Пітер Ґрінвей: «Кіно померло – хай живе кіно!»

26 травня в рамках 48-го кінофестивалю «Молодість» пройшла творча зустріч з легендарним британським кінорежисером-авангардистом Пітером Ґрінвеєм. Кіномайтер є автором таких стрічок, як «Кухар, злодій, дружина та її коханець», «Книги Просперо», «Контракт малювальника», «Валізи Тульса Люпера» та ін. Пітер Ґрінвей презентував у Києві свій фільм «Зет і два нулі» та отримав почесну нагороду «Молодості» за внесок у світовий кінематограф. Провокаційні висловлювання про смерть кіно, демонстрація експериментів у сфері нових технологій та використання мультиекрану, іронічний гумор маестро, його неймовірна любов до мистецтва – ось чим запам’яталася зустріч з одним з найбільш оригінальних режисерів сучасності.

«Приберіть ваші кляті слова з кіно!»

На творчу зустріч з Пітером Ґрінвеєм я дуже поспішала: мені не хотілося спізнюватися та пропустити початок лекції. Відшукавши локацію, я увійшла в готель і зупинилася біля ліфту, щоб піднятися на другий поверх, де мав проходити захід. Ще перебуваючи в збентеженому стані після поспіху в дорозі, я не відразу помітила, хто стоїть переді мною та викликає ліфт. Сивий, акуратно підстрижений чоловік у поважному віці, стрункий, одягнений в елегантний синій костюм у вертикальну смужку, з портфелем в руках стояв переді мною, про щось задумався, не піднімав погляд. Тут в думках захоплено пронеслося: «Ґрінвей! Це ж він!». Всього кілька тижнів тому я і не могла подумати, що побачу його на власні очі так скоро.

«Second floor, please», – все такий же зосереджений і замислений, він ввічливо попросив натиснути на кнопку всередині кабіни дівчину, якій теж пощастило з нами підніматися. Вже там, на поверсі я не переставала посміхатися, яка ж моя радість була, коли я побачила, що послухати режисера та поспілкуватися з ним прийшло досить багато людей, в основному, аудиторія молодого віку. Дівчина, яка їхала з нами, вже через пару хвилин зрозуміла, кого тільки що бачила та запитала ні у кого та у всіх відразу: «А, так це був він?». Так, це був він – художник, інтелектуал, експериментатор, справжній європеєць.

Після нетривалого очікування усі зайшли в конференц-зал, де на екрані можна було побачити великий напис: «Cinema is dead, long live cinema». Власне, у цю фразу вміщається основний посил, який намагається вже багато років донести до своєї аудиторії Пітер Ґрінвей.

Лекція режисера тривала близько трьох годин, протягом яких майбутні «кіношники», люди з творчою «тусовки» та просто шанувальники творчості Ґрінвея заворожено слухали розповідь про його бачення розвитку кінематографу, яке може здатися тим, хто не готовий до змін, майже футуристичним. Майстер неодноразово в своїх інтерв’ю, як і на зустрічі тут, у Києві, підкреслює, що в старому сенсі кінематограф вмирає, ну або, принаймні, знаходиться в стані занепаду. Оригінальні кінострічки зустрічаються все рідше, і разом з цим цифрові технології зробили крок далеко вперед, надавши художникам величезний простір для експериментів, хоча цим мало хто користується. І мова тут зовсім не про вульгарні 3D-технології чи щось подібне, як може хтось відразу подумати. Ґрінвей не просто робить гучні висловлювання, а демонструє унікальні напрацювання, яким він присвятив майже все своє життя, але про це трохи пізніше.

Слова, слова, слова … Пітер Ґрінвей наполягає на тому, що кінематограф – це зовсім не про текст. Для нього сучасний стан кіномистецтва абсолютно законсервований в найбільш негативному контексті, який лише можна уявити. Чому ми не займаємося зображенням, чому не можемо орієнтуватися на зображення, коли говоримо про кіно? Всюди засилля текстової складової, з якої все починається у вигляді сценарію, і якою закінчується, адже кіно – це чомусь завжди прямокутний кадр на такому ж прямокутному екрані, де рухаються і розмовляють відзняті фігури, що мало відрізняється від постановки літературного твору. Зрозуміло, що кінематограф – це синтез різних видів мистецтв, але Ґрінвей вимагає від молодих та сміливих нового підходу. 

