Сучасність та екологія – сьогодні ці два слова є, мабуть, найчастіше згадуваними в одному реченні. Але чи може екологічна повістка бути суміжною з поняттям Сакрального? Подібне питання читається між рядків в інтерв’ю радикального еколога Пентті Лінколи для фінської телепередачі «Дзеркало душі», що відбулося в 1997 році. Сама програма себе позиціонує як духовна дискусія, на думку головного ведучого Оллі Валтонена, лютеранського пастора з Гельсінкі.
На жаль, відомий своїми ідеями еколог консерваціоніст 5 квітня цього року відійшов від життя у своєму маленькому маєтку в серцевині ліса. Ідеї Каарло Пентті Лінколи завжди були провокативними, радикальними, чим беззаперечно він і заслужив репутацію безкомпромісного захисника природи, разом з відповідним примітивним образом життя. Вшановуючи його пам’ять, пропонуємо вам ознайомитись з нижченаведеною дискусією.
Оллі Валтонен: Доброго вечору друзі, вітаємо на телепередачі «Дзеркало душі». В честь початку вихідних ми знову запалюємо свічку. Життя можна охарактеризувати як мандрівку назустріч Сакральному. Слово «сакральне» сьогодні перестає вживатись. Що ж таке Сакральне? У релігійному сенсі поняття Сакральності використовується в першу чергу для позначення зв’язку з Богом. Але Сакральність можна визначити в більш секулярних термінах. Професор Тімо Айраксінен говорить, що Сакральне – це щось дуже позитивне, непорушне, непохитне. Професор Айраксінен також вважає, що Сакральне – це мета, до якої всі ми прагнемо наблизитись. Опираючись на це визначення, протилежним Сакральному є не зло, але скоріш відмова. Це те, що ми залишаємо позаду себе. Фінське слово «piha», що означає особистий сад, та слово «pyhä» (з фін. мови «сакральне»), мають один і той самий корінь. Можливо, це пов’язано з недоторканністю та межами. В цей вечір гість програми «Дзеркало душі» – рибалка Пентті Лінкола. Перед початком шоу ми встигли трохи поговорити, і я хотів би почати дискусію про концепт Сакрального. Наскільки я розумію, це щось, що вам близьке до серця?
Пентті Лінкола: Так, я один із тих, хто дуже хотів би переконатись на власному досвіді та повірити у більш-менш особистого Бога і, можливо, вважати Бога разом із Його Сином та Святим Духом історичною реальністю. Але я невиправний скептик, і з цим нічого не подіяти, я ніколи в житті не міг повірити чи осягнути надприродні вищі сутності або сутності такого роду. І все ж, я завжди відчував, що релігійні люди якимось чином схожі на мене за темпераментом. Це серйозні люди, як я, навіть занадто серйозні. Це люди, які схильні до піклування, бо вони дбають про своїх близьких, турбуються про світ і те, що з ним відбувається.
Оллі Валтонен: Ще однією схожістю, з точки зору релігійної людини, з тим, про що ви кажете, можливо, є нестача правильних слів. Вони завжди звучать досить туманно.
Пентті Лінкола: Богослови, проповідники та тлумачі завжди намагалися знайти правильні концепти та визначення, але мова обмежена.
Оллі Валтонен: Є чудове слово, яке ви використали в нашій недавній розмові, коли описували свої почуття під час перебування на природі – «зачарованість».
Пенті Лінкола: Так. Я вважаю, що кожен пам’ятає ті вражаючі переживання зі свого життя, які набагато цінніші за решту переживань. Я припускаю, що вони існують в малій кількості та знаходяться далеко одне від одного по часу.
Оллі Валтонен: Ви раніше сказали, що не є релігійною людиною в прямому сенсі цього слова, але питання віри явно близькі вашому серцю?
Пентті Лінкола: Так, можливо, тому що я бачу схожість в особистих рисах між вірянами та собою. Також, мій досвід взаємодії з людьми, які серйозно сприймають свою релігію, наприклад зі священниками, яких я знав, завжди був дуже позитивним. Особистий досвід відіграє велику роль. Моє ставлення може бути менш позитивним, якби я зустрів недалеких вірян, про яких я чув і читав. У будь-якому випадку, мій особистий досвід щодо вірян …
Оллі Валтонен: Багато людей можуть бути здивовані, дізнавшись про вашу позитивну позицію на рахунок християнства, бо вважають цю точку зору зовсім протилежною вашій, оскільки у ваших творах присутня суворість, котра, здається, є далекою від таких важливих християнських ідеалів, як любов.
