ізраїлі ультраправої партії «Ках» Меїра Кахане. Цей альянс отримав 5 крісел в Кнесеті.

«Мерец» (приблизно перекладається з івриту як енергія, рішучість) – ліві сіоністи, які виступають за соціальну рівність, феміністські ідеї, мирне вирішення арабо-ізраїльського конфлікту та вирішення екологічних проблем – 4 місця.

«Кулану» (івр. Всі ми) – центристи, які основою своєї програми визначають вирішення економічних проблем (боротьба з корупцією, підтримка робочого класу, студентів та військових, зниження цін на житло). 4 депутатських крісла.

Останнє місце зайняв альянс «Об’єднаний арабський список – Балад» – об’єднання різних арабських рухів, які виступають на підтримку арабських громадян Ізраїлю, і поєднують в своїх рядах як лівих секулярних арабських націоналістів антисіоністів, так і релігійних палестинців – також 4 місця в Кнесеті. Якщо порахувати, то виходить, що далеко не всі ізраїльські палестинці голосували за пропалестинські партії.

Можливо, епоха, коли етнічна та релігійна приналежність автоматично визначала вибір підтримки тієї чи іншої партії, добігає кінця. Палестинці не обов’язково голосують за «арабський список», російськомовні за партію Лібермана, а релігійні сіоністи за якусь одну свою партію. Ера великих політичних блоків повертається.


Беньямін Нетаньягу разом з родиною та однопартійцями після оголошення перших результатів підрахунку голосів

Партія Аелет Шакед «Нові Праві» так і не змогла потрапити в парламент – вони набрали 3.22% голосів. Для отримання декількох мандатів їм не вистачило кілька десятих відсотка голосів.

Непроходження в парламент партії Шакед та ще однієї новоствореної партії «Зеут» (івр. Ідентичність), яка поєднує в своїй програмі лібертаріанські (наприклад, легалізація марихуани) та праві сіоністські ідеї (виступають проти Домовленостей в Осло, за рішучі дії по відношенню до Хамас в Секторі Гази), на думку деяких експертів, сильно вдарило по націонал-релігійному табору. Ці дві партії, які могли б піти з релігійними сіоністами спільним блоком, в результаті отримали на двох майже 6% голосів виборців, розділивши таким чином спільний з «Об’єднаними Правими» електорат, що призвело до невеликої присутності релігійних сіоністів в новому парламенті – лише 5 місць.

Таким чином, правий блок, який очолює Беньямін Нетаньягу, отримав 65 місць в парламенті (зі 120 загалом), що дозволить їм сформувати провладну коаліцію. Нетаньягу перемагає і йде на наступний прем’єрський термін, з чим його вже встигли привітати лідери різних країн, в тому числі і президент США Дональд Трамп, який назвав Нетаньягу своїм великим другом. Сам Трамп, чи то жартуючи, чи то всерйоз, пізніше сказав, що, якби він балотувався на виборах прем’єр-міністра Ізраїлю, то отримав 98% голосів виборців.

Окремою темою, але безперечно пов’язаною з виборами, є так звана «Угода століття», яку Дональд Трамп тримає в таємниці і обіцяє представити після формування нового ізраїльського уряду. Ця угода представляє собою план мирного врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Повністю деталі цього плану, окрім Трампа, знають посол США в Ізраїлі Девід Фрідман, зять Трампа Джаред Кушнер та його радник Аві Берковіц. Подробиці плану невідомі, існує багато чуток та здогадок, але краще дочекатись офіційного оприлюднення інформації. Чекати залишилось не більше місяця.

Беньямін Нетаньягу і Дональд Трамп

Бені Ганц визнав перемогу Беньяміна Нетаньягу, наголосивши на тому, що вони всі є демократами, які визнають вибір нації. «Кахоль-лаван» ймовірніше за все сформує опозиційну коаліцію, об’єднавшись з лівими партіями. Таким чином вони зможуть мати 55 депутатів, якщо зможуть включити в коаліцію і арабів.

Але не все так безхмарно для Беньяміна Нетаньягу. Вибори закінчились і тепер увага ізраїльського суспільства буде прикута до розслідування стосовно корупції та перевищення службових повноважень, звинувачення в яких висувають прем’єр-міністру, його дружині та деяким з його з наближених до нього осіб. Нетаньягу ці звинувачення відкидає, називаючи їх спробою дискредитації його та партії «Лікуд» і спробою вплинути таким чином на її рейтинг перед виборами.

Чим закінчиться ця історія: чи дійсно Беньямін Нетаньягу вп’яте стане лідером Ізраїлю, чи буде доведено його причетність до корупційних схем, який уряд сформує права коаліція та як результати виборів вплинуть на арабо-ізраїльський конфлікт (нагадаємо, що за декілька тижнів до виборів напруга між Ізраїлем та Сектором Гази знову виросла в рази – ракета з Сектору потрапила в житловий будинок в центрі Ізраїлю, що викликало відповідь ізраїльтян і мало не призвело до початку наземної військової операції проти Хамасу в Секторі Гази) – дізнаємось вже дуже скоро.

Пам’ятаючи про поразку релігійних сіоністів, через деякі розділення в своєму таборі, можна констатувати впевнену перемогу правих в Ізраїлі, але її природа, безумовно, дещо відрізняється від аналогічних успіхів правих партій в інших країнах світу.

Автор: Валентин Дзюбенко