«Справжнє смердить буденністю та атомною бомбою».
Рене Магрітт – бельгійський художник ХХ століття, яскравий представник сюрреалізму, який уникав епатажу, ненавидів подорожувати та ставив своїми картинами питання, що не потребують відповіді.
Образи на картинах Рене Магрітта беруть початок з дитинства, які згодом переслідують його все життя. Усі його жіночі образи – його дружина; люди з тканиною на обличчі, що з’являються на численних полотнах – трагічний образ з дитинства художника; його тихі та звичні пейзажі – місцевості, де він проводив більшу частину свого життя.
Чому ж його образи, такі знайомі і зрозумілі, викликають у глядача безліч питань?
Як казав і сам Магрітт, його задача створити таємницю, проте, нема потреби намагатися розкрити її. Звичні образи та предмети набувають нового значення на його полотнах. Предмети стають не тим, чим вони здаються.
«Це не люлька», – говорить підпис під зображенням люльки на одному з полотен Магрітта. Глядач потрапляє у пастку. Якщо не люлька, то що? Виникає враження, що вам збрехали.
Це не люлька, а лише її образ, візуальне втілення крізь призму художнього сприйняття. Магрітт вважав, що слова та зображення мають однаково далеке від дійсності розуміння об’єкту.
У своїй роботі «Це не люлька» Мішель Фуко розглядає проблематику картини Рене Магрітта та зазначає:
«Может быть, надо просто сказать: Господи, это же так глупо и очевидно: данное высказывание абсолютно верно, понятно же, что представляющий трубку рисунок сам трубкой не является? И тем не менее существует привычка речи: что на этой картинке? – это теленок, это квадрат, это цветок. Старая привычка, но не лишенная основания: ведь вся функция столь схематичного, столь школьного рисунка, как этот, заключается именно в том, чтобы быть узнаваемым, чтобы представить изображенное на нем со всей недвусмысленностью и несомненностью».
Манера живопису Рене Магрітта була посередньою та сухою. Підбір кольорової палітри – звичний та традиційний. Сукупність таких живописних характеристик лише більше підводить людину до реалістичності його картин, проте, в те, що ти бачиш важко повірити.
Одна з його картин – пейзаж «Імперія світла», досконало написаний, звичний для очей глядача. Вдивляючись у полотно, глядач розуміє, що картину дещо відділяє від реальності. На полотні одночасно присутні два стани, котрі не можуть співіснувати одночасно у реальному світі. Важко зрозуміти, на картині день чи ніч.
Рене Магрітт не був схожий на інших художників: чорний одяг та капелюх створювали образ пересічного громадянина. На відміну від інших художників, він не працював у студії – більше до вподоби йому було приміщення їдальні.
Його творчість пережила велику кількість трансформацій: від футуризму до імпресіоністичної манери.
Варто розбиратися, які саме події у житті художника вплинули на образи та втілення цих образів у творчості Магрітта.
Рене Магрітт був старшим з трьох синів, його сім’я жила у франкомовній частині Бельгії. У дитинстві Магрітт переживає багато переїздів, сім’я рідко затримується на одному місті. Проте, у 1910 році, коли Рене Магрітту було 12 років, сім’я востаннє переїжджає. Останньою зупинкою стає промислове місто, за 50 кілометрів від Брюсселя.
Магрітт стає свідком найбільш трагічного моменту свого дитинства – його мати топиться вночі у річці. Як пізніше згадував художник, коли тіло матері знайшли у річці, її обличчя було огорнуте нічною сорочкою. Ніхто так і не знав, чи було це зроблено нею навмисно, аби не бачити власної трагічної долі.
Образ людини, з закритим обличчям з’являється на полотні «Закохані», і хоча мистецтвознавці не завжди пов’язують з трагічним випадком з дитинства, але важко не поєднати ці два образи. Сам Магрітт ніколи не говорив про цей випадок, навіть з дружиною, та наполягав, що даний інцидент не вплинув на нього.
