Роздуми про спалення соборів

Вашій увазі український переклад статті румунського історика релігії Мірчі Еліаде в часи його участі в легіонерському рухові. Залізна Ґвардія мала декілька друкованих видань, Vremea та Buna Vestire, саме в них у 1930-их друкувався молодий релігієзнавець.

Щоразу, буваючи в Берліні, я прогулююсь повз прекрасну синагогу в Шарлоттенбурзі – згадав я 6-го лютого. Я не думав про більшовицьку революцію в Росії, сотні спалених церков, тисячі розстріляних священиків, мільйони «білих», страчених в результаті братовбивчої істерії і деменції Дзержинського. Так далеко заходити я не хотів. Але мені стало цікаво, яким чином при фашистській диктатурі такого лютого антисемітизму, як у Гітлера, в самому серці Берліна гордо й самотньо пишніє синагога – тоді як 6-го лютого в Парижі першим, що спробували вчинити французькі комуністи, був підпал собору?!

Sine ira et studio… Не знаю, чи можливо взагалі писати сьогодні перед обличчям деяких фактів таким чином – sine ira et studio. Проте, я намагаюся осмислити цей простий факт: чому французькі комуністи, так само, як російські чи іспанські, відразу ж накинулися на церкви, тоді як німецькі антисеміти обмежилися введенням суворих законів проти євреїв, обходячись без диких звірств? Що б там не говорили про гітлерівський терор, я не можу забути про одну річ: в центрі Берліна синагога стоїть так урочисто й відкрито, як жодна церква в Росії. Що б там не говорили про гітлерівські вбивства, я не можу лишити без уваги простий факт: навіть найбільш радикальна антифашистська преса в світі ніколи не говорила про «тисячі» вбивств в Німеччині, хоча радянські журнали раніше публікували офіційну цифру контрреволюційних страт: півтора мільйона. І це лише ті вбивства, які вони самі визнали…

Задумайтесь хоча б на хвилину: фашистсько-антисемітська революція, яка не оскверняє синагог і не влаштовує масові вбивства євреїв; комуністична революція, яка спалює тисячі церков і вбиває півтора мільйона чоловік.

Всі ці нещасні вбиті були політичними ворогами? Ніхто не стверджує цього; у це було б занадто важко повірити. Надто багато священиків розстріляно, надто багато жінок повішено, надто багато дітей спалено живцем – ось вони, так звані політичні противники. Простими словами: мова йде про істерію, про тваринний невроз, викликаний кров’ю. Те, що сталося під час Французької революції, повторилося в Іспанії в перші дні громадянської війни. Ополченці й жінки при вигляді крові долучалися до колективної істерії, що змушувала їх вбивати до виснаження. La Pasionaria[1] не є щасливим винятком для цього іспано-комуністичного героїзму. Вона втілює собою набагато більш пригнічений зразок невротичної лютості, який досить легко пояснити клінічно. З англійських газет, які я читав на початку громадянської війни, ми дізнаємося жахливі подробиці: жінки убивали ворогів, що здалися в полон; жінки добивали поранених після бою; жінки погрожували ополченцям револьверами, коли ті, стомлені й охоплені огидою до крові, відмовлялися продовжувати екзекуції…

Коли мова йде про громадянську війну в Іспанії, ці звірства рівноцінні з обох сторін – і прикрашені окремими ексцесами.

І все ж звірства більш дикі з боку тієї «армії», в яку втручаються жінки і взагалі мирні люди (в разі Іспанії, ополченці). Солдати звикли до крові; чоловіки втомлюються швидше, ніж жінки, коли справа доходить до масових поранень (випадок в Сармізегетузі, випадок з болгарами в Туртакані[2]). Крім того, якби одного разу новоприбулий гість вирішив розповісти нам, як саме було страчено 20 000 чоловік в Мадриді – ми, безсумнівно, дізналися б дуже цікаві деталі…

Одне лишається без сумніву: будь-який революційний комуністичний рух є кривавим і антирелігійним. Сумлінні комуністи, якщо запитати їх, завжди дають однакову відповідь: він повинен бути кривавим, інакше це не буде революцією – і він повинен палити церкви, тому що християнство об’єднується з капіталізмом та буржуазним режимом.

