Рецензія на серіал «Чорнобиль»: пам’ятати, не можна мовчати

«Коли правда ображає, ми брешемо, брешемо, поки не можемо згадати, що правда є. Але вона є все ж. Кожна наша брехня становить борг правді. Але за борги потрібно розраховуватися», – ці слова прозвучали в фінальному епізоді одного з найбільш гучних телевізійних проектів цього року.

«Чорнобиль» – серіал, що однозначно увійде в історію кінематографу. Амбітний проект від каналу HBO, написаний сценаристом Крегом Мезіном та зрежисований Юганом Ренком, припав до душі як професійної спільноти кінокритиків, так і широкої аудиторії, орієнтованої на мейнстрімний TV-продукт. Міні-серіал, що складається з п’яти епізодів, розповідає про обставини, ліквідацію та розслідування причин аварії на Чорнобильській АЕС, що, як відомо, сталася в 1986 році. Українській аудиторії не потрібно багато розповідати про «ціну брехні» радянського керівництва, наслідки якої багато хто відчуває й донині, розплачуючись здоров’ям своєї родини. «Чорнобиль» допоміг людям по всьому світу дізнатися про катастрофу трохи більше, читайте в рецензії про те, чому потрібно обов’язково подивитися цей серіал.

Чому варто дивитися «Чорнобиль»

Тому що кожен із нас зобов’язаний докласти хоча би мінімальні зусилля, щоби дізнатися про це більше і щоб пам’ятати про те, що трапилося, про тих, хто постраждав та віддав своє життя заради майбутнього всього людства. Сучасного глядача вже не налякати хоррорами з категорії «монстри під ліжком». Набагато більше лякає реальна історія, де у кадрі немає літрів крові, тільки липка тягуча атмосфера смерті та загальної приреченості.

Історія, яка виведе вас з трансу повсякденності та змусить думати про цінність життя, про можливості духу та слабкість плоті, про суть речей.

Серіал, завдяки майстерно використаному кінематографічному інструментарію, дозволить вам зануритися в сіро-коричневий світ радянської реальності та ніби відчути присмак металу в роті під час перегляду. Цей світ не надто відрізняється від нашого, в ньому навіть стоять такі ж багатоповерхові будинки, що дісталися з тих часів «у спадок».

Дивитися «Чорнобиль» треба для того, щоб оцінити відмінне акторське виконання. Відомо, що шоураннери навмисно підбирали акторів, чия зовнішність максимально наближена до східноєвропейської, а також до образів справжніх людей, що стали прототипами багатьох героїв серіалу. Незважаючи на те, що персонажі говорять англійською (опустимо деякі нюанси, як наприклад, використання повних, а не зменшувальних версій імен: не «Вася», а «Василь» і не «Люда», а «Людмила», і т. д.), ми занурюємося в екранну реальність, не асоціюючи її з «кіно-клюквою», чого так боялися та понад усе намагалися уникнути автори. Джареду Гаррісу, Стеллану Скашгорду, Емілі Вотсон, Джессі Баклі та іншим вдалося максимально точно, наскільки це було взагалі можливо для іноземних акторів, виконати довірені їм ролі.

Ще одним аргументом для перегляду серіалу стане увага авторської групи та знімальної команди до деталей. Відомо, що більшу частину знімали в Литві через податкові пільги, однак, завдяки зусиллям компанії Radioaktive Film, 30% зйомок серіалу провели саме в Україні. Окремі сцени були зняті в Прип’яті, щоб продемонструвати нинішній стан цієї території, а також в Києві та на Київському морі. Зокрема, були використані київські локації: Хрещатик, вулиці Терещенківська і Б. Хмельницького, а також корпуси декількох науково-освітніх організацій. Автентичність стала одним із головних орієнтирів для творців серіалу «Чорнобиль». Максимально наближеним до реальності 80-х років тут є все: від автомобілів і будинків в кадрі до предметів побуту, одягу, вусів та зачісок.

Чи є в серіалі неточності?

Звісно не можна сказати про те, що сценарій серіалу не містить художніх умовностей або деякої гіперболізації. Існує ряд невідповідностей, якими різні засоби масової інформації, як і пересічні глядачі, можуть дорікнути та іноді дорікають творців.

Наприклад, необхідно згадати причини аварії, які розглядаються під час розслідування за сюжетом телевізійного проекту. У серіалі катастрофа відбувається через сукупність факторів: «халатність» та некомпетентність окремих керівних членів персоналу, а також особливості конструкції реактору – так званий «кінцевий ефекту», що спрацьовує після натискання сумнозвісної кнопки АЗ-5. На віденській конференції МАГАТЕ академік Валерій Легасов, який став одним із центральних героїв серіалу «Чорнобиль», покладав відповідальність за подію на персонал станції, тоді як головний інженер з експлуатації АЕС Анатолій Дятлов наполягав саме на фізичних характеристиках реактора як першопричині катастрофи. До цього часу ніхто не може точно відповісти на питання: чи знав персонал про небезпеку конструкції реактора? Так чи інакше, стверджують, що в інструкціях працівників станції про це не було сказано ні слова.

