Палітра політичних партій та рухів в сучасному Ізраїлі досить широка: починаючи від лівих «робітничих» партій та тих, хто стоїть на позиції налагодження діалогу та певних поступок в бік палестинців (їх в Ізраїлі традиційно називають «лівими»), закінчуючи ультрарадикальними релігійними націоналістами, які закликають до знищення мусульманських святинь на Храмовій горі заради відновлення там Єрусалимського храму. Загалом необхідно зазначити, що ізраїльське суспільство є досить політично активним та поінформованим – нерідко між колегами або друзями виникають палкі дискусії з приводу останніх подій в ізраїльській політиці. Яскравий приклад – нещодавній Закон про національний єврейський характер держави Ізраїль, який, поміж іншого, лишив арабську мову статусу державної. Закон викликав діаметрально різні реакції: від схвалення з боку ізраїльських правих, до засудження та жорсткої критики з боку лівих та неєврейських національних груп Ізраїлю (арабів, друзів, черкесів).
Одним з найцікавіших релігійних, культурних та, не в останню чергу, політичних феноменів єврейської історії останніх 150 років є релігійний сіонізм. Як самостійна доктрина, він виник на півстоліття раніше за політичний сіонізм Теодора Герцля і вирізнявся радикальним запереченням будь-яких інших територіальних варіантів побудови єврейської держави, окрім Палестини. Один з основних ідеологів релігійного сіонізму Авраам Іцхак Кук пояснював необхідність повернення єврейського народу до Ерец-Ісраель (Землі Ізраїлю) месіанськими очікуваннями єврейського народу. Справа в тому, що від моменту, коли євреї в більшості покинули Ерец-Ісраель в 1-2 століттях н.е., фактично до появи релігійного сіонізму в середині 19 століття, іудейські релігійні авторитети стояли на позиції, що повернення до Ерец-Ісраель євреїв власними силами неможливе та неправильне, адже якщо Бог допустив вигнання євреїв з Палестини, покаравши їх таким чином за відступництва та непослух, то й повернення народу є справою Всевишнього, яке реалізується в часи приходу Месії (до слова, частина ортодоксальних іудеїв, які не підтримали сіоністський проект, саме через релігійний фактор, існують й сьогодні; найвідомішою організацією таких іудеїв, що виступають проти існування сучасної Держави Ізраїль є «Наторей Карта»). Релігійні сіоністи провели справжню революцію в єврейській свідомості, висунувши концепцію двох етапів приходу Месії, перший з яких як раз і полягає в підготовці єврейським народом умов сприятливих для початку месіанських часів, кроком на зустріч Месії, частиною якого є створення єврейської держави на території Ерец-Ісраель.
Після створення Держави Ізраїль в 1948 році релігійний сіонізм не зник з політичної арени, а певним чином трансформувався і став намагатись відповідати на ті питання та виклики, які з’явились перед єврейським народом після отримання державності. Ця трансформація відбулася досить успішно – релігійні сіоністи не потрапили на узбіччя ізраїльської політики, а, сформувавши низку політичних партій та рухів, стали помітними діячами в ізраїльському політичному просторі.
Однією з найбільш відомих та потужних партій, яка ідеологічно продовжила лінію релігійних сіоністів в молодій єврейській державі, була МАФДАЛ – Національно-релігійна партія Ізраїлю (акронім від івр. Міфлага датіт лєуміт). Вона була створена в 1956 році, фактично об’єднавши низку вже існуючих рухів та організацій релігійних сіоністів: «Мізрахі», «Хапоель ха-Мізрахі» та інших. Ці рухи, які виникли як на території Ерец-Ісраель, так і за її межами, об’єднувала теза про те, що Тора та іудаїзм мають бути основою майбутньої єврейської держави на території Палестини. Через менше ніж десятиліття після проголошення незалежності Держави Ізраїль, вони об’єдналися заради відстоювання інтересів релігійних сіоністів в ізраїльській політиці.
Питання, які на початку хвилювали МАФДАЛ в першу чергу стосувались таких побутових речей як обмеження руху транспорту та суспільних дій в Шабат, а також заборона продажу не кошерної їжі в деяких місцях. Ці речі можуть викликати певний подив, мовляв, що вони занадто примітивні для політичної програми серйозної партії, але варто пам’ятати, що саме релігійні закони та приписи ідеологи релігійного сіонізму вважали найважливішими при побудові держави, а питання про заборону праці в особливий день Шабат та поділ їжі на дозволену для вживання та заборонену є невід’ємною частиною Тори (П’ятикнижжя Мойсея) – головного релігійного тексту всіх іудеїв. Разом з цим МАФДАЛ стояли на позиціях широкого залучення іудаїзму в законодавство Ізраїлю, сімейне право, освітні і культурні питання.