Пентті Лінкола: Суворість мені природна. Я багато вимагаю від людей. Таїнство милосердя – це те, чого я не зможу прийняти. Я вважаю, що злі вчинки не повинні прощатися. Але я знаю, що це психологічно правильно – прощати. На жаль, люди є жорстокими, і церква вчить, що їм треба прощати, тому що вони недосконалі – це психологічно правильно, але щось у цьому йде проти моєї природи. Таке поняття, як право людини, для мене є анафемою, бо я знаю, як людина ставиться до природного світу. З цим вибухом населення нас скоро буде 6 мільярдів. Це абсолютно непристойно – все ще говорити про права людини. Я кажу лише про людські обов’язки.
Оллі Валтонен: Ідея, котра читається між рядками, полягає в тому, що люди приходять і зникають, але земля повинна продовжувати існувати.
Пентті Лінкола: І я завжди вважав, що людині слід хоча б намагатися бути зразком для оточуючих, навіть в особистому житті.
Оллі Валтонен: Хіба це не занадто важка позиція, аби дотримуватись її впродовж усього життя?
Пентті Лінкола: Так, але я не думаю, що ми існуємо тут для легкого життя чи заради блазнювання. Для біолога чітко зрозуміло, що із наявності незліченної кількості сперматозоїдів і яйцеклітин слідує дуже низька вірогідність їхньої конкретної зустрічі. З цієї точки зору людське життя, незважаючи на його надмірну кількість, є дивом – і ми повинні бути гідними такого дива, як існування.
Оллі Валтонен: У цьому криється цікава суперечність. Коли я відверто думаю про вас, то ви здаєтесь дуже зичливою людиною в особистому спілкуванні, але ваші ідеї жорстокі та суворі. Мені важко улагодити між собою ці дві полярності. Важко уявити вас, як добру людину, що втілює такі жахи, про котрі ви розповідаєте.
Пентті Лінкола: Звичайно, існує розбіжність між емоціями та фактами. Ми повинні переконатись, що факти – важливіші за емоції.
«Те, що любить глибинний еколог (deep ecologist) – це цільність всього. У цьому криється найвеличніша краса, багатство та любов. Глибинний еколог не розуміє християнсько-гуманістичної любові до людини, яка навіть у кращих випадках поширюється лише на націю чи людство: він розглядає цю любов, як форму інбридингу, егоїзму, мастурбації».
Лінкола, «The Objection Raised by Deep Ecologist»
Оллі Валтонен: Чи важко з цим жити?
Пентті Лінкола: Ніхто не має сил постійно думати про ці речі. У моєму житті також є звичайні радощі та заняття, але щодня чи день через день, взагалі періодично, ці питання дуже турбують мене. Всередині мене здіймається непокора, коли я думаю про те, де ми зараз знаходимось завдяки еволюції та людині, коли я думаю про природну красу та її велич на нашій планеті, будь то творіння Бога або щось інше, і про те, як це все в цю нещасну мить перетворилося на руїни.
Оллі Валтонен: Наскільки скоро, з огляду на ваші пророцтва, наш світ спіткає остаточний кінець?
Пентті Лінкола: Можна лише сказати, наскільки болючими є подібні речі та питання, і наскільки погано вивченими. Ми бачимо несподівані попередження та новини про крах окремих екосистем, зміни клімату, атмосферні дисбаланси, зменшення планктону в океанах, розливи нафти та опустелювання. Але достовірні прогнози та розрахунки говорять нам, що це питання кількох десятилітть…
Оллі Валтонен: Тож це відбудеться ще при вашому житті?
Пентті Лінкола: Навряд чи, але ми можемо бачити це навколо нас. Мені не потрібні прогнози чи розрахунки, коли я бачу це у власному навколишньому середовищі.
Оллі Валтонен: Який найбільш тривожний знак ви бачили?
Пентті Лінкола: Земля безперервно вкривається будівлями, дорогами та асфальтом, ліси перетворюються на інкубатори деревини. Особисто для мене найбільш жахливо бути свідком того, як у Фінляндії ліси викорчовуються та знищуються, це розбиває моє серце. Як орнітолог, я бачу часткові вимирання видів. Там, де я живу, десятки видів птахів зникли протягом мого життя, а на їх місце прийшло лише декілька. Якщо уявити, що я був у комі з 50-их років, а потім раптово опинився у моїй рідній провінції Тавастія, то я не міг би сказати, де я знаходжусь. Можливо, за формою озер я міг би це зрозуміти, але в іншому випадку це був би абсолютно непізнаваний мною світ. Руйнація є неосяжно великою.
