інтерв'ю ренато дель понте смерть еволи

Інтерв’ю з Ренато дель Понте: «Евола, Ромуальді й прах, розвіяний в горах»

Ренато дель Понте – один із небагатьох прямих послідовників Маестро. Він був безпосереднім свідком останніх днів Еволи, а також саме йому філософ в останні дні доручив місію розвіяти свій прах серед Альпійських вершин. Про всі ці речі, а також про те, ким Евола був насправді, Ренато дель Понте розповів в інтерв’ю виданню Barbadillo, з перекладом якого ви можете ознайомитися за посиланням.

Barbadillo: Перед вами – текст розмови з Ренато дель Понте (народився 21 грудня 1944 року в місті Лоді), есеїстом та філософом, експертом із творчості Юліуса Еволи. Дель Понте встановив дуже тісні особисті відносини з великим філософом. Коли Евола помер в 1974 році, саме йому було доручено розвіяти його прах на вершині піку Монте-Роза, європейського уламку Шамбали. З 1969 року його зобов’язання підтримувати магічний ідеалізм, найбільшим із представників якого був Юліус Евола, стало можливим завдяки безлічі публікацій, конференцій та семінарів по всій Європі. Його співпраця з Fondazione Evola, з журналом Arthos, які народилися в 1972 році, та постійна прихильність до Club del Cigno та Edizioni Arya дали нам змогу насолоджуватися цією дорогоцінною духовною спадщиною.

В: Шановний професоре, як ви відкрили для себе праці Еволи?

RdP: Я відкрив для себе еволіанство коли навчався в старшій школі. Мені порадили прочитати книгу про історію Святого Грааля, де показано, що культовий об’єкт, настільки дорогоцінний для тамплієрів, мав набагато більш європейське походження, аніж зазвичай вважається. Пізніше я придбав інші тексти, котрі проковтнув так само швидко й із натхненням. Тож із кількома друзями після закінчення навчання ми вирішили поїхати до Риму, зустрітися з ним особисто. Тож я отримав честь побачити його на власні очі. Незадовго до нас до думки Еволи серйозно підійшов Адріано Ромуальді, автор першої книги про Еволу. Нещодавно ми також опублікували книгу листування Ромуальді з Еволою.

В: Як пройшла зустріч із філософом?

RdP: Це було дивовижно. Протягом багатьох років ми продовжували відкладати цей величний момент, оскільки ми, молоді дослідники правого езотеризму, так звані «діти сонця», відчували себе негідними доторкнутися до його грандіозного авторитету. Опис, який подав Ромуальді в своєму тексті, не відповідав дійсності. Він описав аскетичного, аристократичного, далекого Еволу, до якого неможливо наблизитися. Якби я знав, яким він був насправді, то напевно прийшов би до нього раніше. Ми були налякані цим образом. Натомість, на превеликий подив, ми побачили Еволу, відкритого молодому поколінню. Але не для всіх: Маріо Мерліно, який сьогодні більше нагадує Гендальфа, також навідував Еволу разом зі своїми колегами. Можливо, вони сприйняли це занадто несерйозно. Він був розчарований, бо Евола мляво слухав їхні запитання і перед тим, як відпустити… дав їм комікс Текса Віллера.

В: Він був божевільним?

RdP: Абсолютно ні. Божевільними були радше історичні обставини та люди, що його оточували. Приміром, дивні відносини з Еволою мав Гаспаре Канніццо. Впливова людина. Чиновник з міністерства фінансів. Відповідав за видання журналу Le Vie della Tradizione, із захопленням відвідував кілька разів Еволу в Римі. У тексті під назвою «Мовчазний маестро» йдеться про одну з цих зустрічей. Він увійшов до будинку і після обміну жартами сів за стіл. Будучи сицилійцем, у нього був дуже замкнутий підхід до людей. Тож він декілька годин просидів у тиші перед мовчазним майстром, який уважно його вивчав. Евола нагадував Короля-Рибака з легенд про Парцифаля, чекаючи правильного питання, перш ніж відповісти.