Головними злочинцями безпосередньо Валерій Легасов називав керівництво енергетичної галузі, яка приймає рішення про будівництво атомних об’єктів без спеціальних ковпаків для захисту від ураження радіацією в разі аварійної ситуації, тому що так банально дешевше.

У фінальному епізоді перед титрами вказується, що загальна кількість жертв становить від чотирьох до дев’яносто трьох тисяч. Насправді ніхто не може зробити точних підрахунків. Сьогодні говорять про те, що всього в зоні ураження виявилося до 5 млн. людей (жителі наближених регіонів в Україні, Білорусі та Росії), з яких багато хто з високою ймовірністю може відчути на собі наслідки опромінення та радіаційного забруднення.

Безумовно заслугою авторів сценарію слід вважати остаточне розвінчання міфу про трьох водолазів, які врятували світ. Довгі роки в інтернет-просторі та «серед народу» ходили легенди про мужність і героїзм працівників атомної станції, які пройшли басейн-барбатер під реактором та відкрили засуви. Дійсно, значення їхньої роботи не можна применшувати, проте, якщо чутки приписували Беспалову, Ананенко і Баранову швидку смерть відразу ж після виконаної роботи, то в дійсності на щастя всі троє прожили довге життя, а двоє з них (Беспалов та Ананенко) живі й досі.

Незважаючи на важливість акценту сценаристів на блюзнірських способах прийняття рішень радянським керівництвом у процесі ліквідації аварії, консультанти говорять про деяке перебільшення в демонстрації цих моментів. Насправді не можна сказати, що рятували ситуацію лише дві особи, які боролися з несправедливою системою: працювала велика кількість фахівців, існував оперативний штаб та оперативна група на чолі з особливою комісією, яка включала, в тому числі, українські робочі кадри.

Існують й інші нюанси, які історики-консультанти та фахівці у відповідних наукових і промислових сферах можуть критикувати. Зараз говорять і про те, що шахтарі працювали в спеціально виданій формі, а зовсім не голими (хіба що окремі люди, але точно не повністю голі); вертоліт не падав у сам реактор; на мосту в ніч трагедії не було стільки людей, як це показано в серіалі; труни з тілами загиблих пожежників-ліквідаторів не заливали бетоном в присутності родичів, крім того, їх взагалі ховали по черзі, а не всіх разом.

Чи можна дорікнути творцям серіалу подібними моментами? Ці деталі, вочевидь, можуть засмучувати окремих людей, особливо, тих, хто спостерігав показане своїми очима або має безпосереднє відношення до зазначених епізодів. Проте можна сказати абсолютно точно, що сценаристи та учасники знімальної команди поставилися з великою повагою до трагедії й постраждалих.

За словами шоураннер проекту Крейга Мазіна: «важливо, щоб глядачі, мало знайомі з історією Чорнобиля, дізналися про героїчні вчинки та самопожертву людей. Адже Чорнобиль показав найгірше, на що здатна політична система, та найкраще, на що здатні окремі люди».

У процесі підготовки до зйомок творці активно вивчали літературу на тему аварії на ЧАЕС, спілкувалися з українськими консультантами, які могли виправляти деякі неточності, ряд сюжетних ліній заснований на книзі «Чорнобильська молитва» письменниці Світлани Алексієвич.

У будь-якому художньому творі присутні розбіжності з реальним життям, навіть якщо заявлено, що фільм або книга створені за мотивами реальних подій. Найчастіше це необхідно для створення певної атмосфери та рівня впливу на аудиторію, і якщо такі деталі не є критичними і не спотворюють суть подій, не руйнують довіру між глядачами та творцями в цілому, то вони можуть допускатись та не будуть впливати на підсумкову «оцінку».

Адже, погодьтеся, куди більш важливим є те, як нам показали долю Людмили та Василя Ігнатенків, трагедію академіка Валерія Легасова. Особисті історії завжди дозволяють глядачеві більше перейнятися тим, що відбувається, особливо, якщо вони показані обережно та зворушливо, з вдячністю і співчуттям.

Реакція російських ЗМІ

Ряд російських видань виступив із критикою серіалу, звинувативши його в «пропаганді» та «заплямуванні радянської дійсності». Одним з улюблених термінів, який широко використовується в подібних рецензіях на «Чорнобиль», є слово «русофобія». Російська преса не може змиритися зі згадуванням в серіалі Голодомору в Україні, або визнанням наявності як таких сталінських репресій. Цілковито абсурдною для нас (хоча вона й анітрохи не дивує) звучить новина про те, що російські комуністи вимагають у Роскомнадзору заборонити серіал для показу в РФ.

