Вонг Карвай є одним з тих режисерів, під час перегляду фільмів якого у вас прокидаються найбільш зворушливі спогади, приходить «туга по відсутності» чогось щемливого та виникає бажання подивитись на своє життя під такою ж яскравою призмою з неонових кольорів. Представник гонконгської «нової хвилі» завоював визнання та записав до себе в палкі шанувальники Квентіна Тарантіно, отримав практично однозначне схвалення професійної спільноти кінокритиків. Що вже й казати про всіх нас, хто розбирає його стрічки на цитати й окремі кадри?
Чому треба дивитись фільми Карвая, що цікавого в сприйнятті режисером часу, кохання та великого міста, читайте в нашому огляді.
Режисерський стиль Вонга Карвая
Знімати Вонг Карвай починає без сценарію, його головна зброя – це імпровізація. Навіщо знімати картини за усталеним сценарієм, якщо це просто «нудно» для режисера? Альтернативний метод, звісно, є досить складним для акторів і виснажливим для знімальної групи, однак, саме так Карваю вдається вловити спонтанну атмосферу й зробити гру виконавців природною для отримання дійсно ідеальних сцен в кіно.
Фрагментарна, але насправді концептуально цілісна кінооповідь сприймається динамічно через експресивний, переривчастий монтаж, що доповнює виразність операторської роботи (Карвай постійно співпрацює з оператором Крістофером Дойлом).
Фірмовий знак режисерського стилю Карвая – це використання візуального прийому накладання одного кадру на інший на різній швидкості, завдяки чому неоновий Гонконг фактично «розпливається» на очах у глядача.
Музика має велике значення у фільмах Карвая: вона допомагає зануритись у внутрішній світ героя, підкреслює плавність під час танцю, прогулянки, або швидкість подій чи руху таксі в нічному місті. В його картинах ретро-пісні китайською мовою легко поєднуються з трип-хопом та блюзом.
Вонг Карвай знімає фільми, що наповнені історіями зустрічей і непорозумінь, нездійсненного кохання. У нього прості життєві випадки виглядають і звучать максимально вишукано, найбільш сухі та повільні розмови складаються в поезію, своєрідний еротизм. Режисеру іноді не потрібно обов`язково включати в стрічку інтимні сцени: вистачить дотику пальців, рукавів, або загадкової бесіди в магазині чи барі.
Про нього кажуть, що саме Вонг Карвай «знову ввів в моду платонічну любов».
У Карвая час для героїв зупиняється на моменті «тепер», який не закінчується ніколи. Фірмова «карваєвська» сентиментальність повертає сьогодні нас у XXI столітті до ірраціональності почуттів, до дитячих мрій про кохання, інтимність якого поставлена під питання в сучасному суспільстві.
Стиль режисера сформувався під впливом фільмів Жана Люка-Годара, Мікеланджело Антоніоні, Альфреда Гічкока, Ясудзіро Одзу, Кендзо Мідзогуті.
Його герої – це завжди романтики, яких швидкоплинність життя змушує відправлятись на пошуки себе та кохання. Вонг Карвай немов намагається «відновити втрачений час». Поетична кіномова поєднується з відмінним гумором, легкість – із насиченістю образів.
«Він згадує ці роки, що минули, так ніби дивиться в погано вимите, мутне віконне скло – начебто щось і видно, але розпливчасто і неясно». («Любовний настрій», 2000).
Карвай демонструє на екрані зафіксовані «враження» в дусі Марселя Пруста, зображує «магічні» за їхнім значенням втручання інших людей в простір героя, знаки, ледь вловимі деталі.
Що подивитися у Карвая: з чого почати?
Починайте з «Любовного настрою» (2000) – це зразок рафінованої «карваєвської» стилістики, тому він зачаровує й в якийсь момент змушує майже не дихати під час перегляду. Деякі кінознавці називають «Любовний настрій» найкращим фільмом XXI століття.
Це кіно не промовляє до вас голосно, з надривом, хоча викликає після фінальних титрів справжній шквал емоцій. Ви маєте справу з гармонійним та простим висловлюванням із однієї старої гонконгської квартири про іронічність доленосних подій, про важливість випадку та кохання, яке може залишитись навіть невираженим словами. На думку багатьох кінокритиків, в цій стрічці Меггі Чун та Тоні Люн (до речі, Вонг Карвай співпрацював з цими акторами в процесі зйомок багатьох своїх картин) перевершили рівень вираження тонких любовних почуттів на екрані навіть у порівнянні з іменитими голлівудськими акторами.
Після цього пропонуємо перейти до таких кінокартин Вонга Карвая, як «Чунцінський експрес» (1994) та «Занепалі янголи» (1995). Спочатку режисер хотів, аби це був один фільм, проте згодом вирішив розділити новели на дві стрічки. Ці фільми якнайкраще демонструють парадокс людської самотності в сучасних мегаполісах.
«Кожного дня ми проходимо повз велику кількість людей. Людей, яких ми ніколи не зустрінемо більше. Або повз тих, хто міг би стати нашим другом» («Чунцінський експрес», 1994).
Колись «Чунцінський експрес» став для Вонга Карвая справжнім проривом та початком світового визнання його особливого режисерського стилю. Ця стрічка розповідає про двох поліцейських: один з них (Такесі Канесіро) страждає від нерозділеного кохання та випадково зустрічає дівчину (Бріжітт Лін), котра намагається вирішити свої питання в кримінальному світі, а інший (Тоні Люн) спілкується в маленькому бістро з офіціанткою (Ван Фей), яка таємно в нього закохана.