Окрім цього МАФДАЛ мала власну профспілку, молодіжний рух та газету. Як можна зрозуміти, профспілка займалася питаннями контролю прав робітників, які дотримувалися приписів іудаїзму, а отже не могли працювати в певні дні тижня та на деякі іудейські свята. Газета висвітлювала життя Ізраїлю під релігійно-сіоністським правим кутом. Молодіжна організація «Бней Аківа» (Діти Аківи – названа на честь видатного іудейського мудреця 1-2 століття н.е. Раббі Аківи) була заснована ще в 1929 році як відповідь та протидія секулярним молодіжним рухам, які не вбачали необхідності в слідуванні релігійним настановам та стародавнім іудейським традиціям. Одним з лозунгів тогочасних релігійних сіоністів, який став й ідеологічною основою молодіжного руху, було твердження: «Земля Ізраїлю, для народу Ізраїлю, по Торі Ізраїлю» (на гербі руху зображено Скрижалі Заповіту, які символізують закон Тори, на фоні рослин та приладдя для обробки землі). Діяльність організації полягала в поширенні ідеї необхідності молодим євреям повертатися до Палестини, створювати поселення, займатися обробкою землі, так як все це, на думку ідеологів релігійного сіонізму, є однією з найважливіших заповідей Тори, та власне в безпосередній організації молоді для проведення різноманітних навчальних семінарів, таборів та ін. «Бней Аківа» продовжує свою діяльність і сьогодні, не тільки в Ізраїлі, але й в інших країнах світу. Основним завданням руху за межами Ізраїлю є не лише робота по підтримці в єврейської молоді знань про єврейську релігію, культуру та історію, але й пропаганда алії – процесу повернення єврея до Ерец-Ісраель саме з метою постійного проживання.
Найвідомішими керівниками та діячами МАФДАЛ в різні часи були Хаїм Моше Шапіра та Йосеф Шломо Бург. Кожен з них багато разів отримував депутатське крісло в Кнесеті та займав різні міністерські посади (Шапіра був міністром внутрішніх справ, міністром охорони здоров’я, міністром абсорбції та міністром у справах релігії; Бург – міністром внутрішніх справ, міністром соціального забезпечення, міністром пошти, міністром у справах релігії). До 1980-их років МАФДАЛ була найбільшою релігійною партією в Кнесеті, займаючи 10-16 місць (загальна кількість місць в ізраїльському парламенті – 120).
Важливою подією для всього Ізраїлю, а особливо для релігійних сіоністів, стала Шестиденна війна 1967 року, в ході якої Ізраїль захопив велику кількість територій, в тому числі і Східний Єрусалим, на території якого знаходиться Храмова гора – місце, де знаходились Перший та Другий Єрусалимські храми, а сьогодні там розташовано дві важливі мусульманські святині. Згідно з іудейськими пророцтвами на цьому місті має бути побудовано Третій храм, який пов’язується з настанням месіанських часів, тому релігійні сіоністи, а особливо молодь, сприйняли цю подію як черговий крок на зустріч приходу Месії. Взяття Східного Єрусалиму під контроль Ізраїлю таким чином могло інтерпретуватись як правильність релігійно-сіоністських ідей.
Ці події привели до партії чимало молоді, яка за декілька років почала вказувати на те, що МАФДАЛ недостатньо сильно переймається різноманітними економічними, соціальними питаннями, а також завданням ще сильніше пов’язати іудаїзм та Державу Ізраїль. Вимоги молоді МАФДАЛ активно підтримувати поселенську діяльність євреїв на Західному березі ріки Йордан та на інших територіях, зайнятих Ізраїлем в ході Шестиденної війни, закінчились внесенням в програму партії пунктів, що визначали право євреїв на ці території та необхідність розширення та укріплення поселень.
Під тиском молоді рух партії вправо посилювався, всередині партії множилися конфлікти та суперечки, а в 1977 році МАФДАЛ підтримала не соціалістичну коаліцію, яку підтримувала більше ніж 20 років, а блок Лікуд – альянс правих та ліберальних партій.
Продовження незабаром.
Автор: Валентин Дзюбенко