Відповіді, які мені здаються абсолютно безглуздими. Не правда, що революція повинна обов’язково бути кривавою (тобто супроводжуватися або підтримуватися масовими вбивствами). Ми не говоримо про Англію, класичну країну безкровних революцій. Ми говоримо про Румунію, де принаймні п’ять великих соціальних і національних революцій були здійснені без кровопролиття за 70 років: 1) звільнення циган[3], 2) секуляризація монастирів, 3) аграрна реформа, 4) націоналізація недр, 5) конверсія. Якщо добре подумати, то те, що в Іспанії (до громадянської війни, тобто весни 1936 року) досягалося шляхом спалювання церков і терору священиків, – було досягнуто з середини минулого століття завдяки закону про секуляризацію чернечих статків. Так само і з аграрною реформою. Кажуть, що румун не має класової свідомості (наприклад, боярської) і тому не реагує, коли його позбавляють цих прав. Ви гадаєте, що відсутність «класової свідомості» є проблемою? Румунський феномен несе собою, з будь-якої точки зору, ознаки єдності, яких немає у французького феномена, або феномена німецького. Мені здається дуже природним, що в Румунії немає класової свідомості – бо я знаю, що у румунів немає діалектів і що румунський народ сформувався в центрі величезної території, від Татр і до Балкан, без так званих «циклонічних рухів». Мені здається природним, що соціальні революції здійснювалися в Румунії спокійно, «патріотично», в своєрідному сімейному колі. Я не розумію, чому правильні соціальні претензії можуть підтримуватися виключно Карлом Марксом. У нас є Ніколає Балческу, Богдан Петричейку Хашдеу, Емінеску, які вимагали соціальних реформ, засновуючись на «расистських» і «патріотичних» претензіях; вони були експатріантами з автохтонного селянства, виступаючи проти фанаріотів та іноземців (німців, росіян, євреїв, болгар).

Давайте тепер звернемося до другого аргументу сумлінного комуніста: Римо-Католицька Церква є реакційною і стала інструментом капіталізму. Від самого початку це не було б достатнім аргументом для руйнування соборів і страти священиків. Давайте згадаємо, що для гітлерівців євреї є «ворогами людства»; проте синагоги не були спалені, а 600 000 євреїв Німеччини не були винищені. На це дадуть відповідь: «революції в Німеччині не було». Давайте припустимо, що це дійсно не було революцією; але це було завоюванням влади; Гітлер сьогодні сконцентрував у своїх руках всю владу; він міг би попалити всі синагоги і понищити євреїв. Та не зробив цього. З обережності, зі слабкості, з терпимості духу? Гітлер не демонструє цієї християнської чесноти. Якщо він не палив і не вбивав – то лише тому, що не заохочував люциферичної істерії, не кидав виклик звірові в людині за допомогою попередніх страт. Його вдовольняли концентраційні табори; в будь-якому випадку це не так серйозно, як заряджений револьвер в руці у ката. Гітлеризм також відзначився вбивствами. Але хто-небудь наважиться порівняти вбивства Гітлера з цими півтора мільйонами жертв російських більшовиків?!..

Ті, хто говорить про реакційність «Римо-Католицької Церкви», миттєво забувають про все, чим Європа зобов’язана цьому католицизму. Забувають культуру, збережену, поглиблену і передану Церквою. Забувають, що «європеєць» перетворився б на істеричного звіра і загинув би через кількасот років – подібно до гунів Аттіли – якби не знав християнського блага, християнської моралі, християнської філософії.

Чи може вся Римо-Католицька Церква бути винною в окремих помилках окремих пап або єпископів? Але королі, імператори, демократії, республіки і диктатори допустили в тисячі разів більш серйозніших і численних помилок. Чи виступає Церква проти соціальних претензій? Дев’ятнадцяте століття знає християнський соціалізм поряд зі світським і марксистським соціалізмом. А соціальна робота християнських церков щороку перевищує всю «червону допомогу» з початку до 1936 року. Тож чи пов’язана органічно Церква з капіталізмом?

Пам’ятайте, що вона пов’язана з усіма економічними і соціальними формами світу; так само вона приймала феодалізм, монархію і республіку. Вона боролась з усіма цими формами життя – і з ними все було в порядку. Римо-Католицька Церква (ми говоримо про неї, тому що православ’я і протестантизм, вочевидь, з різних причин не надто сильно втручаються в справи держави), також просуває власні вимоги та економічні реформи (див., наприклад, Соціальний кодекс в короткій записці на наступній сторінці). Соціальна революція, якщо вона може бути здійснена без Церкви, разом з нею буде здійснена набагато краще, аніж проти неї…

І все ж, перше, на що нападають французькі, іспанські або російські комуністи, – це церкви. Помедитуйте трохи над цими деталями, які пояснюють одна одну: спрага крові, божевільна дикість; пристрасть до палаючих церков; відкидання примату духа (будь-якого духовного примату, будь то світського чи буддійського); приниження європейських цінностей (моногамія, сім’я, благодійність, прекрасне Середземномор’я, особистість). Цього не відбувається в жодній революції; фашизм або гітлеризм, хороші чи погані, як такі не знають ані пожеж, ані масових вбивств.

Люцифер повністю звільнився лише на Сході.

Газета «Vremea» за 7 лютого 1937 року

Переклав з румунської Сергій Заїковський


[1] Тобто Долорес Ібаррурі.
[2] Тутраканська битва (2-6 вересня 1916 року) – частина Румунської кампанії Першої світової війни, битва між румунами і болгарами. Закінчилась поразкою румунів та зайняттям форту Тутракан.
[3] Звільнення у 1848 році кріпосних циган.