Оллі Валтонен: Чи відчуваєте ви дисонанс, коли змушені використовувати у своєму житті сучасні інновації, наприклад пластик?
Пентті Лінкола: Я їх не використовую у великій кількості, і вважаю їх огидними не лише через мій енвайроменталізм, але й з інших причин. Я дуже старомодний і в основному живу як мисливець-збирач. Землеробство мені чуже, але не зважайте. Індустріальна культура, не кажучи вже про культуру пізнішу, більш абстрактну, є цілком безглуздою дурістю на мій погляд, зокрема такі її складові, як інформаційне суспільство, яке я вважаю нічим іншим, як великим обманом, ідіотизмом.
Оллі Валтонен: Ви не бачите суперечності між потребою людини любити своїх близьких, потребою полегшення страждань та вашими ідеями усунення людей?
Пентті Лінкола: Я завжди вважав, що любов до близьких у своїй спільноті необхідна, інакше життя стає нестерпним. Іншими словами, це суперечило б захисту життя. Але любов до ближнього не поширюється на тих, хто не належить до природної спільноти, з якою безпосередньо взаємодіє інша спільнота. Мені цілком зрозуміло, що треба бути добрим і приносити щастя своїм близьким, але це не слід використовувати для плутанини питань перенаселення у віддалених країнах.
Оллі Валтонен: Коли увечері ви повертаєтесь додому від рибацьких тенет і лягаєте спати, то чи молитеся ви?
Пентті Лінкола: Ну, не в тому сенсі, як зазвичай розуміється молитва. Але я думаю, сподіваюся і намагаюся вигадати нові способи, як переконати людей. Я багато розмірковую.
Оллі Валтонен: Свято літнього сонцестояння – це святкування в честь великого біблійного пророка Іоанна Хрестителя, суворої людини, котра, мабуть, жила досить екологічно, коли їла сарану. Його проповідь зачаровувала одних, лякала інших, але врешті-решт він був вбитий царем.
Пентті Лінкола: Безперечно, вимога консерваціоністів[1] відмовитися від прав людини та замінити їх на обов’язки, є неприємною, але цього не можна заперечувати. Ті, хто почує це вперше, точно не зрадіють. Це занадто важке й сумне послання, аби відразу засвоїти його. Моїм улюбленим епізодом із життя Ісуса з Назарета було вигнання торговців з храму, подумки мені хотілося б повернення до чогось подібного. Це те, що потрібно саме зараз.
Оллі Валтонен: Чи вважаєте ви, що церква зрадила свої ідеали?
Пентті Лінкола: Церква навіть занадто уважно стежить за земним розвитком, але принаймні деякий час вона бореться, щоб втриматись за кращі цінності. Вона повинна бути більш непорушною в захисті кращих цінностей.
«Не так давно Церква ще говорила про страх перед Богом, про смирення і необхідність боротися з гріхом своїм добродіянням, альтруїзмом та турботою про ближнього. Сьогодні ж цей інститут підтакування, захопившись владою над землею, просуває лише прощення та милосердя. Яким надзвичайно далеким це відчувається від настанови «служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!», яке лише кілька десятиліть тому Церква суворо дотримувалась!».
Лінкола, «Human Nature and History» (1998)
Оллі Валтонен: Ми вже завершуємо нашу розмову, тож давайте послухаємо піснеспів – перший з книги гімнів, що спав вам на думку.
Пентті Лінкола: Я дуже люблю піснеспіви. Можливо, тому, що гімни – це серйозна, повільна й урочиста музика. У цьому піснеспіві мелодія може й не найкраща, але слова з «Autuas ken sydämensä»[2], хоча й були додані пізніше, є прикладом надзвичайно красивої поезії. Саме це робить його таким урочистим.
Оллі Валтонен: Тож ми закінчуємо сьогоднішній випуск передачі «Дзеркало душі». Ми обговорювали досить серйозні теми, як і годиться перед Святом середини літа, днем Іоанна Хрестителя, великого біблійного пророка. Можливо, це інтерв’ю буде вами прослухано, як пророцтво на ніч. Дякую, Пентті Лінкола. Перед піснеспівом бажаємо всім вам щасливого святкування літнього сонцестояння.
Переклав Григорій Пасічник
[1] Консерваціонізм – це екологчно-політичний рух, що орієнтується на можливості збереження стану природних зон в їх початкомому стані.
[2] «Благословенні їх серця», автор Густав Аллон (1646-1704).