«Хто тут навчається на сценариста? Підіть та пустіть в себе кулю, ви нам не потрібні. Ідіть, пишіть романи, в чому проблема?», – насправді без жодної агресії у дружньому тоні сміється режисер, наполягаючи на тому, що кінематографу потрібні справжні художники, які будуть вчитися образотворчому мистецтву, в першу чергу. «Приберіть ваші чортові слова з кіно!», – такі висловлювання можуть комусь здатися провокаційними. Гумор присутній на протязі всього виступу Ґрінвея, доповнюючи лаконічну розповідь майстра про історію кіно, а також про його улюблених живописців (для Ґрінвея це Караваджо, Рубенс, Рембрандт, Вермеєр, Веласкес, тому що їхня робота зі світлом на полотнах має для режисера величезне значення), режисерів (неодноразово згадується Сергій Ейзенштейн та його робота в сфері монтажу).

Мультиекран і Ґрінвей

Але навіщо багато говорити, якщо можна продемонструвати? Майже половину творчої зустрічі займає показ Ґрінвеєм його відеоробіт: уривків з його авторських кінострічок, самостійних короткометражних фільмів, циклів відеороликів, VJ-проектів. Не можна не помітити, з яким майже тремтінням серця режисер показує шанувальникам свої роботи. Для нього важливо донести публіці: кінематограф може бути різним, не варто дивитися на цей вид мистецтва «зашореним» поглядом. Якщо у літератури, музики, театру є багатовікова історія, то кінематограф є відносно молодим мистецтвом, яке потребує надбання власної незалежності. Мультиекран для Ґрінвея є одним з можливих варіантів подальшого розвитку кіно. Одночасно глядач може спостерігати відразу кілька «екранів» різної форми, де з різних ракурсів у Ґрінвея рухаються фігури танцівниць, летять птахи, вибухають атомні бомби, цілуються коханці, все це може доповнюватися авангардним музичним супроводом, світловими комп`ютерними ефектами, анімацією у вигляді текстових фраз, та ін. Для Ґрінвея немає ніяких рамок – виключно диктат естетики, відданість красі, любов до кіно. Він зневажає святенництво, але не переступає кордонів дозволеного, що доводить істинність його статусу митця, а не просто режисера як людини, «зайнятої в кіновиробництві».

Пітер Ґрінвей знає, що його фільми подобаються далеко не всім, але зовсім не переймається з цього приводу. Він стверджує, що не зможе зробити картину, яка припаде до душі такий різній в своїй суті глядацькій аудиторії, тому голосно каже: «Я роблю кіно для себе!». У чомусь елітарний підхід до кіномистецтва дозволяє йому протягом багатьох років не зламатися та працювати заради справжніх цілей, нехтуючи думкою мас. Але це зовсім не означає, що режисер не поважає свого глядача. Навпаки, на питання із залу про те, що подібний формат відео буде доступний далеко не всім, майстер відповідає тим, що не слід так недооцінювати можливості людського естетичного переживання, сприйняття кожного з нас, потрібно тільки дивитися трохи ширше, щоб відкритися назустріч красі: «Я не намагаюся сказати, що у кота п’ять ніг, я знаю, що їх чотири, але нехай вони все почнуть працювати!».

Звичайно ж, далеко не всі згодні з режисером, але, тим не менш, велика кількість з присутніх залишається після заключних оплесків для того, щоб попросити у маестро автограф. Хтось, як і я, несміливо простягає наспіх вирваний з блокнота аркуш паперу, а хтось підготувався заздалегідь, захопивши книги про кіно або навіть роздрукувавши улюблений кадр з «Книг Просперо» або іншого фільму Ґрінвея. А це означає, що в будь-якому випадку, кіномистецтво ще не вмерло. Хай живе кіно!

Автор: Анастасія Капралова