«Люблю, отже існую»

В: А якими були відносини Еволи з жінками?

RdP: Коли я потрапив до нього додому, там була лише одна жінка, його покоївка. Він, старий та прикутий до ліжка (через параліч, отриманий під час бомбардування Відня), мав дві маленькі таємні радості, що приносили йому задоволення: медитація над Бгаґавад-Ґітою та пляшка віскі White Horse. Пляшку, однак, покоївка весь час відбирала, не зважаючи на міцну любов до цього напою. Евола, проте, був справжнім мачо в молодості. У статті, що з’явилася у 1957 році, він виступав за емансипацію жінок, що розуміли це як самореалізацію. Ранній Евола ненавидів жінок. В молодості він мав багато жінок, та не дуже їх любив. Подейкують, що він фліртував з Сибіллою Алерамо. В Римі вона мала стосунки з декількома інтелектуалами з кіл, наближених до Еволи. Люблю, отже існую: так називається її книга про ті роки. Потім Евола подорослішав, змінився. У Метафізиці статі, перевиданій у 1969 році, перед нами постає зовсім інший та більш духовний підхід. Однак у нього ніколи не було справжньої супутниці, йому вистачало самотності.

Монте-Роза

В: Тоді можливо великим коханням Еволи варто назвати гори?

RdP: Згадаймо про Бгаґавад-Ґіту. Це розмова між богом Крішною та воїном, який не хоче битися. Наприкінці діалогу останній розкриває радість честі й розуміє, що героїчний акт полягає в зусиллях, закладених у боротьбі. І, таким чином, проходячи крізь муки війни, йому вдається звільнитися від циклу перевтілень. Евола носив із собою цю книгу під час напружених сходжень на важкодоступні вершини. Труднощі сходження на вершини були, по суті, метафорою війни, а досягнення вершини – метафорою перемоги. Я почував себе дуже добре з Еволою, бо теж люблю гори. До того ж, окрім краси гірської природи Еволі також дуже подобалось символічне значення гір, підкреслене Рене Геноном. А ще, завдяки звивистому й вузькому характеру гірських стежин, висока гора є надзвичайно елітарним місцем.

Ренато дель Понте і прах Юліуса Еволи

Саме ви розвіяли його прах у горах, вірно?

RdP: Так, навіть якщо це було незаконно. Кремація Еволи проходила дуже театрально. Могильник, гротескний гном без очей, поклав труп на металевий візок поверх величезного багаття з хмизу. На тому кладовищі не було печей для кремації, тому вони спалювали мертвих у вогні, наче в Тибеті. Я бачив, як він горів, і я бачив тіло, яке, поглинене полум’ям, раптово піднялося так, ніби воно було живим. Це було неймовірно […] Евола не хотів розвіяти свій попіл на вершині якоїсь гори. Він попросив нас розвіяти його на вітрі в певному місці: на льодовику Ліскамм. Відомий альпініст Еудженіо Давид, давній друг Еволи, супроводжував нас у священній місії саме там.

Ренато дель Понте і прах Еволи

В: Що особливого в льодовику Ліскамм?

RdP: У 1778 році група альпіністів вирушила в середньоєвропейські Альпи в пошуках міста Фелік, що знаходилося в мальовничій альпійській долині. Це райське місце було оспіване народними казками на франкопровансальській мові в долині Валле-д’Аоста. Альпіністи днями бродили в пошуках цієї зачарованої долини біля підніжжя гори Монте-Роза, але так і не змогли знайти її. Проте, існування самої долини і мальовничого селища засвідчили мандрівники, яким пощастило перетнути Альпи за декілька років до того і які туди потрапили суто випадково. З 1778 року по сьогоднішній день селище Фелік є загубленим. Вважається, що воно загинуло під лавиною разом з усією долиною. Це – легендарне місце, символ раю на землі. Це кришталева вежа Шамбали в наших широтах. І Евола досягнув її, перетворившись на вітер…

Розмову вела Ліліана Тамі, 2014 рік

Переклад Сергія Заїковського

поділитись