«Чунцінський експрес» під супровід такого знайомого всім треку «California Dreamin’» демонструє історії, що на перший погляд можуть здаватися у дечому інфантильними та дивними. Тільки уявіть, що ви будете скуповувати всі консервовані ананаси в місцевому магазині з певною датою терміну придатності просто тому, що це число асоціюється у вас із коханою, яку ви втратили? Або що ви будете таємно прибирати в чиїйсь квартирі тільки для того, щоб ближче пізнати людину, залишити їй знак?
Але саме таким чином фільм у ненав`язливий спосіб демонструє нам всю ступінь людської самотності – такої невластивої, здавалося б, для молодості, проте у дійсності своєрідної хвороби покоління, що не здатне на справжню щиру комунікацію.
– П’ять років був закоханий в одну дівчину. Але тепер вона мене кинула. Вона сказала, що я її не розумію. Тому я хочу пізнати тебе.
– Ти ніколи не дізнаєшся нічого про мене.
– Ну добре. Тоді ти спробуй пізнати мене.
-–Насправді, знати людину – ще нічого не означає. Люди змінюються. Сьогодні людина може любити ананаси, а завтра – дещо інше».
Ця цитата з «Чунцінського експресу» добре характеризує також посил іншої стрічки Вонга Карвая – «Занепалі янголи». Головний герой фільму – кілер (Леон Лай), який працює з закоханою в нього дівчиною-агентом (Мішель Рейс), паралельно ми бачимо також історію кохання та стосунків з батьком дивакуватого, але дуже симпатичного німого продавця (Такесі Канесіро).
Чи можна справді пізнати людину, яку ти кохаєш? Чи можна пізнати самого себе? Можливо, це і непотрібно зовсім, бо як каже героїня Мішель Рейс: «До деяких людей ви не хочете наближатися. Дізнавшись занадто багато про людину, починаєте втрачати інтерес». Допоки людина залишається на відстані, вона може бути для вас ким завгодно, тому така любов іноді ніколи не закінчується, живлячи серце пристрастю.
Далі рекомендуємо дивитися «Дикі дні» (1991) і «2046» (2004), щоб «закрити» для себе своєрідну трилогію Карвая про любов та пам’ять. В обох кінокартинах головним героям непросто впоратися зі своїм минулим: воно або обтяжує ефектом незавершеної дії, або засмучує втраченим корінням, що породжує відсутність впевненості у власній ідентичності. Саме у фільмі «Дикі дні» Вонг Карвай розвиває свою власну концепцію сприйняття часу через оптику закоханності:
– Дивись на мій годинник.
– Навіщо?
– Всього одну хвилину, добре?
– Час минув, тепер поясни.
– Сьогодні у нас …
– 16-е.
– 16 квітня. 16 квітня 1960-го, без однієї хвилини три. Ти зі мною. Завдяки тобі, я запам’ятаю цю хвилину. З цього моменту, ми друзі однієї хвилини. Це факт, ти не можеш його заперечувати. Тому що це вже в минулому.
Те, як Вонг Карвай працює з часом та як він вибудовує сюжет і взаємодію героїв своїх фільмів, пов`язують з темпоральною структурою сприйняття Е. Гуссерля.
Тобто існує точка «тепер» як початкове враження, а також ретенція як її первинне утримання та ланцюжок ретенцій (сліди минулого сприйняття, актуальні в теперішньому) і протенція як первинне очікування (передбачення майбутнього сприйняття, актуальне в теперішньому).
Для Карвая важливо прослідкувати виникнення переживань у героїв, акцентуючи увагу на кольорах, дотиках, болі як матеріалах для інтенціонального акту переживання – більш важливого, ніж предмет, на якого направлено саме переживання. Якщо у Гуссерля світ є випадковим, а свідомість – абсолютною, то у Вонга Карвая в його кінематографічному всесвіті події і світ – випадкові, а любов і пам’ять – абсолютні, незважаючи на те, що персонажі втягнуті в ілюзорні швидкоплинні зв’язки, а навколо – майже галюциногенний, мінливий світ мегаполісу.
Тож, в останню чергу, коли ви вже познайомитеся з основними кінематографічними прийомами, звикнете до стилістики режисера, рекомендуємо оцінити дебютний фільм «Поки не висохнуть сльози» (1988) про двох братів, один з яких є членом тріади, а завершити – переглядом «Моїх чорничних ночей» (2007) як другорядного через співпрацю з Голлівудом проекту.
Також треба згадати й останній фільм Карвая «Великий майстер» (2013), який розповідає про життя напівлегендарного майстра бойових мистецтв Іп Мана. Цю стрічку попри специфічну тематику критики оцінили як одну з найкращих робіт режисера, яка дозволила йому вийти на більш широку глядацьку аудиторію, не зрадивши собі та не змінюючи загальний посил, характерний для Карвая.
Вонг Карвай перетворює на стильний і чуттєвий кіноексперимент будь-які жанри, з якими має справу, неважливо, йде мова про гангстерської комедії, мелодрами або уся. Саме він вивів азіатське кіно на новий рівень впізнаваності на рубежі століть.
Наркотичні ритми оповідання, музикальність і загравання із зображенням напівказкового простору східних міст, прості історії, меланхолійна відстороненість – все це зробило його ім’я культовим серед сінефілів. Пропонуємо і вам доторкнутися до витонченого світу Вонга Карвая.
Автор: Анастасія Капралова