Звідки така реакція? Адже телевізійний проект насправді досить обережно підходить до розгляду будь-яких історичних фактів і вже точно не ставить за першочергову мету продемонструвати рабську свідомість народів, що були в ту пору «радянськими». Крім того, треба сказати, що шоураннери випустили продукт, який аналізує певні моделі взаємодії влади та окремих людей, що є універсальними та актуальними в різні часи. Однак, цілком ймовірно, що ця «впізнаваність» лицемірства та брехні, яка присутня на різних рівнях у сучасній Росії, і не дає спокою представникам преси. Внутрішня цензура провокує страх відкритого й чесного аналізу фактів: навіщо це робити, якщо можна просто звинуватити творців серіалу в пропаганді та навмисному спотворенні історії Радянського Союзу? Хто знає, цілком імовірно, що ця ж причина не дає навіть деяким найбільш ліберальним і «прогресивним» виданням у РФ визнати відкрито й чесно і факт війни на Донбасі, присутність на нашій території російських військ.

Що робить «Чорнобиль» особливим проектом?

Чим відрізняється серіал від інших кінематографічних творів на ту ж тематику, і чому він завоював таку величезну популярність, зокрема, в нашій країні? Звичайно, українська аудиторія моментально оцінила як таку увагу творців до цієї жахаючої за масштабами наслідків події. Але причина довіри глядацької аудиторії та високих оцінок серіалу, що просто зашкалюють, полягає не тільки в цьому. Крім бездоганної візуальної складової, відмінного акторського виконання, уваги до автентичності показаного, вміння сценаристів створити напружену атмосферу та буквально «прикувати» глядача до екрану (незважаючи на те, що ми точно знаємо, що ж станеться далі, показане на екрані неймовірно інтригує, починаючи буквально з перших сцен першого ж епізоду), слід відзначити загальний посил серіалу, який і робить його таким особливим серед інших проектів, присвячених катастрофі.

Перегляд серіалу як молодим поколінням, так і тими, хто вже жив у зазначену епоху, нарешті, дає можливість повною мірою усвідомити масштаб того, що сталося. Якщо подія не торкнулась людини особисто, природна ступінь байдужості до чужого горя та просто іноді відсутність належного висвітлення катастрофи в публічному просторі не дають подивитися в обличчя страшній реальності. Серіал «Чорнобиль» дозволяє побачити події такими, якими вони були насправді: серйозними, масштабними, незрозумілими, несправедливими. Це не просто чергова шкільна або виробнича акція, яку проводять для галочки (мало хто не пам’ятає подібних заходів), або будь-яка інша публічна подія, де ви ніколи не відчуєте належною мірою причетності. Перегляд серіалу діє буквально на фізичному рівні, адже з продемонстрованими образами асоціювати себе дуже легко, все це запросто могли бути ваші дідусі та бабусі, батьки або ви самі.

Серіал «Чорнобиль» розглядає факт трагедії не як само собою зрозумілий, для творців було важливо показати аварію на Чорнобильській АЕС як дійсно шокуючу смертельними наслідками, страшну подію, про причини та обставини якої можна та потрібно міркувати. Деякі журналісти та дослідники називають те, що сталося, каталізатором розпаду Радянського Союзу, адже і справді, через вантаж обману та зневаги кожна людина змогла теоретично нарешті відчути себе мізерно малою в побудованій на той момент системі. Катастрофа як загроза відразу величезній кількості людей провокує іноді не тільки мобілізацію людей та їх єднання, а й роздуми про цінність себе як особистості в тому чи іншому політичному і громадському просторі.

У «Чорнобилі» ступінь лицемірства радянського бюрократичного та адміністративного апарату показана так само правдиво, як і героїзм та гуманність вчених, лікарів, ліквідаторів – всіх тих, кому варто вічно дякувати за їхню самопожертву, працю, сміливість і рішучість. Вустами персонажа Уляни Хом’юк звучить думка про те, що всі ці люди ані хвилини не сумнівалися, діяли так, як цього вимагала ситуація, і як це було можливо в обставинах, що склалися. Ці дивовижні приклади повинні бути для кожного з нас духопідйомними, тому що в сучасному суспільстві з нашим рівнем індивідуалізму й тотальної байдужості до проблем колективу, міста, країни і просто нашого ближнього іноді важко уявити аналогічну поведінку людей. Тут не потрібно «далеко ходити»: досить згадати про те, як живе переважна більшість нашої країни в умовах війни на Донбасі.

За кордоном відзначили серіал за увагу до проблеми екологічної ситуації на планеті. Очевидно, що недбале ставлення людини до природи не приведе нас ні до чого хорошого, однак, більш цікаво продемонстрованим все-таки слід вважати соціальний аспект. Байдужість влади до долі громадян та прийняття неправильних рішень – це не є щось далеке, що не має стосунку до кожного з нас. Система складається з людей, які щодня на тому місці, де вони знаходяться, часом поводяться безвідповідально, не виконуючи належним чином своєї роботи, не замислюючись про наслідки окремих кроків, а орієнтуючись виключно на особисту вигоду або діючи певним чином через страх перед посадовими особами. У фінальному епізоді ясно та чітко озвучена думка про те, що насправді кожен зав’язаний у цій системі – гнилій через задуху страху й тотального ретроградства. Це вирок, який зрозумілий глядачеві, що має можливість спостерігати аналогічні речі у своєму житті. І тут зовсім не важливо, які нюанси були перебільшені творцями або перекручені. Чи змінилося щось з того часу?

Автор: Анастасія Капралова