Деякий час тому ми розповідали про постать Башира Жмайєля – лідера ліванських християн-фалангістів середини 1970-их – початку 1980-их років. Сьогодні ми розкажемо про зародження фалангістського руху в Лівані 1930-их, про лідерів партії «Катаіб» та їхню ідеологію.
В середині 1930-их років молодий П’єр Жмайєль (в майбутньому батько Башира Жмайєля), син ліванського політичного діяча Аміна Башира Жмайєля (видатний ліванський рід, відомий з XVI століття, в XX столітті відомо близько 15 членів цієї сім’ї, більшість з яких були визначними політиками, а ще декілька – маронітськими священниками), випускник єзуїтського коледжу та медичного факультету Університету Святого Йосипа, підприємець, який займається фармацевтичним бізнесом, відвідує низку європейських країн, в яких до влади прийшли націоналістичні сили різного штибу.
В 1936 році, будучи головою Ліванської футбольної асоціації, він відвідав Олімпійські ігри в Берліні. П’єр Жмайєль загалом не підтримував ідеологію німецького націонал-соціалізму. Він вважав, що гітлерівська Німеччина не відповідає християнському духу та традиції християнства, які були так важливі для Жмайєля та інших християн-маронітів в Лівані.
Але пізніше згадуючи про своє перебування в Німеччині, П’єр Жмайєль говорив, що його неймовірно надихнула дисципліна та порядок, які він побачив в Берліні, і які, на його думку, були так потрібні Близькому Сходу. В ті часи, зазначав Жмайєль, націонал-соціалізм ще не мав тих конотацій, які він отримав пізніше, тому Жмайєль не бачив нічого поганого в тому, щоб перейняти в Німеччини націонал-соціалістів ті риси та моменти, які були, на його думку, позитивними. Найбільше враження на П’єр Жмайєля справляють Італія та Іспанія. Він вирішує зайнятись створенням в Лівані фалангістського руху за прикладом іспанських фалангістів. Назва «Катаіб» (араб. фаланга) фактично є цитуванням європейських колег Жмайєля.
Що спонукало П’єра Жмайєля взятись за організацію політичного життя ліванських християн, окрім того, що він походив з роду маронітських шейхів, які історично поколіннями були активно задіяні в суспільно-політичне життя в регіоні? Ще в 1914 році, коли П’єру Жмайєлю було всього 9 років, його батько та дядько були засуджені до страти за виступи проти Османської імперії, яка контролювала в той час територію Лівану. Вони були вимушені втікати в Єгипет, де П’єр Жмайєль прожив до 1918 року.
В наступні роки Жмайєль чітко усвідомив необхідність незалежності Лівану від навколишніх мусульманських країн, які, на його думку, не бачили в Лівані ніякої суб’єктності і розглядали цю територію як ту, що має належати їм. П’єр Жмайєль з юності й до самої смерті стояв на позиції суверенітету Лівану, в якому має існувати рівність між релігійними конфесіями, але керувати державою, за його переконаннями, мали саме християни. Це, на думку Жмайєля, було б гарантією незалежності Лівану та невтручання в державні справи зі сторони, в першу чергу, Сирії. Саме в цій країні Жмайєль вбачав найбільшу загрозу ліванській незалежності. Як пізніше показала історія, він був правий. В 1932 році в Сирії було засновано Сирійську соціал-націоналістичну партію, ідеологи та члени якої вважали територію Лівану сирійською, та яка на довгі десятиліття стала одним з головних ворогів ліванських християн-маронітів.
Засновники партії «Катаіб», серед яких, окрім П’єра Жмайєля, були Шафік Насіф, Жорж Наккаш, Еміль Яред та Шарль Елу (в 1964 році він стане президентом Лівану), були вихідцями з християнських сімей середнього класу, мали хорошу освіту (вчилися або в християнських навчальних закладах в Бейруті, або у Франції), в політичних питаннях орієнтувалися на європейські країни та були надзвичайно молодими, ледь не юними хлопцями і дівчатами. Проте, вік не став на заваді для створення руху, який на десятиліття визначить політичне та суспільне обличчя ліванських християн. Головним лозунгом партії стали слова: «Бог, батьківщина і сім’я».
Вже через рік після заснування партії «Катаіб» вона була заборонена французькою адміністрацію, яка після Першої світової війни отримала мандат на керування територією Лівану (спочатку територія Лівану опинилась під контролем Франції в складі Сирії, а в 1926 році Ліван став окремою територіальною одиницею, проте все ще під контролем французів).
На декілька років рух перейшов в підпілля, проте не припинив своєї діяльності. Навпаки, подібні заборони лише активізували значну частину населення Лівану до протестів проти французького господарювання в країні, що, в свою чергу, підтримали і «Катаіб» з П’єром Жмайєлем.
Позицією руху в ті часи була відкрита опозиція всім, хто виступав проти незалежності Лівану. Головними ворогами ліванських фалангістів стали, з одного боку, панарабісти, які вбачали необхідність створення єдиної арабської держави, з іншого – французька адміністрація. Схожим чином приблизно в той самий час проти всіх виступали й євреї, які приїздили до Палестини з усього світу з метою побудови єврейської держави та реалізації сіоністського проекту, і чиїми ворогами були як палестинські араби, так і британський уряд, який отримав мандат на керування Палестиною після Першої світової війни.
В 1939 році була заснована газета «Аль Амаль», яка виходить арабською та французькою мовою по сьогодні і яка стала певним партійним рупором, за допомоги якого фалангісти поширювали серед ліванців свої ідеї.