Існує дві версії «Закоханих», що відрізняються поміж собою загальним настроєм полотна. Існує безліч здогадок та пояснень щодо символічності полотна, проте, деякі з них навіть суперечать одна одній. Сам Магрітт ніяк не коментував ці полотна.
Магрітт полюбляв кіно, відвідував його разом з братом, поглинаючи світ німих фільмів. Разом з братом він розділяв любов до фільму «Фантомас», що став джерелом натхнення для Рене Магрітта. Навіть назви деяких полотен Рене Магрітт позичив з фільму. Згодом він почне знімати фільми самостійно, для друзів та коханої дружини.
Черговим спогадом дитинства Рене Магрітта стають прогулянки з подругою біля старого кладовища, під час однієї з таких прогулянок вони зустріли художника, що вийшов на пленер. Тоді він вважав, що художники наділені особливим даром.
Під час навчання в академії, він зрозумів, що живопис – зовсім не чари, а абсолютна реальність. Він розкриває для себе художників як земних, матеріально зацікавлених людей, що надають перевагу особисто собі, а не натхненню.
Переломним моментом у його творчості стало знайомство з П’єром Буржуа, котрий показав йому роботи італійських футуристів. Тоді розуміння мистецтва для Магрітта змінилося, він створив серію футуристичних полотен. Однак, футуризм не мав попиту на ринку, і Магрітту довелося піти працювати на шпалерну фабрику, де він розписував квітами великі рулони паперу. Згодом, ці квіти ще знайдуть своє відображення у творчості Магрітта.
Новий погляд на предмети дало Рене Магрітту знайомство з Джорджом де Кіріко, котрий був на 10 років старший. Він розкрив цей світ мистецтва з нової сторони.
Рене Магрітт став головою бельгійських сюрреалістів та увійшов до кружка паризьких. Брав участь у розмовах у домі головного сюрреаліста Андре Бретона, і писав для його журналу, гостював з дружиною у будинку Сальвадора Далі.
Під час однієї з розмов з Андре Бретоном, і прозвучала відома фраза Рене Магрітта: сюрреалізм – це яйце зозулі у чужому гнізді.
Магрітт полюбляв не лише ставити питання глядачеві, але й знущатися з реальності. Так з’являються образи, дівчини з головою риби, взуття з пальцями та багети замість хмар у небі.
«Я хочу, щоби знайомі для нас предмети працювали як екран, що б звичайні для нас предмети набувають нового значення», – він неодноразово зазначав, що його цікавить не сам живопис, а той вплив, який він має.
Варто згадати про ще одну значущу подію дитинства Рене Магрітта: відвідування ярмарки. Саме тут у 15 років він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, котру потім втілював у всі жіночих образах на полотнах. Вперше він побачив її у парку, згодом, через 7 років зустрів у художній академії, там Жоржетта вивчала модернізм.
Дружина стала для Магрітта не лише натурницею, але й найголовнішим критиком, проте, навіть з нею він не обговорював трагічні обставини загибелі його матері. Загалом, Магрітт не дуже любив згадувати минуле.
Одним із перехідних моментів у стилістиці став початок війни. Депресивні настрої оточення змусили Магрітта звернутися до більш оптимістичної манери. Він використовує більш яскраві фарби, полотна сяють сонячним колоритом, а манера живопису стає більш подібна до імпресіоністів.
Світова слава наздогнала Магрітта в останні 10 років його життя – нагороди премії, ретроспективні виставки.
«Я не знаю справжніх причин живопису, так само як і не знаю чому ми народжуємося, помираємо та страждаємо».
Помер Рене Магрітт 15 серпня 1967 року від раку. Його дружина пережила його на 19 років, а в одній з розмов звернулась до Магрітта:
«В одному ти помилявся – в кінці власного життя, в перемозі смерті над всім. Ти залишився живий не тільки для мене, а й для всіх тих, хто дивиться на твої картини: адже в них весь ти. Я дивлюся на них і розмовляю з тобою, і сперечаюся, як завжди. Ти все-таки зробив те, про що мріяв. Ти проник в задзеркалля, але залишився. Ти переміг смерть».
Автор: Анна Збаражська