Антиурядові акції закінчилися отриманням незалежності Лівану в 1943 році. В подальші роки рух продовжував займатись суспільно-політичною діяльності, основний вектор якої був направлений на молодь та залучення її до активних дій по розбудові ліванської незалежності. Так, як П’єр Жмайєль в молодості сам займався футболом та боксом, а багато чого в побудові руху він запозичив у чеського Сокольского руху, фізичний розвиток був не менш важливою складовою «Катаіб», ніж патріотичне виховання та розвиток інтелектуальний. По всій країні почали з’являтись осередки руху, які займались пропагандою серед молоді, долучаючи її до своїх лав.
Окрім цього, фалангісти працювали з бідними верствами населення, проводячи потужну соціальну політику. Допомога нужденним, боротьба за ліванську ідентичність та незалежність, праця з дітьми та молоддю – все це разом дало фалангістам результат. Уявити ліванську політику з кінця 1950-их років без «Катаіб» та династії П’єрам Жмайєля вже неможливо.
1960-ті роки ознаменувалися для партії потраплянням в парламент Лівану та політичним альянсом з низкою інших рухів та партій країни. На початку 1970-их «Катаіб» мала близько 70000 членів по всій країні, до складу яких входили не тільки християни-мароніти, але й національно-релігійні меншини: друзи, євреї та певна кількість мусульман-шиїтів.
В середині 1970-их років в Лівані почалася війна, яка тривала по 1990-ті. Фалангісти стали одними з ключових дійових осіб цієї війни, а син П’єра Жмайєля Башир Жмайєль став справжньою легендою серед ліванських християн, очоливши бойові загони фалангістів, а пізніше ставши президентом Лівану, якого було вбито, ймовірніше за все сирійськими спецслужбами (детальніше про Ліванську війну та постать Башира Жмайєля ви можете прочитати в наших матеріалах за посиланнями: Башир Жмайєль та ліванська фаланга. Частина І та Башир Жмайєль та ліванська фаланга. Частина ІІ).
Отже, якими ж були головні ідеологічні засади «Катаіб» в перші десятиліття існування партії. По-перше, це заклик до необхідності боротьби за незалежність від всіх зовнішніх сил та наголошення на тому, що ліванці є унікальним народом, зі своєю власною історією та культурою. На противагу сирійським та єгипетським панарабістам, які вважали, що Близький Схід має об’єднатись в єдину велику арабську державу, П’єр Жмайєль та ліванські фалангісти відкидали цю ідею, зазначаючи, що історично ліванці, в першу чергу, є нащадками фінікійців, тому вважати їх виключно арабами неправильно. Анти-панарабізм був першочерговим в програмі Жмайєля. Пізніше, коли на території Лівану почали з’являтись палестинські табори для біженців, які швидко перетворились на військові бази Організації Визволення Палестини, фалангісти почали виступати й проти присутності палестинців на території Лівану.
По-друге, це антикомуністичні ідеї, відкидання матеріалізму та атеїзму та наголошення на важливості для Лівану віри та релігійних традицій, в першу чергу християнських. Фалангісти виступали за співіснування в Лівані представників різних релігій, але на умовах, що мусульмани також будуть стояти на позиціях ліванської незалежності і не будуть підтримувати зазіхання Сирії та інших арабських країн на територію та суверенітет Лівану. Християнство було центральноутворюючою точкою для фалангістів, що стане надзвичайно помітним під час війни 1970-их – 1990-их років, коли розділення в державі багато в чому буде проходити саме за релігійним чинником.
В питаннях економіки «Катаіб» в ті часи стояли на позиціях солідаризму та Третього Шляху, відкидаючи як комуністичну, так і капіталістичні моделі побудови економіки країни.
Сам П’єр Жмайєль, починаючи з 1960-их років, багаторазово займав різні міністерські крісла. Зокрема, він був міністром фінансів, міністром туризму, міністром внутрішніх справ та міністром охорони здоров’я. Двічі балотувався в президенти Лівану, але обидва рази програвав (згідно з Національним пактом, прийнятим в Лівані в 1943 році, президентом Лівану має бути християнин-мароніт (були виключення у вигляді президентів інших християнських деномінацій: протестанта, двох православних греків та католика), прем’єр-міністром мусульманин-суніт, а спікером парламенту мусульманин-шиїт).
П’єр Жмайєль був одружений на Женев’єві Жмайєль, яка також з народження входила в клан Жмайєлів,і була далекою родичкою П’єра. Вона все життя була його соратницею та політичним діячем партії «Катаіб». В П’єра та Женев’єви Жмайєль було шестеро дітей. Частина з їхніх дітей та онуків була вбита в ході Громадянської війни 1970-их – 1990-их років, або, як онук П’єра Жмайєля П’єр Амін Жмайєль, в теракті в 2006 році. Інші діти та онуки були та є активними діячами в ліванському суспільно-політичному житті і сьогодні.
П’єр Жмайєль помер 29 серпня 1984 року від серцевого нападу, переживши свого легендарного сина Башира на 2 роки. Кажуть, що в цей день бойові дії в Бейруті та околицях припинились. Ніхто не став порушувати шанобливої тиші на честь померлого лідера ліванських християн. Навіть їхні вороги.
Смерть беззмінного лідера «Катаіб» призвела до розколу в русі та початку міжусобної війни. Про неї та про те, що відбувається з рухом сьогодні, і поговоримо в нашій наступній статті.
Автор: Валентин Дзюбенко
